Рішення

від 25.10.2024 по справі 906/498/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/498/24

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Сенькіна Л.А.

за участю представників сторін:

прокурор: Рудченко М.М. (в залі суду) - діє на підставі службового посвідчення №071186 від 01.03.2023;

від позивача: Осадчук К.О. (в залі суду) - діє на підставі виписки з ЄДРЮОФОП та ГФ від 01.04.2024;

від відповідача-1: Дідовець Ю.П. (в залі суду) - діє на підставі виписки з ЄДРЮОФОП та ГФ від 11.07.2024;

від відповідача-2: не прибув;

від третьої особи: Любельчук П.П. (в залі суду) - начальник відділу планування та забудови, діє на підставі розпорядження №96 від 28.01.2019.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Першого заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної військової адміністрації

до 1) Житомирської міської ради

2) Комунального підприємства "Парк" Житомирської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1- Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

В судовому засіданні 22.10.2024 оголошувалась перерва до 25.10.2024 об 11:30 год.

Прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Житомирської міської ради № 657 від 15.12.2022 "Про розгляд заяв комунального підприємства "Парк" Житомирської міської ради" в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 1810136300:11:022:0047 та передачі її у користування КП "Парк" Житомирської міської ради;

- зобов`язати Житомирську міську раду (ідентифікаційний код юридичної особи 13576954) повернути земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:11:022:0047 державі в особі Житомирської обласної державної (військової) адміністрації (ідентифікаційний код юридичної особи 00022489);

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію всіх речових прав на земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:11:022:0047;

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:11:022:0047.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що п. 1.1. рішення Житомирської міської ради №688 від 04.07.2017 КП "Парк" Житомирської міської ради надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, що знаходиться за адресою: м. Житомир, Бульвар Старий, 34, площею 15,9754га. В подальшому, адресу земельної ділянки змінено на Бульвар Старий, 26а.

В послідуючому рішенням Житомирської міської ради №657 від 15.12.2022:

- затверджено "Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 16,2557 га Комунальне підприємство "Парк" Житомирської міської ради для розміщення та експлуатації закладів з. обслуговування відвідувачів об`єктів рекреаційного призначення та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду (03.16) за адресою: м. Житомир, Бульвар Старий, 26-а";

- зазначеній земельній ділянці площею 16,2557 га присвоєно кадастровий номер 1810136300:11:022:0047;

- надано земельну ділянку у користування КП "Парк" Житомирської міської ради.

В подальшому, на підставі рішення 06.04.2023 за Житомирською міською радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності на дану земельну ділянку площею 16,2557 га з кадастровим номером 1810136300:11:022:0047 з цільовим призначенням для збереження та використання земель природно-заповідного фонду (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2718598418101, номер відомостей про речове право: 49884455).

11.04.2023 за КП "Парк" Житомирської міської ради зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою (номер запису про інше речове право: 49950043).

Водночас, як вбачається з технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), в її межах знаходяться об`єкти культурної спадщини - пам`ятки археології місцевого значення з охоронними номерами 370, 380, 3002, що підтверджується пояснювальною запискою до технічної документації із землеустрою, Довідкою Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради №29-Д/2019П про перелік обмежень на використання земельної ділянки відповідно до містобудівної документації м. Житомира, картою з експлікацією угідь.

Дані пам`ятки археології місцевого значення з охоронними номерами 380 (поселення), 370 (городище) взято на державний облік як нововиявлені пам`ятки археологи.

На пам`ятку охоронний номер 3002 оформлено Облікову картку об`єкта культурної спадщини, де зазначено опис, адресу та місце розташування.

Разом з тим, прокурор при зверненні з даним позовом до суду посилався на норми ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", якою визначено, що землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 14.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

29.05.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача-1 Житомирської міської ради надійшов відзив на позов, в якому звертав увагу суду на те, що згідно з переліком обмежень щодо використання земельних ділянок кадастрового плану земельної ділянки 1810136300:11:022:0047 в межах земельної ділянки площею 16,2557 га за адресою: Бульвар Старий, 26-а в м. Житомирі, відображено такі охоронювані археологічні території площею 0,1014 (R8); 0,0434 (R10); 0,1027 (R11).

Водночас відповідач звертає увагу на те, що вказані охоронювані археологічні території входили до складу земельних ділянок, переданих в постійне користування КП "Парк" Житомирської міської ради згідно Державних актів на право постійного користування від 10.07.2008 №№ 030820900012, 030820900010; 030820900011; 030820900008; 030820900009 ще з 2008 року.

Також відповідач вважає, що керуючись даними земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:11:022:0047, можливо здійснити її поділ та подальшу зміну як цільового призначення так і передати частину земельної ділянки у державну власність, яка в загальному становить площу 0,2475 га.

Також відповідач-1 у відзиві вважає, що оспорюване рішення № 657 від 15.12.2022 відповідає вимогам законодавства, оскільки ним затверджувалась лише технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 1810136300:11:022:0047, а не затверджувався проект землеустрою. Крім цього, відповідач-1 звертав увагу на те, що процедура виготовлення, затвердження та зміни цільового призначення земельної ділянки відбувається поетапно.

