Рішення

від 06.11.2024 по справі 698/361/24

КАТЕРИНОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 698/361/24

Провадження № 2/698/179/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 р. Катеринопільський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Лазаренка В.В.,

при секретарі судового засідання Триліс Я.О., Гончар Т.О.,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Попової І.П.,

представника відповідача Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко М.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Катеринопільської державної нотаріальної контори, Звенигородської державної нотаріальної контори, Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування заборони та виключення запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач через свого представника адвоката Попову І.П. звернувся до суду з позовом, в якому просить усунути перешкоди у праві володіння, користування та розпорядження належним йому майном, шляхом скасування запису про обтяження у виді заборони на нерухоме майно (архівний запис № 172666-274) у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, зареєстрованого 27.07.2007 року за реєстраційним номером 5386249 Катеринопільською державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення б/н від 07.06.1967 року Катеринопільського Д/банку за заявою Звенигородської державної нотаріальної контори щодо невизначеного майна, яке належить позивачу та запису про вчинене обтяження у виді заборони на нерухоме майно (архівний запис № 172667-274) у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, зареєстрований 27.07.2007 року за реєстраційним номером 5386318 Катеринопільською державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення б/н від 30.06.1967 року Стройбанку за заявою Звенигородської державної нотаріальної контори щодо невизначеного майна, яке належить позивачу.

Свої вимоги обґрунтував тим, що з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна йому стало відомо, що наявний запис про обтяження реєстраційний номер 5386249, зареєстровано 27.07.2007 року реєстратором Катеринопільською державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення б/н від 07.06.1967 року, об`єкт обтяження невизначене майно, власник ОСОБА_1 , додаткові дані: архівний запис № 172666-274, заявник: Звенигородська державна нотаріальна контора, а також під реєстраційним номером 5386318, зареєстрованим 27.07.2007 року реєстратором Катеринопільською державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення б/н від 30.06.1967 року, об`єкт обтяження невизначене майно, власник ОСОБА_1 , додаткові дані: архівний запис № 172667-274, заявник: Звенигородська державна нотаріальна контора.

На звернення про усунення перешкод в реалізації права володіння, користування та розпорядження належним йому майном, Звенигородська державна нотаріальна контора постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 04.04.2024 року № 287/02-31 відмовила ОСОБА_1 у вилученні обтяження на нерухоме майно, оскільки за даними нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_1 накладено заборону на відчуження згідно повідомлення Катеринопільського державного банку від 07.06.1967 року та на нього ж накладено заборону Стройбанку від 30.06.1967 року, на все його майно. Вилучити заборону неможливо, оскільки такі організації як Катеринопільський державний банк та Стройбанк припинили своє існування і відсутні дані про погашення заборгованості. Копію повідомлення від 07.06.1967 року та від 30.06.1967 надати неможливо, оскільки минув термін зберігання документів і вони знищенні. Зазначає, що позивач не мав і не має заборгованості перед Катеринопільським державним банком та Стройбанком, а вказані записи про заборону на нерухоме майно перешкоджають позивачу реалізувати своє право щодо розпорядження належного йому нерухомого майна, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 06.05.2024 року провадження по зазначеній цивільній справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Ухвалою суду від 12.06.2024 року здійснено перехід з розгляду цивільної справи без виклику (повідомлення) сторін до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Визнано обов`язковою явку позивача та представника позивача адвоката Попової І.П.

Ухвалою судувід 09.09.2024року задоволено клопотання представника позивача адвоката Попової І.П., залучено Міністерство юстиції України та Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції в якості співвідповідачів до участі у справі.

23.05.2024 року через канцелярію суду відповідачем Катеринопільською державною нотаріальною конторою подано відзив на позовну заяву, у якому він просить суд вилучити Катеринопільську державну нотаріальну контору з переліку відповідачів, посилаючись на те, що враховуючи підстави та предмет спору, відсутні правові підстави для залучення Катеринопільської державної нотаріальної контори до участі в справі в якості відповідача, в тому числі і за відсутності юридичної заінтересованості. Вказує, що позивач у позовній заяві не зазначив зміст позовних вимог до Катеринопільської державної нотаріальної контори, та не вказав які її дії чи бездіяльність привели до виникнення у нього перешкод до користування та розпорядження його майном і, зокрема, яким конкретно майном.

30.05.2024 року через канцелярію суду відповідач Звенигородська державнанотаріальна контора подав клопотання, відповідно до якого просить розглянути справу без його участі, проти задоволення позову не заперечує та покладається на розсуд суду. Заперечує проти стягнення із Звенигородської державноїнотаріальної контори витрат на правову допомогу та судовий збір.

