Рішення

від 04.11.2024 по справі 916/3318/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3318/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНДПОСТАЧ» (45252, Волинська обл., Луцький район, с. Пальче, вул. Перемоги, буд. 2Б; код ЄДРПОУ 37887249)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Висоцького Максима Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 351 543,55 грн;

представники сторін:

від позивача не з`явився,

від відповідача не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНДПОСТАЧ», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Висоцького Максима Анатолійовича про стягнення 351 543,55 грн, з яких: 117 466,48 грн основного боргу; 83 058,83 грн 30% річних; 110 174,58 грн пені; 40 843,66 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 21012019/011 від 21.01.2019 в частині повної та своєчасної сплати заборгованості за поставлений товар. Вказує, що за умовами Договору поставив відповідачу товар за видатковими накладними № 160 від 04.02.2022 на суму 4 095,00 грн, № 175 від 07.02.2022 на суму 66 121,48 грн та № 223 від 10.02.2022 на суму 47 250,00 грн. Факт поставки товару позивач доводить також експрес-накладними Нової Пошти № 20400273200925 від 04.02.2022, № 20400273664919 від 07.02.2022 та № 20400274178254 від 10.02.2022, а також податковими накладними № 40 від 04.02.2022, № 45 від 07.02.2022 та № 76 від 10.02.2022. Зазначає, що відповідач не здійснив оплату за поставлений товар на загальну суму 117 466,48 грн. За порушення відповідачем строків оплати позивач нарахував та заявив до стягнення у цій справі 83 058,83 грн 30% річних, 110 174,58 грн пені та 40 843,66 грн інфляційних втрат.

Ухвалою від 05.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/3318/24, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.08.2024, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

19.08.2024 позивач подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

У зв`язку з неявкою відповідача у судове засідання, суд протокольною ухвалою від 26.08.2024 відклав підготовче судове засідання на 09.10.2024 з метою надання відповідачу можливості реалізувати свої процесуальні права на стадії підготовчого провадження.

23.09.2024 до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без його участі.

Протокольною ухвалою від 09.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.11.2024.

У судове засідання, яке було призначено на 04.11.2024, позивач не з`явився та водночас подав до суду заяву (вх. № 38453/24 від 22.10.2024) про розгляд справи без його участі за наявними у справі матеріалами. У заяві вказав, що підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив.

У зв`язку з тимчасовою окупацією території Новокаховської міської територіальної громади (за винятком смт Козацьке та с. Веселе), а також Таврійської міської територіальної громади, про розгляд даної справи відповідач повідомлявся в порядку ст. 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" - шляхом розміщення оголошень (ухвал суду) на офіційному сайті Судової влади України.

За приписами ч. ч. 1, 4, 9 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

З урахуванням вищевикладеного, суд виснував про можливість відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

04.11.2024 судом складено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

21.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНДПОСТАЧ» як постачальником та Фізичною особою-підприємцем Висоцьким Максимом Анатолійовичем як покупцем укладено Договір поставки № 21012019/011 (далі Договір; а.с. 15), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця запасні частини та інші деталі (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його загальну вартість на умовах цього Договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2019 , але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. У разі, якщо ні одна зі сторін письмово за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору не повідомить іншу сторону про припинення його дії, строк дії Договору пролонгується (продовжується) на кожен наступний календарний рік (п. 11.1. Договору).

Згідно з п. 2.1. Договору асортимент, кількість та ціни на товар узгоджуються сторонами додатково, що підтверджується виписаними постачальником рахунками та вказується в накладних на кожну окрему партію товару (під партією товару розуміється товар, об`єднаний одним рахунком та накладною), які є невід`ємними частинами цього Договору.

Пунктами 3.1., 3.2., 3.4. Договору визначено, що ціна за одиницю товару встановлюється згідно рахунку, або окремим протоколом погодження цін, і включає в себе ПДВ та всі інші обов`язкові платежі, передбачені чинним законодавством України. Договірні ціни на кожну окрему партію товару вказуються в рахунках та накладних. Загальна сума Договору складається із суми вартості партій товарів, поставлених постачальником покупцю протягом строку дії цього Договору.

