Ухвала

від 14.11.2024 по справі 127/27695/24

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/27695/24

Провадження 2-о/127/622/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2024 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду м. Вінниці в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , військова частина НОМЕР_1 , Служба усправах дітейВінницької міськоїради про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , військова частина НОМЕР_1 , Служба усправах дітейВінницької міськоїради, про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій заявник просить встановити факт, що вона самостійно виховує та здійснює повне утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Свої вимоги мотивував тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 , який на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30.09.2019 року було розірвано. Від даного шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,які післярозлучення залишилисяпроживати ізматір`ю.Наразі дітиперебувають повністюна утриманніта вихованнізаявниці,яка самостійноїх виховує,займається розвитком,забезпечує їхусім необхідним,що підтверджуєтьсядовідками №18/07від 18.07.2024,№02-35/263,02-35/264,№24/07/24.Заявниця наразі проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою №526 від 18.07.2024, а тому неповнолітні діти заявника вимушені залишатися постійно самі, або із матір`ю заявниці, яка є похилого віку та за станом здоров`я не може повноцінно здійснювати виховання дітей, у зв`язку із повною зайнятістю матері. Батько дітей участі у вихованні та утриманні дітей не приймає, що підтверджується його заявою, яка нотаріально посвідчена. У зв`язку з цим заявниця вважає, що має право на звільнення з військової служби. Таким чином встановлення факту самостійного виховання заявницею двох неповнолітніх дітей, має для заявниці юридичні наслідки підставу для звільнення з військової служби.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.09.2024 року заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження.

В судовому засіданні представник заявниці ОСОБА_6 підтримала вимоги поданої заяви та просила її задовольнити.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду заяви, клопотань, заяв чи заперечень на адресу суду від них не надійшло.

Суд, заслухавши представника заявника, вивчивши матеріали справи, дійшов наступного.

Звертаючись з заявою про встановлення факту, заявник вважає, що має право на звільнення з військової служби на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Виходячи зі змісту заяви, встановлення факту самостійного виховання заявником неповнолітніх дітей та їх утримання, має для заявника юридичні наслідки підставу для звільнення з військової служби.

Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових права бо підтвердження наявності чи відсутності не оспорюваних прав.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З наведених норм вбачається, що окреме провадження, як вид непозовного цивільного судочинства, регламентує на розгляд справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що має значення для прав, свобод та інтересів осіб, або підтвердження неоспорюваних прав. При цьому таке провадження виключає спір про право.

Натомість згідно ч. 6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Зі змісту заяви вбачається, що між заявником та зокрема заінтересованою особою Військовою частиною НОМЕР_1 наявний спір, щодо права заявника на звільнення з військової служби.

Згідно з ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З вищезазначеного вбачається, що остаточне рішення про звільнення з військової служби приймається відповідною службовою особою, яка має право видавати накази по особовому складу. Підстави для звільнення зі служби визначені у наведеному законі. Натомість застосування закону покладено на відповідну службову особу. У зв`язку з цим саме рішення суду про встановлення факту не є підставою для звільнення заявника зі служби.

Ураховуючи наведене у сукупності вбачається, що між заявником та військовою частиною наявний спір про право.

Крім того, слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

При цьому, згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Як визначено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

При цьому, у відповідності до положень ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, в той час як батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні, та мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Як визначено частинами 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Пунктом 2 ч. 164 СК України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути, зокрема, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Отже, СК України чітко передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Одним із способів виконання батьками обов`язку утримувати дитину є стягнення аліментів за домовленістю сторін або за рішенням суду.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Зокрема, мати або батько має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини або до відповідних органів із заявою про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ухиляння від сплати аліментів на утримання дітей.

Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

За змістом наведеної норми, якщо встановлення юридичного факту пов`язується з подальшим вирішенням спору про право, цивільно-процесуальним законодавством передбачено розгляд вимоги про встановлення факту у порядку позовного, а не окремого провадження одночасно з вирішенням спору про право, оскільки не встановивши факт, особа позбавлена можливості довести наявність у неї права, за захистом якого вона звернулась до суду.

Враховуючи вищевикладене, а також той факт, що вимога про встановлення юридичного факту, про який просить Заявник, передбачає спір про право щодо виховання та утримання дітей, який підлягає вирішенню виключно у позовному провадженні, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження по справі.

При цьому, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду із позовом про захист своїх прав, які вважає порушеними, не визнаними чи оспореними із належним дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства та у порядку, який визначено ЦПК України.

Наявність спору між учасниками судового розгляду з приводу факту, на встановленні якого наполягає заявник, виключає судовий розгляд у порядку окремого провадження з підстав зазначених у ч. 6 ст. 294 ЦПК України.

Ураховуючи наведене слід залишити заяву без розгляду і роз`яснити позивачу право подати позов на загальних підставах.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 294, 490 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Залишити без розгляду заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , військова частина НОМЕР_1 , Служба усправах дітейВінницької міськоїради про встановлення факту, що має юридичне значення, та роз`яснити право подати позов на загальних підставах.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання її суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не було вручено у день проголошення ухвали або її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частинідругій статті 358 ЦПК України.

Суддя: