Рішення

від 13.11.2024 по справі 910/7909/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2024Справа № 910/7909/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКМЕН" вул. Зоряна (кол. Гагаріна), 30, корпус А, с-ще Цибулів,Уманський р-н, Черкаська обл.,19114

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" вул. Жилянська, 9/11, м. Київ,01033

про стягнення 507 890,40 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АРКМЕН» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" про стягнення 507 890,40 грн., а саме 495 450,00 грн. основного боргу, 11 18147 грн. пені, 1258,93 грн. процентів річних ,а також витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 05042023 від 05.04.2024р. в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7909/24, та, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/7909/24 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Судом встановлено, що через систему «Електронний суд» 13.08.2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" надійшло клопотання про поновлення продовження строків подання даного клопотання та розгляд справи в порядку загального позовного провадження від 13.08.2024р., відповідно до якого відповідач просить розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, оскільки дана справа потребує детального розгляду спору по суті у зв`язку з відсутністю актів звірки між сторонами та необхідністю дослідження первинних бухгалтерських документів щодо поставки товару, а також з метою встановлення суми заборгованості.

Окрім цього, через систему «Електронний суд» 26.08.2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" надійшов відзив на позовну заяву б/н від 26.08.2024 року, з доказами його надсилання на адресу повивача, відповідно до якого відповідач просить поновити строк для подання відзиву на позовну заяву, заперечує проти позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та не підтвердженими достатніми і допустимими доказами, а також зазначає, що відповідачем 21.08.2024 року було оплачено позивачу за спірним Договором поставки № 05042023 від 05.04.2024 року заборгованість в сумі 10 000,00 грн. платіжною інструкцією № 25171 від 21.08.2024 року, у зв`язку з чим стверджує про невідповідність суми заявлених позовних вимог та розрахунку штрафних санкцій фактичним обставинам справи.

В свою чергу, через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКМЕН» 12.08.2024 року надійшло клопотання б/н від 12.08.2024 року про долучення доказів щодо понесених витрат на правничу допомогу, з доданими доказами, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача 50 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу; 14.08.2024 року надійшли заперечення б/н від 14.08.2024 року на клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, в якому позивач просить відмовити у задоволенні відповідного клопотання у зв`язку з пропуском відповідачем процесуального строку звернення про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та зазначає, що дана справа є малозначною в розумінні ст. 12 ГПК України, а також відповідачем підтверджено наявну заборгованість у відповіді №249 від 18.06.2024 року на претензію позивача №04/06 від 04.06.2024 року щодо сплати заборгованості.

Також через систему «Електронний суд» 28.08.2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «АРКМЕН» надійшла заява б/н від 27.08.2024 року про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 10 000,00 грн. у зв`язку із сплатою відповідачем даної суми заборгованості.

Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

Розглянувши викладене у відзиві клопотання про поновлення строку для його подання суд зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Стаття 118 ГПК України визначає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Слід зазначити, що вирішення питання щодо поновлення строку, відповідно до частини першої статті 119 ГПК України, перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Частиною четвертою статті 119 ГПК України передбачено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, беручи до уваги той факт, що відповідач одночасно із клопотаннями про поновлення строків подав до суду відзив на позовну заяву, з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, враховуючи норми статей 7, 13 ГПК України, а також завдання та основні засади (принципи) господарського судочинства, визначені статтею 2 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення відповідачу пропущеного строку для подання відзиву на позовну заяву та прийняття його до розгляду.

В частині поданого відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, в обґрунтування якого, як зазначалось судом вище, відповідач посилається на відсутність актів звірки між сторонами та необхідність дослідження первинних бухгалтерських документів з метою встановлення суми заборгованості на час розгляду справи суд зазначає, що відповідно до приписів частини 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи тоді як загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до частин 2, 3 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

У частині 4 статті 247 ГПК України наведено вичерпний перелік категорій справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому, за приписами ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 ст. 247 ГПК України передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд наголошує, що згідно ч. 1 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

З огляду на вищенаведене суд зазначає, що предметом позову у справі №910/7909/24 є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин між позивачем та відповідачем, що виникли з питання стягнення оплати за поставлений згідно спірного договору товару, а також нарахованих позивачем у зв`язку з несвоєчасним здійсненням такої оплати пені та процентів річних, та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання, в тому числі в порядку загального позовного провадження.

