Рішення

від 06.11.2024 по справі 914/2144/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2024 Справа № 914/2144/24

Суддя Господарського суду Львівської області З.П. Гоменюк, за участю секретаря судового засідання А.О. Бондаренко, розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно виробниче підприємство «Олтак», м. Запоріжжя, Запорізька область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Азалія Нова», м. Львів, Львівська область

про стягнення 133290,36 грн заборгованості.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно виробниче підприємство «Олтак» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Азалія Нова» про стягнення 133290,36 грн заборгованості, з яких: 87520,00 грн - основна заборгованість, 37378,32 грн - інфляційні втрати та 8392,04 грн - 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024, справу №914/2144/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..

Ухвалою від 06.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання у справі призначено на 09.10.2024.

Судове засідання 09.10.2024 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Гоменюк З.П. на листку непрацездатності з 09.10.2024 по 15.10.2024 включно.

14.10.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 14.10.2024) від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№24908/24).

Ухвалою від 16.10.2024 судове засідання призначено на 06.11.2024.

17.10.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 17.10.2024) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№25240/24).

18.10.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 18.10.2024) від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№25317/24).

28.10.2024 засобами поштового зв`язку від позивача надійшов супровідний лист із долученими оригіналами документів (вх.№26099/24).

У судове засідання 06.11.2024 позивач не з`явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував.

У судове засідання 06.11.2024 відповідач не з`явився, явку повноважного представника до суду не забезпечив. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував.

Згідно з положеннями частини 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

У судовому засіданні 06.11.2024 суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 06.11.2024 після повернення з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

В обґрунтуванні заявлених позовних вимог позивач повідомляє про те, що у червні 2021 року між позивачем та відповідачем укладено договір у спрощений спосіб щодо поставки товару - виробів з бетону в асортименті.

На виконання вище згаданої угоди, позивач виставив відповідачу рахунки на оплату, а відповідач, у свою чергу, здійснив передоплату за поставлений позивачем товар.

Також позивач зазначає про те, що після отримання передоплати за товар, він поставив відповідачу такий відповідно до видаткових накладних, які підписані сторонами без зауважень щодо якості та кількості поставленого товару.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що поставлений відповідачу товар за видатковою накладною №426 від 06.07.2021 повинен мав бути оплачений до 07.07.2021, за видатковою накладною №434 від 09.07.2021 - до 12.07.2021, за видатковою накладною №480 від 29.07.2021 - до 01.08.2021, за видатковою накладною №500 від 04.08.2021 - до 05.08.2021, за видатковою накладною №511 від 11.08.2021 - до 12.08.2021, за видатковою накладною №525 від 17.08.2021 - до 18.08.2021.

Однак, відповідач здійснив лише часткову оплату поставленого товару на загальну суму 143877,40 грн. Внаслідок часткової оплати у відповідача лишилась заборгованість перед позивачем на загальну суму 87520,00 грн.

З огляду на те, що відповідач порушив строки оплати поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України на суму заборгованості здійснив нарахування інфляційних втрат за період з 08.07.2021 по 27.08.2024 рік у розмірі 37378,32 грн та 3% річних у розмірі 8392,04 грн.

Аргументи відповідача.

Відповідач 17.10.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 17.10.2024) скерував на адресу відзив на позовну заяву (вх.№25240/24) у якому просив поновити пропущений строк на подання такого з поважних причин: у зв`язку із отриманням представником відповідача копії ухвали про відкриття провадження 14.10.2024. На підставі копії долученого ордеру від 14.10.2024 серії АХ №1214628, яка також долучена до клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№24908/24 від 14.10.2024), адвокат - Прядко О.О. уповноважений здійснювати інтереси відповідача відповідно до договору про надання правничої допомоги №31/24 від 12.09.2024 року.

З приводу наведеного суд повідомляє наступне.

18.10.2023 введено в дію положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами «№3200-IX від 29.06.2023».

Зазначеним законом внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими осіб, визначених частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, в обов`язковому порядку зобов`язано зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

Відповідно до частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Згідно з відповіддю №3346195 від 03.09.2024 про наявність зареєстрованого кабінету ЄСІІТС, відповідач має такий кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС від 20.08.2024 року.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Пунктом 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Цією ж нормою закону врегулювано, насамперед, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З довідки про доставку електронного листа судом вбачається, що відповідач отримав ухвалу від 06.09.2024 про відкриття провадження у своєму електронному кабінеті 10.09.2024 о 18:36.

