Рішення

від 06.11.2024 по справі 914/1620/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2024 Справа № 914/1620/24

Суддя Господарського суду Львівської області З.П. Гоменюк, за участю секретаря судового засідання Я.А. Тимцан, розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «Торговий дім «Промакс», місто Львів, Львівська область

до відповідача Приватного підприємства «Галичина Агроресурси», місто Глиняни, Львівська область

про стягнення 404616,79 грн заборгованості за договором поставки.

за участю представників сторін:

від позивача: Кінь А.В.;

від відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Торговий дім «Промакс» до відповідача Приватного підприємства «Галичина Агроресурси» про стягнення 404616,79 грн заборгованості за договором поставки, з яких: 327420,00 грн - основна заборгованість, 8518,07 грн - 3% річних, 10150,02 грн - інфляційні втрати та 58528,70 грн - пеня.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2024, справу №914/1620/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..

Ухвалою від 27.06.2024 позовну заяву залишено без руху, позивачеві встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.

У межах наданого судом строку від позивача через систему «Електронний суд» (документ сформовано 28.06.2024) надійшло клопотання (вх.№16858/24 від 28.06.2024), в якому зазначено запитувані відомості та до якого долучено необхідні докази та аналогічного змісту клопотання (вх.№16856/24 від 28.06.2024), що було зареєстровано загальним відділом діловодства суду.

Ухвалою суду від 02.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 31.07.2024.

Ухвалою від 31.07.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 31.07.2024, суд відклав підготовче засідання на 04.09.2024.

Ухвалою від 04.09.2024, занесеною до протоколу судового засідання від 04.09.2024, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.10.2024.

Судове засідання 09.10.2024 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Гоменюк З.П. на листку непрацездатності з 09.10.2024 по 15.10.2024 включно.

Ухвалою від 16.10.2024 суд призначив судове засідання з розгляду справи по суті на 06.11.2024.

У судове засідання 06.11.2024 з`явився представник позивача. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував. У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, просив задовольнити такі.

Відповідач у судове засідання 06.11.2024 не з`явився, явку повноваженого представника до суду не забезпечив. Відзив на позовну заяву, заяви, клопотання від відповідача до суду не надходили.

У судовому засіданні 06.11.2024 суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 06.11.2024 після повернення з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивачів.

В обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначає про те, що на виконання умов договору поставки нафтопродуктів №ДГ-0000315 від 13.03.2023, він передав у власність відповідача товар на загальну суму 327420,00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними.

Також, позивач повідомив про те, що видаткові накладні на відпуск позивачем відповідачу товару та його отримання Приватним підприємством «Галичина Агроресурси» підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб`єктів господарювання, містять в собі всі зазначені законодавством обов`язкові реквізити, а відтак, підтверджують факт здійснення поставки товару згідно умов договору.

З огляду на вище наведене, позивач стверджує, що ним належним чином виконані умови договору поставки нафтопродуктів №ДГ-0000315 від 13.03.2023, а отже, останній виконав свої зобов`язання як постачальник. У зв`язку з тим, що відповідач прийняв поставлений товар, в останнього виник обов`язок щодо оплати поставленого товару на умовах такого договору. Всупереч зазначеному, відповідач свій обов`язок щодо оплати поставленого товару перед позивачем не виконав, що призвело до наявності у Приватного підприємства «Галичина Агроресурси» перед Приватним підприємством «Торговий дім «Промакс» заборгованості у розмірі 327420,00 грн.

Зважаючи на те, що відповідач порушив строки оплати поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України на суму заборгованості здійснив нарахування інфляційних втрат за період з 11.08.2023 по 22.06.2024 рік у розмірі 10150,02 грн та 3% річних за період з 11.08.2023 по 22.06.2023 у розмірі 8518,07 грн.

Окрім основної заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №ДГ-0000315 від 13.03.2023, інфляційних втрат та 3% річних, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 58528,70 грн.

Аргументи відповідача.

Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 02.07.2024 року п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не навів.

18.10.2023 введено в дію положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами «№3200-IX від 29.06.2023».

