Рішення

від 04.11.2024 по справі 922/2902/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2024м. ХарківСправа № 922/2902/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Ломакіній О. В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРСАЖСІЛЬГОСПЗАПЧАСТИНА» (61035, м. Харків, вул. Каштанова, б. 29, ЄДРПОУ 42946397) до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації (Краснопресненська набережна, м. Москва, Росія, 2103274) про стягнення збитків за участю представників:

позивача Залеська А.С.

відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Харківської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОРСАЖСІЛЬГОСПЗАПЧАСТИНА» (61035, м. Харків, вул. Каштанова, б. 29, ЄДРПОУ 42946397) з позовом до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації (Краснопресненська набережна, м. Москва, Росія, 2103274) та просить суд стягнути з держави російська федерація (Russian federation код ISO ru/rus 643, Росія, 119991, м. Москва, Житня вулиця, 6.14) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФОРСАЖ-СІЛЬГОСПЗАПЧАСТИНА» (код ЄДРПОУ 42946397, місцезнаходження юридичної особи: 61035, м. Харків, вул. Каштанова, б. 29) грошові кошти в сумі 3 015 611,19 (три мільйони п`ятнадцять тисяч шістсот одинадцять) грн в якості відшкодування майнової шкоди.

Ухвалою суду від 19.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання по справі призначено на 09.09.2024 о 09:45, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи. Засідання відкладалося з 09.09.2024 по 14.10.2024.

Ухвалою від 14.10.2024 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 04.11.2024 р. о 10:45.

Представник позивача у судовому засіданні 04.11.2024 позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Відповідач свого представника в судове засідання не направив.

Відповідачем у справі є держава Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації. При цьому судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

На підставі Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Відповідно до листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ Укрпошта з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку статті 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

З огляду на вищевикладене, судом, з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, розміщено відповідні повідомлення на сайті Господарського суду Харківської області.

Крім того, відомості про судовий розгляд справи та зазначені процесуальні рішення своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень у мережі Інтернет на офіційному сайті Судова влада України.

Таким чином, судом вжито всіх можливих заходів з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Оскільки неявка на судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за необхідне розглядати справу за його відсутності, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбачено ст. 202 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази та викладені доводи, судом встановлено наступне.

До початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України позивач орендував нежитлове приміщення загальною площею 504,5 кв.м. за адресою: м. Куп`янськ, вул. Сватівська, 51-А. У вказаному орендованому приміщенні був розміщений склад та торгівельний зал, в яких здійснювалось зберігання товару, а також його реалізація відповідно.

Позивач вказував, що після початку повномасштабного вторгнення місто Куп`янська було одразу окуповане, зв`язок із працівниками було втрачено, вивести наявний на складі товар не представлялось за можливе. Відповідно до переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій України, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2023 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» місто Куп`янськ перебувало в окупації з 24.02.2022 до 09.09.2022. За час перебування міста Куп`янська в окупації нежитлова будівля за адресою: м. Куп`янськ, вул. Сватівська, 51-А була пошкоджена через обстріли (про що надано звіт про результати візуального обстеження технічного стану). У зв`язку із тим, що у нежитловій будівлі повністю були пошкоджені вікна, будівля не охоронялась, невідомими особами було викрадено все наявне в нежитловій будівлі майно, у тому числі й товар.

За вказаними фактами позивач, а також власник нежитлової будівлі звернулися до правоохоронних органів із відповідними заявами про вчинені кримінальні правопорушення. За фактом пошкодження нежитлової будівлі за адресою: м. Куп`янськ, вул. Сватівська, 51-А, а також за фактом викрадення з неї всього майна зареєстровані кримінальні правопорушення.

Станом на 30.12.2021 на території складу за адресою: м. Куп`янськ, вул. Сватівська, 51-А знаходилось товарно-матеріальних цінностей загальною кількістю 48661,75 одиниць на суму 2 866 367,47 грн. Крім того, до позовної заяви додано дані бухгалтерських регістрів щодо наявного на складі товару, сформовані за групами товарів. Частина товару була реалізована у період з 31.12.2021 до 24.02.2022, а частина товару була додатково закуплена на склад для подальшої реалізації. Відповідно до оборотно-сальдової відомості за рахунком 281 станом на 24.02.2022 на складі за адресою: м. Куп`янськ, вул. Сватівська, 51-А обліковувалось товарно-матеріальних цінностей у кількості 50 666,61 одиниць на загальну суму 3 015 611,19 грн. Факт набуття товарно-матеріальних цінностей позивачем підтверджується видатковими накладними.