Окрім того суд звертає увагу, що відповідно до норм процесуального законодавства жодна із сторін, зокрема, відповідач, не позбавлений права викласти свої доводи та/або заперечення у відзиві, запереченнях на відповідь на відзив та додаткових поясненнях по суті справи в межах спрощеного позовного провадження.

При цьому суд констатує, що в матеріалах справи наявні письмові заяви позивача та відповідача по суті спору, в яких учасниками справи в повній мірі викладені вимоги, заперечення та правові позиції, з доданими до вказаних документів доказами, проте наведене не зумовлює необхідність призначення судом справи до розгляду в порядку загального позовного провадження та проведення судового засідання.

З урахуванням вищевикладеного, розглянувши вказане клопотання відповідача суд зазначає, що за умови ненаведення обставин необхідності розгляду даного спору в порядку загального позовного провадження, за відсутності необхідності вчинення судом дій, передбачених, зокрема, п.п. 3, 4, 8 ч. 2 ст. 182 ГПК України, та враховуючи наявні в матеріалах справи письмові заяви учасників справи по суті спору, суд не вбачає підстав для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, відтак, клопотання відповідача про розгляд справи № 910/7909/24 в порядку загального позовного провадження задоволенню не підлягає.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 166, 252 Господарського процесуального кодексу України, які також визначені судом ухвалою суду від 11.07.2024 року, за наявності поданого відповідачем відзиву на позов, позивач мав подати відповідь на відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, позивач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 166 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, від позивача станом на час ухвалення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статей 166, 252 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "АРКМЕН" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповіді на відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 05.04.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (відповідач у справі, покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРКМЕН» (позивач у справі, постачальник за договором) було укладено Договір поставки № 05042023 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується в порядку та строки, встановлені цим Договором, передати у власність Покупцю продукцію - кокосову крихту та іншу сировину для кондитерської промисловості (надалі - товар), в певній кількості, відповідної якості і за ціною вказаною в специфікації, а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому Договорі.

Розділами 1-9 Договору сторони узгодили предмет договору, ціну, суму договору та порядок розрахунків, умови поставки, порядок прийому-передачі товару, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 7.1 Договору сторони погодили, що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2025р., але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками покупця та постачальника та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно п. 1.2 Договору кількість і асортимент товару, що поставляється, вказуються у видатковій (товарній) накладній, складеній на підставі замовлення покупця, якає невід`ємною частиною цього Договору. Накладні оформляються на кожну партію товару.

Загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, визначається як наростаюча кількість по всіх поставках, здійснених згідно з оформленими накладними (п.1.3 Договору).

У відповідності до умов п. 3.3 Договору постачання товару здійснюється на умовах DAP, місце поставки - м. Житомир, вул. Покровська, 67 (у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів «ІНКОТЕРМС 2010)»). За домовленістю сторін, постачання може здійснюватися на інших умовах. Така домовленість оформлюється додатковою письмовою угодою до цього Договору.

Постачальник зобов`язаний надати належним чином оформлені документи на товар, що поставляється, відповідно до вимог чинного законодавства України, а саме: накладну на товар, товарно- транспортну накладну, документи, що підтверджують якість товару, що поставляється. Також постачальник зобов`язаний надати покупцю належним чином оформлену податкову накладну в порядку та строки, передбачені нормами чинного законодавства України (п. 3.5 Договору).

За матеріалами справи судом встановлено та зазначено позивачем в позовній заяві, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем поставлено, а відповідачем як покупцем прийнято товар - кокосову стружку на загальну суму 495 450,00 грн. за видатковою накладною № 129 від 02.05.2024 року, копія якої наявна в матеріалах справи.

При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами та печатками на вищевказаній видатковій накладній уповноважених представників постачальника та покупця.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до п. 3.6 Договору якість товару, що поставляється за цим Договором, має відповідати вимогам стандартів, технічних умов, Укрметртестстандарт ( Укр ЦСМ), інших нормативних актів, що встановлюють вимоги до їх якості, і підтверджуватися Декларацією виробника (якісне свідоцтво) та Протоколом випробування (дослідження).

