Рішення

від 13.11.2024 по справі 545/55/21

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/55/21

Провадження № 2/545/37/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.11.2024 Полтавський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Стрюк Л.І.

з участю секретаря Гаврися В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтаві цивільну справуза позовомпершого заступникакерівника Полтавськоїокружної прокуратуриПолтавської областів інтересахдержави доГоловного управлінняДержгеокадастру уПолтавській області, ОСОБА_1 провизнання незаконнимта скасуваннянаказу,припинення праваприватної власності,повернення земельноїділянки,-

В С Т А Н О В И В :

Прокурор звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 03.05.2018 за №3311-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», надана у власність останньому земельна ділянка площею 0,12 га (кадастровий номер 5324081900:00:001:0099) на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту. На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за №27379788 від 01.08.2018 про реєстрацію об`єкта нерухомого майна за №1616364053240. Наказ за №3311-СГ від 03.05.2018 прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до ст.84 ЗК України не може передаватись у приватну власність. За цим фактом відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 364 КК України, що внесене в ЄРДР від 18.05.2017 за №42017171010000088, досудове розслідування до цього часу триває. Вважає, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах заплави річки Коломак, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Підставою представництвапрокурором інтересівдержави зазначаєвідсутність уорганів Держгеокадаструповноважень назвернення досуду іззазначеним позовом,а такожте,що ГУДержгеокадастру уПолтавській області,його посадовіособи, не вправі самостійно скасувати спірний наказ, оскільки на його підставі за відповідачем зареєстроване право приватної власності, тому це суперечитиме вимогам ч. 1 ст. 154 ЗК України.

З урахуванням змінених позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 03.05.2018 за №3311-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», припинити право приватної власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №27379788 від 01.08.2018; зобов`язати ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку у власність держави в особі Полтавської міської ради та стягнути з відповідачів на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати на сплату судового збору.

Представник Головногоуправління Держгеокадаструу Полтавськійобласті увідзиві на позовпросив відмовитив задоволенніпозовних вимогповністю,оскільки підчас наданнядозволу нарозробку проектуземлеустрою щодовідведення спірноїземельної ділянкиу власністьдля веденнясадівництва дотриманівимоги чинногозаконодавства таподані всінеобхідні документидля наданнядозволу нарозробку проектуземлеустрою.Зазначали,що водоохороннізони повиннівизначатися запроектами землеустрою,які вцьому випадкувідсутні.Відповідно довідомостей публічноїкадастровоїкарти спірназемельна ділянказнаходиться навідстані понад25метрів відузрізу води, тобто за межами прибережної захисної смуги. Також зазначив про відсутність у прокурора повноважень для звернення до суду з відповідним позовом.

Прокурор позов підтримала та просила задовольнити.

Представник співвідповідача - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області проти позову заперечував та просив відмовити.

Співвідповідач ОСОБА_1 відзив напозов ненадав, у судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача - Полтавської міської ради при прийнятті рішення покладається на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 03.05.2018за №3311-СГ«Про затвердженняпроекту землеустроюта передачуу власністьгр. ОСОБА_1 земельноїділянки площею0,12га дляіндивідуального садівництва»затверджено проектземлеустрою щодовідведення земельноїділянки увласність ОСОБА_1 для індивідуальногосадівництва замежами населенихпунктів натериторії Ковалівськоїсільської радиПолтавського районуПолтавської областіта наданоу власністьземельну ділянкуплощею 0,1200га сіножатей(кадастровийномер 5324081900:00:001:0099)із земельсільськогосподарського призначеннядержавної власностідля індивідуальногосадівництва натериторії Ковалівськоїсільської радиПолтавського районуПолтавської областіза межаминаселених пунктів (а.с.13).

Відповідно до інформації №233856622 від 24.11.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01.08.2018 внесений запис за №27379788 від про реєстрацію об`єкта нерухомого майна №1616364053240, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0099, площею 0,12 га для індивідуального садівництва (а.с. 14).

Прокурор, звертаючись до суду вказав, що спірна земельна ділянка, розташована в заплаві річки Коломак, тому належить до земель водного фонду, що унеможливлює її виділ у приватну власність з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва.

Стаття 14 Конституції Українивстановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно достатті 3 Водного кодексу Україниусі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою статті 58 Земельного кодексу Українитастаттею 4 ВК Українивизначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Частиною 2 статті 59 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Пунктом д) частини четвертоїстатті 84 Земельного кодексу Українипередбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.

Згідно з пунктом 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 р. №486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

На підставі положень постанови Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1977 р. №462 «Про затвердження Положення про водоохоронні зони малих річок і водойм Української РСР» (ЗП УРСР, 1977 р., №9, ст. 89) була виготовлена «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области», яка затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31 липня 1981 року. У цьому документі міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка», з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0099розташована в водоохоронній зоні річки Коломак (а.с.79-80).

Отже, «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» є документом, який підтверджує наявність встановленої водоохоронної зони річки Коломак відповідно до вимог законодавства, чинних на момент її розробки.

Згідно зст.1 Водного кодексу України, заплавні землі - прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого ПостановоюКабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486, до складу водоохоронних зон обов`язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

Частинами 5, 7ст. 80 ВК Українипередбачено, що з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0099 у заплавних землях підтверджується також висновком експертів Київського науководослідного інституту судових експертиз за № 29639/18-41/24238 -24272/19-41 від 04.09.2019 (проведеним під час досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42017171010000088, зареєстрованому в ЄРДР 18.05.2017 року за ознаками ч.1ст.364 КК України), відповідно до якого спірна земельна ділянка розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак(а.с. 51-73).