Зазначеним законом внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими осіб, визначених частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, в обов`язковому порядку зобов`язано зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Відповідно до частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Згідно з відповіддю №1855710 від 25.06.2024 про наявність зареєстрованого кабінету ЄСІІТС, відповідач має такий кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС від 08.12.2023 року.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Пунктом 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Цією ж нормою закону врегулювано, насамперед, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З довідки про доставку електронного листа судом вбачається, що відповідач отримав ухвалу від 02.07.2024 про відкриття провадження у своєму електронному кабінеті 03.07.2024 о 16:37.

Таким чином, суд зазначає про те, що ухвала від 02.07.2024 про відкриття провадження вручена відповідачу 03.07.2024, а відтак, останній мав строк для подання відзиву до 17.07.2024 включно.

Окрім того, відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Додатковим способом інформування про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, місце, дату і час судового засідання, може бути надання інформації з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія. Програмними засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі мобільного застосунку Порталу Дія, може бути також забезпечено додаткове інформування сторін спору, авторизованих через Єдиний державний веб-портал електронних послуг або через мобільний застосунок Порталу Дія, шляхом відображення в електронній формі судового рішення у справі, виконавчого документа. Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Таким чином, суд зазначає, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд справи у суді та мали можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов`язків.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. ст. 251 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Між Приватним підприємством «Торговий дім «Промакс» (надалі - постачальник; позивач ) та Приватним підприємством «Галичина Агроресурси» (надалі - покупець; відповідач) укладено договір поставки нафтопродуктів №ДГ - 0000315 від 13.03.2023 року (надалі - договір).

Згідно з п.1.1. договору, постачальник передає у власність покупцю нафтопродукти, надалі - «товар», а покупець приймає товар та сплачує його ціну відповідно до умов договору.

Товар постачається партіями, відповідно до виставленого на оплату рахунку-фактури. Поставка партії товару може здійснюватись частинами. Найменування (асортимент), одиниця виміру, кількість та ціна товару щодо кожної окремої партії товару зазначаються сторонами у відповідному рахунку-фактурі (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.4. договору, сторони володіють достатньою інформацією про товар, а також про ціни, які склалися на ринку ідентичних та однорідних товарів.

Пунктами 2.1., 2.2. договору сторони передбачили, що поставка товару здійснюється відповідно до умов поставки, визначених у відповідному рахунку-фактурі на оплату згідно Інкотерис 2010 (публікація Міжнародної торгової палати №715), які застосовуються із урахуванням того, що договір укладений між резидентами України. Поставка товару здійснюється протягом 3 (трьох) робочих днів для автомобільного транспорту та 5 (п`ять) робочих днів для залізничного транспорту з дати отримання покупцем рахунку-фактури на оплату парті поставки товару. Допускається дострокова поставка товару.

Право власності на товар та ризик його втрати переходить до покупця з дати поставки товару (п. 2.3. договору).

Згідно з п. 2.4. договору, факт поставки товару підтверджується відповідною видатковою накладною (надалі - «підтверджуючий документ»). Датою поставки товару (передачі товару у власність покупця) є дата, вказана у підтверджуючому документі. У підтверджуючому документі зазначається кількість поставленого товару.

Покупець приймає товар за кількістю та якістю відповідно до положень Інструкції про порядок приймання, транспортування. зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України та Держспоживстандарту України від 20.05 2003 №281/171/578/155, Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Мінпаливенерго України та Держспоживстандарту України від 04.06.2007 №271/121 інших положень чинного законодавства, а також договору та відповідної специфікації. У разі виявлення невідповідності товару за кількістю та/або якістю покупець зобов`язаний негайно зупинити приймання відповідної партії товару, про що повідомити постачальника та викликати незалежного інспектора, при цьому інформація щодо залучення незалежного інспектора надсилається постачальнику заздалегідь. Сторони погоджують, що незалежним інспектором можуть бути компанії SGS, Inspectorate, Saybolt, або інша компанія за попереднім погодженням сторін у письмовому вигляді (п. 2.5. договору).