У разі виявлення недостачі або товару невідповідної якості для участі у прийманні Товару і для складання двостороннього акту покупець викликає представника Постачальника. Якщо на протязі 24 (двадцяти чотирьох) годин з моменту виклику постачальником не повідомлено про направлення його представника, покупець має право самостійно скласти акт рекламації з обов`язковою фотофіксацією невідповідностей та» за можливості, додаванням інших підтверджуючих документів (п.4.2 Договору).

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірною видатковою накладною відповідачем суду не надано. Доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів товару, строків постачання та відмови відповідача від приймання наданого позивачем товару та підписання видаткової накладної, а також наявності письмових претензій або актів рекламації до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АРКМЕН" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд доходить висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі", а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень та засвідчена печатками обох сторін.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.

Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в статті 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Додатково на підтвердження факту поставки товару за Договором позивачем надано підписану сторонами без зауважень товарно-транспортну накладну № 104 від 02.05.2024 року, згідно якої вантажовідправник - Товариство з обмеженою відповідальністю «АРКМЕН» здав, а вантажоодержувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" прийняв товар - кокосову стружку на суму 495 450,00 грн.

Таким чином, підписання покупцем (відповідачем) видаткової та товарно-транспортної накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та домовленостей сторін є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за фактично поставлений позивачем товар.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до умов пункту 2.1 Договору Покупець оплачує товар поставлений Постачальником за ціною, вказаною в специфікації, рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За умовами п. 2.5 Договору покупець здійснює оплату на умовах відстрочки платежу на 21 (двадцять один) календарних днів з моменту поставки товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника в грошовій одиниці України - гривні. Порядок та умови оплати товару покупцем може бути змінено за взаємною домовленістю сторін, про що укладається додаткова угода.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Судом встановлено за матеріалами справи, що відповідач отримав товар 02.05.2024 року на загальну суму 495 450,00 грн., отже з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України та умов пункту 2.5 Договору відповідач повинен був сплатити грошові кошти за отриманий товар у 21-дений строк з дати приймання товару, тобто у строк до 23.05.2024 року.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, з метою досудового врегулювання спору та у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язків щодо оплати за отриманий товар позивач звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" з досудовою вимогою (претензією) №04/06 від 04.06.2024 року щодо сплати заборгованості в сумі 495 450,00 грн., у відповідь на яку відповідач листом №249 від 18.06.2024 року, копія якого наявна в матеріалах справи, гарантував щотижневі перерахування грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн. на рахунок позивача.

Натомість, як зазначено позивачем, відповідачем оплата поставленого товару у сумі 495 450,00 грн. здійснена не була.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, відповідач свої зобов`язання щодо належного виконання обов`язку зі сплати Товариству з обмеженою відповідальністю "АРКПЕН" грошових коштів за отриманий товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 495 450,00 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 05042023 від 05.04.2024 року та/або окремих його положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

При цьому, згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем після звернення позивача до суду з даною позовною заявою 25.06.2024 року та відкриття провадження у справі було здійснено перерахування на рахунок позивача грошових коштів в сумі 10 000,00 грн., з посиланням в призначенні платежу оплата за кокосову стружку, що підтверджується платіжною інструкцією № 25171 від 21.08.2024 року.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому, згідно з висновком Верховного суду, викладеного у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що на виконання умов Договору поставки, відповідачем було частково сплачено на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 10 000, 00 грн., отже борг за поставлений товар згідно Договору було частково погашено відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після пред`явлення позову до суду.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що часткова сплата грошових коштів за Договором здійснена відповідачем після звернення позивача до суду з позовною заявою та на момент розгляду спору по суті предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 10 000,00 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Поряд із цим, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності решти боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги, позаяк наведені у відзиві на позовну заяву заперечення щодо необґрунтованості та безпідставності позовних вимог носять загальний характер та за відсутності будь - яких обґрунтувань та доказів, окрім посилання на здійснення часткової оплати боргу, судом оцінюються критично та до уваги не приймаються.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких обґрунтованих заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором з урахуванням здійсненої часткової оплати в сумі 10 000,00 грн. на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості за поставлений товар за Договором на підставі наданих сторонами доказів.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений за вказаним Договором товар підлягають задоволенню в сумі 485 450,00 грн., з урахуванням здійсненої відповідачем оплати за поставлений товар в розмірі 10 000,00 грн.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що за несвоєчасну оплату товару Покупець сплачує Постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, своєчасно неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати за поставку товару за Договором, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення згідно пункту 5.2 Договору пеню в сумі 11 181,47 грн. за період з 25.05.2024 року по 24.06.2024 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1 258,93 грн. 3% річних за період з 25.05.2024 року по 24.06.2024 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та процентів річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум, позаяк відповідач заперечує проти позовних вимог в цілому.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та процентів річних за прострочення оплати за поставку товару за Договором, з урахуванням визначеного позивачем періоду, судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 181,47 грн. пені та 1 258,93 грн. процентів річних підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 50 000,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи, відповідачем суду не надано.

