Рішення

від 07.11.2024 по справі 369/19090/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/19090/23

Провадження № 2/369/2859/24

РІШЕННЯ

Іменем України

07.11.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

секретаря Липченко О.С.

за участі

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому у судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області про визнання шлюбу недійсним -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що вона познайомилась з ОСОБА_4 у жовтні 2010 року, а з лютого 2012 року вони почали разом проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Згодом вони одружились та перебували в зареєстрованому шлюбі до дня його смерті, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті чоловіка відкрилась спадщина, яку вона прийняла, як дружина, та звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Але рішенням суду від 07 червня 2021 року її шлюб з ОСОБА_4 визнано недійсним. Підставою слугував висновок судово-психіатричного експерта, за яким померлий перебував з кінця 80-х років на обліку у лікарів-психіатрів, мав стійкий психічний розлад, тому не усвідомлював значення своїх дій. Зважаючи на стійке захворювання ОСОБА_4 не міг укласти інший шлюбу. А саме ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 02 серпня 2016 року, а 24 жовтня 2017 року за рішенням суду шлюб розірвано. Тому цей шлюб також має бути визнаний недійсним.

Зазначила, що вона постійно проживала однією сімєю з ОСОБА_4 з 2012 року, матеріально забезпечувала його, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік та хворобу часто був перебував у безпорадному стані. З метою встановлення юридичного факт, а саме проживання однією сімєю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без шлюбу з 2012 року по 28 травня 2018 рік, вона звернулась з позовом до Шевченківського районного суду м.Києва.

Просила суд визнати недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрованого виконавчим комітетом Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 02 серпня 2016 року, про що складено відповідний актовий запис №7;

судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2023 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 жовтня 2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали, просили позов задоволити.

У судове засідання відповідачка ОСОБА_3 не зявилась. Про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Ухвалу про відкриття провадження по справі, позовну заяву з додатками отримала 10 січня 2024 року. На час розгляду письмового відзиву не подала.

У судове засідання представник Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області не з`явився. Направив суду листа про розгляд справи у відсутність представника ради.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що 15 листопада 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб у Шевченківському районному у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в місті Києві, актовий запис №2241.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на майно.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 07 червня 2021 року визнано недійсним шлюб, укладений 15 листопада 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , про що Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві складено актовий запис № 2241 (справа №761/36538/18).

Рішення набрало законної сили.

З пояснень позивача вбачається, що на даний час в Шевченківському районному суді м.Києва перебуває на розгляді справа за позовом ОСОБА_1 про встановлення факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з лютого 2012 року по 28 травня 2018 року. Тому вирішення питання про визнання іншого шлюбу недійсним, матиме для позивача істотне значення.

Відповідно до частини другоїстатті 3 СК України сім`юскладають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма-дев`ятастатті 7 СК України).

Згідно з частиною першоюстатті 21 СК Українишлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частин першої-другоїстатті 24 СК Українишлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановленістаттями 38-40 цього Кодексу.

Добровільність шлюбу є однією з основних засад регулювання сімейних правовідносин. Порушення умов щодо добровільності шлюбу є підставою для визнання його недійсним. Згода особи є способом зовнішнього виявлення її внутрішньої волі на реєстрацію шлюбу. Згода особи не вважається вільною, зокрема, якщо в момент реєстрації шлюбу особа страждала тяжким психічним розладом, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 761/16077/19.

Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах суспільства.

Відповідно до частин першої-другоїстатті 40 СК Українишлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінка або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.

Згідно зістаттею 42 СК Україниправо на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

Тлумачення нормСК Українисвідчить, що в цьому Кодексі закріплено три види недійсності шлюбу, який: (а) є недійсним в силу вказівки закону (стаття 39); (б) визнається недійсним за рішенням суду (стаття 40); (в) може бути визнаний недійсним за рішенням суду (стаття 41).

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частини перша, другастатті 41 СК України).

Частинами третьою, четвертоюстатті 56 СК Українипередбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною другоюстатті 104 СК Українишлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до частини першоїстатті 110 СК Українипозов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя.

Відповідно до вимогстатті 112 СК Українисуд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з частиною другоюстатті 114 СК Україниу разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Також судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 02 серпня 2016 року зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис №7.

У червні 2017 року ОСОБА_4 подав до суду позовну заяву про розірвання шлюбу.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , зареєстрований, 02.08.2016 року, у виконавчому комітеті Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району, Київської області, актовий запис №7.

Рішення набрало законної сили 14 листопада 2017 року.

З даного рішення вбачається, що ОСОБА_4 був присутній при розгляді даної справи, підтримав позов та просив розірвати, а ОСОБА_3 спочатку заперечувала проти розірвання шлюбу, але в подальшому позов визнала та не заперечувала проти розірвання шлюбу.

Згідно з частинами першою-третьою статті12, частинами першою п`ятою, шостою статті81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

На підтвердження своїх позовних вимог у даній справі, ОСОБА_1 подала суду копію висновку судово-психіатричного експерта №57 від 24 січня 2020 року Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, яка була проведена при розгляді цивільної справи №761/36538/18.

Висновком експертів за результатами проведення посмертної судово-психіатричної експертизи встановлено, що на момент реєстрації шлюбу 15.11.2017 р. ОСОБА_4 , 1937 року народження, страждав хронічним стійким психічним розладом у вигляді Шизофренії параноїдної форми, дефектний стан, також було встановлено, що на момент реєстрації шлюбу 15.11.2017 р. ОСОБА_4 , 1937 року народження, за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Разом з тим, у даній експертизі не досліджувалось питання про можливість усвідомлення значення своїх дій та керування ними померлим ОСОБА_4 в момент реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Сам по собі факт наявності захворювання не може ототожнюватись з такою обставиною, оскільки за життя ОСОБА_4 не визнався в судовому порядку недієздатним.

Крім того, при розгляді справи в суді при розірвання шлюбі, ОСОБА_4 наполягав саме на розірванні шлюбі, мотивуючи тис, що їхнє подальше подружнє життя з відповідачем неможливе, так, як вони утратили почуття любові один до одного, сторони спільного господарства не ведуть, стосунків не підтримують, тому просив шлюб між ними розірвати, їх шлюб носить лише формальний характер, та є недоцільним.

Не доводять позовних вимог і подані копії посвідчення інваліда, пенсіонера, сторінок з медичної картки. По суті, позивач обмежилась лише власними поясненнями.

Таким чином, при вирішенні спору судом не встановлено підстав для визнання шлюбу недійсним у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати.

Згідно з положеннямистатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостоюстатті 81 ЦПК Українипередбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першоюстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).

Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків), крім випадків, передбаченихЦПК України.

У процесуальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України.

В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

В даному випадку позивачем не було надано до суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а доводи позовної заяви зводяться до його власної оцінки намірів відповідачки ОСОБА_3 щодо укладення шлюбу.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області про визнання шлюбу недійсним відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 15 листопада 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