Рішення

від 06.11.2024 по справі 914/1602/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2024 Справа № 914/1602/24

Суддя Господарського суду Львівської області З.П. Гоменюк, за участю секретаря судового засідання Я.А. Тимцан, розглянувши матеріали справи

за позовом Комунального підприємства «Телерадіокомпанія «Перший Західний», м. Львів, Львівська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Ойл Сервіс», м. Львів, Львівська область

про стягнення 320578,71 грн заборгованості за договором №56 про закупівлю товарів від 30.03.2020 року.

За участю представників:

від позивача: Дидик М.В.; Тримбуляк В.Т.;

від відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Телерадіокомпанія «Перший Західний» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Ойл Сервіс» про стягнення 320578,71 грн заборгованості за договором №56 про закупівлю товарів від 30.03.2020 року, з яких: 124026,60 грн - основна заборгованість, 53950,17 грн - інфляційні втрати та 142601,94 грн - штраф.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2024, справу №914/1602/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..

Ухвалою від 24.06.2024 позовну заяву залишено без руху, позивачеві встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.

У межах наданого судом строку від позивача через систему «Електронний суд» (документ сформовано 04.07.2024) надійшло клопотання (вх.№17427/24 від 05.07.2024), в якому зазначено запитувані відомості та до якого долучено необхідні докази.

Ухвалою суду від 09.07.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, встановлено відповідачу строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов та призначено підготовче засідання на 31.07.2024.

18.07.2024 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява про отримання процесуальних документів в електронному вигляді (вх.№18383/24).

Ухвалою від 31.07.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 31.07.2024, суд відклав підготовче засідання на 04.09.2024.

Ухвалою від 04.09.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 04.09.2024, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.10.2024.

Судове засідання 09.10.2024 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Гоменюк З.П. на листку непрацездатності з 09.10.2024 по 15.10.2024 включно.

Ухвалою від 16.10.2024 суд призначив розгляд справи по суті на 06.11.2024.

У судове засідання 06.11.2024 з`явилися представники позивача. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерували. У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили задовольнити такі.

У судове засідання 06.11.2024 відповідач не з`явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Відзив на позовну заяву, заяви, клопотання від відповідача до суду не надходили.

У судовому засіданні 06.11.2024 суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 06.11.2024 після повернення з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

В обґрунтуванні заявлених позовних вимог позивач зазначає про те, що між ним та відповідачем укладено договір №56 від 30.03.2020 року про закупівлю товарів.

На виконання умов договору позивач сплатив вартість товару у повному обсязі, а відповідач, у свою чергу, передав у власність позивача талони на пальне.

Проте, позивач стверджує, що з березня 2021 року відповідач заблокував талони на пальне, що були отримані на підставі договору у кількості: дизельне паливо - 800 л (34 шт. по 10 л, 23 шт. по 20 л) за ціною 21,72 грн/л на суму 17376,00 грн та бензин А-95 - 4690 л (399 шт. по 10 л, 35 шт. по 20 л) за ціною 22,74 грн/л на суму 106650,60 грн.

Таким чином, позивач зазначає, що внаслідок неотоварених (заблокованих) талонів відповідачем порушено умови договору №56 від 30.03.2020 року, що призвело до виникнення заборгованості відповідача перед позивачем на загальну суму 124026,60 грн.

Окрім основної заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь інфляційні витрати за період з 18.03.2021 по 19.06.2024 у розмірі 53950,17 грн та штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 133920,07 грн.

Аргументи відповідача.

Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 09.07.2024 року п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не навів.

Уся поштова кореспонденція у справі скеровувалась відповідачу на юридичну адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (79008, м. Львів, вул. Староєврейська, 7А).

Поштова кореспонденція, надіслана відповідачу, була повернута на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові конверти з довідкою Ф.20

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі №904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі №910/15442/17, від 10.09.2018 у справі №910/23064/17, від 24.07.2018 у справі №906/587/17).

З вище наведених норм слід вважати, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У відповідності до п. 116 Правил надання послуг поштового зв`язку у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

18.10.2023 введено в дію положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами «№3200-IX від 29.06.2023».

Зазначеним законом внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими осіб, визначених частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, в обов`язковому порядку зобов`язано зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, відповідач, як юридична особа, згідно з частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Проте, як встановлено судом, станом на дату подання позовної заяви даний обов`язок відповідачем не було виконано, що підтверджується долученою до матеріалів справи відповіддю №1789763 від 21.06.2024 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС юридичної особи (ЄДРПОУ 42647162).