Відповідач-1 наголошував, що згідно з Законами України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", "Про Державний земельний кадастр" не підлягає задоволенню вимога щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та Реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію земельної ділянки та прав, зокрема: за наявності всіх необхідних документів.

Водночас, відповідач-1 зауважував, що не є обґрунтованою наявність підстав для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави та звертав увагу на наявність Управління культури та туризму Житомирської обласної державної адміністрації, яке має відповідні повноваження для захисту інтересів держави в даному випадку.

06.06.2024 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив, яким прокурор звертав увагу на те, що відповідач Житомирська міська рада не заперечує і підтверджує, що в межах спірної земельної ділянки наявні пам`ятки археології місцевого значення з охоронними номерами 370, 380, 3002, а землі під такими об`єктами згідно вимог закону мають перебувати у державній власності. Так, відповідачем-1 навіть винесено на розгляд постійних комісій, а в подальшому на чергову сесію міської ради питання щодо виготовлення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та її затвердження сесією міської ради, в результаті чого стане можливим розгляд питання передачі із земель комунальної власності Житомирської міської територіальної громади у державну власність земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології.

Проте, прокурор відзначає, що міська рада не володіє повноваженнями на розпорядження такими землями, в тому числі щодо прийняття рішення про їх передачу із комунальної власності у державну. Державна форма власності таких земель не може змінюватися в силу вимог Закону.

Ухвалою суду від 18.06.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача-1 Департамент містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, вул. Покровська, 6, код ЄДРПОУ 02498429).

12.07.2024 до суду від третьої особи надійшли пояснення, відповідно до яких Департамент містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень третя особа зазначила, що паспорти пам`яток археології місцевого значення № 370, № 380 та облікова картка об`єкта культурної спадщини №3002 не містить інформації, що пам`ятки перебувають в межах території м. Житомира, їх місця розташування зазначені - с. Зарічани та Зарічанська сільська рада, опис об`єктів культурної спадщини також не дає точного опису меж території пам`яток та не вказує на їх розташування в межах спірної ділянки. Але матеріали справи не містять науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж та режимів використання території пам`ятки чи облікові документації, складовою яких є технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж територій пам`яток, що затверджені відповідним органом виконавчої влади.

Єдиним документом, як відзначила третя особа, який стверджує про наявність пам`яток археології в межах спірної ділянки є довідка департаменту № 29-д/ 2019 П від 18.06.2019 про перелік обмежень на використання земельної ділянки відповідно до містобудівної документації м. Житомира. Дана довідка, в свою чергу, містить інформацію щодо меж і режимів використання пам`яток та історичних ареалів взяту з історико-архітектурного опорного плану м. Житомира з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів.

Також третя особа відзначила, що 17.09.2019 рішенням Житомирської міської ради № 1604 Про впорядкування містобудівної документації м. Житомира зупинено дію меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу в складі містобудівної документації, які визначені науково - проектною документацією "Історико-архітектурний опорний план м. Житомир з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів" (розробник - "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України); введено до складу діючої містобудівної документації м. Житомира науково-проектну документацію Історико-архітектурний опорний план з визначенням історичного ареалу м. Житомир та Зони охорони пам`яток архітектури м. Житомир, яка розроблена Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом "УкрНДІпоектреставрація".

Вказане рішення оспорене Житомирською обласною прокуратурою в судовому порядку (справа № 240/9838/20), за результатом розгляду якої стало скасування рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021 у справі №240/9838/20 в частині відмови у задоволенні позовних про визнання протиправними та нечинними пунктів 2.2 та 2.3 рішення Житомирської міської ради від 17.09.2019 № 1604 "Про впорядкування містобудівної документації м. Житомира" із ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог. В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021 у справі №240/9838/20 залишено без змін.

В послідуючому ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті.

25.10.2024 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення, згідно яких останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Також додатково Житомирською міською радою зазначено, що об`єкти з охоронними номерами 370, 380, 3002 не вважає пам`ятками культурної спадщини в розумінні Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" та Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених у поясненнях, просив відмовити в їх задоволенні.

Представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги також не визнав, просив відмовити в їх задоволенні.

Відповідач-2 не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомляв, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.

Оскільки явка представника відповідача-2 в судове засідання не визнана обов`язковою, а надання письмового відзиву є правом відповідача, а не його обов`язком, суд вважає, що неявка представника відповідача-2 та неподання відзиву не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, на правому березі річки Тетерів наявні об`єкти культурної спадщини - пам`ятки археології місцевого значення з охоронними номерами 370, 380, 3002.

Згідно паспорта пам`ятки історії та культури СРСР від 02.07.1986 р. одним із таких об`єктів є городище, датоване XII-XIII ст., що знаходиться в с. Зарічани Житомирського району Житомирської області, під номером охоронного зобов`язання 370 (а.с. 13-14 том 1).

Згідно рішення Виконавчого комітету Житомирської обласної ради народних депутатів № 345 від 20.12.1990 на державний облік взято нововиявлену пам`ятку археології під номером 370 (а.с. 17-19 том 1).

Також у відповідності до паспорта пам`ятки історії та культури СРСР від 11.11.1992 р. під охоронним номером 380 зареєстроване поселення, датоване I тис. до н.е., що знаходиться на північній околиці с. Зарічани, Житомирського району, Житомирської області, правий берег р. Тетерів (а.с. 15-16 том 1).

