Постанова

від 13.11.2024 по справі 905/221/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року м. Харків Справа № 905/221/23 (905/917/23)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є., суддя Радіонова О.О.

за участю секретаря судового засідання Семченко Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Лапін К.А. (поза межами приміщення суду) - Ордер ВН №1428773 від 04.11.2024, свідоцтво ОД №004723 від 22.03.2022,

відповідача - Іванова С.О. (поза межами приміщення суду) - Довіреність №11789-К-Н-О від 24.07.2024, свідоцтво ДП №4658 від 13.02.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (вх.№2363Д/3) на рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2024

у справі №905/221/23 (905/917/23) (суддя Аксьонова К.І., повний текст рішення підписано 17.09.2024)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клайпед Груп», м.Слов`янськ, Донецька область,

до відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», м.Київ,

про стягнення лізингових платежів, сплачених в рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016 у сумі 1.400.000,00 грн,

в межах справи №905/917/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Клайпед Груп», м.Слов`янськ Донецької області (ліквідатор Слостін А.Г.)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Клайпед Груп» звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до АТКБ «Приватбанк» про стягнення лізингових платежів, сплачених в рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016 у сумі 1.400.000,00 грн. Позов подано в межах справи №905/221/23 про банкрутство ТОВ «Клайпед Груп», м. Слов`янськ, Донецька область.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.11.2023 у справі №905/221/23 (905/917/23), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №905/221/23 (905/917/23) касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клайпед Груп» задоволено частково; рішення Господарського суду Донецької області від 21.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі №905/221/23 (905/917/23) скасовано; справу № 905/221/23 (905/917/23) передано на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

При новому розгляді рішенням Господарського суду Донецької області від 09.09.2024 у справі №905/221/23 позовні вимоги задоволені. Присуджено до стягнення з АТКБ «Приватбанк» на користь ТОВ «Клайпед Груп» лізингові платежі, сплачені в рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016 у сумі 1.400.000,00 грн, витрати зі сплати судового збору за подання позову у сумі 16.800,00 грн, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 25.200,00 грн та витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 33.600,00 грн.

АТКБ «Приватбанк» з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодилося, звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2024 по справі №905/221/23 (905/917/23) та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Клайпед Груп" у задоволенні позовних вимог про стягнення сплачених ним лізингових платежів в рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за Договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016 у розмірі 1.400.000,00 грн повністю. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що рішення прийнято з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права - ч.2 ст.693, ч.2 і 4 ст.653, ст.627, ч.1 ст.62, т.204 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.180 Господарського кодексу України, ст.7 Закону України Про фінансовий лізинг та порушені норми господарського процесуального права, що відповідно до ст.277 ГПК України є підставою для скасування рішення по справі та для ухвалення нового рішення.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- відповідно до умов договору та ст.653 ЦК сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору;

- суд помилково застосував положення ч. 2 ст. 693 ЦК України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин;

- судом не враховано, що за умови неналежного виконання зобов`язань лізингоодержувачем (покупцем) та відсутності порушення зобов`язання зі сторони лізингодавця (продавця) умови застосування ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України не наступають. Особа покупця може розраховувати на застосування вказаного положення Кодексу лише при виконанні її частини 1 виконання обов`язку частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (що встановлюється договором);

- особа, що порушила умови договору і саме внаслідок її дій було його розірвано, повинна розуміти неможливість повернення того, що було виконано. Формулювання якщо інше не встановлено ... законом не свідчить про відсилання до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України так як відсутні умови її застосування;

- Законом „Про фінансовий лізинг не передбачене право лізингоодержувача вимагати повернення лізингових платежів в випадку розірвання договору лізингу за ініціативою лізингодавця;