03.06.2024 року через канцелярію суду представник позивача адвокат Попова І.П. подала відповідь на відзив, у якій просить суд позов задовольнити, посилаючись на те, що документи, які були підставою для внесення відомостей про заборону на нерухоме майно позивача, не збереглися, оскільки минув термін зберігання зазначених документів і вони знищенні, таке обтяження на даний час не знято, а наявність заборон у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна позбавляє позивача можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм нерухомим майном на власний розсуд, а Катеринопільська державна нотаріальна контора, як реєстратор не має визначених законодавством підстав для зняття заборони відчуження нерухомого майна за заявою позивача.Водночас зазначає,що завідувач Катеринопільської державної нотаріальної контори Івонік Л.А. не заперечує факту реєстрації обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які порушують право власності позивача. Разом з тим на підтвердження факту надання Катеринопільським державним банком та Стройбанком позики позивачу на будівництво будинку та накладення заборони на відчуження майна доказів не надано.

12.06.2024 року через канцелярію суду відповідачем Звенигородською державною нотаріальною конторою подано відзив на позовну заяву, у якому він просить суд вилучити Звенигородську державну нотаріальну контору з переліку відповідачів, посилаючись на те, що враховуючи підстави та предмет спору, відсутні правові підстави для залучення Звенигородської державної нотаріальної контори до участі в справі в якості відповідача, в тому числі і за відсутності юридичної заінтересованості. Вказує, що позивач у позовній заяві не зазначив зміст позовних вимог до Звенигородської державної нотаріальної контори, та не вказав які її дії чи бездіяльність привели до виникнення у нього перешкод до користування та розпорядження його майном і, зокрема, яким конкретно майном.

23.09.2024року черезпідсистему «Електроннийсуд» відпредставника відповідача Міністерстваюстиції України НазаренкоМ.О.надійшов відзивна позовнузаяву,у якомувона проситьсуд відмовитиу задоволенніпозову до Міністерстваюстиції України, посилаючись на те, що позовна заява пред`явлена до неналежного відповідача. Зазначає, що Міністерство юстиції України наділене організаційними та контрольними функціями у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а накладення та зняття заборони відчуження нерухомого майна проводиться відповідно до Закону України «Про нотаріат» уповноваженими суб`єктами державної реєстрації прав у визначених законом випадках. Також посилаючись на ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказує, що з 16.01.2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, а тому така вимога позивача у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати ефективне відновлення порушеного права.

24.09.2024року черезпідсистему «Електроннийсуд» відпредставника відповідача Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко М.О.надійшов відзивна позовнузаяву,у якомувона проситьсуд відмовитиу задоволенніпозову до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), посилаючись на те, що позовна заява пред`явлена до неналежного відповідача. Зазначає, що Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) не здійснює повноважень у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а лише організовує роботу у сферах діяльності визначених пунктом Положення № 1707/5. Також посилаючись на ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказує, що з 16.01.2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, а тому така вимога позивача у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати ефективне відновлення порушеного права.

29.09.2024 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Попової І.П. надійшла відповідь на відзив, у якій вона просить суд позов задовольнити, посилаючись на те, що оскільки Будбанк СРСР та Катеринопільське відділення Держбанку СРСР, які згодом перейшли у власність України, як кредитори на підставі повідомлення яких було здійснено запис обтяження належного позивачу майна, ліквідовані без правонаступництва, тому належним відповідачем у даній справі є Держава, яка бере участь у справі через відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у даному випадку Міністерство юстиції України та його територіальні органи. Межі компетенції Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) визначені Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 № 1707/5. Зазначає, що вимога про скасування записів, які порушують право позивача є належним та ефективним способом захисту його прав, оскільки спірні правовідносини в даній справі стосуються захисту прав позивача на мирне володіння його майном через існування записів про обтяження, які внесені у 2007 році на підставі повідомлень сорока річної давнини (1967 року) на все майно позивача, за повідомленням банків, які були ліквідовані в 1992 році і документи яких знищені. Міністерство юстиції України та його територіальний орган Центральне міжрегіональнеуправління Міністерстваюстиції (м.Київ) залучені до участі в цій справі як відповідачі, оскільки ліквідовані банки (Стройбанк та Катеринопільський державний банк) були державними, а тому відповідно держава має відповідати щодо порушеного права позивача, яка залучена в цій справі в особі Міністерства юстиції України та його територіального органу.

