Рішення

від 14.11.2024 по справі 915/910/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року Справа № 915/910/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом: Первинної профспілкової організації Зміївської ТЕС (63460, Харківська область, Зміївський р-н, селище міського типу Слобожанське, Балакліїське шосе, буд. 4; ідентифікаційний код 25855458)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Н А К Р А» (54020, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 14; ідентифікаційний код 40061603)

про: стягнення 212 856,00 грн,

Суть спору:

31.07.2024 Первинна профспілкова організація Зміївської ТЕС звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № ПК-29 від 31.07.2024 (з додатками), в якій просить суд:

1. Прийняти позовну заяву та відкрити позовне провадження у справі.

2. Стягнути з Відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «НАКРА» на користь Позивача Первинної профспілкової організації Зміївської ТЕС суму неповернутої попередньої оплати у розмірі 212856,00 грн., яка була сплачена Позивачем на підставі Договору №5/11 поставки путівок від 11.01.2022 та неповернута Відповідачем в зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань.

3. Судові витрати покласти на Відповідача.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договору поставки путівок №5/11 від 11.01.2022; рахунку №5/11 від 11.01.2022; банківських виписок; листів-заяв на повернення коштів №ПК-27 від 02.06.2022, №ПК-38 від 28.11.2022; претензії №ПК-26 від 06.06.2024; акту звірки взаємних розрахунків за період: 19.12.2022-05.12.2023; застосування норм статей 11, 509, 525, 526, 530, 610-612, 625, 629, 693 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України; та мотивовані, зокрема, таким:

Позивачем, у встановлений Договором строк, на підставі рахунку Відповідача №5/11 від 11.01.2022 (копія додається), було перераховано Відповідачу суму попередньої оплати у розмірі 304080,00 грн., про що свідчить Заключна виписка за період з 12.01.2022 по 12.01.2022, видана Харківським ГРУ АТ КБ «Приватбанк» від 13.01.2022 №1301-22VU-825-0863. Однак, у зв`язку з військовою агресією з боку російської федерації проти України, введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 та веденням бойових дій на території України умови Договору не були виконані Відповідачем. 07.06.2022, на підставі листа-заявки на повернення коштів №ПК-27 від 02.06.2022 (копія додається), Відповідачем була частково повернута Позивачу сума попередньої оплати, а саме у розмірі 91224,00 грн., про що свідчить Заключна виписка за період з 07.06.2022 по 07.06.2022, видана Харківським ГРУ АТ КБ «Приватбанк» від 08.06.2022 №0806-22VU-941-5316 (копія надається). Решта суми у розмірі 212856,00 грн., яка була підтверджена актом звірки взаємних розрахунків за період: 19.12.2022-05.12.2023 між ТОВ «Накра» і ППО Зміївської ТЕС за договором №15/11 від 11.01.2022, на теперішній час залишається неповернутою. Відповідно до листа-заяви на повернення коштів №ПК-38 від 28.11.2022 позивач просив відповідача повернути йому решту неповернутої попередньої оплати у розмірі 212856,00 грн. на вказаний у листі розрахунковий рахунок. Однак залишок неповернутої суми попередньої оплати так і не був перерахований відповідачем на рахунок Позивача.

Таким чином, позивач вважає, що приймаючи до уваги вищезазначене вбачається, що відповідачем було безпідставно та необґрунтовано не повернуто позивачу залишку сплаченої попередньої оплати у розмірі 212856,00 грн., в зв`язку з чим у останнього виникло право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 05.08.2024 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/910/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи; запропоновано позивачу у строк до 16.08.2024 надати суду та направити відповідачу: письмові пояснення щодо розбіжностей в адресі місцезнаходження Первинної профспілкової організації Зміївської ТЕС, зазначеній у позовній заяві та за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; якісну копію рахунку №5/11 від 11.01.2022.

14.08.2024 до суду від позивача надійшли письмові пояснення № ПК-31 від 08.08.2024 на виконання вимог ухвали суду від 05.08.2024.

