Рішення

від 12.11.2024 по справі 910/3422/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.11.2024Справа № 910/3422/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тренд Інвест Груп»

до Акціонерного товариства «Антонов»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кланторг»

про стягнення 1 314 453,13 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: Колесник О.І.;

від відповідача: Парубець Є.О.;

від третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕНД ІНВЕСТ ГРУП» (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державного підприємства «Антонов» (надалі - відповідач) про стягнення 1 484 840, 29 грн, з яких: 982 174,90 грн основного боргу, 170 387,16 грн пені, 253 811, 86 грн інфляційних втрат, 78 466,37 грн 3% річних за договором про надання послуг зі зберігання нафтопродуктів.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.16, 509, 512, 526, 549, 550, 625 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором про надання послуг зі зберігання нафтопродуктів № 470/05-17 від 10.04.2017, право вимоги за яким позивач набув на підставі укладеного договору відступлення права вимоги № 04-20 від 30.04.2020.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ДП «Антонов» на користь ТОВ «ТРЕНД ІНВЕСТ ГРУП» 1 314 453,13 грн, з яких: 982 174,90 грн основного боргу, 253 811,86 грн інфляційних втрат, 78 466, 37 грн 3 % річних. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі № 910/3422/22 рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі № 910/3422/22 в оскаржуваній частині скасовано, а справу в скасованій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

07.12.2023 матеріали справи № 910/3422/22 надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатом автоматизованого розподілу передані судді Карабань Я.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 прийнято справу до провадження та призначено підготовче засідання на 24.01.2024.

28.12.2023 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення в справі, разом із клопотанням про розгляд клопотання про витребування доказів № 126/4100-22 від 17.06.2022.

У підготовче засідання 24.01.2024 з`явились представники сторін. Представник третьої особи в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 21.02.2024 та в порядку ст. 81 ГПК України витребувано в Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Білоцерківської районної державної адміністрації і Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації документи.

06.02.2024 від Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надійшла копія реєстраційної справи.

07.02.2024 від Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, на виконання ухвали суду, надійшли витребувані документи.

У підготовче засідання 21.02.2024 з`явились представники сторін. Представник третьої особи в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 відкладено підготовче засідання на 20.03.2024 та в порядку ст.81 ГПК України повторно витребувано в Білоцерківської районної державної адміністрації копії документів з реєстраційної справи.

13.03.2024 від Білоцерківської районної державної адміністрації надійшло повідомлення про відсутність витребуваних документів.

19.03.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів у Білоцерківської міської ради.

20.03.2024 від Білоцерківської районної державної адміністрації надійшло повідомлення про відсутність витребуваних документів.

У підготовче засідання 20.03.2024 з`явились представники сторін. Представник третьої особи в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 відкладено підготовче засідання на 16.04.2024 та в порядку ст. 81 ГПК України витребувано в Білоцерківської міської ради копії документів з реєстраційної справи.

08.04.2024 від Білоцерківської міської ради надійшло повідомлення про відсутність витребуваних документів.

16.04.2024 від Акціонерного товариства «Антонов» надійшла заява про заміну сторони правонаступником, у якій останній просить суд замінити відповідача - Державне підприємство «Антонов» на його правонаступника - Акціонерне товариство «Антонов».

У підготовче засідання 16.04.2024 з`явився представник позивача, представник Акціонерного товариства «Антонов», представник третьої особи в засідання не з`явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2024 заяву Акціонерного товариства «Антонов» про заміну сторони процесуальним правонаступником задоволено, замінено відповідача - Державне підприємство «Антонов» його процесуальним правонаступником - Акціонерним товариством «Антонов».

Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2024, з урахуванням думки учасників справи, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.05.2024.

08.05.2024 від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

14.05.2024 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

У судове засідання 14.05.2024 з`явились представники сторін. Представник третьої особи в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Протокольними ухвалами судом залишено без розгляду додаткові пояснення позивача та відповідача. Також суд, протокольною ухвалою повернувся на стадію підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2024 відкладено підготовче засідання на 19.06.2024 та в порядку ст.74 ГПК України витребувано в Державної прикордонної служби України і в Державної міграційної служби України інформацію.

28.05.2024 та 29.05.2024 від Державної прикордонної служби України надійшло повідомлення про неможливість надати витребувану інформацію.

05.06.2024 від Державної міграційної служби України надійшло повідомлення про відсутність витребуваної інформації.

19.06.2024 від представника відповідача надійшли клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, клопотання про витребування доказів, клопотання про огляд веб-сайту в судовому засіданні та клопотання про відкладення підготовчого засідання, з метою отримання інформації.