Таким чином, суд зазначає про те, що ухвала від 06.09.2024 про відкриття провадження вручена відповідачу 11.09.2024, а відтак, останній мав строк для подання відзиву до 25.09.2024 включно.

Відповідно до ч.ч. 8, 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України).

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ст. 113 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою від 26.08.2024 судом було встановлено відповідачу строк для подання відзиву терміном у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали, копію якої відповідач отримав у системі «Електронний суд» 11.09.2024, відповідач мав право на звернення із відзивом на позовну заяву строком до 25.09.2024 включно. Проте, представник відповідача скерував такий лише 17.10.2024 шляхом формування у системі «Електронний суд».

Крім того, частинами 2, 7 статті 165 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відзив підписується відповідачем або його представником. До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Частинами 1 та 2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Як установлено судом, відзив на позовну заяву від імені ТОВ «азалія Нова» підписаний представником відповідача адвокатом Прядко О.О., на підтвердження повноважень якого надано копію ордера від 14.10.2024 серії АХ №1214628.

Відповідно до копії ордера від 14.10.2024 серії АХ №1214628 адвокат Прядко О.О. уповноважений на надання правової допомоги ТОВ «Азалія Нова» на підставі договору про надання правової допомоги №31/24 від 12.09.2024 у Господарському суді Львівської області.

Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката (ч. 2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 2 Положення про ордер про надання правничої (правової) допомоги (далі Положення), затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 №41 (з наступними змінами), ордер на надання правової допомоги письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.

В Україні встановлюється єдина, обов`язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України (п. 3 Положення).

Згідно з п. 4 Положення ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Пунктом 10 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, передбачено, що Ордер, який видається адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням, обов`язково має містити підпис адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера, та підпис керівника адвокатського бюро, адвокатського об`єднання і скріплений печаткою юридичної особи.

Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта (п. 11 Положення).

У свою чергу за змістом пункту 12 Положення імперативно визначено, що ордер містить реквізити, зокрема, згідно пунктів 12.11., 12.12. Положення: підпис адвоката, який надає правову допомогу, якщо ордер, виданий адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням (у графі «Адвокат»); підпис керівника адвокатського бюро/адвокатського об`єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об`єднання (за наявності) у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро/адвокатським об`єднанням.

Під час дії воєнного стану на території України реквізити, передбачені цим підпунктом, можуть оформлятись у відповідності до п. 10 цього Положення.

На підтвердження своїх повноважень до відзиву на позовну заяву додано ордер на надання правничої (правової) допомоги, серія АХ №1214628, що виданий адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально. Проте, всупереч вимогам, визначеним п. 10, 12.11., 12.12. Положення про ордер про надання правничої (правової) допомоги у графі «Адвокат» відсутній підпис адвоката, що є обов`язковою умовою для належного підтвердження повноважень представника відповідача у Господарському суді Львівської області.

Таким чином, такий ордер не є документом, що може підтверджувати право адвоката на підписання заяви від імені відповідача та представництво його інтересів у суді, а відтак вказаний ордер не відповідає тій формі ордеру, яка визначена Положенням №41.

Правова позиція, щодо того, що обов`язковим реквізитом ордеру є власноручний підпис адвоката (у графі «Адвокат») висловлена в ухвалах Верховного Суду від 26.01.2023 року у справі №450/605/22, від 07.02.2023 року у справі №466/77/22, якими закрито касаційне провадження, а також в постановах Верховного Суду від 22.12.2022 року у справі №450/569/22 та від 07.02.2023 року у справі №466/487/22.

Отже, суд дійшов висновку про те, що власноручний підпис адвоката є обов`язковим реквізитом ордеру при зверненні до суду із відзивом на позовну заяву в інтересах ТОВ «Азалія Нова».

У контексті наведеного суд звертає увагу відповідача на те, що згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду реалізація права на звернення до суду є процесуальною дією, яка має здійснюватися самою особою у порядку самопредставництва або її процесуальним представником (постанови від 13.03.2018 у справі №914/2772/16; від 21.03.2018 у справі №914/2771/16).

Звернення до суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги.

Згідно ухвали Верховного Суду від 13.06.2023 року у справі №140/513/23 визначено, що такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності таких повноважень на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, що реалізує право на справедливий суд.

При цьому, суд зважає на висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28.05.1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» та від 13.02.2001 року у справі «Кромбах проти Франції», в яких суд наголосив на тому, що держава може встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.