- суд не врахував положення ст. 6 та ст. 627 ЦК України щодо свободи договору. Умовами Договору фінансового лізингу №4К16052ЛИ, а саме пунктом 6.2.4 сторонами погоджено сплата лізингових платежів до дати розірвання договору, та не передбачено повернення вже сплачених лізингових платежів. Оскільки в п.п. 6.2.4 Договору сторони прямо встановили обов`язок лізингоодержувача сплатити на користь лізингодавця, зокрема, заборгованість по лізингових платежах на поточну дату (дату розірвання Договору), - то ця умова Договору виключає зустрічний обов`язок АТ КБ Приватбанк повернути ТОВ "Клайпед Груп ці самі лізингові платежі. Погодивши умови Договору фінансового лізингу, сторони визначили відсутність права лізингоодержувача на повернення сплачених ним лізингових платежів, - що виключає можливість задоволення такої вимоги судом.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 08.10.2024 Господарського процесуального кодексу України головуючим (суддею-доповідачем) з розгляду цієї апеляційної скарги визначено суддю Істоміна О.А., тоді як іншими членами колегії є суддя Радіонова О.О. та суддя Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ Приватбанк на рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2024 у справі №905/22123; встановлено строк до 04.11.2024 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України; запропоновано учасникам справи до 04.11.2024 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 ГПК України; розгляд апеляційної скарги у справі №905/221/23 призначено на 13.11.2024. Явку сторін визначено не обов`язковою. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/221/23.

На виконання ухвали від 14.10.2024 до Східного апеляційного господарського суду з Господарського суду Донецької області надійшли матеріали справи №905/221/23.

01.11.2024 через систему Електронний суд від ТОВ Клайпед Груп на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з апеляційною скаргою, вважає її безпідставною, просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2024 без змін.

Аргументуючи свою позицію по справі позивач зазначає наступне:

- з норм законодавства та сталих висновків Верховного Суду вбачається, що лізингоотримувач має цілком законне право на повернення лізингових платежів котрі було сплачено як відшкодування вартості об`єкту лізингу (попередня оплата) після розірвання Договору лізингу та поверненні об`єктів лізингу Лізингодавцю саме на підставі ч.2 ст. 693 ЦК. З цього приводу є значна кількість судової практики Верховного Суду, в якій викладена означена правова позиція (від 20.06.2024 у справі №904/4871/22 (904/2141/23); від 16.10.2024 у справі №917/822/23 (917/1768/23); від 10.09.2024 у справі №920/692/23 (910/8611/23); від 11.09.2024 у справі №927/896/23 (910/7583/23); від 24.09.2024 у справі №916/803/23 (916/2849/23), якою підтверджено правомірність позовних вимог щодо стягнення частини сплачених лізингових платежів (викупної вартості майна) на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України (повернення попередньої оплати товару) за умови розірвання Договору лізингу та повернення об`єктів лізингу Лізингодавцю;

- судом першої інстанції чітко проаналізовано п. Договору 6.2.4. та зроблено висновки враховуючи значну кількість практики Верховного Суду. Так умови п.6.2.4. Договору не враховують положень ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України за тих обставин, що предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов`язок для лізингоотримувача зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу;

- як при минулому так і при новому розгляді справи позивачем подані пояснення, що чітко розмежовують лізингові платежі за спірним договором, а саме: у даному випадку за Договором п. 1.4. передбачалося два види лізингових платежів: в рахунок сплати вартості предмета лізингу і в рахунок сплати винагороди за лізингом за користування майном - відсоткова винагорода. Судом першої інстанції було чітко встановлено розмежування та структура лізингових платежів за Договором та встановлена й перевірена сплачена сума саме лізингових платежів у відшкодування вартості об`єкта лізингу;

- наведена апелянтом практика Верховного Суду не є релевантною до даного судового спору.

13.11.2024 через електронну систему Електронний суд на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення від арбітражного керуючого Слостіна А.Г., який зазначає, що ознайомившись з апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» вважає її необґрунтованою з огляду на те, що існує доволі значна кількість практики Верховного Суду (Постанови від 20.06.2024 у справі №904/4871/22 (904/2141/23); від 16.10.2024 у справі №917/822/23 (917/1768/23); від 10.09.2024 у справі №920/692/23 (910/8611/23); від 11.09.2024 у справі №927/896/23 (910/7583/23); від 24.09.2024 у справі №916/803/23 (916/2849/23); від 15.05.2024 у справі №925/233/23(925/750/23); від 04.04.2024 у справі №925/322/23(925/875/23), що доводить правомірність вимог ТОВ «Клайпед Груп» до АТ КБ «Приватбанк».