Розпорядженням представника Президента України № 138 від 01.04.1994 з метою забезпечення охорони і збереження пам`яток історії та культури на території області взято на державний облік нововиявлену пам`ятку археології номер 380 (а.с. 20-21 том 1).

Крім цього, згаданим вище розпорядженням представника Президента України взято на державний облік нововиявлену пам`ятку археології номер 3002.

В послідуючому на згаданий археологічний об`єкт культурної спадщини - поселення (дата утворення об`єкта: пізній палеоліт, доба раннього залізного віку, давньоруський час), що знаходиться на території Зарічанської сільської ради, сформовано облікову картку об`єкта культурної спадщини (а.с. 22 том 1).

Разом з цим, на території м. Житомира, у постійному користуванні Житомирського міського парку ім. Ю. Гагаріна згідно державних актів на право постійного користування землею в 2008 році становила земельна ділянка, загальною площею 18,3578 га (державні акти на право постійного користування земельною ділянкою від 10.07.2008 №№ 030820900012, 030820900010; 030820900011; 030820900008; 030820900009.

Проте, відомості про дані земельні ділянки відсутні в Державному земельному кадастрі.

Також слід відзначити, що відповідно до рішення 34 сесії 6 скликання Житомирської районної ради від 17.06.2015 № 642 "Про встановлення меж с. Зарічани Житомирського району Житомирської області" встановлені межі села Зарічани Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області площею 474,6880 га та затверджено проект землеустрою щодо встановлення меж с. Зарічани Зарічанської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

Після встановлення меж с. Зарічани частина території Комунального підприємства "Парк" Житомирської міської ради увійшла в межі с. Зарічани площею 2,1021га.

В послідуючому рішенням Житомирської міської ради № 688 від 04.07.2017 "Про надання згоди юридичним особам на виготовлення технічної документації із землеустрою" КП "Парк" Житомирської міської ради серед іншого надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, що знаходиться за адресою по Бульвару Старому, 34 в м. Житомирі площею 15,9754 га (а.с. 63 зворот - 66 том 1). Цільове призначення земельної ділянки визначено: "для цілей підрозділів 02.01-07.07 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду (02.08)".

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 16,2557 га за адресою м. Житомир, бульвар Старий, 26-а виготовлена Фізичною особою-підприємцем Ткач О.Ю. в 2021 році (а.с. 59-142 том 1).

При виготовленні Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 16,2557 га за погодженням з Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради визначено нову адресу земельної ділянки площею 16,2557 га - Бульвар Старий, 26-а.

Крім цього, з довідки Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради № 29-Д/ 2019 П від 18.06.2019 вбачається, що відповідно до Генерального плану міста Житомира, плану червоних ліній магістральних вулиць, затвердженого рішенням міської ради від 30.11.2016 № 454 "Про затвердження генерального плану міста Житомира", земельна ділянка за адресою: м. Житомир, бульвар Старий. 26-а розташована на території зелених насаджень загального користування в межах об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до історико-архітектурного опорного плану м. Житомира з визначенням меж і режимів використання зон пам`яток та історичних ареалів, дана земельна ділянка знаходиться в межах: охоронюваного ландшафту, частково - в межах зони охорони археологічного культурного шару II категорії. На земельній ділянці знаходяться: пам`ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, пам`ятки археології місцевого значення охоронні №№ 370, 380, 3002 та пам`ятка природи місцевого значення "скеля Чотири брати" (а.с. 70 том 1).

В послідуючому, 17.09.2019 рішенням Житомирської міської ради № 1604 Про впорядкування містобудівної документації м. Житомира (а.с. 249 том 1):

1. Доручено Департаменту містобудування та земельних відносин вчинити необхідні дії, спрямовані на доопрацювання науково-проектної документації "Історико - архітектурний опорний план м. Житомир з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів" у відповідність до вимог чинного законодавства України (розробник - "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України);

2. До виконання вищезгаданого пункту 1:

2.1. зупинити дію меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу, які відображені на містобудівній документації м. Житомира та визначені науково - проектною документацією "Історико-архітектурний опорний план м. Житомир з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів" (розробник - "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України);

2.2. вважати такою, що входить до складу діючої містобудівної документації м. Житомира науково-проектну документацію "Історико-архітектурний опорний план з визначенням історичного ареалу м. Житомир" та "Зони охорони пам`яток архітектури м. Житомир", яка розроблена Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом "УкрНДІпроектреставрація";

2.3. суб`єктам містобудівної діяльності у своїй роботі використовувати та керуватись науково-проектною документацією "Історико-архітектурний опорний план з визначенням історичного ареалу м. Житомир" та "Зони охорони пам`яток архітектури м. Житомир", яка розроблена Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом "УкрНДІпроектреставрація".

30.06.2020 згадане вище рішення Житомирської міської ради № 1604 від 17.09.2019 оспорила Житомирська окружна прокуратура, звернувшись з позовом про визнання протиправними та нечинними пунктів 2.1., 2.2. та 2.3. рішення № 1604 від 17.09.2019 (єдиний унікальний номер справи 240/9838/20).