У підготовче засідання 19.06.2024 з`явились представники сторін, представник третьої особи в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки представника позивача, задовольнив клопотання представника відповідача про долучення доказів до матеріалів справи. Також суд, разом із представниками сторін, у підготовчому засіданні здійснив огляд веб-сайту за посиланням зазначеним представником відповідача в клопотанні. Крім цього, суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки представника позивача, задовольнив клопотання представника відповідача про витребування доказів та клопотання про відкладення підготовчого засідання, з метою отримання інформації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 відкладено підготовче засідання на 30.07.2024, в порядку ст. 74 ГПК України витребувано в Державної прикордонної служби України інформацію та в Білоцерківської міської ради копію реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «АДЛІ».

04.07.2024 та 05.07.2024 від Державної прикордонної служби України надійшло повідомлення про неможливість надати витребувану інформацію.

22.07.2024 від Білоцерківської міської ради, на виконання вимог ухвали суду, надійшла копія реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «АДЛІ».

30.07.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 30.07.2024 з`явились представники сторін, представник третьої особи в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою в порядку ст. 74 ГПК України втретє витребував в Державної прикордонної служби України інформацію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2024 відкладено підготовче засідання на 25.09.2024.

15.08.2024 та 16.08.2024 від Державної прикордонної служби України, на виконання вимог ухвали суду, надійшла інформація.

У підготовче засідання 25.09.2024 з`явились представники сторін, представник третьої особи в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 12.11.2024.

У судовому засіданні 12.11.2024 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі. Представник третьої особи в засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Одночасно, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що явка представника третьої особи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, учасники справи повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі представника третьої особи за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 12.11.2024 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паладіум Плюс" (надалі - ТОВ "Паладіум Плюс"), яке в подальшому змінило своє найменування на ТОВ "Кланторг", як виконавцем та ДП "АНТОНОВ" як замовником укладений договір про надання послуг зі зберігання нафтопродуктів №470/05-17 (надалі - договір), за умовами якого виконавець надає замовнику послуги зі зберігання нафтопродуктів (авіаційного палива), які належать відповідачу на праві власності, та інші пов`язані з цим послуги, визначені в даній угоді, а замовник зобов`язався оплатити та прийняти належним чином надані послуги на умовах даного правочину.

Відповідно до пункту 1.3. договору послуги надаються на території цілісного майнового комплексу складу паливно-мастильних матеріалів, який розташований за адресою: Київська область, селище міського типу Гостомель, вулиця Автошляхова, будинок 1-А.

Згідно з пунктом 2.1. договору факт надання послуг та їх вартість фіксуються в актах приймання-передачі, що підписуються між сторонами кожного календарного місяця.

Відповідно до пункту 2.3. договору сторони щоквартально проводять звірку заборгованості за договором шляхом підписання актів звірки взаєморозрахунків.

За пунктом 7.3. договору сума, що підлягає сплаті замовником, перераховується ним у повному розмірі протягом 10 календарних днів з дня отримання рахунку згідно з даним пунктом.

У випадку порушення строку та/або порядку внесення плати за послуги, передбачені статтею 7 договору, або здійснення інших платежів, передбачених цим правочином, замовник сплачує на користь виконавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, обчисленої від суми простроченого платежу за кожний день прострочення належного виконання відповідного обов`язку (пункт 8.3. договору).

За пунктом 12.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 30.04.2019 включно, а в частині проведення розрахунків - до повного їх виконання.

Пунктом 12.5. договору про надання послуг зі зберігання нафтопродуктів сторони передбачили, що замовник не має права передавати свої права або обов`язки за даною угодою на користь третьої особи без згоди виконавця, яка повинна бути оформлена шляхом внесення відповідних змін до цього правочину.

На виконання договору між сторонами було підписано та скріплено їх печатками відповідні акти надання послуг, зокрема: від 30.04.2017 № 1 на суму 116 800,00 грн, від 31.05.2017 № 2 на суму 181 040,00 грн, від 30.06.2017 № 3 на суму 177 411,08 грн, від 31.07.2017 № 4 на суму 229 941,28 грн, від 31.08.2017 № 5 на суму 180 978,00 грн, від 30.09.2017 № 6 на суму 175 140,00 грн, від 31.10.2017 №7 на суму 180 978,00 грн, від 30.11.2017 № 8 на суму 319 948,27 грн, від 31.12.2017 №9 на суму 263 111,29 грн, від 31.01.2018 № 1 на суму 180 978,00 грн, від 28.02.2018 №2 на суму 163 464,00 грн, від 31.03.2018 № 3 на суму 195 063,11 грн, від 30.04.2018 № 4 на суму 207 354,36 грн, від 31.05.2018 № 5 на суму 180 978,00 грн, від 30.06.2018 № 6 на суму 200 357,99 грн, від 31.07.2018 № 7 на суму 202 342,96 грн, від 31.08.2018 № 8 на суму 202 359,28 грн, від 30.09.2018 № 9 на суму 196 625,13 грн, від 31.10.2018 № 10 на суму 186 016,39 грн, від 30.11.2018 № 11 на суму 229 197,43 грн, від 31.12.2018 № 12 на суму 352 583,84 грн, від 31.01.2019 № 1 на суму 405 351,49 грн, від 28.02.2019 № 2 на суму 388 538,60 грн, від 31.03.2019 №3 на суму 414 628,98 грн, від 30.04.2019 № 4 на суму 263 947,73 грн, від 31.05.2019 № 5 на суму 369 998,12 грн, від 30.06.2019 № 6 на суму 389 679,19 грн.