27.08.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Н А К Р А» надійшов відзив б/н від 26.08.2024 (вх. № 10222/24) на позовну заяву, в якому відповідач зазначає про визнання позовних вимог в повному обсязі та просить суд взяти до уваги, що заборгованість перед позивачем виникла не з вини відповідача, а внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Так, відповідач посилається на те, що вся територія Генічеського району Херсонської області окупована починаючи з лютого 2022 року і згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (із змінами) внесена до переліку територій України, тимчасово окупованих Російською Федерацією. У відповідності з вищевикладеним, відповідач не мав жодної можливості виконати умови Договору №5/11 від 11.01.2022р. та поставити позивачу путівки, оскільки дитячий оздоровчий табір «Гренада» вже в лютому 2022 року залишився на окупованій території. При цьому сума отриманої від позивача попередньої оплати вже була витрачена відповідачем на здійснення заходів для підготовки дитячого оздоровчого табору «Гренада» до відкриття сезону відпочинку. Внаслідок цього відповідач не мав можливості виконати умови Договору, а також своєчасно повернути позивачу попередню оплату.

З урахуванням наведеного відповідач просить суд:

1. Врахувати визнання Відповідачем позовних вимог.

2. Відстрочити виконання рішення суду строком на шість місяців з моменту прийняття судом рішення по справі з подальшою розстрочкою виконання рішення суду строком на шість місяців рівними частинами.

3. Повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

02.08.2024 до суду від адвоката Бессчасної А.В. надійшла заява б/н від 30.08.2024 (вх. № 10448/24) про вступ у справу в якості представника відповідача.

03.09.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № ПК-34 від 02.09.2024, за змістом якої заявник викладає свої заперечення проти аргументів відповідача щодо неможливості виконання останнім договору, форс-мажорних обставин та заявленого у відзиві клопотання про відстрочення та розстрочення виконання рішення.

Станом на час розгляду справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.

За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, згідно з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Отже, суд вважав за можливе розглядати справу протягом розумного строку.

Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 252 ГПК України).

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

11 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАКРА», як виконавцем, та Первинною профспілковою організацією Зміїївської ТЕС, як замовником, був укладений Договір поставки путівок № 5/11 (далі Договір), який регулює взаємовідносини сторін з метою поставки путівок на оздоровлення та відпочинок на території України фізичних осіб замовника у віці до 18 років в період з 16 липня по 13 серпня 2022 року (п. 1.1).

За умовами наведеного Договору:

- цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2022 року, а в частині зобов`язань, що виникли до цієї дати - до повного їх виконання відповідними сторонами. За період дії договору сторони зобов`язані врегулювати всі взаєморозрахунки (п. 1.2);

- загальна сума договору складає 1 520 400,00 грн без ПДВ (п. 1.3);

- моментом повного і безумовного прийняття Замовником пропозиції Виконавця (акцептом) укласти Договір, вважається факт попередньої оплати Замовником послуг на умовах цього Договору (п. 1.4);

- виконавець зобов`язується, зокрема: організувати прийом і розміщення відпочиваючих, спрямованих з боку Замовника в дитячому спортивно-оздоровчому таборі «Гренада», розташованому на території держави Україна за адресою: Херсонська обл., Генічеський р-н, с. Стрілкове, вул. Берегова, 11 (далі по тексту договору іменований «ДОТ») (п. 2.1.2); надати місця Замовнику при наявності належним чином оформленого Договору, повної оплати вартості путівок та наявності документів, встановлених пунктами 2.2.4.-2.2.5 договору (п. 2.1.3);

- замовник зобов`язується, зокрема: в термін не пізніше 17 «січня» 2022 р. здійснити попередню оплату в сумі не менше ніж вартість 20 % від загальної кількості путівок (кількість путівок має бути цілим числом. Округлення розраховується до цілого числа в бік зростання) (п. 2.2.2);

- надання послуг оформлюється актом, завіреним сторонами цього Договору. Акти оформляються по кожному заїзду (п. 2.4);

- розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування замовником безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п. 3.1);

- повна оплата за обслуговування повинна бути проведена до заїзду відпочиваючих (п. 3.2);

- спори, що виникають в ході виконання цього Договору, вирішуються сторонами шляхом переговорів. У разі неможливості вирішення спору шляхом переговорів, він підлягає розгляду в господарському суді України в установленому законодавством порядку (п. 4.9);

- у разі настання форс-мажорних обставин (стихійні лиха, епідемії, збройні конфлікти, введення військового стану прийняття органами державної влади нормативно-правових актів, які впливають на виконання зобов`язань тощо), як перешкоджають сторонам виконувати обов`язки, встановлені договором, сторони зобов`язуються в 10-денний термін довести до відома один одного про їх виникнення для проведення переговорів про уточнення умов Договору, або для звільнення одне одного від взаємних зобов`язань. Протягом дії форс-мажорних обставин відповідна сторона звільняється від виконання своїх обов`язків за договором (п. 4.10).