В судовому засіданні 13.11.2024 приймають участь представник відповідача Іванова С.О., яка підтримала вимоги апеляційної скарги та висловила непогодження із рішенням суду першої інстанції; представник позивача Лапін К.А., який підтримав відзив на апеляційну скрагу та рішення Господарського суду Донецької області.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.07.2016 між ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», (Банк за Договором, відповідач по справі) та ТОВ «Клайпед Груп» (Лізингоодержувач за Договором, позивач по справі) укладено договір фінансового лізингу №4К16052ЛИ, відповідно до умов якого Банк передає Лізингоодержувачу майно, а Лізингоодержувач приймає від Банка майно в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежіву власність, у визначені цим договором строки та на умовах фінансового лізингу.

Іншими умовами Договору Сторони визначили наступне:

- на дату укладання цього договору вартість майна становить 490.843.394,00 грн (п.1.2);

- для здійснення Лізингоодержувачем платежів за цим договором Банк відкриває рахунки (п.1.4 в редакції додаткової угоди від 29.07.2016):

рахунок для сплати вартості предмета лізингу №20713050002623;

рахунок для сплати винагород №20787050001133;

- розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2; лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений у п.1.4 цього договору; Лізингоодержувач сплачує Банку винагороди на рахунок, зазначений у п.1.4 цього договору (п.п. 2.1 - 2.3);

- винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)» у розмірі 500,00 грн у день укладення цього договору (п. 2.3.1);

- Лізингоодержувач сплачує Банку відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений у додатку №2 (п. 2.3.2 в редакції додаткової угоди від 03.11.2016);

- у випадку порушення Лізиноодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 21% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно з додатком №2 (п. 2.3.3 в редакції додаткової угоди від 03.11.2016);

- передача Банком та прийом Лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно з актом прийому-передачі майна, зазначеним у додатку №3, що є невід`ємною частиною цього договору (п.3.1);

- протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю Банка (п.4.1);

- Лізингоодержувач зобов`язаний повернути майно Банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому Банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору (п. 6.2.4);

- Лізингоодержувач зобов`язується сплачувати Банку: винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)»; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банку, безпосередньо пов`язані з цим договором (п.6.2.11 договору в редакції додаткової угоди від 29.07.2016);

- договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою Банку шляхом письмового повідомлення про це Лізингоодержувача за три дні, у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу Лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 днів (п.8.2.3);

- у випадку розірвання цього договору майно повинне бути повернуте Лізингоодержувачем у термін розірвання за актом прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу (п. 8.3);

- строк дії договору: дата підписання договору по 25.06.2026. В частині невиконаних сторонами зобов`язань договір діє до повного виконання. Зазначений строк може бути зменшений у випадках дострокового виконання зобов`язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору (п.9.1 в редакції додаткової угоди від 05.08.2016).

Додатком №2 до договору фінансового лізингу сторони погодили графік лізингових платежів (графік відшкодування вартості майна).

Додатковою угодою від 05.08.2016 сторони внесли зміни до додатку №2 до договору, виклавши його в новій редакції. Графіком лізингових платежів (графіком відшкодування вартості майна) визначені такі терміни платежів: 25.07.2016 409.036,16 грн; 25.08.2016 4.094.114,24 грн; 25.07.2017 4.503.150,40 грн; в подальшому кожного 25 числа наступного місяці до 25.06.2026 по 4.503.150,40 грн щомісяця; 25.06.2026 4.503.150,80 грн.

01.07.2016 на виконання договору сторонами підписано Акт №1 прийому-передачі майна, відповідно до якого Банк передав, а Лізингоодержувач прийняв у платне володіння та користування перелічені в акті об`єкти нерухомого майна (об`єкт лізингу).

Позивач сплатив Лізингодавцю лізингові платежі за договором №4К16052ЛИ від 01.07.2016 (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна) у розмірі 4.503.150,40 грн, а саме: 409.036,16 грн - 25.07.2016, 4.094.114,24 грн - 25.08.2016, що підтверджується платіжними дорученнями від 25.07.2016 та 25.08.2016 та банківською випискою по рахунку №20713050002623.

Вищезазначені обставини сплати позивачем за договором грошових коштів у сумі 4.503.150,40 грн як відшкодування частини вартості об`єкта лізингу визнані сторонами та не є спірними.

31.05.2017 у зв`язку з простроченням ТОВ «Клайпед Груп» сплати лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушенням строків сплати відсоткової винагороди Банком направлено повідомлення №Э.Upr 1/3-67104 про розірвання договору фінансового лізингу з 15.06.2017 з вимогою сплатити наявну заборгованість та передати майно по Акту прийому-передачі на підставі п. 8.2, п. 8.23, п. 8.3 спірного Договору.

15.06.2017 сторони підписали Акт прийому-передачі майна, відповідно до якого Лізингоодержувач передав (повернув), а Банк прийняв майно (предмет лізингу).

Посилаючись на невиконання лізингоодержувачем обов`язку зі своєчасної сплати відсоткової винагороди за користування майном за договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016, Банк звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Клайпед Груп» 2.0614.458,74 грн, з яких: 19.876.276,55 грн заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном та 738.182,19 грн пеня за порушення виконання грошового зобов`язання, який був повністю задоволений рішенням Господарського суду Донецької області від 12.09.2019 у справі №905/357/19.

25.11.2019 на виконання зазначеного рішення судом видано відповідний наказ.

Через невиконання ТОВ «Клайпед Груп» грошових зобов`язань за договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016, що підтверджується рішенням Господарського суду Донецької області від 12.09.2019 у справі №905/357/19, АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Клайпед Груп».

30.05.2023 ухвалою Господарського суду Донецької області відкрито провадження у справі №905/221/23 про банкрутство ТОВ «Клайпед Груп».

22.04.2024 Господарським судом Донецької області прийнято постанову, якою боржника ТОВ «Клайпед Груп», визнано банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців; ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Слостіна А.Г.

13.03.2023 позивач своїм Листом №01/03/23 надіслав Банку вимогу про повернення лізингових платежів, сплачених в якості попередньої оплати за неотримане ТОВ «Клайпед Груп» у майбутньому майно (об`єкта лізингу) в сумі 4.503.150,40 грн. Обгрунтовуючи свою вимогу позивач послався на ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України та зазначив, що договір фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016 не містить положень щодо строків повернення лізингових платежів (у випадку його розірвання і повернення об`єкту лізингу).

18.04.2023 ТОВ «Клайпед Груп», керуючись ст.601 Цивільного кодексу України, надіслало АТ КБ «Приватбанк» заяву №01/04/23 від 06.04.2023 про залік зустрічних однорідних вимог на суму 4.503.150,40 грн, що виникли у Банка на підставі вимоги ТОВ «Клайпед Груп» від 13.03.2023 вих.№01/03/23 за договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016, а у ТОВ «Клайпед Груп» перед Банком на підставі цього ж договору згідно з рішенням Господарського суду Донецької області від 12.09.2019 у справі №905/357/19.

За заявою ТОВ «Клайпед Груп» ухвалою Господарського суду Донецької області від 18.07.2023 у справі №905/357/19 наказ Господарського суду Донецької області №905/357/19 від 25.11.2019 було визнано таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з ТОВ «Клайпед Груп» на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном у сумі 4.503.150,40 грн.

Проте, постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.09.2024 ухвалу Господарського суду Донецької області від 18.07.2023 у справі №905/357/19 було скасовано; у задоволені заяви ТОВ «Клайпед Груп» про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, відмовлено з посиланням на позицію Верховного Суду, викладену у постанові у справі №910/21683/17 від 15.08.2019, стосовно того, що однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. З урахуванням викладеного, виходячи з принципу правової певності, суд дійшов висновку про те, що матеріали справи не свідчать про наявність обставин припинення зобов`язань сторін за договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016 шляхом заліку зустрічних однорідних вимог.