Суд дійшов висновку, що до відзиву на позовну заяву та клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№24908/24 від 14.10.2024) не додано достатніх і необхідних документів, які б підтверджували повноваження адвоката - Прядко О.О. через відсутність власноручного підпису адвоката на ордері від 14.10.2024 року серії АХ №1214628, а відповідно і на право підпису процесуальних документів, які подаються до суду в інтересах відповідача.

Зважаючи на те, що представником відповідача не долучено належних та достатніх доказів на представництво інтересів ТОВ «Азалія Нова» у Господарському суд Львівської області, а також не подання клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення із відзивом на позовну заяву, не обґрунтував належним чином зазначив причини пропуску встановленого ухвалою суду від 06.09.2024 строку на звернення із таким, суд залишає відзив на позовну заяву (вх.№25240/24 від 1710.2024) без розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без належного обґрунтування пропуску, встановленого строку, з урахуванням вище наведеного, беручи до уваги закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

У червні 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно виробниче підприємство «Олтак» (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Азалія Нова» (надалі - відповідач) у спрощений спосіб укладено договір щодо поставки товару - виробів з бетону в асортименті.

На виконання вище згаданої угоди позивач виставив рахунки:

- №292 від 18.06.2021 на товари (роботи, послуги): бордюр БР100.30.15 у кількості 150 шт. за ціною 170,83 грн без ПДВ (загальна сума з ПДВ - 25624,50 грн); бордюр БР100.20.8 у кількості 1270 шт. за ціною 105,00 грн без ПДВ (загальна сума з ПДВ - 133350,00 грн); піддон у кількості 42 шт. за ціною 100,00 грн без ПДВ (загальна сума з ПДВ - 4200,00 грн); кільце КС-15-9 у кількості 1 шт. за ціною 1540,00 грн без ПДВ (загальна сума з ПДВ - 1540,00 грн); кільце опорне К06 у кількості 2 шт. за ціною 208,33 грн без ПДВ (загальна сума з ПДВ - 416,66 грн). Загальна сума рахунку №292 від 18.06.2021 року з ПДВ становить 198157,40 грн.

- №406 від 13.08.2021 на товари (роботи, послуги): бордюр БР100.20.8 у кількості 250 шт. за ціною 108,00 грн без ПДВ (загальна сума з ПДВ - 27000,00 грн); піддон у кількості 7 шт. за ціною 100,00 грн без ПДВ (загальна сума з ПДВ - 700,00 грн). Загальна сума рахунку №406 від 13.08.2021 року з ПДВ становить 33240,00 грн.

Відповідач, у свою чергу, здійснив передоплату за товар на суму 28944,50 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2009 від 29.06.2021 року з призначенням платежу: «Оплата згідно рахунку №292 від 18.06.2021Р Бордюр. У сумі 24120,42 грн., ПДВ - 20% 4824,08 грн».

Після отримання передоплати позивач поставив відповідачу товар відповідно до видаткових накладних:

- №426 від 06.07.2021 року на підставі рахунку №292 від 18.06.2024 товар: Бордюр БР100.20.8 у кількості 210 шт. за ціною 105,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 22050,00 грн); піддон у кількості 5 шт. за ціною 100,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 500,00 грн); кільце КС-15-9 у кількості 1 шт. за ціною 1540,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 1540,00 грн); кільце опорне К06у кількості 2 шт. за ціною 208,33 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 416,66 грн). Загальна сума видаткової накладної №426 від 06.07.2021 складає 29407,99 грн з ПДВ.

- №434 від 09.07.2021 року на підставі рахунку №292 від 18.06.2024 товар: Бордюр БР100.20.8 у кількості 336 шт. за ціною 105,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 35280,00 грн); піддон у кількості 8 шт. за ціною 100,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 800,00 грн). Загальна сума видаткової накладної №434 від 09.07.2021 складає 43296,00 грн з ПДВ.

- №453 від 19.07.2021 року на підставі рахунку №292 від 18.06.2024 товар: Бордюр БР100.30.15 у кількості 28 шт. за ціною 170,83 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 4783,24 грн); бордюр БР100.20.8 у кількості 252 шт. за ціною 105,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 26460,00 грн); піддон у кількості 8 шт. за ціною 100,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 800,00 грн). Загальна сума видаткової накладної №453 від 19.07.2021 складає 38421,89 грн з ПДВ.

- №480 від 29.07.2021 року на підставі рахунку №292 від 18.06.2024 товар: Бордюр БР100.30.15 у кількості 56 шт. за ціною 170,83 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 9566,48 грн); бордюр БР100.20.8 у кількості 168 шт. за ціною 105,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 17640,00 грн); піддон у кількості 8 шт. за ціною 100,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 800,00 грн). Загальна сума видаткової накладної №480 від 29.07.2021 складає 33607,78 грн з ПДВ.