Додатком № 1 до Договору виступили «Правила поведінки і особистої безпеки відпочиваючих та супроводжуючих осіб під час перебування в ДОТ. Розклад дня».

Вищенаведений Договір з додатком до нього скріплені підписами та печатками обох сторін.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як покупця, щодо стягнення з відповідача, як виконавця, грошових коштів, перерахованих в якості попередньої оплати за товар.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмета доказування у даній справі належить встановлення обставин щодо наявності у відповідача обов`язку повернути позивачу грошові кошти у відповідній сумі.

Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:

- Договір поставки путівок №5/11 від 11.01.2022;

- рахунок №5/11 від 11.01.2022;

- заключні банківські виписки за період з 12.01.2022 по 12.01.2022 та за період з 07.06.2022 по 07.06.2022;

- листи-заяви на повернення коштів №ПК-27 від 02.06.2022, №ПК-38 від 28.11.2022;

- претензія №ПК-26 від 06.06.2024;

- акту звірки взаємних розрахунків за період: 19.12.2022-05.12.2023.

Відповідач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:

- Договір купівлі-продажу від 02.04.2016 (щодо нерухомого майна: дитячого оздоровчого табору «Гренада»);

- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 110540717 від 15.01.2018;

- накази Товариства з обмеженою відповідальністю «НАКРА» № 2-К від 24.02.2024 «Про оголошення простою», № 3-К від 01.04.2022 «Про призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану»;

- фінансова звітність мікропідприємництва щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «НАКРА».

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.

Так, згідно з приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання вищезазначених умов Договору Первинною профспілковою організацією Зміївської ТЕС, у встановлений Договором строк, на підставі виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «НАКРА» рахунку №5/11 від 11.01.2022 на суму 304 080,00 грн, було перераховано відповідачу суму попередньої оплати у розмірі 304 080,00 грн, про що свідчить Заключна виписка за період з 12.01.2022 по 12.01.2022, видана Харківським ГРУ АТ КБ «Приватбанк» від 13.01.2022 №1301-22VU-825-0863.

Водночас, у зв`язку з військовою агресією з боку російської федерації проти України, введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 та веденням бойових дій на території України умови Договору фактично не були виконані відповідачем.

За такого, 07.06.2022, на підставі оформленого замовником листа-заявки на повернення коштів №ПК-27 від 02.06.2022, виконавцем була частково повернута замовнику сума попередньої оплати у розмірі 91 224,00 грн, що підтверджується заключною банківською випискою за період з 07.06.2022 по 07.06.2022, виданою Харківським ГРУ АТ КБ «Приватбанк» від 08.06.2022 №0806-22VU-941-5316.

Решта суми у розмірі 212 856,00 грн, яка була підтверджена актом звірки взаємних розрахунків за період: 19.12.2022-05.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Накра» і Первинною профспілковою організацією Зміївської ТЕС за договором №15/11 від 11.01.2022, залишається неповернутою.

Відповідно до листа-заяви на повернення коштів №ПК-38 від 28.11.2022 позивач просив відповідача повернути йому решту суми попередньої оплати у розмірі 212 856,00 грн на вказаний у листі розрахунковий рахунок.

Однак, за даними позивача, не спростованими та не запереченими відповідачем, залишок неповернутої суми попередньої оплати так і не був перерахований відповідачем на рахунок позивача.

З метою досудового врегулювання спору Первинна профспілкова організація Зміївської ТЕС 06.06.2024 та 06.07.2024 направляла на юридичну адресу відповідача, вказану у Договорі, претензію №ПК-26 від 06.06.2024, відповідно до якої позивач вимагав від відповідача повернути йому вищезазначену попередню оплату, однак дана претензія залишилася без відповіді, а попередня оплата так і не була повернута відповідачем.

Відповідачем вказані обставини справи не заперечені, позовні вимоги визнано в повному обсязі.