У подальшому, 30.04.2020 між ТОВ "Тренд Інвест Груп" та ТОВ "Паладіум Плюс", яке в подальшому змінило своє найменування на ТОВ "Кланторг", укладено договір відступлення права вимоги № 04-20, відповідно до пункту 1.1 якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор прийняв право вимоги, належне первісному кредитору, у порядку та на умовах, визначених цією угодою.

Згідно з розділом договору "Визначення термінів", під правом вимоги розуміється дійсне право вимоги виконання зобов`язань ДП "Антонов" по сплаті заборгованості, що виникла на підставі договорів та у зв`язку з наданням послуг за ними на загальну суму 1 546 037,93 грн. Під договорами розуміються: договір про надання послуг зі зберігання нафтопродуктів від 10.04.2017 № 470/05-17, за яким сума заборгованості складає 1 023 625,04 грн, та договір про надання послуг з операційного обслуговування функціонування складу нафтопродуктів від 15.08.2019 № 9.2405.2019, за яким сума заборгованості складає 522 412,89 грн.

Відповідно до пункту 1.2 цього правочину з моменту його укладення всі права і обов`язки первісного кредитора за договорами переходять до нового кредитора в обсязі й на умовах, які існували на дату укладення цього договору. До ТОВ "Тренд Інвест Груп" переходить право вимоги на суму основного зобов`язання, пені, штрафів (у разі їх нарахування), відсотків за користування грошовими коштами та інші права, що випливають з договорів та можуть бути здійснені новим кредитором як повноправним кредитором ДП "Антонов".

За умовами пункту 1.3 вказаної угоди новий кредитор дійсним підтверджує факт ознайомлення зі змістом права вимоги, що відступається, та документами, що встановлюють та підтверджують таке право вимоги в повному обсязі, та не має претензій щодо змісту та чинності таких документів.

Протягом трьох банківських днів з дня укладення цього договору первісний кредитор передає новому кредитору документи, що підтверджують дійсність права вимоги, яке відступається (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 2.2 цієї угоди первісний кредитор письмово повідомляє ДП "Антонов" про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням протягом 5 робочих днів з моменту переходу до нового кредитора права вимоги згідно з умовами даного правочину.

Пунктом 3.3 договору визначено, що моментом відступлення права вимоги за цим договором, з якого настають наслідки, передбачені пунктом 1.2 цієї угоди, є момент укладення договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У даному випадку предметом спору є визначена позивачем вимога про стягнення з відповідача 1 314 453,13 грн, з яких: 982 174,90 грн основного боргу, 253 811,86 грн інфляційних втрат та 78 466, 37 грн 3 % річних.

Підставами позову є порушення відповідачем умов договору про надання послуг зі зберігання нафтопродуктів № 470/05-17 від 10.04.2017, в частині своєчасної оплати наданих послуг. право вимоги за яким позивач набув на підставі укладеного договору відступлення права вимоги № 04-20 від 30.04.2020.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Водночас, стаття 174 Господарського кодексу України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений договір про надання послуг зі зберігання нафтопродуктів № 470/05-17 від 10.04.2017, за своєю правовою природою є договором зберігання.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