- №500 від 04.08.2021 року на підставі рахунку №292 від 18.06.2024 товар: Бордюр БР100.30.15 у кількості 66 шт. за ціною 170,83 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 11274,78грн); бордюр БР100.20.8 у кількості 126 шт. за ціною 105,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 13230,00 грн); піддон у кількості 8 шт. за ціною 100,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 800,00 грн). Загальна сума видаткової накладної №500 від 04.08.2021 складає 30365,74 грн з ПДВ.

- №511 від 11.08.2021 року на підставі рахунку №292 від 18.06.2024 товар: Бордюр БР100.20.8 у кількості 178 шт. за ціною 105,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 18690,00 грн); піддон у кількості 5 шт. за ціною 100,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 500,00 грн). Загальна сума видаткової накладної №511 від 11.08.2021 складає 23028,00 грн з ПДВ.

- №517 від 13.08.2021 року на підставі рахунку №406 від 13.08.2024 товар: Бордюр БР100.20.8 у кількості 107 шт. за ціною 108,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 11556,00 грн); піддон у кількості 3 шт. за ціною 100,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 300,00 грн). Загальна сума видаткової накладної №517 від 13.08.2021 складає 14227,20 грн з ПДВ.

- №525 від 17.08.2021 року на підставі рахунку №406 від 13.08.2024 товар: Бордюр БР100.20.8 у кількості 143 шт. за ціною 108,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 15444,00 грн); піддон у кількості 4 шт. за ціною 100,00 грн без ПДВ (сума з ПДВ - 400,00 грн). Загальна сума видаткової накладної №525 від 17.08.2021 складає 19012,80 грн з ПДВ.

Видаткові накладні підписані представниками сторін без зауважень щодо якості, кількості поставленого товару, а також містять відтиск печаток відповідача та позивача.

У подальшому відповідачем частково сплачено поставлений позивачем товар, що підтверджується платіжними дорученнями:

- №2104 від 14.07.2021 на суму 28944,40 грн з призначенням платежу: «Оплата згідно рахунку №292 від 18.06.2021Р Бордюр. У сумі 24120,33 грн., ПДВ - 20% 4824,07 грн».

- №2163 від 26.07.2021 на суму 40000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата згідно рахунку №292 від 18.06.2021Р Бордюр. У сумі 24120,33 грн., ПДВ - 20% 4824,07 грн».

- №2389 від 24.09.2021 на суму 30988,50 грн з призначенням платежу: «Оплата згідно рахунку №292 від 18.06.2021Р Бордюр. У сумі 25823,75 грн., ПДВ - 20% 5164,75 грн».

- №2976 від 13.01.2022 на суму 5000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата згідно рахунку №292 від 18.06.2021Р Бордюр. У сумі 4166,67 грн., ПДВ - 20% 833,33 грн».

- №3039 від 04.02.2022 на суму 10000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата згідно рахунку №292 від 18.06.2021Р Бордюр. У сумі 8333,33 грн., ПДВ - 20% 1666,67 грн».

Крім того, позивачем до позовної заяви долучено копії податкових накладних, згідно яких позивач - постачальник (продавець), а відповідач - отримувач (покупець). Такими податковими накладними є:

- №14 від 06.07.2021 року;

- №20 від 09.07.2021 року;

- № 42 від 19.07.2021 року;

- №71 від 29.07.2021 року;

- №9 від 04.08.2021 року;

- №12 від 11.08.2021 року;

- №18 від 13.08.2021 року;

- №34 від 17.08.2021 року.

18.06.2024 позивач звернувся до відповідача листом за №184, у якому повідомив про те, що станом на 18.06.2024 за підприємством відповідача існує заборгованість у розмірі 87520,00 грн, а саме: за рахунками №406 від 13.08.2021 - 33240,00 грн та за рахунком « 292 від 18.06.2021 - 54280,00 грн. Згаданим листом позивач просив відповідача сплатити заборгованість за відвантажений товар у строк до 30.06.2024. Зазначене повідомлення було надіслано на адресу відповідача рекомендованим поштовим відправленням за №6906304538864 19.06.2024 та отримано відповідачем 25.06.2024. Відповідні докази містяться у матеріалах справи.