Отже, виходячи з наданих позивачем доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи суд виходить із загальних критеріїв оцінки послуг з надання правової (правничої) правової допомоги з урахуванням обсягу та змісту підготованих адвокатом документів.

Як встановлено судом, на підтвердження вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копії адвокатського ордеру на надання правничої (правової) допомоги адвокатом Риженко Олександром Сергійовичем серія СВ № 1092174 від 24.06.2024 року; свідоцтва № 34 від 03.06.2016 року на право заняття адвокатською діяльністю на ім`я адвоката Риженко Олександра Сергійовича; Договору про надання правничої допомоги № 01/06/24 від 01.06.2024 року; Акту прийому-передачі № 1 від 27.06.2024 року; платіжної інструкції № 3867 від 24.06.2024 року про оплату послуг адвоката у сумі 50 000,00 грн.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Так, згідно з Договором про надання правової допомоги № 01/06/24 від 01.06.2024 року, укладеного Адвокатом Риженко Олександром Сергійовичем (виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фабрика «АРКМЕН» (замовник за договором, позивач у справі), виконавець зобов`язується надати юридичні послуги з питань, зокрема, щодо підготовки і подачі позовних заяв, в тому числі щодо стягнення заборгованості, інших процесуальних документів та представництва інтересів замовника в судах загальної юрисдикції, адміністративних та господарських судах всіх рівнів та інстанцій та у будь - яких інших підприємствах, установах, організаціях та органах державної влади, з усіма необхідними повноваженнями для представництва замовника без обмеження повноважень на представництво.

Згідно п. 6.1 вказаного Договору про надання правової допомоги останній вважається укладеним з дня його підписання та діє до 31.12.2025 року, а в частині проведення взаєморозрахунків - до їх повного виконання.

Сторони погодили, що оплат послуг здійснюється замовником у грошовій одиниці гривні, вартість послуг за даним договором складає суму, яка визначається в Актах приймання - передачі наданих послуг, підписаних сторонами, які є невід`ємною частиною даного договору (п.3.1 Договору про надання правової допомоги).

Так, в матеріалах справи наявний Акт № 1 прийому - передачі наданих послуг від 27.06.2024 року до Договору про надання правової допомоги № 01/06/24 від 01.05.2024 року, згідно якого виконавцем будо надано наступні юридичні послуги: зустріч з замовником, з`ясування підстав та мети звернення, аналіз документів, наданих замовником щодо відносин із ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» (код ЄДРПОУ 38092323); підготовка та подання позовної заяви замовника до ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» щодо стягнення заборгованості за Договором поставки № 05042023 від 05.04.2024 року, підготовка додатків до позовної заяви, проведення розрахунку штрафних санкцій та трьох відсотків річних від суми заборгованості.

Як зазначено в Акті № 1 прийому - передачі наданих послуг від 27.06.2024 року, вартість наданих послуг становить 50 000,00 грн., клієнт жодних претензій щодо послуг до виконавця не має.

Згідно п. 3.2 Договору про надання правової допомоги оплат послуг за цим договором здійснюється шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 3 днів з моменту підписання Договору на підставі виставлених рахунків.