Позивач наголошував, що втрата позивачем майна на загальну суму 3 015 611,19 грн обумовлена воєнною агресією РФ, оскільки його викрадення відбувалось у період окупації міста та саме у зв`язку із тим, що будівля складу була пошкоджена через обстріли, а забезпечити схоронність або перевезення товару на підконтрольну Україні територію під час окупації міста Куп`янська не представлялося можливим. В результаті протиправних дій відповідача позивачу було спричинено матеріальну шкоду, що дорівнює вартості товарно-матеріальних цінностей, які зберігалися на орендованому позивачем складі за адресою: м. Куп`янськ, вул. Сватівська, 51-А. Окупація міста Куп`янська та обстріли орендованого позивачем складу здійснювались відповідачем умисно, такі дії відповідача перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із шкодою, спричиненою позивачу, адже у випадку невчинення відповідачем вказаних дій, товарно-матеріальні цінності, належні позивачу не були б викрадені. Наведені докази у своїй сукупності свідчать про наявність вини відповідача у формі умислу у заподіянні відповідної шкоди.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог і викладених сторонами доводів та заперечень, суд виходить з наступного.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом ст. ст. 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", зокрема, пред`явлення позову до іноземної держави, - може бути допущено лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави, за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема, в якості відповідача.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 "Про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії відповідач вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент розгляду справи. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суди України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором, Верховний Суд дійшов висновку, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі-громадянину України.

У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, звертаючись із позовом до відповідача - Російської Федерації позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якого національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Так, суд дійшов висновку про застосування у цій справі деліктного винятку, відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Також суд зазначає, що, оскільки, в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.

Дана правова позиція суду відображена у постановах Верховного Суду у справі № № 796/165/18 від 25.01.2019, № 308/9708/19 від 14.04.2022 та № 760/17232/20-ц від 18.05.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до приписів ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.1, ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Вони є фактом об`єктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно закону або не підлягають. Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобов`язання дійсно спричинило отримання кредитором збитку та можливе лише у разі наявності складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; наявності збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вини. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст.1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.

За відсутності одного з елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії РФ за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії РФ з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і знищення, пошкодження або заволодіння майном позивача позивача, здійсненим в рамках реалізації акту агресії РФ.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

У даному випадку матеріали справи не містять будь-яких доказів використання зруйнованого майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких знищено, пошкоджено або заволодіння майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність за спричинену ним шкоду заподіяну майну позивача в результаті порушення звичаїв ведення війни.

До того ж, відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

У даному випадку протиправність діяння РФ, як складового елементу факту збройної агресії РФ проти України, в розумінні ч. 3 ст. 85 ГПК України є загальновідомим фактом який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Як встановлено судом, саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу завдано збитків.

Втрата позивачем майна на загальну суму 3 015 611,19 грн обумовлена воєнною агресією РФ, оскільки його викрадення відбувалось у період окупації міста та саме у зв`язку із тим, що будівля складу була пошкоджена через обстріли, а забезпечити схоронність або перевезення товару на підконтрольну Україні територію під час окупації міста Куп`янська було неможливо. В результаті протиправних дій відповідача позивачу було спричинено матеріальну шкоду, що дорівнює вартості товарно-матеріальних цінностей, які зберігалися на орендованому позивачем складі за адресою: м. Куп`янськ, вул. Сватівська, 51-А. Станом на 30.12.2021 на території складу за адресою: м. Куп`янськ, вул. Сватівська, 51-А знаходилось товарно-матеріальних цінностей загальною кількістю 48661,75 одиниць на суму 2 866 367,47 грн. Крім того, до позовної заяви додано дані бухгалтерських регістрів щодо наявного на складі товару, сформовані за групами товарів. Частина товару була реалізована у період з 31.12.2021 до 24.02.2022, а частина товару була додатково закуплена на склад для подальшої реалізації. Відповідно до оборотно-сальдової відомості за рахунком 281 станом на 24.02.2022 на складі за адресою: м. Куп`янськ, вул. Сватівська, 51-А обліковувалось товарно-матеріальних цінностей у кількості 50 666,61 одиниць на загальну суму 3 015 611,19 грн. Факт набуття товарно-матеріальних цінностей позивачем підтверджується видатковими накладними.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Суд також констатує та враховує при прийнятті рішення, що відповідачем жодної з зазначених вище обставин не спростовано, доказів відсутності його вини в заподіянні збитків або доказів на спростування розміру заподіяних збитків не надано.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Враховуючи встановлені обставини, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРСАЖСІЛЬГОСПЗАПЧАСТИНА» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позивач при зверненні до суду з позовом був звільнений від оплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то на підставі ст. 129 ГПК України з відповідача до Державного бюджету України підлягають стягненню 45 234,17 грн судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 73, 74, 80, 86, 129, 165, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРСАЖСІЛЬГОСПЗАПЧАСТИНА».

Стягнути з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації (Russian federation код ISO ru/rus 643, Росія, 119991, м. Москва, Житня вулиця, 6.14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРСАЖСІЛЬГОСПЗАПЧАСТИНА» (61035, м. Харків, вул. Каштанова, б. 29, ЄДРПОУ 42946397) 3 015 611,19 грн в якості відшкодування майнової шкоди.

Стягнути з держави Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації (вул. Житная, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 119049, код ISO RU/RUS 643) на користь державного бюджету України (одержувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, рахунок 31215256700001, банк отримувача - Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, код класифікації доходу бюджетів 22030106) 45 234,17 грн судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "13" листопада 2024 р.

СуддяЛ.С. Лаврова