Звертаючись до Господарського суду Донецької області у даній справі №905/221/23 в межах справи про банкрутство ТОВ «Клайпед Груп», позивач просить стягнути з АТКБ «Приватбанк» суму лізингових платежів, сплачених в рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016 в розмірі 1.400.000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що лізингові платежі, сплачені ТОВ «Клайпед Груп» в якості сплати частини вартості об`єкта лізингу за своєю суттю є попередньою оплатою предмета купівлі-продажу, який Лізингодавець за договором фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016 зобов`язався передати Лізингоодержувачу у власність. Розірвання договору та повернення об`єкта лізингу за позицією позивача призводить до одночасного розірвання договору купівлі-продажу як складової частини цього договору лізингу та надає ТОВ «Клайпед Груп» право на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкта лізингу як попередньої оплати на підставі ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України.

В свою чергу відповідач, АТ КБ Приватбанк, проти позову заперечує, вважає вимоги позивача безпідставними, оскільки п.6.2.4 договору фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016, встановлений обов`язок Лізингоодержувача сплатити на користь лізингодавця, зокрема заборгованість зі сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, що виключає зустрічний обов`язок Банку як Лізингодавця повернути ТОВ «Клайпед Груп» ці лізингові платежі. Відповідач також вказує, що Законом України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 №723/97-ВР (який був чинним на час укладання договору) не передбачено право лізингоодержувача вимагати повернення лізингових платежів у випадку розірвання договору лізингу за ініціативою лізингодавця.

Господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, яким задовольнив позовні вимоги застосував положення ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, які містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару. Рішення суду обґрунтоване тим, що на дату розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу банк має право вимагати лише сплату тих лізингових платежів, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно, які за свою правовою суттю є елементом договору найму (оренди) (як складової частини змішаного договору фінансового лізингу), тобто орендна плата за користування (оренду) об`єктом лізингу. У свою чергу, зобов`язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу припиняється. Отже, за висновком суду першої інстанції, позивач правомірно посилається на положення ч.2 ст.693 ЦК України як на підставу повернення частини оплати за надання майна в майбутньому у власність позивачу. В той же час, умови п.6.2.4 договору фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016 не враховують положень ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, судова колегія зазначає наступне.

Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності або відсутності правових підстав для стягнення з відповідача - Банку коштів, які компенсують вартість предмету лізингу за договором фінансового лізингу, укладеного між сторонами.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Верховний Суд, скасовуючи процесуальні акти судів першої та апеляційної інстанції зазначив, що висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі з огляду лише на положення частини 4 статті 653 ЦК України, яка встановлює загальні правила щодо правових наслідків розірвання договорів, але не є імперативною нормою та передбачає можливість врегулювання таких наслідків іншим чином як спеціальними нормами закону, так і сторонами в укладеному договорі, - є передчасним. Адже поза увагою господарського суду першої інстанції залишились висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 та від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, про припинення в разі розірвання договору лізингу не лише обов`язку лізингодавця з передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача, а й обов`язку лізингоодержувача із відшкодування вартості такого об`єкту, що свідчить про відсутність підстав для отримання та збереження лізингодавцем коштів, сплачених йому лізингоодержувачем у рахунок відшкодування вартості такого об`єкта лізингу (якщо інше не передбачено законом чи договором). Також передчасним є твердження господарського суду апеляційної інстанції в цій справі про відсутність правових і фактичних обставин виконання сторонами Договору, які б надавали Боржнику право вимагати повернення сплачених лізингових платежів та, відповідно, покладали на Банк зобов`язання їх повернути.

Відповідно до статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.

У статті 292 Господарського кодексу України (у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що лізинг - господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно з положеннями статті 806 ЦК (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату.