Оплата за кожну партію товару згідно п. 4.2. Договору здійснюється на таких умовах:

- за товар, наявний на складі постачальника на момент здійснення замовлення, покупець сплачує протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту отримання товару покупцем на підставі накладної;

- за товар, відсутній на складі постачальника на момент здійснення замовлення, покупець розраховується поетапно на таких умовах:

перший етап покупець перераховує на розрахунковий рахунок постачальника передоплату в розмірі 30 (тридцять) % від загальної вартості товару з моменту отримання рахунку на товар;

другий етап покупець перераховує на розрахунковий рахунок постачальника 70 (сімдесят) % від загальної вартості товару протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту отримання товару покупцем на підставі накладної.

Згідно з п.5.2. Договору постачальник має право:

5.2.1. одержувати оплату за поставлений згідно цього Договору товар;

5.2.2. вимагати від покупця прийняття поставленого у відповідності до умов цього Договору товару та своєчасної оплати його вартості;

5.2.3. у разі порушення покупцем строків, встановлених пп. 4.2.1. цього Договору, у безспірному порядку нарахувати покупцю усі штрафні санкції та проценти за порушення умов Договору та звернутися до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості та суми штрафних санкцій, а також покладення на покупця усіх витрат, пов`язаних з поданням позовної заяви.

Підпунктом 5.3.1. п. 5.3. Договору передбачено обов`язок покупця прийняти та оплатити договірну ціну за поставлений згідно умов цього Договору товар.

Відповідно до п. 6.1. Договору поставка товару за цим Договором здійснюється на умовах EXW («Інкотермс 2010») приймання продукції здійснюється на складі постачальника в узгоджені сторонами строки.

При цьому, за погодженням сторін (в письмовій формі, по факсу, електронній пошті або у іншій прийнятній для сторін формі) товар може відправлятись покупцю за його рахунок компанією перевізником (п. 6.3. Договору).

Згідно з п. 7.1. Договору передача та приймання товару здійснюється сторонами згідно накладної, а у випадку відправки товару покупцю компанією перевізником, на підставі відповідних товарно-супровідних документів.

Приймання товару здійснюється на складі постачальника, а у випадку відправки товару покупцю компанією перевізником, на складі (відділенні) відповідної компанії (п. 7.2. Договору).

Позивач зазначає, що за умовами Договору поставив відповідачу товар за видатковими накладними № 160 від 04.02.2022 на суму 4 095,00 грн, № 175 від 07.02.2022 на суму 66 121,48 грн та № 223 від 10.02.2022 на суму 47 250,00 грн.

Так, у матеріалах справи наявні копії видаткових накладних, а саме:

- № 160 від 04.02.2022 на суму 4 095,00 грн (а.с. 24);

- № 175 від 07.02.2022 на суму 66 121,48 грн (а.с. 20;

- № 223 від 10.02.2022 на суму 47 250,00 грн (а.с. 16).

Видаткові накладні № 160 від 04.02.2022 та № 175 від 07.02.2022 підписані позивачем та відповідачем, а також містять їхні печатки.

Водночас видаткова накладна № 223 від 10.02.2022 підписана лише з боку позивача.

Матеріали справи містять податкові накладні № 40 від 04.02.2022 (а.с. 26), № 45 від 07.02.2022 (а.с. 22) та № 76 від 10.02.2022 (а.с. 18), складені позивачем як постачальником товару вартістю 4 095,00 грн, 66 121,48 грн, 47 250,00 грн відповідно та зареєстровані позивачем у ЄРПН, про що свідчать квитанції про реєстрацію податкових накладних (а.с. 19, 23, 27).

Крім того, позивач надав до суду експрес-накладні Нової Пошти № 20400273200925 від 04.02.2022, № 20400273664919 від 07.02.2022 та № 20400274178254 від 10.02.2022 (а.с. 17, 21, 25).

Предметом позову є майнова вимога позивача про стягнення з відповідача 117 466,48 грн основного боргу, 83 058,83 грн 30% річних, 110 174,58 грн пені, 40 843,66 грн інфляційних втрат.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 2, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно да ч. ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, між сторонами цієї справи на підставі Договору № 21012019/011 від 21.01.2019 виникли правовідносини, притаманні для договорів купівлі-продажу та поставки.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями частини ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як за договором купівлі-продажу, так і за договором поставки обов`язок покупця полягає в оплаті та прийнятті товару, а кореспондуючий обов`язок продавця (постачальника) у передачі товару.