04.10.2024 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко М.О. надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому вона просить відмовити у задоволенні позову до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Звертає увагу на те, що порушене позивачем питання в позові стосується усунення перешкод позивача у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном шляхом скасування запису про обтяження, що відповідно виходячи з меж повноважень Міністерства юстиції України та Центрального міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Київ),не зумовилодля позивачажодної шкоди,тобто колоучасників справи,а самевідповідачі вособі Центральногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Київ)та Міністерства юстиції України, визначені позивачем без належного на те обґрунтування. Вказує, що враховуючи підстави та предмет спору Центральне міжрегіональнеуправління Міністерстваюстиції (м.Київ)та Міністерство юстиції України не є належними відповідачами у вказаній справі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав та суду пояснив, що він працював в Мокрокалигірському психоневрологічному інтернаті, у якому в касі взяв кредит (ссуду) для будівництва, проте не зміг вчасно його виплачувати і повернув грошові кошти назад та звільнився з роботи. Вказав, що не знав про існування Будбанку СРСР та Катеринопільського відділення Держбанку СРСР. Вказані юридичні особи ліквідовані і Єдиний державний реєстр юридичних осбі не містить їх даних.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Попова Т.В. позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідачів Міністерства юстиції України та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Назаренко М.О. у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову до Міністерства юстиції України та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та запереченні.

Представник відповідача Катеринопільської державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився. До суду надано заяву, відповідно до якої просять справу розглядати без їх участі.

Представник відповідача Звенигородської державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився. До суду надано заяву, відповідно до якої просять справу розглядати без їх участі.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідачів повно, всебічно та об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов доведений і підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістомч.1ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно доч.1ст.15,ч.1ст.16ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції Українивизначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ч. 1 ст. 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зч.1ст.321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 4ст. 10 ЦПК Українисуд має застосовувати при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно статті 1 Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзакріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Пункт 2статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободчітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Savinyv. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися згідно із законом, воно повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві. Якраз необхідність у демократичному суспільстві і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути відповідними і достатніми; для такого втручання має бути нагальна суспільна потреба, а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Таким чином, обтяження приватного нерухомого майна ОСОБА_1 має бути обґрунтованим, оскільки безпідставне втручання у приватну власність особи, порушує її право на мирне володіння майном.

Згідно зі ст. 609 ЦК Українизобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Відповідно до ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Судом встановлено, що згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03.05.2024 року існує заборона відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 . Реєстраційний номер обтяження: 5386249. Зареєстровано 27.07.2007 року за № 5386249, реєстратором: Катеринопільською державною нотаріальною конторою. Підстава обтяження: повідомлення б/н від 07.06.1967 року, банк. Об`єкт обтяження: невизначене майно, не зазначене. Власник: ОСОБА_1 . Додоткові дані: архівний запис № 172666-274. Заявник: Звенигородська державна нотаріальна контора.

Крім цього, згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03.05.2024 року існує заборона відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 . Реєстраційний номер обтяження: 5386318. Зареєстровано 27.07.2007 року за № 5386318, реєстратором: Катеринопільською державною нотаріальною конторою. Підстава обтяження: повідомлення б/н від 30.06.1967 року, банк. Об`єкт обтяження: невизначене майно, не зазначене. Власник: ОСОБА_1 . Додоткові дані: архівний запис № 172667-274. Заявник: Звенигородська державна нотаріальна контора.

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса Першої черкаської державної нотаріальної контори Шалденко Л.В. № 287/02-31 від 04.04.2024 року ОСОБА_1 у вилученні обтяження на нерухоме майно відмовлено, у зв`язку з тим, що такі організації як Катеринопільський державний банк та Стройбанк припинили своє існування і відсутні дані про погашення заборгованості.

Наданими доказами не підтверджено підстав для внесення відомостей про заборону на нерухоме майно ОСОБА_1 ..

Згідно інформації наданої Національним банком України стосовно Катеринопільського державного банку та Будбанку СРСР від 07.08.2024 року, вбачається, що Указом Президії Верховної ради СРСР від 07.04.1959 «Про реорганізацію системи банків довгострокових вкладень» на Постанови Ради Міністрів СРСР від 07.04.1959 № 369 «Питання, пов`язані з реорганізацією системи банків довгострокових вкладень» функції Сільгоспбанку та комунальних банків СРСР покладено на ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР від 17.07.1987 № 821 «Про вдосконалення системи банків в країні і посилення їх впливу на підвищення ефективності економіки» реорганізовано діючі та утворено нові спеціалізовані банки, які створили систему банків у такому складі: Державний банк СРСР (Держбанк СРСР), Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР (Зовнішекономбанк СРСР), Промислово-будівельний банк СРСР (Промбудбанк СРСР), Агропромисловий банк СРСР (Агропромбанк СРСР), Банк Житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР (Житлосоцбанк СРСР), Банк трудових заощаджень і кредитування населення СРСР (Ощадний банк СРСР).

Згідно з пунктами 2 та 3 Постанови Верховної Ради України РСР «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 20.03.1991 № 873-ХІІ Верховною Радою України оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанк СРСР і створено на його базі Національний банк України. Постановою Президії Верховної Ради України від 07.10.1991 № 1605-ХІІ затверджено статут Національного банку України, в якому не визначалось правонаступництво Національного банку України.

28.09.1990 Державний банк СРСР зареєстрував Республіканський акціонерний комерційний банк «Україна».

На виконання пункту 7 Постанови Верховної Ради України РСР «Про порядок введення в дію Закону України « Про банки і банківську діяльність» від 20.03.1991 № 873-ХІІ Національним банком України 27.09.1991 проведено перереєстрацію Республіканського акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна», про що внесено відповідний запис до Республіканської книги реєстрації банків за номером 2.

23.12.1992 Національним банком України зареєстровано зміни до статуту Республіканського акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» у зв`язку зі зміною його найменування на Акціонерний комерційний агропромисловий банк «Україна».

29.06.2001 Правління Національного банку України прийняло постанову №249 «Про відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій та ліквідацію Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна».

13.04.2009 Комісія Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків прийняла рішення № 167 «Про виключення Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» з державного реєстру банків».

Станом на 07.08.2024 Державний реєстр банків не містить відомостей щодо реєстрації Національним банком України банку, що став правонаступником банку «Україна». Документи тимчасового (до 10 років включно) зберігання Черкаської дирекції банку «Україна» (до складу якої увійшло Катеринопільське відділення Держбанку СРСР), у тому числі документи (справи) про заборону обтяження на майно, на архівне зберігання до Національного банку України ліквідатором банку «Україна» не передавалися, тому надати необхідну інформацію (документи) неможливо.

Таким чином, ліквідацію Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна», який був правонаступником Катеринопільського відділення Держбанку СРСР було проведено без правонаступництва.

Крім того, у зв`язку з реорганізацією банківської системи СРСР у 1987 році Будбанк СРСР був реорганізований у Промбанк СРСР.

Згідно з пунктом 2 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 20.03.1991 № 873-ХІІ Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку «Укрпромбанк» з його мережею, обчислювальними центрами, усіма активами, пасивами оголошений Верховною Радою України власністю України.

27.09.1991 Національний банк України зареєстрував статут Державного комерційного промислово-будівельного банку України (Промбудбанк України) про що внесено відповідний запис до Республіканської книги реєстрації банків за номером 1.

09.04.1992 Національний банк України анулював реєстрацію Промбудбанку України (протокол засідання правління Національного банку України від 09.04.1992 № 1), про що здійснено відповідний запис до Республіканської книги реєстрації банків.

Станом на 07.08.2024 Державний реєстр банків не містить відомостей про реєстрацію Національним банком України банку, який став правонаступником Промбудбанку України. Документи Будбанку СРСР на архівне зберігання до Національного банку України не передавались.

Таким чином, анулювання реєстрації Промбудбанку України, тобто ліквідацію Промбудбанку України, який був правонаступником Промбудбанку СРСР, а той в свою чергу правонаступником Будбанку СРСР було проведено без правонаступництва.

Щодо позовних вимог до Катеринопільської державної нотаріальної контори та Звенигородської державної нотаріальної контори суд зазначає наступне.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, зокрема накладають та знімають заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, частки у праві власності на таке майно, а також у випадках, встановлених законодавством, - рухомого майна.

Відповідно до вимог ст. 74 Закону України «Про нотаріат» нотаріус знімає заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, частки у праві власності на таке майно у зв`язку із повідомленням кредитора (позикодавця) про погашення позики (кредиту).

За змістом ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

Відповідно до правової позиція Верховного Суду від 12.11.2020 року у справі № 200/3452/17, визначено, що нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин.

За змістом ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою позивача.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить іншій особі - належному відповідачеві.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Катеринопільська державна нотаріальна контора та Звенигородська державна нотаріальна контора не є сторонами кредитних договорів з позивачем, у них відсутні зобов`язання перед позивачем, тому у цій справі Катеринопільська державна нотаріальна контора та Звенигородська державна нотаріальна контора не є належними відповідачами. Належними відповідачами за вимогами про скасування записів про заборону відчуження нерухомого майна та виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є саме Катеринопільський державний банк та Будбанк, проте їх діяльність припинена без правонаступників. Водночас записи про реєстрацію обтяження, на підставі яких було здійснено обтяження нерухомого майна позивача, не скасовані, адже повідомлення про погашення позики (кредиту) у порядку ст. 74 Закону України «Про нотаріат» банками не подано. Наявність таких записів порушує право власника нерухомого майна.