За результатом розгляду даної справи Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 18.01.2021, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Постановою Касаційного адміністративного суду від 20.11.2022 касаційну скаргу виконуючого обов`язки керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнити частково. Скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021 у справі №240/9838/20 в частині відмови у задоволенні позовних про визнання протиправними та нечинними пунктів 2.2 та 2.3 рішення Житомирської міської ради від 17.09.2019 № 1604 "Про впорядкування містобудівної документації м. Житомира" із ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог. В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021 у справі №240/9838/20 - залишено без змін.

Касаційним адміністративним судом в постанові від 20.11.2022 у справі № 240/9838/20 встановлено, що науково-проектна документація "Історико-архітектурний опорний план м. Житомир з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів", розроблена Інститутом культурної спадщини Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України на час виникнення спірних відносин не була затверджена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, що виключає можливість її застосування (п. 36).

При цьому, у справі, яка розглядається суди встановили, що на момент виникнення спірних відносин єдиною науково-проектною документацію, затвердженою у встановленому законом порядку, є науково-проектна документація з визначення меж та режимів використання охорони пам`яток та історичних ареалів м. Житомира, розроблена інститутом "УкрНДІпроектреставрація" (п. 38).

Разом з цим колегія суддів не може погодитесь із висновком судів попередніх інстанцій про правомірність оспорюваних пунктів 2.2. та 2.3. оспорюваного рішення відповідача щодо включення до складу діючої містобудівної документації м. Житомира науково-проектної документації "Історико-архітектурний опорний план з визначенням історичного ареалу м. Житомир" та "Зони охорони пам`яток архітектури м. Житомир", яка розроблена Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом "УкрНДІпроектреставрація" та щодо використання її суб`єктам містобудівної діяльності у своїй роботі, оскільки внесення змін до генерального плану як основного виду містобудівної документації потребує дотримання відповідних строків та процедури, визначеної Законом № 3038-VI шляхом внесення відповідних змін до нього, з огляду на те, що історико-архітектурний опорний план як науково-проектна документація розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць, якої як видно з матеріалів справи не було дотримано відповідачем (п. 39).

Таким чином, КАС зробив висновок, що застосування історико-архітектурного плану, розробленого інститутом "УкрНДІпроектреставрація" є недопустимим в межах діючого Генерального плану.

В послідуючому, рішенням Житомирської міської ради №657 від 15.12.2022 "Про розгляд заяв комунального підприємства "Парк" Житомирської міської ради" серед іншого затверджено "Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 16,2557 га Комунальне підприємство "Парк" Житомирської міської ради для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об`єктів рекреаційного призначення та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду (03.16) за адресою: м. Житомир, бульвар Старий, 26-а".

Також, даним рішенням зазначену земельну ділянку площею 16,2557 га, якій присвоєно кадастровий номер 1810136300:11:022:0047, надано у користування КП "Парк" Житомирської міської ради.

Як вбачається з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно 06.04.2023 за Житомирською міською радою в згаданому вище реєстрі зареєстровано право комунальної власності на дану земельну ділянку площею 16,2557 га з кадастровим номером 1810136300:11:022:0047 з цільовим призначенням для збереження та використання земель природно-заповідного фонду (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2718598418101, номер відомостей про речове право: 49884455).

В подальшому, 11.04.2023 за Комунальним підприємством "Парк" Житомирської міської ради зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою (номер запису про інше речове право: 49950043).

Прокурор, вважаючи порушеними інтереси держави щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136300:11:022:0047 до земель комунальної власності Житомирської ОТГ, на якій розташовані пам`ятки археології місцевого значення під охоронними номерами 37, 380, 3002, звернувся до суду з даним позовом. З посиланням на положення ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та ст. 122 Земельного кодексу України, вважаючи, що розпорядником спірної земельної ділянки від імені держави є Житомирська обласна державна (військова) адміністрація, прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзац 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Верховний Суд звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом із тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 18.08.2020 у справі №914/1844/18, від 08.12.2020 у справі №908/1664/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 виклала правову позицію, за якою:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п. 7);

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п. 38);

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 39);

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу (п. 40);

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва (п. 43).

В якості позивача прокурор визначив Житомирську обласну військову адміністрацію.

Згідно зі ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст.ст. 1, 3 ЗК України).

Згідно з ч. 5 ст. 122 ЗК України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно ч. 6 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення (пам`ятки археології), повноваженнями на розпорядження ділянкою, а також і на захист інтересів держави наділена Житомирська обласна державна адміністрація (Житомирська обласна військова адміністрація), являючись суб`єктом владних повноважень, уповноваженим представляти інтереси держави у спірних правовідносинах.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Житомирською окружною прокуратурою Житомирській обласній військовій адміністрації надіслано повідомлення за вих. № 54-84-2702вих-24 від 09.04.2024 з проханням повідомити, чи має намір Житомирська обласна державна (військова) адміністрація вжити заходи щодо поновлення порушених прав та інтересів держави щодо захисту права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136300:11:022:0047 (а.с. 36-37 том 1).

