Рішення

від 12.11.2024 по справі 201/8806/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/8806/24

Провадження № 2/201/3518/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12листопада 2024 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

в складі : головуючого судді Батманової В.В.

при секретаріДейнега А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління громадського харчування та торгівлі» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 25 квітня 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління громадського харчування та торгівлі» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 01 листопада 2011 року його прийнято на посаду завідувача виробництвом до ТОВ " Управління громадського харчування та торгівлі ". Згідно із штатним розкладом посадовий оклад з 01 грудня 2021 року становив 7200,00 гривень. Робота позивачем виконувалась до 29 лютого 2022 року включно. Остання виплата заробітної плати була здійснена 01 березня 2022 року в сумі 5796,00 гривень за січень 2022 року. Відповідачем були відраховані податки з заробітної плати за січень 2022 року в розмірі 18,5% ЄСВ та 1% Військового збору на загальну суму 1404,00 гривень, але до Пенсійного фонду та Державного бюджету України вони не були зараховані. З 01 березня 2022 року по 28 квітня 2022 року, у зв`язку з активними бойовими діями, не можливо було виконувати обов`язки не з вини працівника. 29 квітня 2022 року позивач був мобілізований до ЗСУ на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відтак утворилась заборгованість з заробітної плати в розмірі 35540,65 гривень, з яких 7200,00 гривень за виконану роботу за період з 01 по 29 лютого 2022 року в розмірі посадового окладу; 9280,00 гривень за період простою не з вини працівника з 01 березня по 28 квітня 2022 року в розмірі 2/3 від посадового окладу; 19060,65 гривень за період з 29 квітня по 18 липня 2022 року як середній заробіток в розмірі посадового окладу.

У зв`язку з викладеним просив суд стягнути з відповідача заборгованість з заробітної плати в розмірі 35540,65 гривень. Зобов`язати ТОВ " Управління громадського харчування та торгівлі " перерахувати стягнені з позивача податки до Державного бюджету України та Пенсійного Фонду України за січень 2022 року, здійснити усі обов`язкові платежі до Державного бюджету України. Зі стягнутої суми на користь позивача з відповідача, перерахувати до Державного бюджету України ЄСВ та військовий збір, з урахуванням періоду нарахування даних податків (з 01 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року), для коректного зарахування страхового стажу позивачеві.

Позивач надав суду клопотання про розгляд справи без його участі, просив задовольнити позов у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надав, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керуєтьсяст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першоюстатті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановленіЦивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК,стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованоїЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст.280,281,282 ЦПК Україниухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2ст. 247 ЦПК.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Згідност. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змістуст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідност. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 01 листопада 2011 року його прийнято на посаду завідувача виробництвом до ТОВ " Управління громадського харчування та торгівлі ".

Згідно із штатним розкладом посадовий оклад з 01 грудня 2021 року становив 7200,00 гривень.

Робота позивачем виконувалась до 29 лютого 2022 року включно. Остання виплата заробітної плати була здійснена 01 березня 2022 року в сумі 5796,00 гривень за січень 2022 року.

Відповідачем були відраховані податки з заробітної плати за січень 2022 року в розмірі 18,5% ЄСВ та 1% Військового збору на загальну суму 1404,00 гривень, але до Пенсійного фонду та Державного бюджету України вони не були зараховані.

З 01 березня 2022 року по 28 квітня 2022 року, у зв`язку з активними бойовими діями, не можливо було виконувати обов`язки не з вини працівника.

29 квітня 2022 року позивач був мобілізований до ЗСУ на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відтак утворилась заборгованість з заробітної плати в розмірі 35540,65 гривень, з яких 7200,00 гривень за виконану роботу за період з 01 по 29 лютого 2022 року в розмірі посадового окладу; 9280,00 гривень за період простою не з вини працівника з 01 березня по 28 квітня 2022 року в розмірі 2/3 від посадового окладу; 19060,65 гривень за період з 29 квітня по 18 липня 2022 року як середній заробіток в розмірі посадового окладу.

Відтак вказані вимоги позивача підлягають задоволенню та вказана сума підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Так, відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

6 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16. ВП Верховного Суду прийшла до висновку, що встановлений статтею 117КЗпПУкраїни механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Отже, дотримання принципу справедливості під час здійснення правосуддя є необхідним, що закріплено як на національному, так і на міжнародному рівні; дотримання даного принципу і засади цивільного судочинства є безумовно необхідним і під час прийняття судового рішення і у даній справі.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 133, 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 12, 13, 76-78, 81-82, 89, 130, 137, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління громадського харчування та торгівлі» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління громадського харчування та торгівлі» (код ЄДРПОУ 37793266) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з заробітноїплати врозмірі 35540 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот сорок) гривні 65 копійокз урахуваннямподатків тазборів до Державного бюджету України та Пенсійного Фонду України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління громадського харчування та торгівлі» (код ЄДРПОУ 37793266) на користь держави судовий збір в розмірі 1211 (тисячу двісті одинадцять) гривня 20 копійок.

Рішення суду відповідно до положень ст. 289 ЦПК України набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення заочного рішення.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя В.В. Батманова