Рішення

від 05.11.2024 по справі 297/1281/24

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/1281/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого МИХАЙЛИШИН В. М., за участю секретаря Балега Ю.О., позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Поповича О.О., відповідачки ОСОБА_2 , її представника адвоката Поповича Ш.О., перекладача Сімеонова Б.І. , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача орган опіки та піклування Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Берегівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача орган опіки та піклування Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом самостійного виховання та утримання.

Позовна заява мотивована тим, що 12 жовтня 2013 року між сторонами було зареєстровано шлюб, під час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, спільне життя сторін не склалося, у них виявилися різні погляди на життя, через що між ними склалися дуже несприятливі умови для спільного проживання. Останні півроку стосунки сторін стали поступово руйнуватися, між ними виникали постійні сварки, незрозуміла напруга, свідками чого був їх неповнолітній син. Відповідачка захопилася іншим чоловіком і тому покинула позивача із сином. Як зазначив позивач, відповідачка не цікавиться їх з сином життям, не цікавиться навчанням, станом здоров`я, настроєм сина та іншим. Остаточно відповідачка покинула позивача місяць до дня подачі позову і з того часу позивач проживає разом з сином без відповідачки. Відповідачка проживає в с. Дийда, Берегівського району, Закарпатської області, взагалі не допомагає у вихованні сина ні особисто, ні матеріально. При цьому, позивач має стабільний дохід, забезпечений житлом, з його боку надається повноцінне виховання та необхідний нагляд для сина. Під час розмов позивача із сином, останній виявив бажання проживати з батьком.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 29 березня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено до підготовчого засідання.

04 квітня 2024 року Берегівським районним судом Закарпатської області через систему «Електронний суд» отримано клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Демчик А.І. про збільшення позовних вимог, а саме: стягнути з відповідачки ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , в розмірі по 3000,00 гривень на місяць, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на утримання дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення вимоги щомісячно і до досягнення ним повноліття.

20 травня 2024 року відповідачкою ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просила розірвати шлюб із позивачем та відмовити у задоволенні вимоги про визначення місця проживання дитини шляхом самостійного виховання та утримання. У своєму відзиві відповідачка ОСОБА_2 не заперечує обставини зазначені щодо підстав для розірвання шлюбу. Однак, зазначила, що вимога про визначення місця проживання дитини шляхом самостійного виховання та утримання спрямована виключно на ухилення позивача від мобілізації.

Крім цього, відповідачкою ОСОБА_2 було подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача орган опіки та піклування Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на її утримання.

14 червня 2024 року Берегівським районним судом Закарпатської області отримано висновок органу опіки та піклування Великоберезької сільської ради щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 ..

28 червня 2024 року відповідачкою ОСОБА_2 до Берегівського районного суду Закарпатської області було подано заяву, в якій відкликала свою зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 ..

Крім цього, 28 червня 2024 року Берегівським районним судом Закарпатської області отримано спільну заяву сторін про затвердження мирової угоди. Згідно змісту мирової угоди сторони вирішили розірвати шлюб між ними та визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , разом з батьком ОСОБА_1 шляхом самостійного виховання та утримання дитини.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 03 липня 2024 року задоволено клопотання відповідачки ОСОБА_2 про відкликання зустрічної позовної заяви.

Також, ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 03 липня 2024 року відмовлено у затвердженні мирової угоди між сторонами. Відмова суду мотивована тим, що мировою угодою сторони вирішили питання щодо розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, залишивши поза увагою вимогою про стягнення аліментів на утримання дитини. Крім цього, з умов викладених у мировій угоді, судом вбачається, що сторони у справі не врахували збільшених позовних вимог, умови мирової угоди порушують права та охоронювані законом інтереси неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які суперечать закону.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 03 липня 2024 року підготовче засідання закрито та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, окрім вимоги щодо стягнення аліментів на утримання сина. При цьому, просив визначити місце проживання сина разом із ним, оскільки ставиться до нього з любов`ю, піклується про його стан здоров`я, дитина ходить до школи за місцем свого проживання. Разом з цим, підтвердив, що спору з відповідачкою про визначення місця проживання дитини немає, а також жодних перешкод у проживанні дитини з позивачем не має. Крім цього, позивач в судовому засіданні пояснив, що оновлював дані в РТЦК та СП десь у квітні-травні 2024 року, однак доказів на підтвердження вказаного не надав.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Попович О.О. в судовому засіданні пояснив, що позивач не наполягає на збільшенні позовних вимог, а тому відмовляється від позовної вимоги в частині стягнення аліментів.

Відмову від позовної вимоги щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини судом було прийнято в судовому засіданні.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечила щодо позовних вимог про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, оскільки вона почала нове життя і хоче щоб син проживав з батьком. Крім цього, зазначила, що неповнолітній син зареєстрований разом з батьком. Також, в попередньому судовому засіданні відповідачка зазначила, що умовами мирової угоди була мобілізація позивача.

Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Попович Ш.О. в судовому засіданні позовні вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини підтримав, зазначивши, при цьому, що спору щодо визначення місця проживання дитини між сторонами не має.

Представник третьої особи на стороні позивача орган опіки та піклування Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області явку свого представника в судове засідання не забезпечив. При цьому, третьою особою подано до суду висновок органу опіки та піклування Великоберезької сільської ради щодо визначення місця проживання малолітнього.

За клопотанням позивача ОСОБА_1 судом було допитано свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які дали наступні покази. Так, неповнолітній син сторін проживає разом з батьком, який належним чином виконує свої батьківські обов`язки, відносини позивача із сином хороші. Показів щодо негативного впливу чи неналежного виконання батьківських обов`язків відповідачкою, сварок чи спорів між сторонами, вказані свідки не надали.

Заслухавши пояснення учасників справи, покази свідків та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб 12 жовтня 2013 року у виконавчому комітеті Берегуйфілівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області про, що зроблено актовий запис за № 03.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що подальше спільне життя подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і збереження сім`ї стало неможливим та суперечить їх інтересам та інтересам їх дитини. Вказане не заперечене і сторонами під час надання пояснень в судовому засіданні.

Крім цього, судом встановлено, що сторони мають спільного сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ст. 29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я.

Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява N 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначеної правової позиції дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 березня 2024 року у справі № 730/921/21, провадження № 61-11700св23.

Так, згідно наявного в матеріалах справи висновку органу опіки та піклування Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області щодо визначення місця проживання малолітнього від 22 травня 2024 року встановлено, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з батьком, де для нього створені всі належні умови для виховання та гармонійного розвитку, а також бажання самої дитини, виконавчий комітет Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області, як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 .

При цьому, суд констатує, що вказаний висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності спору між сторонами щодо місця проживання їх неповнолітнього сина.

Крім цього, відсутність спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини підтверджено і самими сторонами в судовому засіданні. А також в судових засіданнях 03.07.2024 року та 05.11.2024 року відповідачкою ОСОБА_2 зазначено , що вказана позовна вимога була заявлена з метою отримання відстрочки позивачем ОСОБА_1 від мобілізації у зв`язку з введеним на території України воєнним станом.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (статті 151, 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 159 СК України встановлено, що у разі, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Так, судом встановлено відповідачка ОСОБА_2 перешкод для спілкування з неповнолітнім сином та участі у його вихованні позивачу не створює. Із досліджених в судовому засіданні письмових доказів та показів свідків вбачається, що батько приділяє більше уваги вихованню дитини й більш відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, піклується про сина, забезпечує його одягом, харчуванням, засобами для розвитку, дитина перебуває на його вихованні та утриманні. З наведеного можна зробити висновок, що за час окремого проживання батьків і відповідно проживання малолітньої дитини з батьком у дитини сформувалося звичне для неї комфортне оточуюче середовище, стосунки у сім`ї добрі, дитина почувається впевнено.

Отже, суд приходить до висновку про те, що позивач, як батько відповідно до Сімейного кодексу України виконує обов`язок по утриманню своєї дитини.

При цьому, суд наголошує, що розірвання шлюбу батьків, їх проживання окремо, не впливає на обсяг прав та обов`язків обох батьків щодо виховання дитини, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дитини, ці обставини не можуть розглядатися як доказ самостійного виховання батьком дитини.

Враховуючи вищенаведене, керуючись чинними положеннями процесуального законодавства, з метою встановлення балансу та ефективного захисту прав та інтересів сторін, в контексті встановлених обставин справи та оцінивши зібрані в справі докази у їх сукупності, приймаючи до уваги відсутність спору щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини сторін, суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 .. При цьому, вимогу щодо розірвання шлюбу, слід задовольнити як обґрунтовану і доведену сторонами.

Керуючись ст. 29 ЦК України, Декларацією прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року № 1385, Конвенцією ООН від 20 листопада 1989 року «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), ч. 2 ст. 112, ст.ст. 141, 161, 180, 181, 182 СК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 260, 261, 262, 265, 267, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (мешканця АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (мешканки АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), третя особа на стороні позивача орган опіки та піклування Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області (с. В.Береги, вул. ІІ Ракоці Ф., буд. 78, Берегівського району, Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04350317), про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Шлюб зареєстрований 12 жовтня 2013 року про що у Виконавчому комітеті Берегуйфалівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області зроблено актовий запис за № 03, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (уродженцем та мешканцем АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (уродженкою та мешканкою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) - розірвати.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга може бути подана до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Віталій МИХАЙЛИШИН