Також позивачем долучено акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2021-01.08.2022 ТОВ «БВП «Олтак» і ТОВ «Азалія Нова» за договором рахунок №292 від 18.06.2021 із кінцевим сальдо 54280,00 грн та акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2021-01.08.2022 ТОВ «БВП «Олтак» і ТОВ «Азалія Нова» за договором рахунок №406 від 13.08.2021 із кінцевим сальдо 33240,00 грн. Зазначені акти не підписані зі сторони відповідача.

Разом з тим, судом було досліджено оригінали вище згаданих документів, які позивач скерував на адресу суду із клопотанням за вх.№26099/24 від 28.10.2024 року.

Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною 1 статті 642 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 Цивільного кодексу України).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Нормами статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

З поданих матеріалів позовної заяви суд встановив, що хоч письмового договору сторонами укладено не було, однак, позивач домовився з відповідачем про поставку товару, а саме: товарів (виробів) з бетону в асортименті згідно видаткових накладних №426 від 06.07.2021 року, №434 від 09.07.2021 року, №453 від 19.07.2021 року, №480 від 29.07.2021 року, №500 від 04.08.2021 року, №511 від 11.08.2021 року, №517 від 13.08.2021 року, №525 від 17.08.2021 року. Загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару становить 231367,40 грн. Судом враховано, що позивачем було виставлено рахунок №292 від 18.06.2021 на суму 198157,40 грн та №406 від 13.08.2021 на суму 33240,00 грн. Також, судом береться до уваги, що відповідач зробив передоплату за товар на суму 28944,50 грн, що призвело до укладення між Товариство з обмеженою відповідальністю «БВП «Олтак» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Азалія Нова» договору у спрощений спосіб.

Таким чином, між Товариство з обмеженою відповідальністю «БВП «Олтак» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Азалія Нова» мало місце укладення договору поставки у спрощений спосіб, згідно якого позивач зобов`язався передати товар відповідача, а у відповідача, у свою чергу, виник обов`язок щодо оплати поставленого товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з нормою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 655 Цивільного кодексу України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Судом встановлено, що відповідач прийняв товар за видатковими накладним без зауважень щодо якості, кількості поставленого товару на загальну суму 231397,40 грн. Таким чином, відповідач повинен був сплачувати за поставлений товар згідно видаткових накладних, у строк, визначений ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України. Проте, відповідач здійснював часткову оплату такого товару. З огляду на наведене, матеріалами справи підтверджено, що відповідач сплатив на користь позивача 143877,40 грн за поставлений товар. Одночасно, суд звертає увагу на те, що останній платіж від відповідача за посталений позивачем йому товар датований 04.02.2022 року на суму 10000,00 грн.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Таким чином, частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

З огляду на те, що відповідачем було вчинено останній платіж 04.02.2022 року на суму 10000,00 грн, що свідчить про визнання ТОВ «азалія Нова» свого боргу перед ТОВ «БВП «Олтак» за поставлений товар, суд дійшов висновку про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності.

Матеріалами справи також не підтверджено, що відповідач здійснив повну оплату отриманого товару, а лише налічує часткову оплату за поставлений товар.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доказів виконання у повному обсязі зобов`язань з оплати поставленого товару відповідачем до справи не подано, а відтак суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення 87520,00 грн основної заборгованості підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача 37378,32 грн інфляційних втрат та 8392,04 грн 3% річних.

Відповідно до 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. (ст. 692 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних зазначає про те, що позивачем такий проведений не вірно, а з відповідача підлягає до стягнення 8246,14 грн 3% річних замість заявлених 8392,04 грн.

Натомість, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з 08.07.2021 по 27.08.2024 рік судом встановлено, що розмір таких становить 38807,54 грн. Однак, позивачем заявлено до стягнення 37378,32 грн інфляційних втрат, а відтак, суд не може вийти за мені заявлених позовних вимог. З огляду на викладене, суд задовольняє вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача 37378,32 грн інфляційних втрат у повному обсязі.

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцію №8406 (#1679834512809) від 27.08.2024 року.

З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено частково, з відповідача підлягає до стягнення 3024,67 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азалія Нова» (79016, Львівська область, місто Львів, вулиця Городоцька, будинок 84; ідентифікаційний код 35841092) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно виробниче підприємство «Олтак» (69104, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Чумаченка, будинок 25, квартира 6; ідентифікаційний код 41481324) 133144,46 грн заборгованості, з яких: 87520,00 грн - основна заборгованість, 37378,32 грн - інфляційні втрати, 8246,14 грн - 3% річних та 3024,67 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3.У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2024.

СуддяГоменюк З.П.