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 1 зазначеного Закону також передбачено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; в разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Лізингові платежу можуть включати:

суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу (стаття 12 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Водночас згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Зокрема, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до положень частин 2, 4 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20.

Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у відповідача відсутній.

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Умови договорів щодо зобов`язання лізингоодержувача сплачувати лізингові платежі в повному обсязі до моменту розірвання договору не впливають на те, що у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.04.2018 у справі № 911/3483/16).

Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, зазначивши, що належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем (Банком), то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця є відсутність у нього обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.

Як вбачається з умов спірного Договору, ним чітко розмежовано лізингові платежі, а саме: пунктом 1.4. передбачено два види лізингових платежів: в рахунок сплати вартості предмета лізингу і в рахунок сплати винагороди за лізингом за користування майном - відсоткова винагорода.

Враховуючи структуру та призначення лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч.ч. 1,2 ст.693 Цивільного кодексу України ).

Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплатою предмета купівлі-продажу (попередня оплата), як складової частини договору лізингу, який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність.

У разі розірвання договору лізингу одночасно розривається і договір купівлі-продажу як складова частина змішаного договору лізингу, внаслідок чого зобов`язання сторін за договором купівлі-продажу як складової частини договору лізингу припиняються, а саме:

- у лізингодавця (продавця) припиняються зобов`язання з поставки об`єкту лізингу (товару),

- у лізингоодержувача (покупця) припиняються зобов`язання з оплати його вартості, у тому числі в частині внесення попередньої оплати вартості об`єкту лізингу.

Як вбачається зі змісту спірного Договору, ним не передбачено такої умови, що у випадку розірвання договору за ініціативою Лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, чинне на момент розірвання спірного договору законодавство України не містило заборони щодо повернення Лізингоодержувачу лізингових платежів, зокрема і тієї їх частини, яка стосувалась плати за відшкодування вартості предмету лізингу.

Відповідні зміни відбулись вже при прийнятті нового Закону України «Про фінансовий лізинг» від 14.12.2021 №1953IX, статтею 17 якого передбачено, що лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати розірвання договору, не підлягають поверненню лізингоодержувачу.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено припинення зобов`язань сторін у разі розірвання договору, при цьому ці положення містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання у його власність товару. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі №904/2357/20.

Отже, як вірно зазначив господарський суд, станом на дату розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу Банк як Лізингодавець має право вимагати лише сплату тих лізингових платежів, що є винагородою Лізингодавця за отримане у лізинг майно, які за свою правовою суттю є елементом договору найму (оренди) (як складової частини змішаного договору фінансового лізингу), як орендна плата за користування (оренду) об`єктом лізингу. В той же час зобов`язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу - припиняються.

Таким чином, в даному випадку, з огляду на те, що зобов`язання зі сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу припиняються, суд першої інстанції правомірно застосував положення ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, як підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу.

В свою чергу відповідач як в суді першої інстанції так і в апеляційному суді посилається на умови укладеного між сторонами спірного договору, зокрема на пункт 6.2.4, яким передбачено, що Лізингоодержувач зобов`язався повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому Банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.

Статтею 6 Цивільного кодексу України закріплено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, з огляду на те, що умови п.6.2.4 договору фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016 не враховують положень ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України за тих обставин, що предмет лізингу вилучений у Лізингоодержувача та переданий Лізингодавцю, що виключає обов`язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу, суд першої інстанції цілком правомірно відхилив посилання відповідача на п.6.2.4 договору фінансового лізингу №4К16052ЛИ від 01.07.2016.

Посилання апелянта на на висновки, викладені в постановах Верховного Суду №905/1065/22 від 19.09.2023, №913/175/23 від 01.02.2024, №907/935/24 від 21.03.2024, колегія суддів вважає нерелевантними в данному випадку. Правовідносини у зазначених судових справах не є подібними до данної.

Тож, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не підтверджені належними доказами, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для їх задоволення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Згідно із ч.1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2024 у справі №905/221/23 без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2024 у справі №905/221/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.11.2024

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя О.Є. Медуниця

Суддя О.О. Радіонова