Рішення

від 14.11.2024 по справі 940/304/24

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14.11.2024 Провадження по справі № 2/940/235/24

Справа № 940/304/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 листопада 2024 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Косович Т.П.

при секретарі Зіп`юк Т.А.

з участю адвокатів: Порхун О.П., Безуглої І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Тетіївської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по догляду та вихованню дитини, з 2016 року бачив дитину лише 4-5 разів і то у період до його двохрічного віку, життям та здоров`ям сина не цікавиться, про його фізичний та духовний розвиток не піклується, не відвідує навчальний заклад, де навчається син (позовна заява - а.с. 1-4).

Відповідачем ОСОБА_2 до суду надано відзив на позовну заяву, в якому останній позовних вимог не визнає, посилаючись на те, що він цікавиться життям свого сина, неодноразово намагався побачитися з ним, проте позивачка не дала йому можливості це зробити, пояснюючи, що сина немає вдома. Сина він любить, матеріально забезпечує та бажає брати участь у його житті (а.с. 61-63).

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Порхун О.П. позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Крім того, позивачка суду пояснила, що відповідач взагалі не підтримує родинних відносин із сином і перешкод вона йому в спілкуванні з дитиною не чинила. Із життя сина він зник з трьох років, коли син йшов в перший клас присутній не був, на день народження ІНФОРМАЦІЯ_1 року не привітав. Кошти на утримання сина відповідач надає приблизно по 300 гривень щомісячно, що не покриває витрат на утримання дитини.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Безугла І.С. позовних вимогне визнали, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов. Крім того, відповідач суду пояснив, що завжди бажав бачитися та спілкуватися з сином, проте позивачка йому в цьому перешкоджала - до дитини не допускала, змінювала номер телефону. Він з 2017 року переїхав жити та працювати в м. Київ, з сином не бачився, хоча поважних причин для цього не мав. В дитячий садочок щодо сина телефонував, проте не приходив, в школу (на екскурсії до джерела) приходив один раз, проте син його не сприйняв.

Представник третьої особи виконавчого комітету Тетіївської міської ради ОСОБА_4 позовних вимогне визнала.

Малолітній ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що проживає разом з мамою ОСОБА_5 та татом ОСОБА_6 , які його і водять до школи. ОСОБА_2 як батька він не знає, останній приходив до нього коли вони з класом були біля джерела, хотів познайомитись, проте він злякався, подарунка від нього не взяв.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що проживає з позивачкою ОСОБА_1 з 2019 року разом з її дітьми та своєю донькою. ОСОБА_8 вважає його своїм батьком. Відповідача він ніколи не бачив, побачив лише на засідання комісії виконавчого комітету Тетіївської міської ради.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що є вчителем початкових класів Тетіївського ліцею № 4 та навчає ОСОБА_3 з першого класу. Як батьків дитини вона знає ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , які у всьому підтримують дитину. Біологічного батька дитини вона не знає, він в школу ніколи не приходив, прийшов лише один раз коли діти були біля джерела, ОСОБА_8 його злякався та почав тікати. При цьому мати ОСОБА_1 спілкування дитини з батьком не забороняла.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що є директором Тетіївського ліцею № 4, де навчається ОСОБА_3 Вихованням дитини займається ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Батька вона в школі не бачила, хоча мати ОСОБА_1 спілкування дитини з батьком не забороняла.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що є племінником відповідача, з яким він проживав в м. Києві певний час. Позивачка ОСОБА_2 до дитини не допускала, спілкуватися забороняла. Останній кожен місяць на утримання сина перераховував грошові кошти.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що є рідною сестрою відповідача, який до трьохрічного віку приходив до сина ОСОБА_3 , потім перестав, оскільки не хотів травмувати дитину. При цьому він щомісячно перераховував кошти на утримання сина. На даний час останній бажає налагодити стосунки зі своєю дитиною.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що є хрещеним батьком малолітнього ОСОБА_3 . Відповідач, як батько дитини, на хрестинах не був, в судовому засіданні він бачить його вперше.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що є батьком позивачки та проживає разом з нею та її сім`єю. ОСОБА_2 до трьохрічного віку приходив до ОСОБА_8 два рази на рік, потім він взагалі його не бачив.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

В судовому засіданні встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 13.09.2014 року по 20.10.2026 оку перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилася дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією рішення Тетіївського районного суду Київської області від 20.10.2016 року (а.с. 8) та копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 09.09.2015 року ( а.с. 7).