Одночасно, суд враховує приписи частини 7 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов`язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Ухвалою від 09.07.2024 року про відкриття провадження суд зобов`язував відповідача зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Додатковим способом інформування про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, місце, дату і час судового засідання, може бути надання інформації з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія. Програмними засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі мобільного застосунку Порталу Дія, може бути також забезпечено додаткове інформування сторін спору, авторизованих через Єдиний державний веб-портал електронних послуг або через мобільний застосунок Порталу Дія, шляхом відображення в електронній формі судового рішення у справі, виконавчого документа. Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Таким чином, суд зазначає, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд справи у суді та мали можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов`язків.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

30.03.2020 року між Комунальним підприємством «Телерадіокомпанія «Перший Західний» (надалі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Ойл Сервіс» (надалі - учасник) укладено договір №56 про закупівлю товарів (надалі - договір).

Згідно з п.п. 1.1 - 1.3 Розділу 1 «Предмет договору», учасник зобов`язується передати у власність замовнику нафту і дистиляти (дизельне паливо, бензин А-95_ - код ДК 021:2015:09130000-9 - Нафта і дистиляти - (надалі - товар), зазначені в п. 1.2., а замовник - прийняти і оплатити товар, кількість і вартість якого вказана. Найменування товару: нафта і дистиляти (дизельне паливо, бензин А-95), згідно коду ДК 021:2015-09130000-9 - Нафта і дистиляти: 1. дизельне паливо (скретч-карти номіналом 10, 20літрів) у кількості 4000 за ціною за одиницю (за літр) без ПДВ - 18,10 грн, з ПДВ - 21,72 грн, на загальну вартість без ПДВ - 72400,00 грн, з ПДВ - 86880,00 грн; 2. бензин А-95 (скретч-карти номіналом 10, 20літрів) у кількості 8000 за ціною за одиницю (за літр) без ПДВ - 18,95 грн, з ПДВ - 22,74 грн, на загальну вартість без ПДВ - 151600,00 грн, з ПДВ - 181920,100 грн. Термін дії скретч-карти - не менше 1 року. У разі закінчення терміну дії скретч-карти, їх заміна або продовження терміну дії учасником до повного використання скретч-карт замовником.

Відповідно до п. 3.1. договору, ціна такого становить 268800,00 грн, у тому числі ПДВ - 44800,00 грн.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом: оплати замовником після пред`явлення учасником рахунка на оплату товарів, протягом десяти календарних днів від дати отримання товарів, на розрахунковий рахунок учасника. Замовник повинен попередньо повідомити учасника про те, що оплата здійснюється за бюджетні кошти.

Усі платіжні документи за договором оформлюються з дотриманням вимог законодавства. До рахунка додається накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей (п. п. 4.2, 4.3. договору).

Згідно з п. 5.1. договору, строк поставки товарів: до 31.12.2020 року.

Пунктом 5.3. договору сторони передбачили, що право власності на передані товари переходить до замовника з моменту отримання від учасника накладних на відпуск товарно-матеріальних цінносте. Учасник зобов`язується організувати та забезпечувати безперебійну заправку пальним автотранспорту замовника, а замовник зобов`язується приймати і оплачувати наданий товар.

Відповідно до п. п. 6.1.1., 6.1.2. договору замовник зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар; приймати поставлені товари згідно з видатковою накладною.

Відповідач поставив позивачу товар на підставі договору №56 від 30.03.2020 року на загальну суму 268800,00 грн згідно видаткових накладних:

- №54 від 30.03.2020 на суму 22230,00 грн;

- №79 від 21.04.2020 на суму 120960,00 грн;

- №126 від 18.05.2020 на суму 125610,00 грн.

Згадані видаткові накладні підписні уповноваженими представниками сторін та скріплені відтиском печаток позивача та відповідача без зауважень щодо якості, кількості поставленого товару.

Відповідно до акту приймання передачі талонів на пальне від 30.03.2020 року, від 21.04.2020 року та від 18.05.2020 року ТОВ «Транс Ойл Сервіс» передано позивачу талони на пальне у кількості 100 (сто) шт.: дизельне паливо - 50 шт. по 10л, бензин А-95 - 50 шт. по 10 л; 480 (чотириста вісімдесят) шт.: дизель паливо - 140 шт. по 10 л, 20 шт. по 20, бензин А-95 - 280 шт. по 10 л, 40 шт. по 20 л; 520 (п`ятсот двадцять) шт.: дизельне паливо - 130 шт. по 10 л, 20 шт. по 20 л, бензин А-95 - 350 шт. по 10 л, 20 шт. по 20 л відповідно.

Акти приймання-передачі талонів на пальне підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтиском печаток позивача та відповідача.