З урахуванням того, що зазначений висновок комплексної земельно-технічної експертизи та з питань землеустрою, проведеної в кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування в цивільній справі, а відповідачі та їх представники не заявляли клопотання про проведення експертизи в цивільній справі, суд враховує вказаний експертний висновок та оцінює його разом з іншими доказами у справі.

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалах «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», що були розроблені у 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» - земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0099 розташована між розрахунковими створами №7 і №8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей. За результатами виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості. По результатам вказаних робіт встановлено, що при рівні 50% забезпеченості спостерігається затоплення частини зазначених у листі прокуратури від 11.05.2019 земельних ділянок, а при рівнях 25% забезпеченості та вище (10,5,1 %) спостерігається (відбуватиметься ) затоплення всіх зазначених ділянок (а.с.40-44).

Отже, спірна земельна ділянка розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, тому наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про надання її особі для ведення індивідуального садівництва, суперечить приписамстатті 80 Водного кодексу України, тому є незаконним та підлягає скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави.

Статтями13,14Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Положення частини першої статті83, частини першої статті84, статті122 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14,19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідачі також не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мали б знати про те, що ділянка має ознаки земель водного фонду.

За таких обставин суд вважає, що зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого Протоколу.

Оскільки виділ земельної ділянки органом Держгеокадастру відбувся з порушенням вимогЗемельного кодексу УкраїнитаВодного кодексу України,внаслідок чогонезаконно виділеназемельна ділянкапідлягає поверненнюу власністьдержави, ОСОБА_1 не реалізував своє законне право на виділ йому земельної ділянки та має право на повторний розгляд зазначеного питання.

Позов у частині вимоги про визнання незаконним та скасування наказу задоволенню не підлягає з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 545/1431/20 (провадження № 61-15584св21) зазначено, що «у резолютивній частині оскарженої постанови апеляційний суд зробив висновок про незаконність та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 22 серпня 2017 року № 8620-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» та необхідність скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку. Разом із тим, апеляційний суд не врахував, що вимога про визнання наказу незаконним, його скасування є неефективними способом захисту, оскільки рішення органу державної влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, і незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно надати правову оцінку рішенню органу державної влади та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. […] встановивши, що земельна ділянка, передана у власність відповідача, розташована в межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки».

Аналогічні висновки викладені в постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2023 року у справі № 545/1450/20 (провадження № 61-8435св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року у справі № 545/1847/20 (провадження № 61-8128св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 545/1692/19 (провадження № 61-10999св20).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) зазначено, що:

«Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

Разом з тим, позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18))».

Прокурор, пред`являючи вимогу про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 03.05.2018 №3311-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», цей орган державної влади визначив відповідачем. Отже, у частині цих позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області). Зазначене не відповідає частині першій статті 48 ЦПК України, відповідно до якої сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися.

Позивач - держава, інтереси якої представляє прокурор, вважаючи себе власником спірних земельних ділянок водного призначення, прагне повернути своє майно від особи, яка заволоділа ним (статті 391 ЦК України). Тому позивач у межах розгляду справи у спорі за негаторним позовом може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області без заявлення вимоги про визнання його недійсними та/або скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які вони спрямовані.

Отже, у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 03.05.2018 №3311-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» слід відмовити.

У частині припинення права власності на земельну ділянку позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Встановлено, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України і відповідно до статті 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність та підлягає поверненню.

ОСОБА_1 як особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. Оскільки вона незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належить іншій особі власникові, який має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Зазначена правовапозиція викладенау постановахВеликої ПалатиВерховного Судувід 7 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц(провадження N 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі N 19/028-10/13 (провадження N 12-158гс19, пункт 10.29), від 9 листопада 2021 року № 466/8649/16ц, від 23 листопада 2021 року, справа N 359/3373/16-ц.

Отже, у частині позовних вимог про припинення права приватної власності слід відмовити.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави у цій справі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України,на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.1, ч.3ст. 23 Закону України « Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №910-р «Питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» Держгеокадастр отримав всі функції та повноваження із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, передбачені Законом України від 19 лютого 2003 року «Про державний контроль за використанням та охороною земель.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, щоякщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначиввідсутністьоргану, до компетенції якого віднесені повноваження здійснюватизахистзаконних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертоїстатті 23 ЗаконуУкраїни «Про прокуратуру»застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів державине здійснюєабоненалежним чином здійснюєсуб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі№ 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лишетоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разівідсутностітакого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурорзазначаєпро це в позовній заяві, і в такому разі прокурорнабуваєстатусу позивача (абзац 2 частини п`ятоїстатті 56 ЦПК України).

Зазначена правова позиція закріплена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 р. по справі №698/119/18.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які в такому випадку порушені, та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак саме Держгеокадастр допустив порушення законодавства України та є відповідачем у справі, тому, на думку суду, прокурор правомірно пред`явив вказаний позов до суду в інтересах держави як позивач.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Питання по судових витратах суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 258-260 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0099 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність держави в особі Полтавської міської ради.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь прокуратури Полтавської області (м. Полтава, вул. 1100 - річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄРДПОУ 02910060) понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 6810 грн, по 3405 грн з кожного.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя: Л. І. Стрюк