Згідно пояснень сторін, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 ..

Із пояснень позивачки вбачається, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по догляду та вихованню дитини, життям та здоров`ям сина не цікавиться, про його фізичний та духовний розвиток не піклується, не відвідує навчальний заклад, де навчається син, при цьому перешкод в спілкуванні з дитиною вона не чинила.

Згідно копії довідки Центру позашкільної освіти Тетіївської міської ради Київської області № 386 від 01.03.2024 року, біологічний батько ОСОБА_3 ОСОБА_2 заклад не відвідував, не цікавився позашкільним життям дитини, його творчістю та захопленнями, опікою останнього займався вітчим ОСОБА_7 (а.с. 10).

Згідно копії довідки Тетіївського ліцею № 4 Тетіївської міської ради Київської області № 50 від 01.03.2024 року, батько ОСОБА_3 ОСОБА_2 у вихованні дитини участі не бере, школу та батьківські збори не відвідує, не забирає дитину зі школи, не цікавиться її життям (а.с. 11).

Згідно копії довідки КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Тетіївської міської ради Київської області № 02-11/14 від 05.03.2024 року, у період з 17.11.2020 року по 30.06.2022 року малолітній ОСОБА_3 отримував корекційно-розвиткові та психолого-педагогічні послуги вчителя-дефектолога та вчителя-логопеда. На заняття дитину супроводжували мама ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_7 . Інших дорослих в статусі супроводжуючих працівниками центру зафіксовано не було (а.с. 12).

Відповідно до ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов?язків по вихованню дитини.

Згідно ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа в сім?ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров?я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов?язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов?язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов?язками.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто права на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов?язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об?єктивного з?ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

В п.16 зазначеної постанови роз?яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов?язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності , можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків свідомого нехтування ними своїми обов?язками.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов?язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з?ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78). Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

З урахуванням принципу забезпечення «якнайкращих інтересів дитини» суд може застосувати до батька (матері) дитини крайній захід впливу у вигляді позбавлення його (її) батьківських прав у разі непідтримання ними стосунків з дитиною протягом тривалого часу, відсутність у батька (матері) інтересу до її життя, самоусунення від виконання своїх батьківських обов`язків. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.07.2021 року у справі № 202/7712/18.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини (постанова Верховного суду від 06.05.2020 року у справі 753/2025/19).

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року N 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід потрібно як крайню міру впливу для захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанова Верховного суду від 17.06.2021 року у справі № 466/9380/17).

Суд зазначає, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, позивачкою не доведено належними та допустимими доказами того, що поведінка відповідача ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, тобто, що він систематично та умисно не виконує свої батьківські обов`язки, втратив інтерес до дитини, а всі інші засоби впливу на нього, незважаючи на попередження, виявилися безрезультатними.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_2 проти позбавлення його батьківських праввідносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заперечує та навпаки бажає бачитись, спілкуватись з дитиною. Матеріальну допомогу на утримання сина останній надає, що підтверджується копіями квитанцій про переказ коштів (а.с. 70-78), хоча позивачка позову про стягнення аліментів на утримання дитини не подавала.

Викладені факти свідчать, що ОСОБА_2 інтересу до своєї малолітньої дитини не втратив.

Крім того, висновком виконавчого комітету Тетіївської міської ради як органом опіки та піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Тетіївської міської ради № 194 від 06.06.2024 року, встановлено недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.102-106).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав у даному випадку є передчасним та недоцільним, так як винна поведінка його або свідоме нехтування своїми обов?язками щодо дитини в суді не доведені,останній умисно не ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини, до нього раніше не застосовувалися заходи попередження та впливу, він прагне належним чином виконувати свої батьківські обов`язки, повноцінно приймати участь у вихованні дитини,позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому суд в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовляє.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд понесені судові витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України залишає за позивачкою.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 164, 165 СК України суд,

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Тетіївської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Дата складення повного рішення: 18 листопада 2024 року.

Суддя: Т.П. Косович