Управлінням культури та туризму Житомирської обласної державної (військової) адміністрації в свою чергу, повідомлено Житомирську окружну прокуратуру, що згідно чинного бюджетного законодавства кошти обласного бюджету спрямовуються на утримання бюджетних установ обласного значення та виконання заходів, передбачених програмами, які затверджені обласною радою. Затвердженою обласною радою програмою по КПКВК МБ "Інші заходи в галузі культури і мистецтва" в обласному бюджеті на 2024 рік видатків для сплати судового збору на подання позовних заяв не передбачено. Разом з тим, заперечень щодо представництва інтересів держави не висловлювалось.

Отже, факт не звернення Житомирської обласної державної (військової) адміністрації до суду з позовом та невжиття заходів щодо повернення у державну власність земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташований об`єкт культурної спадщини - пам`ятка археології місцевого значення, свідчить про неналежне виконання нею своїх повноважень та нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, суд дійшов до висновку, що керівник окружної прокуратури, дотримавшись вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", правомірно звернувся з позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Виходячи зі змісту абз. 1 преамбули Закону України "Про охорону культурної спадщини", цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному вжитті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Згідно статтею ї Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Частиною 2 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що археологічний об`єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Як зазначалося раніше, на правом березі річки Тетерів наявні об`єкти культурної спадщини - пам`ятки археології місцевого значення з охоронними номерами 370, 380, 3002.

Згідно паспорта пам`ятки історії та культури СРСР від 02.07.1986 р. одним із таких об`єктів є городище, датоване XII-XIII ст., що знаходиться в с. Зарічани Житомирського району Житомирської області, під номером охоронного зобов`язання 370 (а.с. 13-14 том 1).

Також у відповідності до паспорта пам`ятки історії та культури СРСР від 11.11.1992 р. під охоронним номером 380 зареєстрованого поселення, датоване I тис. до н.е., що знаходиться на північній околиці с. Зарічани, Житомирського району, Житомирської області, правий берег р. Тетерів (а.с. 15-16 том 1).

Згідно облікової картки об`єкта культурної спадщини в с. Зарічани Зарічанської сільської ради розташований археологічний об`єкт культурної спадщини з охоронним номером 3002 - поселення (дата утворення об`єкта: пізній палеоліт, доба раннього залізного віку, давньоруський час) (а.с. 22 том 1).

Надаючи оцінку згаданим вище пам`яткам археології місцевого значення суд зазначає наступне.

Пунктом 3 розділу X "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Отже, закон відносить до пам`яток також ті об`єкти, які були взяті на облік згідно з попереднім законодавством.

Статтею 6 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" до пам`яток історії та культури відповідно належать пам`ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам`яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Як зазначалося раніше, пам`ятки археології місцевого значення з охоронними номерами 370, 380, 3002 взято на державний облік, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Житомирської обласної ради народних депутатів № 345 від 20.12.1990(а.с. 17-19 том 1) та Розпорядженням Представника Президента України № 138 від 01.04.1994 (а.с. 20-21 том 1).

Наведені вище нормативні акти суд вважає прийнятими у межах вимог Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" та вимог статей 1, 14 Закону України "Про Представника Президента України" (у редакціях, чинних на момент прийняття цих актів).

Отже, пам`ятки археології місцевого значення з охоронними номерами 370, 380, 3002 віднесено до пам`яток археології місцевого значення та паспортизовано.

Крім наведеного, суд відзначає, що щойновиявлені об`єкти культурної спадщини - це науковими методами виявлені об`єкти (зокрема археології), щодо яких встановлено приблизні межі та історико-культурну цінність, однак ще не створено паспорт та не уточнено межі та потужність (глибину), остаточний статус (національного, чи місцевого значення). Охороняються вони так само, як і пам`ятки. Тільки щодо них не розроблено основних облікових документів, їх не внесено до Державного реєстру, відповідальність за збереження повністю лежить на місцевих органах охорони культурної спадщини. Слід зазначити, що це тимчасовий стан об`єкта. До внесення в Реєстр об`єкт входить до переліку щойновиявлених об`єктів культурної спадщини.

Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16.01.1992, ратифікованою Україною 27.08.2004 наголошено, що археологічна спадщина є головним елементом пізнання історії людства та справжнім свідком стародавньої історії. Археологічна спадщина включає споруди, архітектурні ансамблі, розбудовані та облаштовані ділянки території, рухомі об`єкти, інші пам`ятки, а також їхній контекст, незалежно від місця розташування на суходолі або під водою.

Тому, враховуючи положення п. З розділу X "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини", факт існування і позначення пам`ятки археології та віднесення територій, на яких вони розміщені, до земель історико-культурного призначення є доведеним. Відсутність інформації про наведені історичні пам`ятки у Державному реєстрі не свідчить про їх відсутність в натурі і не позбавляє їх відповідного правового режиму охорони.

Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Землі на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв (ч. 6 ст. 17 зазначеного Закону).

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За змістом ст. 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб`єктом права на землі державної власності, згідно ЗК України, є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.

Відповідно до ст.ст. 53, 54 ЗК України визначено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається Законом України "Про охорону культурної спадщини".

Відповідно до ст. 34 вказаного Закону землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення.

Відповідно до пункту "г" частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Крім наведеного, положеннями ч. 6 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що діюче законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких розташовані та не вилучені у передбаченому законом порядку пам`ятки археології, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц вказано, що за змістом абз. 2 ч. 2 ст. 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів.

Отже, визнання об`єктів, що не можуть перебувати у приватній власності, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на них.

Законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної власності у комунальній та приватній власності.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 6 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Таким чином, землі історико-культурного призначення, на яких розташовані пам`ятки археології, є обмежено оборотоздатними об`єктами цивільних прав та не можуть перебувати у комунальній чи приватній власності.

Вказане унеможливлює виникнення у них нового володільця.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель (ч. 1 ст. 150 ЗК України).

Враховуючи принцип використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 96 ЗК України), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч. 1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (п.39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (п.6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (п. 35), від 01.02:2020 у справі №922/614/19 (п.52), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п.109).

Враховуючи викладене, вимога про визнання незаконним та скасування рішення Житомирської міської ради № 657 від 15.12.2022 "Про розгляд заяв комунального підприємства "Парк" Житомирської міської ради" в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 1810136300:11:022:0047 та передачі її у користування КП "Парк" Житомирської міської ради є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч.2 ст. 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Разом з цим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Згідно правових висновків, викладених у п. 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування вказаних земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця.

У п. 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки з обмеженим оборотом з порушенням вимог законодавства треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (п.71), від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (п.96), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (п.81), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п.97), від 07.04.2020 у справі №372/1684/14 (п.46), від 05.10.2022 у справі №557/303/21.

З огляду на те, що земельна ділянка площею 16,2557 га, кадастровий номер 1810136300:11:022:0047, розташовані в межах пам`ятки археології об`єктів культурної спадщини пі охоронними номерами 370, 380, 3002, відносяться до земель історико-культурного призначення в силу ст.ст. 17, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", відтак не можуть перебувати у приватній власності.

Суд також зазначає, що втручання держави у мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким, передбачуваним з питань застосування на наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблем, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення ( рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручанням у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідність балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини як із питань наявності "суспільного, публічного" інтересу визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Особу може бути позбавлена її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у рішенні "Трегубенко проти України" від 01.11.2004р. вказав, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Крім того, Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту прав особи за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбано незаконно. ( рішення на ухвали у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994 р., "Філіпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001 р. та інші).

Таким чином, ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном, яке законним шляхом, добросовісно набула майно у власність і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Отже, в даному випадку позбавлення права власності Житомирської міської ради та права постійного користування КП "Парк" Житомирської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:11:022:0047 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки спірна земельна ділянка отримана відповідачами з порушенням вимог чинного законодавства.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що вимога про зобов`язання Житомирської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 13576954) повернути земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:11:022:0047 державі в особі Житомирської обласної державної (військової) адміністрації є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю за територіальною громадою, яка протиправно його набула у комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.

Як вже зазначалося, на підставі рішення Житомирської міської ради № 657 від 15.12.2022 "Про розгляд заяв комунального підприємства "Парк" Житомирської міської ради", яким затверджено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 1810136300:11:022:0047 та передано її у користування КП "Парк" Житомирської міської ради, державним реєстратором проведено державну реєстрацію права комунальної власності та права постійного користування на згадану земельну ділянку.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі №917/553/17, досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

З огляду на те, що Житомирська міська рада не мало повноважень на розпорядження земельною ділянкою площею 16,2557 га, кадастровий номер 1810136300:11:022:0047, тому повернення у володіння держави земельної ділянки, незаконно переданої у комунальну власність переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель історико-культурного призначення.

Оскільки, державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності та права постійного користування на земельну ділянку площею 16,2557 га, кадастровий номер 1810136300:11:022:0047 (землі історико-культурного призначення, на яких розташований об`єкт культурної спадщини) за відповідачами є перешкодою в реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт, відповідно державна реєстрація згаданих речових прав підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:11:022:0047, суд зазначає наступне.

Стаття 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначає, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За приписами ст. 3 Закону України "Про Державний земельний, кадастр", основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. 10 ст. 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками, і користувачами.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема про цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Статтею 20 ЗК України визначено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення (ч. 1).

Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу (ч. 2).

Пунктами 1.2., 1.4. Класифікації видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ), затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, передбачено, що код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Відповідно до п. 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Відповідно до п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

При цьому, згідно з ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема, у разі: ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Як зазначалося раніше, на земельній ділянці кадастровий номер 1810136300:11:022:0047 розташовані об`єкти культурної спадщини - пам`ятки архітектури, тому остання підпадає під розділ цільового призначення - землі історико-культурного призначення.

Згідно рішення Житомирської міської ради № 688 від 04.07.2017 КП "Парк" Житомирської міської ради надано згоду на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі площею 15,9754 га з цільовим призначенням: для цілей підрозділів07.01-07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру цільове призначення спірної земельної ділянки визначено: Землі житлової та громадської забудови, 03.16 Для цілей підрозділів 03.01-03.15, 03.17 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Оскільки відомості про належність спірної земельної ділянки до земель з зазначеним вище цільовим призначенням, визначеним рішенням Житомирської міської ради № 688 від 04.07.2017, спростовується наданими суду доказами, подальша наявність таких відомостей у Державному земельному кадастрі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:11:022:0047 порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей Державного земельного кадастру та створюватиме перешкоди державі у їх використанні за цільовим призначенням після їх повернення судом.