Статтею 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд встановив, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 70 216,48 грн, що підтверджується видатковими накладними № 160 від 04.02.2022 на суму 4 095,00 грн та № 175 від 07.02.2022 на суму 66 121,48 грн, які підписані обома сторонами, містять їхні печатки, є первинними документами бухгалтерського обліку та підтверджують факт здійснення господарської операції з поставки товарів.

Щодо видаткової накладної № 223 від 10.02.2022 на суму 47 250,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95, в редакції, чинній станом на дату спірних поставок товару (далі по тексту - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату спірних поставок товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Дослідивши надану позивачем видаткову накладну № 223 від 10.02.2022, суд дійшов висновку, що ця видаткова накладна не відповідає наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, оскільки не містить підпису покупця (відповідача), з огляду на що не може бути беззаперечними доказом факту поставки товару.

Експрес-накладна Нової Пошти № 20400274178254 від 14.02.2022 також не підтверджує поставку позивачем товару на суму 47 250,00 грн, оскільки не містить підпису уповноважених осіб відповідача, як покупця та одержувача товару, в полі «Підпис, печатка Одержувача».

Таким чином, факт поставки відповідачу товару на суму 47 250,00 грн позивачем не доведено первинними документами.

Разом з тим, господарський суд враховує, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Так, матеріали справи містять податкову накладну № 76 від 10.02.2022, складену позивачем як постачальником товару «палець потрійний» у кількості 200 шт на суму 47 250,00 грн з ПДВ.

Вказану податкову накладну позивач зареєстрував у ЄРПН, про що свідчить квитанція про реєстрацію податкової накладної від 31.05.2022.

У Постанові від 04.08.2022 у справі № 922/19/21 Верховний Суд зазначив, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними у податковому та бухгалтерському обліках постачання спірного товару.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд неодноразово зазначав, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

Сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Такий правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19.

Поряд із зареєстрованою позивачем у ЄРПН податковою накладною № 76 від 10.02.2022 на спірну поставку товару, у матеріалах справи відсутні докази щодо відображення відповідачем господарських операцій з постачання товару за видатковою накладною № 223 від 10.02.2022 у своїй податковій звітності та вчинення останнім юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту.

Втім, позивач не подав до суду доказів вчинення відповідачем юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту, в той час як відповідно до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд у розумінні ч. 1 ст. 14 та ч. 4 ст. 74 ГПК України не може та не зобов`язаний збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Враховуючи те, що доведеною позивачем належними доказами є поставка товару на загальну суму 70 216,48 грн, а також з огляду на те, що відповідач не надав до суду доказів оплати поставленого товару та не спростував наявну заборгованість в цій частині, суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення основного боргу за Договором підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 70 216,48 грн.

Разом з тим, з огляду на те, що позивач не довів поставку товару на суму 47 250,00 грн за видатковою накладною № 223 від 10.02.2022, суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Щодо пені суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Приписами частини 2 статті 343 Господарського кодексу України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

В статті 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 8.3. Договору за затримку оплати чи прийняття товару покупець сплачує постачальнику штраф (одноразово кожен окремий випадок) у розмірі 5% від вартості відповідної партії товару або частини партії товару та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день затримки оплати чи прийняття відповідної партії товару або частини партії товару.

Згідно частини статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, пунктом 8.6. Договору сторони, серед іншого, узгодили, що строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань є більшим, ніж це передбачено ч. 6 ст. 232 ГКУ, і становить 1 рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В свою чергу, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 2 квітня 2020 року і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року установлено на всій території Україну карантин.

Дію карантину було неодноразово продовжено постановами КМУ.

Разом з тим, Постановою КМУ від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, позивач мав право нараховувати відповідачу пеню за порушення встановленого п. 4.2. Договору строку оплати товару до 30.06.2023, тобто включно до останнього дня дії карантину.

Втім, перевіривши запропонований позивачем розрахунок пені за зобов`язаннями, які випливають з видаткових накладних № 160 від 04.02.2022 та № 175 від 07.02.2022, суд встановив, що позивач нараховує пеню до 16.07.2024, що є неправомірним.