Наразі, в матеріалах справи наявна копія платіжної інструкції № 3867 від 24.06.2024 року на суму 50 000,00 грн.,згідно якої позивачем здійснено «оплату за послуги з професійної правничої допомоги згідно Договору № 01/06/24 від 01.06.2024 року».

При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що в процесі розгляду справи №910/7909/24 в Господарському суді міста Києва інтереси позивача представляла адвокат Риженко Олександр Сергійович (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 34 від 03.06.2016 року), на підставі ордеру серії СВ № 1092174 від 24.06.2024 року, який подавав заяви по суті справи та інші процесуальні документи.

В свою чергу, подані позивачем документи щодо вартості наданих послуг на професійну правничу допомогу адвоката, в рамках розгляду спору у даній справі №910/7909/24 є належними і допустимими доказами на підтвердження обставин реальності понесених стороною витрат, визначених статтею 126 ГПК України.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

В свою чергу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

За результатами здійсненого судом аналізу наданих позивачем доказів суд наголошує, що згідно приписів чинного господарського процесуального законодавства вартість наданої учаснику справи професійної правничої допомоги оцінюється судом виходячи з критеріїв складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Судом під час оцінки обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу враховано характер спірних правовідносин щодо виконання Договору, предмет заявлених позовних вимог, а також обсяг та зміст підготовлених адвокатом документів, а саме: позовної заяви на 9 аркушах, заяви про закриття провадження у справі на 3 аркушах та заперечення на клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження на 5 аркушах тощо.

При цьому судом також прийнято до уваги той факт, що предмет доказування у справі № 910/7909/24 охоплює типові обставини та факти, а також незначний обсяг документів, які підлягають дослідженню, зокрема, договір поставки, одна видаткова та одна товарно - транспортна накладна, що не потребує додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної та спір є типовим.

Тобто, враховуючи нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, враховуючи незначну кількість доказів та відсутність складних арифметичних розрахунків ціни позову, а також зважаючи на час, необхідний для дослідження наведеної кількості доказів, суд доходить висновку про те, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу завищено, та відповідно, завищено вартість таких послуг правничої допомоги.

В контексті понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з позиції обґрунтованості, співмірності витрат із складністю справи, відповідності критерію реальності таких витрат та обсягом наданих послуг, а також розумності їхнього розміру.

Додатково судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Таким чином, господарський суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката, зазначає, що наявні в матеріалах справи докази та встановлені судом фактичні обставини справи не є безумовною підставою для стягнення судом витрат на професійну правничу допомогу з відповідача саме в розмірі 50 000,00 грн., адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований, відповідати критерію розумної дійсності та необхідності таких витрат, співмірності з ціною позову та ринковими цінами на правничу допомогу і адвокатські послуги.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, типовість даного спору, суд доходить висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. підлягає зменшенню до 20 000,00 грн., що відповідає критерію пропорційності та розумності.

Аналогічну позицію виклав у своїй постанові Верховний Суд від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17 та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Водночас, суд звертає увагу, що як вказано колегією суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.11.2020 року у справі № 922/2869/19, висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Відповідна правова позиція Верховного Суду викладена також у постанові від 11.11.2021 року у справі № 910/7520/20.

Згідно пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, з урахуванням вищенаведених висновків суду, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача, вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 19606,21 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/7909/24 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКМЕН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" про стягнення основного боргу в сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. закрити у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Житомирські ласощі" (вул. Жилянська, буд. 9-11, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 38092323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКМЕН" (вул. Гагаріна, 30, смт. Цибулів, Уманський район, Черкаська область, 19114, код ЄДРПОУ 41423974) 485 450 (чотириста вісімдесят п`ять тисяч чотириста п`ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 11 181 (одинадцять тисяч сто вісімдесят одна) грн. 47 коп. пені, 1 258 (одна тисяча двісті п`ятдесят вісім) грн. 93 коп. 3% річних, 19 606 (дев`ятнадцять тисяч шістсот шість) грн. 21 коп. витрат на правову допомогу та 7 468 (сім тисяч шістсот вісімнадцять) грн. 36 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 13 листопада 2024 року.

Суддя А.М. Селівон