Згідно ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою Для, зокрема, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Аналогічна правова позиція викладена у висновках Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №707/2172/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 зробила висновок про те, що положення розділу II Землі України Земельного кодексу України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

У постанові від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, лісового, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Слід наголосити, що ці відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом такий правовий режим пов`язаний із фактом перебування на ділянці пам`ятки археології.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури.

Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди будівлі, яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Отже, для ефективного захисту порушеного права власності держави на спірну земельну ділянку необхідно скасувати її реєстрацію в Державному земельному кадастрі з метою подальшого внесення власником земель - державою відомостей щодо цільового призначення земель, які відповідають дійсності.

Враховуючи викладене, у позові ставиться вимога про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації всіх речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1810136300:11:022:0047 (в тому числі права постійного користування земельною ділянкою КП "Парк" Житомирської міської ради, що виникло на підставі незаконного рішення) та про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:11:022:0047.

В ході розгляду спору відповідач-1 та третя особа заперечували проти позову, акцентуючи увагу на тому, що наведені археологічні пам`ятки в охоронними номерами 370, 380, 3002 відсутні на території Житомирської міської ради, та наявні на території Зарічанської сільської ради. Також звертали увагу на те, що матеріали справи не містять науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж та режимів використання території пам`ятки чи облікові документації, складовою яких є технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж територій пам`яток, що затверджені відповідним органом виконавчої влади.

Також третя особа посилалась на те, що довідка Департаменту містобудування та земельних відносин № 29-д/ 2019 П від 18.06.2019 (а.с. 70 том 1), як на документ, що підтверджує знаходження пам`яток археології місцевого значення на спірній земельній ділянці не може прийматись до уваги.

Так, рішенням Житомирської міської ради № 1604 від 17.09.2019 Про впорядкування містобудівної документації м. Житомира зупинено дію меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу в складі містобудівної документації, які визначені науково - проектною документацією "Історико-архітектурний опорний план м. Житомир з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів" (розробник - "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України). З урахуванням постанови КАС від 30.11.2022 у справі 240/9838/20, третя особа вважає, що застосуванню за таких обставин підлягає науково-проектна документація з визначення меж та режимів використання охорони пам`яток та історичних ареалів м. Житомира, розроблена інститутом "УкрНДІпроектреставрація", в якій відсутні згадування про пам`ятки археології місцевого значення № 370, 380, 3002 на території міста Житомира.

Надавши оцінку таким запереченням, господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на слідуюче.

Відповідно до ст. 32 "Про охорону культурної спадщини" з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій та об`єктів всесвітньої спадщини визначаються зони охорони (охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару) і буферні зони.

Межі та режими використання зон охорони визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.

Рішення про затвердження науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зони охорони приймається, зокрема, органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам`яток місцевого значення; історико-культурних заповідників місцевого значення.

Режим використання зон охорони встановлює обмеження діяльності у використанні відповідної території (земель).

Порядок визначення меж і режимів використання зон охорони, затвердження науково-проектної документації та внесення змін до неї встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зміна визначених меж і режимів використання зон охорони здійснюється відповідно до цієї статті.

Згідно рішення Виконавчого комітету Житомирської обласної ради народних депутатів № 345 від 20.12.1990 на державний облік взято нововиявлену пам`ятку археології під номером 370 (а.с. 17-19 том 1).

Також Розпорядженням представника Президента України № 138 від 01.04.1994 з метою забезпечення охорони і збереження пам`яток історії та культури на території області взято на державний облік нововиявлені пам`ятки археології номер 380, 3002 (а.с. 20-21 том 1).

Відповідно до частини другої статті 14 та статті 37 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкт культурної спадщини, в тому числі і щойно виявлений, до вирішення питання про його занесення до державного реєстру нерухомих пам`яток України підлягає охороні відповідно до вимог цього Закону.

Європейською конвенцією про охорону археологічної спадщини від 16.01.1992, ратифікованою Україною 27.08.2004 наголошено, що археологічна спадщина є головним елементом пізнання історії людства та справжнім свідком стародавньої історії. Археологічна спадщина включає споруди, архітектурні ансамблі, розбудовані та облаштовані ділянки території, рухомі об`єкти, інші пам`ятки, а також їхній контекст, незалежно від місця розташування на суходолі або під водою.

За наведених обставин, суд вважає, що невстановлення меж історико-культурного зонування пам`ятки не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка, не належить до земель історико-культурного значення.

Відносно заперечень учасників судового процесу щодо застосування належного Історико-архітектурного опорного плану м. Житомир, суд приймає до уваги наступне.

Згідно ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (ч. 1 ).

Для населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України, у межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини та зони їх охорони (ч. 4).

Склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації. Відомості про зазначені в історико-архітектурному опорному плані: об`єкти всесвітньої спадщини, їх території та буферні зони; пам`ятки культурної спадщини, у тому числі археологічні, їх території та зони охорони; межі та правові режими використання історичних ареалів населених місць; історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території та їх зони охорони; охоронювані археологічні території вносяться до Державного земельного кадастру в порядку, встановленому відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" як обмеження у використанні земель у сфері забудови (ч. 5).

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. N 878 "Про затвердження Списку історичних населених місць України" затверджено список історичних населених місць України, серед яких визначено м. Житомир.