Відповідно до п. 2.6. договору сторони погодили, що на вимогу та за рахунок покупця приймання товару за якістю здійснюється незалежним інспектором із складанням відповідно то акта про відбір проб та акта експертизи у місці поставки. Відбір проб здійснюється відповідно до положень чинного законодавства. Кількість днів зберігання арбітражних проб 45 днів.

П4унктами 3.1.-3.3. договору сторони дійшли згоди про те, що ціна товару зазначається сторонами у рахунках-фактурах на оплату. Ціна договору складає вартість всього поставленого товару за договором. Покупець оплачує товар у безготівковій формі, шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Допускається оплата товару третьою особою. Покупець здійснює повну оплату вартості товару в строк, якій визначено у відповідному рахунку-фактурі на оплату партії поставки товару. Датою оплати товару є день надходження відповідної суми грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

У разі прострочення покупцем повної оплати за поставлену партію товару до зазначеного у відповідному рахунку-фактурі кінцевого терміну, продавець може скоригувати ціну поставленої партії товару відповідно до цінової ситуації на ринку нафтопродуктів, а покупець несе відповідальність згідно п. 4.3. даного договору, оскільки його заборгованість вважається простроченою (п. 3.4. договору).

Згідно з п. 4.1. договору, за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та договору.

Якщо одна із Сторін не виконує своїх зобов`язань за договором, інша сторона має право застосувати до винної сторони усі оперативно-господарські санкції, передбачені статтею 236 Господарського кодексу України (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 4.3. договору, за порушення термінів оплати партії поставки товару згідно п. 3.4. даного договору, покупець дає свою згоду продавцю збільшити ціну поставленої партії товару на 3 (три) коп/л, або на 36 (тридцять шість) грн/тонна за кожний календарний прострочений день. Сума доплати за прострочення виставляється покупцю окремим рахунком. При цьому продавець виписує покупцю Розрахунок коригування вартості поставленого товару, у зв`язку зі збільшенням ціни поставки. Заборгованість покупця перестає бути простроченою після повного погашення заборгованості за поставлену партію товару.

Згідно з п. 5.3. договору, жодна із сторін не має права передавати свої права та обов`язки за договором іншій особі без попередньої письмової згоди іншої сторони.

Пунктом 5 4. договору сторони погодили, що усі спори, що випливають з договору, вирішуються шляхом переговорів, а при недосягненні згоди - у судовому порядку згідно чинного законодавства України.

Зміни, доповнення до договору, а так само розірвання договору оформлюються сторонами у простій письмовій формі та підписуються уповноваженими представниками обох сторін. Невід`ємними частинами договору (у тому числі доповнень та специфікацій до нього) є листи, телеграми, факсимільні повідомлення, а також електронні повідомлення електронною поштою з адрес, зазначених в розділі 6 договору (п. 5.5. договору).

Пунктом 5.8. договору сторони підтверджують, що ними досягнуто згоди з усіх істотних умов договору при повному розумінні предмета договору та всіх інших його умов.

Відповідно до п. 6.1. договору сторони погодили, що до тих пір, поки не буде повідомлено про інше, необхідно використовувати наступні реквізити сторін: Постачальник: ПП «ТД «Промакс», ЄДРПОУ 35968540, ІПН 359685413054; Юридична адреса : Україна, 79034, м. Львів, вул. П. Мирного 43/25; Поштова адреса : м. Львів, а/с 4160, 79022; Тел. НОМЕР_1 , Розрахунковий рахунок НОМЕР_2 у ПАТ «ПУМБ», МФО 334851; e-mail: torgdimpromax@gmail.com.

Покупець: ПП «Галичина Агроресурси» ІПН 441190013060 ЄДРПОУ 44119007; Юридична адреса: Україна, 80720, Львівська область, Львівський район, місто Глиняни, вул. Львівська, будинок 85, ЄДРПОУ 44119007; Поштова адреса: Нова Пошта Львів, вул. Пасічна, 154 кв. 3 0997351963 Штульман Зоряна Володимирівна; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1

Видатковою накладною №1206 від 11.08.2023 року позивач поставив відповідачу товар - паливо дизельне ДП-Л-Євро5-Во у кількості 3000 л за ціною без ПДВ - 38,75 грн на загальну суму без ПДВ 116250,00 грн (з ПДВ - 139500,00 грн). Зазначена видаткова накладна підписана уповноваженою особою відповідача без зауважень щодо якості, кількості поставленого товару та містить відтиск печатки юридичної особи відповідача.