З урахуванням наведеного суд зауважує, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як уже було вище наведено, на виконання умов Договору відповідач виставив позивачу рахунок для попередньої оплати путівок (№5/11 від 11.01.2022 на суму 304 080,00 грн), який був оплачений позивачем (заключна банківська виписка за період з 12.01.2022 по 12.01.2022).

Доказів виконання відповідачем зобов`язань щодо передачі позивачу путівок матеріали справи не містять.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту своєчасності здійснення передачі покупцю оплаченого останнім товару закон покладає на продавця.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором не представив, доводи позивача не спростовав, позовні вимоги визнав у повному обсязі.

При цьому, посилання відповідача на настання у спірних правовідносинах форс-мажорних обставин, у зв`язку із тимчасовою окупацією російською федерацією Генічеського району Херсонської області (місцезнаходження дитячого оздоровчого табору «Гренада») відхиляються судом.

Так, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Суд констатує, що в матеріалах даної справи відсутні докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України для Товариства з обмеженою відповідальністю «НАКРА» за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливлює виконання підприємством зобов`язань за Договором, шляхом видачі відповідного сертифіката.

Відповідачем також не надано суду доказів дотримання ним обумовленого Договором поставки порядку повідомлення контрагента про наявність форс-мажорних обставин.

Судом також враховано, що у даній справі позивачем заявлено вимогу про повернення коштів попередньої оплати, а не про спонукання відповідача виконати умови Договору на території, яка є тимчасово окупованою збройними формуваннями російської федерації.

Отже, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, відповідачем отримано попередню оплату за товар на суму 304 080,00 грн, проте на виконання умов договору не забезпечено поставку путівок на оздоровлення та відпочинок, а також повернуто позивачу грошові кошти попередньої оплати лише на суму 91 224,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Первинна профспілкова організація Зміївської ТЕС двічі зверталася до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАКРА» з претензією №ПК-26 від 06.06.2024 щодо повернення коштів попередньої оплати.

Матеріали справи не містять доказів поставки відповідачем позивачу обумовлених договором путівок, або доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів попередньої оплати на суму 212 856,00 грн та реагувань на письмові звернення профспілкової організації, а отже, позовна вимога Первинної профспілкової організації Зміївської ТЕС про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАКРА» грошових коштів попередньої оплати є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та підлягає задоволенню.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Додатково суд відмічає, що відповідач у відзиві заявив клопотання про відстрочення виконання рішення суду строком на шість місяців з моменту прийняття судом рішення по справі з подальшою розстрочкою виконання рішення суду строком на шість місяців рівними частинами.

В обґрунтування наведеного клопотання товариством зазначено, таке:

1) Відповідач був змушений тимчасово зупинити господарську діяльність через те, що основні засоби підприємства об`єкт нерухомого майна Дитячий оздоровчий табір «Гренада» залишились на окупованій території. Через це 24 лютого 2022 року було видано наказ №2-к про оголошення простою і зупинення роботи ТОВ «Н А К Р А», а в подальшому, 1 квітня 2024 року наказ №3-к про призупинення дії трудових договорів в умовах воєнного стану. Фактична відсутність господарської діяльності протягом більше, ніж два роки, унеможливила своєчасне здійснення Відповідачем розрахунків за раніше укладеними договорами, а також за обов`язковими платежами. Необхідною умовою і єдиним способом нормалізації фінансового стану є відновлення господарської діяльності Відповідача, що буде можливо після звільнення тимчасово окупованої території Генічеського району Херсонської області. Але, на цей час для акумуляції коштів відповідач вживає необхідних заходів для стягнення грошових коштів з наявних боржників, за рахунок яких можливо здійснити погашення заборгованості перед позивачем. Проте, для реалізації вказаних заходів та отримання коштів в сумі понад двісті тисяч гривень необхідний певний час.

2) Крім заборгованості перед позивачем відповідач також має також заборгованість по розрахункам з бюджетом в сумі 61,4 тис.грн., що підтверджується балансом відповідача за 2023 рік. Таким чином, станом на цей час відповідач змушений вишукувати можливість не тільки погашення заборгованості перед позивачем, але й погашення заборгованості з обов`язкових платежів.

3) Крім того, відповідач просить суд взяти до уваги, що, як було зазначено вище, причиною скрутного фінансового стану відповідача є виключно обставини непереборної дії, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації проти України, які унеможливили діяльність підприємства та призвели до виникнення заборгованості. До початку бойових дій підприємство належним чином виконувало всі наявні зобов`язання і мало репутацію надійного партнера та соціально-відповідального підприємства, яке організовувало дитячий відпочинок та сприяло розвитку вітчизняної туристичної галузі.

