Рішення

від 08.11.2024 по справі 545/4351/23

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/4351/23

Провадження № 2/545/597/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.11.2024 Полтавський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Стрюк Л.І.

з участю секретаря Синегуб Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В :

Позивач у листопаді 2023 року звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що він з 2009 року постійно проживає та відкрито користується зазначеним майном. Власником будинку значиться ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та за життя склала заповіт на ОСОБА_2 , який приступив до управління спадковим майном в шестимісячний термін з дня смерті ОСОБА_3 шляхом постійного проживання у спадковому будинку та проведенням ремонтів у житловому будинку та господарських спорудах, але до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини не звертався. Починаючи з 2009 року з дозволу ОСОБА_2 позивач вселився до спірного домоволодіння та проживає у ньому на теперішній час, здійснює внутрішні та зовнішні ремонтні роботи у будинку, встановив огорожу, відремонтував дах та всі господарські споруди, оплачує послуги за електроенергію та газопостачання, обробляє прилеглу до будинку земельну ділянку. 10.03.2023 він звернувся до державного нотаріуса Полтавської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 , але постановою державного нотаріуса ОСОБА_4 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначений житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами у зв`язку з тим, що не надано правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно.

Ухвалою Полтавського районного суду від 12.06.2024 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Полтавській області.

Позивач та її представник адвокат Іванова О.І. у судове засідання не з`явилися, попередньо надавши заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у судове засідання не з`явилася, попередньо надавши заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення позовних вимог не заперечувала.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, попередньо надавши заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав у повному обсязі, не заперечував проти їх задоволення.

Представник третьої особи - Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Полтавській області в судове засідання не з`явилася, попередньо надавши пояснення, у яких зазначила, що однією з обов`язкових умов набуття права власності за набувальною давністю є наявність у спірного майна правового режиму нерухомої речі, тобто об`єкта нерухомості, який прийнято в експлуатацію, а тому позивач не має підстав для набуття права власності на житловий будинок літ. А-1 загальною площею 46.4 кв.м, житловий будинок літ. Б-1, загальною площею 75,3 кв.м, господарські будівлі та споруди: вбиральня літ. В, сарай літ. Г, огорожа №6, колодязь №4, хвіртка №5, ворота №7, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю, оскільки право власності на спірне майно не було зареєстровано у встановленому законом порядку, а також відсутні відомості щодо введення нерухомого майна в експлуатацію, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 344 ЦК України. Позивачем в 2014 році без дозвільних документів було збудовано спірний житловий будинок, а відповідно до ч.2 ст. 373 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина третя ст. 376 ЦК України). ОСОБА_1 збудував житловий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Просила проводити розгляд справи без її участі та врахувати письмові пояснення при винесенні рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 як на правову підставу для визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відповідно достатті 344 ЦК Українипосилається на те, що він з 2009 року по теперішній час фактично проживає, володіє та користується домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 , здійснив ремонт у житловому будинку та господарських спорудах, будівництво житлового будинку, обробляє прилеглу до будинку земельну ділянку (а.с.10).

Відповідно до довідок виконавчого комітету Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області №02.5.1-16-5/1026, №02.5.1-16-5/1027 від 10.11.2023 та ОСОБА_3 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , спадкоємець ОСОБА_2 приступив до управління спадковим майном в шестимісячний термін з дня смерті ОСОБА_3 , шляхом постійного проживання у спадковому будинку та проведенням ремонтів у житловому будинку та господарських спорудах (а.с.9,12).

Згідно з випискою з погосподарської книги Виконавчого комітету Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, згідно запису №1 станом на 2001-2005 відсутні відомості про реєстрацію права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.13), яка за життя склала заповіт, яким на випадок своєї смерті заповіла все належне їй майно, де б воно не було із чого б не складалося ОСОБА_2 (а.с.16-17).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 04.04.1989 ОСОБА_3 належав житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18).

Згідно з повідомленням ПП ПБТІ «Інвентаризатор» №3029, №3030 від 31.03.2023, згідно проведеного обстеження станом на 30.03.2023 об`єкт нерухомого майна, за адресою: АДРЕСА_1 відповідає таким характеристикам: житловий будинок літ. А-1 загальною площею 46.4 кв.м, житловою площею 16,3 кв.м; житловий будинок літ. Б-1, загальною площею 75,3 кв.м, житловою площею 44,1 кв.м; господарські будівлі та споруди: вбиральня літ. В, сарай літ. Г, огорожа №6, колодязь (1/2частина) №4, хвіртка №5, ворота №7; самочинно збудовано: житловий будинок літ. Б-1, загальною площею 75,3 кв.м, житловою площею 44,1 кв.м, сарай літ. Г; у відповідності до укладеного договору та ст.376 ЦК України на житловий будинок літ. Б-1, сарай літ. Г, не надано документи, що дають право на виконання будівельних робіт або засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; збудовані вбиральня літ. В, огорожа №6, хвіртка №5, ворота №7 не підлягають прийняттю в експлуатацію, згідно Постанови КМУ за №406 від 07.06.2017 зі змінами; згідно з матеріалів ПБТІ «Інвентаризатор» станом на лютий 2004 року в реєстровій книзі №1 за реєстровим номером №83 зареєстровано право власності за ОСОБА_3 (а.с.15,19).

Постановою державного нотаріуса Замулко Л.В. №02-31/98 від 10.03.2023 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ,у зв`язку з тим, що на заявлений до успадкування житловий будинок позивачем не надано правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно (а.с.27-28).

Відповідно до витягу з реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 30.03.2023, на житловий будинок літ. «Б-1», загальною площею 75,3 кв.м, житловою площею 44,1 кв.м, сарай літ. «Г» не надано документи, що дають право на виконання будівельних робіт або засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (а.с.29-34)

Згідно з технічним паспортом від 30.03.2023 будинок садибного типу, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , має такі характеристики: житловий будинок літ. А-1, площа основи 56.0 кв.м; житловий будинок літ. Б-1, площа основи 94,7кв.м; господарські будівлі та споруди: вбиральня літ. В, сарай літ. Г, огорожа №6, колодязь (1/2частина) №4, хвіртка №5, ворота №7 (а.с.59-66).

Відповідно достатті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертоїстатті 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першійстатті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістомстатті 2 ЦК Україниє фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю може набути виключно на майно, тобто об`єкт нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, у тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводивсяб з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьоїстатті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина другастатті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений уЦК Українистрок, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження№ 61-19156 св 18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За змістом частини першоїстатті 344 ЦК Українидобросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивач має довести факт існування такого нерухомого майна; відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше десяти років.

При цьому за змістом частини 1 статті 344 ЦК України однією з обов`язкових умов набуття права власності за набувальною давністю є наявність у спірного майна правового режиму нерухомої речі, тобто об`єкта нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року, у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено такі висновки.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).

Відповідно до частини другої статті 373 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3 ст. 376 ЦК України).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Зі змісту частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України вбачається, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.

Аналіз частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником, під уже збудованим нерухомим майном.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 03.03.2021 у справі №639/6431/17, ця умова є єдиною підставою для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за такою особою за рішенням суду.

При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, за якою наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості.

Судом встановлено, що власником житлового будинку, садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_3 , позивачем в 2014 році без дозвільних документів було збудовано даний житловий будинок.

Отже, зазначений факт унеможливлює набуття на спірний житловий будинок права власності за набувальною давністю.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 258-260 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Новоселівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя: Л. І. Стрюк