Згідно з товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №0000-001206 від 11.08.2023 позивач передав паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО у кількості 3000 л вантажоодержувачу - відповідачу.

Видатковою накладною №1338 від 04.09.2023 року позивач поставив відповідачу товар - паливо дизельне клас С (ДСТУ 7688: 2015 Паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО) у кількості 4000 л за ціною без ПДВ - 39,15 грн на загальну суму без ПДВ 156600,00 грн (з ПДВ - 187920,00 грн). Зазначена видаткова накладна підписана уповноваженою особою відповідача без зауважень щодо якості, кількості поставленого товару та містить відтиск печатки юридичної особи відповідача.

Згідно з товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №0000-001338 від 04.09.2023 позивач передав паливо дизельне клас С (ДСТУ 7688: 2015 Паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО) у кількості 4000 л вантажоодержувачу - відповідачу.

Позивач надсилав на електронну адресу відповідача (gal_agr@ukr.net), що зазначена у п. 6.1. договору, акт звірки взаємних розрахунків за період січень 2022 - травень 2024 між ПП «Торговий дім «Промакс» та ПП «Галичина Агроресурси» за договором ДГ-0000315 від 13.03.2023, згідно якого у відповідача наявна перед позивачем заборгованість у розмірі 327420,00 грн. Згаданий акт лишився без розгляду зі сторони відповідача.

Позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару та поставив відповідачу продукцію на загальну суму 327420,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №1206 від 11.08.2023 року на суму 139500,00 грн та №1338 від 04.09.2023 на суму 187920,00 грн. Вказані видаткові накладні підписані та скріплена печаткою з боку відповідача без зауважень та заперечень.

Доказів погашення заборгованості відповідач суду не надав.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Судом встановлено, між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов`язання на підставі укладеного договору поставки нафтопродуктів №ДГ - 0000315 від 13.03.2023 року.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з нормою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що за умовами договору відповідно до п.1.1. такого, постачальник передає у власність покупцю нафтопродукти (товар), а покупець приймає товар та сплачує його ціну відповідно до умов договору.

Згідно положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 655 Цивільного кодексу України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Як передбачили сторони, виклавши п. 2.4. договору, факт поставки товару підтверджується відповідною видатковою накладною (надалі - «підтверджуючий документ»). Датою поставки товару (передачі товару у власність покупця) є дата, вказана у підтверджуючому документі. У підтверджуючому документі зазначається кількість поставленого товару.

Судом встановлено, що відповідач прийняв товар за видатковими накладним 11.08.2023 року та 04.09.2023 року відповідно, що також підвернується наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними без зауважень щодо якості. кількості поставленого товару на загальну суму 327420,00 грн

Таким чином, зважаючи на умови договору поставки щодо порядку оплати такого, у відповідач повинен був оплатити товар у безготівковій формі, шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника в строк, визначений у рахунку-фактурі на оплату партії поставки товару.

Матеріалами справи не підтверджено, що відповідач здійснив оплату отриманого за договором поставки товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доказів виконання в повному обсязі зобов`язань з оплати поставленого товару відповідачем до справи не подано, а відтак суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення 327420,00 грн основної заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №ДГ - 0000315 від 13.03.2023 року підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача 10150,02 грн інфляційних втрат та 8518,07 грн 3% річних.