На виконання взятих на себе зобов`язань позивач у повному обсязі здійснив оплату за товар на загальну суму 268800,00 грн згідно із платіжними дорученнями:

- №81 від 09.04.2020 року на суму 22230,00 грн з призначенням платежу: « 2318410; 2610; Оплата за бензин та диз.паливо; накл.№54 від 30.03.2020р.; дог.№56 від 30.03.2020р.; ПДВ - 3705,00 грн»;

- №117 від 28.04.2020 року на суму 120960,00 грн з призначенням платежу: « 2318410; 2610; Оплата за бензин та диз.паливо; накл.№74 від 21.04.2020р.; дог.№56 від 30.03.2020р.; ПДВ - 20160,00 грн»;

- №160 від 03.06.2020 року на суму 125610,00 грн з призначенням платежу: « 2318410; 2610; Оплата за бензин та диз.паливо; накл.№126 від 18.05.2020р.; дог.№56 від 30.03.2020р.; ПДВ - 20935,00 грн».

Як зазначено у позовній заяві, позивач частково використав паливні картки, однак не спромігся повністю отоварити видані ним талони (копії додаються) у кількості: дизельне паливо - 800 літрів (34 шт. по 10 л, 23 шт. по 20 л) за ціною 21,72 грн/л на суму 17376,00 грн та бензин А-95 - 4690літрів (399 шт. по 10 л, 35 шт. по 20 л) за ціною 22,74 грн/л на суму 1066650,60 грн.

У талонах зазначено, що вони дійсні до 30.10.2021, 16.09.2021, 27.10.2021, 23.10.2021, 14.05.2021, 03.11.2021, 24.04.2021, 08.04.2021, 06.11.2021, 19.03.2021, 15.04.2021, 30.04.2021.

Згідно з п. 6.3.1. договору учасник зобов`язаний: забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.

Пунктами 7.1.-7.2. Розділу 7 «відповідальність сторін» сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством за цим договором. У разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти учасник сплачує замовнику штрафні санкції (пеня) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від вартості товарів з яких допущено прострочення за кожен календарний день прострочення. Пеня нараховується та сплачується за весь період прострочення виконання зобов`язання.

Пунктом 7.3. договору сторони передбачили, що види порушень та санкції за них, установлені договором у разі невиконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти, замовник сплачує учаснику відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від вартості товарів з яких допущено прострочення за кожен календарний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості. Пеня нараховується та сплачується за весь період прострочення виконання зобов`язання.

У випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов`язаються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій (п. 9.1. договору).

Позивач з метою досудового врегулювання спору звертався до відповідача з претензією №238-03/21 від 18.03.2021 року, у якій зазначив про те, що станом на 15.03.2021 рік ТОВ «Транс Ойл Сервіс» не поставив товару кількості: дизельного палива - 800 літрів та бензину А-95 - 4690 літрів. Згаданою претензією позивач зобов`язав відповідача поставити згаданий вище товар у строк до 01.04.2021 року. Зазначена претензія позивача була надіслана на адресу відповідача цінним рекомендованим листом з описом вкладення, однак, лишилась без розгляду зі сторони відповідача та була повернута за зворотною адресою.

Відповідно до п. 10.1. договору, такий набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020 року.

Зміни та доповнення до договору вносяться в письмовій формі шляхом підписання сторонами і скріплення печатками сторін (п. 11.2. договору).

Між сторонами підписаний додаток №1 до договору №56 від 30.03.2020 року - «Специфікація». У специфікації зазначено, що загальна вартість товару становить 268800,00 грн, у тому числі ПДВ - 44800,00 грн.

Пунктом 11.3. договору сторони дійшли згоди про те, що закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, що сталося під час дії договору та, від виконання у повному обсязі порушених договірних зобов`язань.

У разі недосягнення сторонами згоди спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку (п. 9.2. договору).

Спір виник внаслідок порушення умов договору відповідачем у зв`язку з невиконанням ним взятих на себе зобов`язань, через що позивач не отримав дизельне пальне та бензин А-95. Відтак, позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 320578,71 грн, з яких: 124026,60 грн - основна заборгованість за недотримане паливо, 53950,17 грн - інфляційні втрати та 142601,94 грн - штраф.

Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Судом встановлено, між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов`язання на підставі укладеного договору №56 від 30.03.2020 року про закупівлю товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання його неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.

За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами (ч. 3 ст. 264 Господарського кодексу України).

У частині 2 ст. 712 Цивільного кодексу зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.3.1. договору відповідач зобов`язався забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором, а позивач, згідно з п. 6.1.1. договору, зобов`язався своєчасно та в повному обсязі оплатити товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Варто зазначити, що талони/скреч-картки/паливні картки видаються як підтвердження права покупця на отримання фіксованої кількості товару певного найменування і марки, позначених на них, а товаром фактично є нафтопродукт дизельне паливо та бензин А-95.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що передача покупцю талонів на пальне не свідчить про передання відповідачем позивачу товару за договором, а лише підтверджує факт передачі паливних карток чи талонів, які надавали право позивачу на отримання відповідної кількості товару (палива) у майбутньому.