Отже, для Житомира є обов`язковою наявність історико-архітектурного опорного плану.

Так, з постанови КАС від 30.11.2022 у справі № 240/9838/20 вбачається, що рішенням Житомирської міської ради від 30.11.2016 № 454 "Про затвердження Генерального плану м. Житомира" затверджено Генеральний план міста Житомира, розроблений Державним підприємством "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" ім. Ю.М. Білоконя" Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; вирішено вважати таким, що втратив чинність Генеральний план м. Житомира, затверджений рішенням міської ради від 26.12.2001 №266. Саме до згаданого Генерального плану міста Житомир Інститутом культурної спадщини Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України на замовлення Державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" ім. Ю.М. Білоконя" в рамках договору від 18.06.2015 № 1-П у червні - липні 2015 року було розроблено науково-проектну документацію "Історико - архітектурний опорний план м. Житомир з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів".

Як вбачається з відкритих джерел в мережі Інтернет за адресою: https://zt-rada.gov.ua/files/upload/sitefiles/doc1548080024.pdf відповідно до наведеного вище Генерального плану міста Житомир із території Житомирського району до межі міста включаються частково землі 8 сільських рад (близько 2524 га), у тому числі;

- Зарічанської сільської ради - 106,0 га.

Тобто межі міста Житомира суттєво розширились за рахунок земель Зарічанської сільської ради.

Даний Генеральний план міста Житомира є діючим згідно відомостей Житомирської міської ради, які знаходяться у відкритому доступі (https://zt-rada.gov.ua/?pages=6283).

Саме з урахуванням нових меж міста виготовлено "Історико-архітектурний опорний план м. Житомир з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів" (розробник - "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України).

Довідка Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради № 29-Д/ 2019 П від 18.06.2019, яка використана при виготовленні Технічної документації на спірну земельну ділянку, ґрунтується "Історико-архітектурному опорному плані м. Житомир з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів" (розробник - "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України).

Проте, як зазначалось раніше, рішенням Житомирської міської ради від 17.09.2019 № 1604 Про впорядкування містобудівної документації м. Житомира (а.с. 249 том 1) зупинено дію меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу, які відображені на містобудівній документації м. Житомира та визначені науково - проектною документацією "Історико-архітектурний опорний план м. Житомир з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів" (розробник - "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України) (п. 2.1.).

Чинність і законність наведеного пункту (2.1.) Житомирської міської ради від 17.09.2019 № 1604 підтверджено при розгляді справи № 240/9838/20.

За наведених обставин, суд відзначає, що зупинення дії меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу, які відображені на містобудівній документації м. Житомира та визначені науково - проектною документацією "Історико-архітектурний опорний план м. Житомир з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів" (розробник - "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської Ради з охорони культурної спадщини України) жодним чином не спростовує знаходження пам`яток археології з охоронними номерами 370, 380, 3002 в межах міста Житомир.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що посилання учасників судового процесу на відсутність археологічних пам`яток з охоронними номерами 370, 380, 3002 в межах міста Житомир не підтвердженого жодним доказом.

Разом з тим, застосовуючи стандарт доказування "вірогідності доказів", господарський суд вважає, що надані прокурором докази у справі переважають доводи відповідачів та третьої особи.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, враховуючи, що в порушення вимог законодавства з державної у комунальну власність незаконно вибула земельна ділянка історико-культурного призначення, суд дійшов висновку про задоволення позову першого заступника керівника Житомирської окружної прокуратури про скасування державної реєстрації, скасування рішення державного реєстратора та повернення земельних ділянок у власність держави.

Судові витрати по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Житомирської міської ради (код ЄДРПОУ 13576954) № 657 від 15.12.2022 "Про розгляд заяв комунального підприємства "Парк" Житомирської міської ради" в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 1810136300:11:022:0047 та передачі її у користування Комунальному підприємству "Парк" Житомирської міської ради (код ЄДОПОУ 02219168).

3. Зобов`язати Житомирську міську раду (10014, м. Житомир, м-н С.П. Корольова, 4/2, код ЄДРПОУ 13576954) повернути земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:11:022:0047 державі в особі Житомирської обласної державної (військової) адміністрації (10014, м. Житомир, м-н С.П. Корольова, 1, код ЄДРПОУ 00022489).

4. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію всіх речових прав на земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:11:022:0047.

5. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:11:022:0047.

6. Стягнути з Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, м-н С.П. Корольова, 4/2, код ЄДРПОУ 13576954)

- на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) 6 056,00 грн. сплаченого судового збору.

7. Стягнути з Комунального підприємства "Парк" Житомирської міської ради (10008, м. Житомир, Бульвар старий, 34, код ЄДОПОУ 02219168)

- на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) 6 056,00 грн. сплаченого судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 15.11.24

Суддя Кудряшова Ю.В.

Список розсилки:

1 - позивачу в Електронний кабінет

2 - відповідачу Житомирській міській раді в Електронний кабінет

3 - відповідачу КП "Парк" (рек. з повід.)

4 - Житомирській окружній прокуратурі на ел. пошту: misto@zhit.gp.gov.ua

5 - Житомирській обласній прокуратурі в Електронний кабінет

6 - Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради в Електронний кабінет