Ухвала

від 12.11.2024 по справі 909/599/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 909/599/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ємця А. А. (головуючого), Бенедисюка І. М., Жайворонок Т. Є.,

за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,

представників:

позивача - Горбач А. М.,

відповідача - не з`явився

третя особа - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - скаржник, позивач, ТОВ "Оператор газотранспортної системи України")

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.03.2024 (суддя Валєєва Т. Е.)

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 (головуюча суддя Панова І. Ю., судді Гриців В. М., Зварич О. В.)

у справі № 909/599/23

за позовом ТОВ "Оператор газотранспортної системи України"

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" (далі -відповідач),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про стягнення 1 487 952,15 грн заборгованості за добові небаланси природного газу, пені, інфляційних втрат та 3 % річних,

ВСТАНОВИВ:

1. ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" про стягнення 1 487 952,15 грн заборгованості за добові небаланси природного газу, з яких 1 108 720,99 грн основної заборгованості, 220 330,04 грн пені, 132 859,49 грн інфляційних втрат та 26 041,63 грн 3 % річних.

2. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на те, що порушивши умови укладеного між сторонами договору транспортування природного газу, відповідач протягом визначеного договором строку не здійснив плати за добовий негативний небаланс природного газу, який виник у березні - грудні 2022 року та в січні 2023 року. Однак, враховуючи наявність порушення строків оплати, позивач нарахував відповідачу 3 % річних, інфляційні втрати та пеню, які позивач просив суд стягнути у повному обсязі.

3. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 27.03.2024 у цій справі закрив провадження в частині стягнення 1 108 720,99 грн основної заборгованості. Частково задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи Івано-Франківськгаз" про стягнення 379 231,16 грн штрафних санкцій. Присудив до стягнення з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" 132 859,49 грн інфляційних втрат, 26 041,63 грн 3 % річних, 119 451,92 грн пені.

4. Постановою від 17.09.2024 Західний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.03.2024 у цій справі в частині відмови у задоволені позову про стягнення 97 733,39 грн пені - скасував. У цій частині прийняв нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 97 733,39 грн пені. В решті рішення в частині відмови у задоволені позову залишив без змін.

3. Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанції, ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.03.2024 грн у справі № 909/599/23 в частині відмовлених позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 144,73 грн та ухвалити в цій частині нове рішення щодо задоволення позовних вимог про стягнення пені у повному обсязі.

4. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновку Верховного Суду про право сторін передбачити розмір штрафних санкцій за порушення однією зі сторін умов договору, який викладений у постанові від 17.10.2019 у справі № 912/3237/18.

5. Ухвалою від 15.10.2024 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі № 909/599/23 за касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

6. Відповідач правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 ГПК України, не скористався.

7. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

9. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

10. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає скаржник), покладається на скаржника.

11. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

12. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

12.1. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

13. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного в постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

14. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування в постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права в подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права може бути підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України не в будь-якому випадку, а тоді коли саме неврахування такого правового висновку щодо застосування конкретної норми права призвело до помилкового висновку, що прямо або опосередковано впливає на ухвалене рішення по суті. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

15. Верховний Суд зазначає, що для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

16. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у якій передбачено таку підставу касаційного оскарження, як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

17. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин.

17.1. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", яке полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, із приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

17.2. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

17.3. Із-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

17.4. У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

17.5. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

18. Так, предметом касаційного оскарження є судові рішення попередніх інстанцій у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

19. Скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновку Верховного Суду про право сторін передбачити розмір штрафних санкцій за порушення однією зі сторін умов договору, який викладений у постанові від 17.10.2019 у справі № 912/3237/18.

20. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у зазначеній справі, Верховний Суд виходить з такого.

24. У справі № 912/3237/18 предметом розгляду є вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу та пені, обґрунтована неналежним виконанням останнім умов Договору поставки сільськогосподарської продукції (насіння соняшника) № 21/08/2018-230Р від 21.08.2018 у частині повної та своєчасної поставки товару. Виконуючи умови Договору, позивач як покупцем перерахував відповідачу як постачальнику попередню оплату в розмірі 50 % ціни Договору. Відповідач свої зобов`язання за Договором виконав частково, поставивши позивачу товар у кількості 100,88 тонн. Позивач звертався до відповідача з претензіями щодо поставки насіння соняшнику в кількості 99,120 тонн та сплати штрафних санкцій. Відповідач зі свого боку направив повідомлення про відмову від Договору поставки з посиланням на пункт 8.2 Договору, мотивуючи невиконанням позивачем умов договору щодо повної оплати кожної партії поставленого насіння та повідомив, що здійснив зарахування попередньої оплати в рахунок оплати вже поставленого товару. У відповіді позивач повідомив відповідача про неприйняття відмови від Договору та просив сплатити суму штрафних санкцій.

25.6. Тобто у наведеній скаржником справі спір стосується правовідносин, що виникли з договору поставки насіння соняшнику, а саме недопоставки необхідної кількості товару, та односторонньої відмови відповідача від виконання умов договору.

26. Водночас у справі № 909/599/23, що переглядається, предметом спору є вимоги ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" про стягнення заборгованості за добові небаланси природного газу у зв`язку з порушенням умов укладеного між сторонами договору транспортування природного газу. Зокрема, відповідач протягом визначеного договором строку не здійснив плати за добовий негативний небаланс природного газу, який виник у березні - грудні 2022 року та січні 2023 року.

26.1. Тобто укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг транспортування природного газу.

27. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, та наявність / відсутність правових висновків, які не врахували суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цієї справи за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій ухвалі, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказане скаржником для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

28. Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки фактично не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

29. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

30. У постанові від 19.01.2024 зі справи № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, виснувала, що: розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків, отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участю одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання; категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником; чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку - обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер, а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує, у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду; водночас сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

31. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначеній ним вище постанові Верховного Суду.

32. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на викладені у постанові Верховного Суду висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.

33. Водночас Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

34. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

35. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справі (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

36. Так, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду, на яку послався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

37. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 909/599/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

38. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

39. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

40. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку так, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

41. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

42. Верховний Суд у прийнятті цієї ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

43. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" означає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

44. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

45. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

46. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

47. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

48. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.03.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 у справі № 909/599/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Жайворонок