Позивач свої зобов`язання за спірним договором виконав повністю. При цьому, відповідач передав товар, передбачений договором. Однак, позивач не зміг використати отримані талони на пальне, оскільки такі були заблоковані.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідач передав паливні картки згідно з актами приймання-передачі талонів на пальне від 30.03.2020 року, від 21.04.2020 року та від 18.05.2020 року ТОВ «Транс Ойл Сервіс» передано позивачу талони на пальне у кількості 100 (сто) шт.: дизельне паливо - 50 шт. по 10л, бензин А-95 - 50 шт. по 10 л; 480 (чотириста вісімдесят) шт.: дизель паливо - 140 шт. по 10 л, 20 шт. по 20, бензин А-95 - 280 шт. по 10 л, 40 шт. по 20 л; 520 (п`ятсот двадцять) шт.: дизельне паливо - 130 шт. по 10 л, 20 шт. по 20 л, бензин А-95 - 350 шт. по 10 л, 20 шт. по 20 л відповідно на загальну суму 268800,00 грн. Згадані акти приймання-передачі паливних талонів на пальне підписані повноважними представниками та завірені відтисками печаток юридичних осіб сторін договору.

Як вбачається з матеріалів справи відпуск палива на підставі паливних карток, переданих відповідачем не було забезпечено у повному обсязі, матеріали справи містять копії талонів на пальне, а саме: дизельне паливо - 34 штуки по 10 л, 23 штуки по 20 л та бензин А-95 - 399 штук по 10 л та 35 штук по 20 л.

Судом також встановлено, що відповідач не повернув суму попередньої оплати, у розмірі 124026,60 грн.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із суті правовідносин, що виникли між сторонами, та виходячи з обставин справи, зокрема, здійснення позивачем оплати товару у повному розмірі, суд зазначає, що фактично позивачем придбано товар пальне на умовах передоплати, тому до правовідносин застосовуються положення ст. 693 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Приписами ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки попередню оплату позивачем за товар здійснено, а товар у визначені строки відповідачем не передано, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Відповідач обставин справи не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Відповідно до положень ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд також звертає увагу, що відповідно до ст. 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

З огляду на те, що на момент ухвалення рішення, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем умов договору про закупівлю товару №56 від 30.03.2020 року, а саме відпуску товару на підставі талонів/карток на суму здійсненої позивачем оплати, а також не містять доказів заміни талонів на пальне чи повернення позивачу сплачених коштів за неотриманий товар, то суд приходить до висновку, що наявні підстави для стягнення суми попередньо сплачених коштів у сумі 124026,60 грн.

Щодо вимоги про стягнення 133920,07 грн штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, правовими наслідками порушення зобов`язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до приписів статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Таким чином, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Пунктом 7.2 договору, у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти учасник сплачує замовнику штрафні санкції (пеня) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від вартості товарів з яких допущено прострочення за кожен календарний день прострочення. Пеня нараховується та сплачується за весь період прострочення виконання зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Приписами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.

Крім того, позивач нарахував відповідачу на 7% на заборгованість, що перевищувала тридцять днів на підставі п. 7.3. договору (124026,60*7% = 8681,87 грн).

Проте, судом встановлено, що пунктом 7.3. договору сторони передбачили відповідальність за порушення зобов`язань, відповідно до якого замовник (позивач) сплачує учаснику (відповідача) відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від вартості товарів з яких допущено прострочення за кожен календарний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості. Пеня нараховується та сплачується за весь період прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, застосування та нарахування 7% на заборгованість, що перевищувала тридцять днів щодо виконання зобов`язання за договором може бути застосовано, насамперед, до позивача (замовника), але не до порушення зобов`язання щодо відповідача. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позивачу щодо заявленої позовної вимоги про нарахування 7% пені у розмірі 8681,87 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, у розмірі 133920,07, судом встановлено, що позивачем він проведений вірно та підлягає до повного задоволення.

Позивачем при поданні позовної заяви також заявлено до стягнення з відповідача 53950,17 грн інфляційних втрат за період з 18.03.2021 року по 31.05.2024 року.

Відповідно до 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування 53950,17 грн інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, судом встановлено, що такий проведено вірно та підлягає до повного задоволення.

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 4808,68 грн, що підтверджується платіжною інструкцію №2015 від 20.06.2024 року.

З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено частково, з відповідача підлягає до стягнення 4678,45 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Ойл Сервіс» (79008, Львівська область, місто Львів, вулиця Староєврейська, будинок 7А; ідентифікаційний код 42647162) на користь Комунального підприємства «Телерадіокомпанія «Перший Західний» (79008, Львівська область, місто Львів, вулиця Підвальна, будинок 3; ідентифікаційний код 31074340) 311896,84 грн заборгованості, з яких: 124026,60 грн - основна заборгованість, 53950,17 грн - інфляційні втрати, 133920,07 грн - пені та 4678,45 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3.У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2024.

СуддяГоменюк З.П.