Разом з тим, оскільки Катеринопільський державний банк та Будбанк, які згодом перейшли у власність України, як кредитори на підставі повідомлень яких було здійснено записи обтяження належного позивачу нерухомого майна, ліквідовані без правонаступництва, тому належним відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у даному випадку Міністерство юстиції України та Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Відповідно достатті 3 Конституції України, держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Тож важливою обставиною при вирішенні питання правонаступництва Держави України у спірних правовідносинах є існування обов`язку держави відповідати перед людиною й усіляко прагнути повноцінно забезпечити її права і свободи.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 ст.170 ЦК України).

Приписами п. 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року № 228(далі Положення № 228), визначено, що Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна тощо.

Пунктом 3 частини 2 Положення № 228 передбачено, що основним завданням Мін`юсту, зокрема, є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульованоЗаконом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-VІ.

Відповідно до ч. 1ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідност. 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Згідно з пп. 83-7 п. 3 Положення № 228 Мінюст здійснює відповідно до закону контроль за діяльність у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно п. 69 Положення № 228 Міністерство юстиції України здійснює державне регулювання нотаріальної діяльності, здійснює контроль за організацією нотаріату та нотаріальної діяльності уповноважених осіб, керівництво державними нотаріальними конторами, перевіряє організацію нотаріальної діяльності нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства.

Межі компетенції Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) визначені Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 № 1707/5.

Згідно п. 4.16 вищевказаного Положення Міжрегіональне управління відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність і вживає заходів до її поліпшення, здійснює керівництво державними нотаріальними конторами та перевірку організації нотаріальної діяльності державних, приватних нотаріусів та уповноважених на це посадових осіб органу місцевого самоврядування (далі - уповноважені особи), контролює дотримання нотаріусами, уповноваженими особами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання ними правил нотаріального діловодства.

Окрім цього,відповідно доп.п.4п.3Положення №228основним завданнямМіністерства юстиціїУкраїни є забезпечення самопредставництва Мін`юсту як органу державної влади, який у випадках, передбачених законом, бере участь у справах та діє у судах України від імені та в інтересах держави, зокрема через територіальні органи Мін`юсту; здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб`єктів та України.

Таким чином,визначені стороною позивача відповідачі Міністерство юстиції України та Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) у даній справі мають відповідні повноваження у спірних правовідносинах, тому є належними відповідачами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

З огляду на викладене та враховуючи, що документи, які були підставою для внесення відомостей про заборону на нерухоме майно ОСОБА_1 , не збереглися, оскільки минув термін зберігання зазначених документів і вони знищені, таке обтяження на даний час не знято, а наявність заборони у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна порушує права та законні інтереси позивача, оскільки створює перешкоди у реалізації позивачем свого права власності, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм нерухомим майном на власний розсуд, а нотаріальна контора, як реєстратор не має визначених чинним законодавством підстав для зняття заборони відчуження нерухомого майна за заявою позивача, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим.

З врахуванням даних обставин справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування заборони та виключення запису з Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, так як спрямовані на ефективне відновлення його порушених прав.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 317, 321, 391 ЦК України, ч. 5ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», п. 1.3, пп.5 п.4 Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року за № 1141, стор.1.3 Порядку прийняття та розгляду заяви про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що затверджено наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 року за № 3202/5, ст.ст. 3, 10, 60, 88, 141, 212-215 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування заборони та виключення запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 управі володіння,користування тарозпорядження своїммайном шляхомскасування записупро обтяженняу видізаборони нанерухоме майно(архівнийзапис №172666-274)у Єдиномуреєстрі заборонвідчуження об`єктівнерухомого майна,зареєстрованого 27.07.2007року зареєстраційним номером5386249Катеринопільською державноюнотаріальною контороюна підставіповідомлення б/нвід 07.06.1967року КатеринопільськогоД/банкуза заявоюЗвенигородської державноїнотаріальної конторищодо невизначеногомайна,яке належить ОСОБА_1 та запису про вчинене обтяження у виді заборони на нерухоме майно (архівний запис № 172667-274) у єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, зареєстрований 27.07.2007 року за реєстраційним номером 5386318 Катеринопільською державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення б/н від 30.06.1967 року Стройбанку за заявою Звенигородської державної нотаріальної контори щодо невизначеного майна, яке належить ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Лазаренко