Відтак, суд здійснив власний розрахунок пені, який виглядає наступним чином:

Розрахунок суми пені здійснюється за формулою:

Пеня = С x 2УСД x Д : 100, де

С - сума заборгованості за період,

2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення,

Д - кількість днів прострочення.

Пеня за зобов`язаннями відповідно до видаткової накладної № 160 від 04.02.2022 (період з 07.03.2022 по 30.06.2023).

Період розрахункуКількість днів у періодіСума07.03.2022 - 02.06.2022 : 10,00 (облікова ставка НБУ) 4 095,00 (Сума боргу) x (2 x 10,00 : 365) x 88 днів (прострочення) : 100 88197,46 грн.03.06.2022 - 30.06.2023 : 25,00 (облікова ставка НБУ) 4 095,00 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 393 днів (прострочення) : 100 3932 204,57 грн.Всього штрафних санкцій за період: 2 402,03 грн.

Пеня за зобов`язаннями відповідно до видаткової накладної № 175 від 07.02.2022 (період з 08.03.2022 по 30.06.2023).

Період розрахункуКількість днів у періодіСума08.03.2022 - 02.06.2022 : 10,00 (облікова ставка НБУ) 66 121,48 (Сума боргу) x (2 x 10,00 : 365) x 87 днів (прострочення) : 100 873 152,09 грн.03.06.2022 - 30.06.2023 : 25,00 (облікова ставка НБУ) 66 121,48 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 393 днів (прострочення) : 100 39335 596,91 грн.Всього штрафних санкцій за період: 38 749,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню на суму 41 151,03 грн.

В решті пені у розмірі 24 753,99 грн за зобов`язаннями згідно видаткових накладних № 160 від 04.02.2022 та № 175 від 07.02.2022 суд відмовляє, оскільки період нарахування такої пені виходить за межі строку карантину (30.06.2023).

Вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 44 269,56 грн, нарахованої за зобов`язаннями згідно видаткової накладної № 223 від 10.02.2022, не підлягають задоволенню як похідні від основної вимоги про стягнення заборгованості за поставлений за такою накладною товар.

Щодо 30 % річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та відсотки річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

Згідно з п. 8.5. Договору у разі затримки оплати за товар, покупцю окрім пені на суму заборгованості за товар нараховуються проценти відповідно до ст. 625 ЦК України в розмірі 30% річних від суми заборгованості за товар, починаючи з дня коли покупець мав оплатити товар, до дня його фактичної оплати.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної сплати заборгованості за поставлений товар, суд зазначає, що позивач має право нарахувати в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України 30% річних від простроченої суми заборгованості та інфляційні втрати за весь час прострочення.

Здійснивши перевірку запропонованого позивачем розрахунку 30% річних та інфляційних втрат, нарахованих виходячи з простроченої суми заборгованості за видатковими накладними № 160 від 04.02.2022 та № 175 від 07.02.2022, суд встановив правильність такого розрахунку та його обґрунтованість, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення 49 720,04 грн 30% річних та 24 414,61 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Водночас, вимоги позивача щодо стягнення 16 429,05 грн інфляційних втрат та 33 338,79 грн 30% річних, нарахованих виходячи з простроченої суми заборгованості за видатковою накладною № 223 від 10.02.2022, не підлягають задоволенню як похідні від основної вимоги про стягнення заборгованості за поставлений за цією накладною товар.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 70 216,48 грн основного боргу, 41 151,03 грн пені, 49 720,04 грн 30% річних, 24 414,61 грн інфляційних втрат.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами, що узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в Постанові від 05.06.2020 у справі № 920/528/19.

Суд зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову судові витрати зі сплати судового збору в порядку ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНДПОСТАЧ» (45252, Волинська обл., Луцький район, с. Пальче, вул. Перемоги, буд. 2Б; код ЄДРПОУ 37887249) до Фізичної особи-підприємця Висоцького Максима Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 351 543,55 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Висоцького Максима Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНДПОСТАЧ» (45252, Волинська обл., Луцький район, с. Пальче, вул. Перемоги, буд. 2Б; код ЄДРПОУ 37887249) 70 216,48 грн основного боргу, 41 151,03 грн пені, 49 720,04 грн 30% річних, 24 414,61 грн інфляційних втрат, 2 782,53 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 04 листопада 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 12 листопада 2024 р.

Суддя Р.В. Волков