Відповідно до 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. (ст. 692 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, відповідач прийняв товар за видатковими накладними: №1206 від 11.08.2023 року на суму 139500,00 грн та №1338 від 04.09.2023 року на суму 187920,00 грн.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов`язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України). Відтак, з огляду на те, що відповідач прийняв товар за видатковою накладною №1206 від 11.08.2023 року, в останнього виник обов`язок сплатити 139500,00 грн за поставлений позивачем товар 11.08.2024. Отже, за датою прострочення оплати за цією видатковою накладною є 12.08.2023. Враховуючи, що відповідач не оплатив поставлений товар 11.08.2023 року до моменту прийняття другої партії товару 04.09.2023 року, позивач мав право здійснювати нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму 139500,00 грн за період з 12.08.2023 по 04.09.2023 (день поставки за другою видатковою накладною). Здійснивши розрахунок, судом встановлено, що за видатковою накладною №1206 від 11.08.2023 року вірним є нарахування інфляційних втрат у розмірі 1953,00 грн та 275,18 грн - 3% річних на суму боргу 139500,00 грн.

Також, позивач передав у власність відповідача товар за видатковою накладною №1338 від 04.09.2023 року, що у свою чергу мало обов`язок відповідачем здійснити оплату у розмірі 187920,00 грн за поставлений позивачем товар згідно цієї видаткової накладної 04.09.2024 року. Судом також враховано, що у відповідача існувала заборгованість за поставлений товар за видатковою накладною від 11.08.2023 року. Таким чином, позивач мав право нараховувати відповідачу інфляційні втрати та 3% річних з 05.09.2023 по 22.06.2024 (дата подання позовної заяви до суду) на суму боргу 327420,00 грн. Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що за період з 05.09.2023 по 22.06.2023 позивач мав право заявити до стягнення 22561,14 грн інфляційних втрат та 7845,29 грн - 3% річних.

Проте, позивачем заявлено 10150,02 грн інфляційних втрат, що у свою чергу не дає підстав суду вийти за межі заявлених позовних вимог в цій частині, а відтак, заявлені 10150,02 грн інфляційних втрат підлягають до повного задоволення. Щодо 3% річних, суд повідомляє про те, що вірним є розрахунок штрафних санкцій у розмірі 8120,47 грн. Таким чином, заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 8120,47 грн.

Оскільки судом встановлено та матеріалами справи підтверджено факт несвоєчасної сплати заборгованості, суд приходить до переконання, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання, а відтак повинен сплатити на користь позивача інфляційні нарахування у розмір 10150,02 грн та 3% річних у сумі 8120,47 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.

Також, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 58528,70 грн пені.

Відповідно до частин 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, правовими наслідками порушення зобов`язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до приписів статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Таким чином, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Згідно з пунктом 4.2. договору, якщо одна із сторін не виконує своїх зобов`язань за договором, інша сторона має право застосувати до винної сторони усі оперативно-господарські санкції, передбачені статтею 236 Господарського кодексу України

Відтак, відповідно до ст. 236 Господарського кодексу України, у господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов`язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов`язання другою стороною;

відмова від оплати за зобов`язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов`язання від прийняття подальшого виконання зобов`язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов`язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов`язань стороною, яка порушила зобов`язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов`язання.

Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Таким чином, судом встановлено, що сторонами не передбачено у договорі нарахування пені, її порядок та строки обчислення, а отже, суд приходить до переконання про відсутність підстав для стягнення пені з відповідача у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не передбаченому законом, а відтак, суд відмовляє у задоволенні заявленої вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 58528,70 грн пені.

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 4855,40 грн із застосуванням приписів ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується квитанцією про сплату №8975-5458-0354-3980 від 22.06.2024 року.

З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено частково, з відповідача підлягає до стягнення 4148,29 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Галичина Агроресурси» (80720, Львівська область, місто Глиняни, вулиця Львівська, будинок 85; ідентифікаційний код 44119007) на користь Приватного підприємства «Торговий дім «Промакс» (79035, Львівська область, місто Львів, вулиця П. Мирного, будинок 43/25; ідентифікаційний код 35968540) 345690,50 грн заборгованості, з яких: 327420,00 грн - основна заборгованість, 10150,02 грн - інфляційні втрати, 8120,47 грн - 3% річних та 4148,29 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.11.2024.

Суддя Гоменюк З.П.