Позивач проти задоволення такого клопотання заперечує, посилаючись, зокрема, на те, що суд може, за заявою сторони, або відстрочити або розстрочити виконання рішення, але, у той же час, одночасне відстрочення або розстрочення одного й того ж рішення законом не передбачено

Крім того, позивач зазначає, що відповідач посилається на документи, які, начебто, свідчать про його важкий фінансовий стан, але при цьому надає до матеріалів справи письмові докази, які не можуть вважатися належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами по справі, оскільки вони не підписані відповідними уповноваженими особами (не мають ознак підпису документа, навіть в електронній формі: відсутні електронна печатка (код згідно ЄДРПОУ або РНОКПП або серія та номер паспорта) та електронний підпис керівника (РНОКПП або серія та номер паспорта) тощо).

Ознайомившись з доводами сторін, проаналізувавши відповідні обставини в сукупності з нормами чинного процесуального законодавства та доводами сторін, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1, 3-4 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, при вирішенні питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочення чи розстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У зв`язку з тим, що відстрочення та розстрочення виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки/розстрочки.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У той же час, суд вертає увагу сторін на таке.

1) виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012);

2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року №11-рп/2012);

3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997);

4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28.07.1999).

Таким чином, суд, який надає відстрочення чи розстрочення виконання рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для визнання поважними причин затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про скрутне матеріальне становище, відсутність грошових коштів на рахунках та несвоєчасний розрахунок контрагентів. Крім того, обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Суд зазначає, що надана відповідачем фінансова звітність та твердження про відсутність грошових коштів не є виключною підставою, в розумінні ч. 3 ст.331 ГПК України для відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду.

Відповідачем не доведено суду виняткових обставин, що можуть бути підставами для відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення суду, а також не надано доказів можливості фактичного виконання рішення після закінчення строку відстрочення, у випадку задоволення судом клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду.

З огляду на викладене, також враховуючи відсутність згоди позивача на надання відповідачу відстрочки виконання рішення та відсутність доказів на підтвердження надзвичайних (виключних) обставин, правові підстави для задоволення заяви про відстрочення виконання судового рішення відсутні.

Разом із тим, суд звертає увагу відповідача на можливість повторного звернення до суду з клопотанням про відстрочення або розстрочення виконання рішення, у разі наявності надзвичайних (виключних) обставин.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, відповідно до приписів ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічні положення містить і ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» - у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Таким чином, з урахуванням визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, суд, вирішуючи питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, вважає за можливе повернути Первинній профспілковій організації Зміївської ТЕС з Державного бюджету України 50 % судового збору у розмірі 1 277,13 грн, перерахованого відповідно до платіжної інструкції № ПЛА-142 від 31.07.2024 на суму 2554,27 грн.

Решта суми судового в розмірі 1 277,14 грн підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Н А К Р А» (54020, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 14; ідентифікаційний код 40061603) на користь Первинної профспілкової організації Зміївської ТЕС (63460, Харківська область, Зміївський р-н, селище міського типу Слобожанське, Балакліїське шосе , буд. 4; ідентифікаційний код 25855458) суму неповернутої попередньої оплати у розмірі 212 856,00 грн, а також 1 277,14 грн судового збору.

3. Повернути Первинній профспілковій організації Зміївської ТЕС (63460, Харківська область, Зміївський р-н, селище міського типу Слобожанське, Балакліїське шосе , буд. 4; ідентифікаційний код 25855458) з Державного бюджету України 50 % судового збору у розмірі 1 277,13 грн, перерахованого відповідно до платіжної інструкції № ПЛА-142 від 31.07.2024 на суму 2554,27 грн.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. В задоволенні заяви відповідача про відстрочення та розстрочення виконання рішення суду відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Первинна профспілкова організація Зміївської ТЕС (63460, Харківська область, Зміївський р-н, селище міського типу Слобожанське, Балакліїське шосе , буд. 4; ідентифікаційний код 25855458);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Н А К Р А» (54020, м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 14; ідентифікаційний код 40061603).

Повне рішення складено та підписано судом 14.11.2024.

Суддя О.Г. Смородінова