За умовами частини 1 статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Як було зазначено вище, на виконання умов договору між сторонами було підписано та скріплено їх печатками відповідні акти надання послуг, зокрема: від 30.04.2017 № 1 на суму 116 800,00 грн, від 31.05.2017 № 2 на суму 181 040,00 грн, від 30.06.2017 № 3 на суму 177 411,08 грн, від 31.07.2017 № 4 на суму 229 941,28 грн, від 31.08.2017 № 5 на суму 180 978,00 грн, від 30.09.2017 № 6 на суму 175 140,00 грн, від 31.10.2017 №7 на суму 180 978,00 грн, від 30.11.2017 № 8 на суму 319 948,27 грн, від 31.12.2017 №9 на суму 263 111,29 грн, від 31.01.2018 № 1 на суму 180 978,00 грн, від 28.02.2018 №2 на суму 163 464,00 грн, від 31.03.2018 № 3 на суму 195 063,11 грн, від 30.04.2018 № 4 на суму 207 354,36 грн, від 31.05.2018 № 5 на суму 180 978,00 грн, від 30.06.2018 № 6 на суму 200 357,99 грн, від 31.07.2018 № 7 на суму 202 342,96 грн, від 31.08.2018 № 8 на суму 202 359,28 грн, від 30.09.2018 № 9 на суму 196 625,13 грн, від 31.10.2018 № 10 на суму 186 016,39 грн, від 30.11.2018 № 11 на суму 229 197,43 грн, від 31.12.2018 № 12 на суму 352 583,84 грн, від 31.01.2019 № 1 на суму 405 351,49 грн, від 28.02.2019 № 2 на суму 388 538,60 грн, від 31.03.2019 №3 на суму 414 628,98 грн, від 30.04.2019 № 4 на суму 263 947,73 грн, від 31.05.2019 № 5 на суму 369 998,12 грн, від 30.06.2019 № 6 на суму 389 679,19 грн.

Як зазначає позивач відповідач не у повному обсязі розрахувався за надані послуги, у зв`язку з чим у нього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 1 023 625,04 грн.

Як вже було встановлено вище, 30.04.2020 між ТОВ "Тренд Інвест Груп" та ТОВ "Кланторг" було укладено договір відступлення права вимоги № 04-20, відповідно до пункту 1.1. якого первісний кредитор відступив, а новий кредитор прийняв право вимоги, належне первісному кредитору, а саме право вимоги виконання зобов`язань ДП "Антонов" по сплаті заборгованості, що виникла на підставі договорів та у зв`язку з наданням послуг за ними на загальну суму 1 546 037,93 грн. Під договорами розуміються: договір про надання послуг зі зберігання нафтопродуктів від 10.04.2017 № 470/05-17, за яким сума заборгованості складає 1 023 625,04 грн. та договір про надання послуг з операційного обслуговування функціонування складу нафтопродуктів від 15.08.2019 № 9.2405.2019, за яким сума заборгованості складає 522 412,89 грн.

Згідно ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У травні 2020 року Господарським судом міста Києва розглядалась справа № 910/6433/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тренд Інвест Груп» до Державного підприємства «Антонов» про стягнення (з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог) 41 450,14 грн основного боргу, та за зустрічним позовом Державного підприємства «Антонов» до ТОВ «Тренд Інвест Груп» та ТОВ «КЛАНТОРГ» про визнання зобов`язань припиненими та визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 30.04.2020 № 04-20.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021 та постановою Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 910/6433/20 первісний позов задоволено, стягнуто з ДП «Антонов» на користь ТОВ «Тренд Інвест Груп» 41 450,14 грн основного боргу, а також 4 013,60 грн. судового збору. Повернуто позивачу за первісним позовом з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 14 732,63 грн, сплачений на підставі платіжного доручення від 05.05.2020 №106 на суму 18 747,00 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Задовольняючи первісні позовні вимоги суди в межах справи № 910/6433/20 вказали, що загальна сума основного боргу ДП «Антонов» за договором про надання послуг зі зберігання нафтопродуктів від 10 квітня 2017 року № 470/05-17, з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог в сумі 41 450,14 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, а ДП «Антонов» не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем або первісним кредитором.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суди виходили з того, що відповідач у встановленому законом порядку не довів належними, достатніми і допустимими доказами проведення зарахування зустрічних однорідних вимог належним чином, з огляду на те, що:

- направлений відповідачем шляхом електронного листування на електронну адресу позивача акт звірки розрахунків не є документом, який свідчить про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки є документом первинного бухгалтерського обліку, який лише фіксує певні господарські операції;

- з електронного листування не вбачається, що особи, які здійснювали таке листування, були уповноважені на вчинення зарахування зустрічних однорідних вимог;

- зі змісту електронного листування вбачається, що позивач висловлював лише намір провести відповідні зарахування;

- заява про зарахування зустрічних однорідних вимог в розумінні статті 601 Цивільного кодексу України є одностороннім правочином, вчиненим у письмовій або усній формі, в якому одна сторона доводить до контрагента своє чітке однозначне волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням, проте ДП «Антонов» не надано доказів того, що рішення про зарахування було належним чином доведено до первісного кредитора, тому відсутні підстави для визнання зарахування проведеним.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 Господарського кодексу України).

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.11.2023 у справі № 910/3422/22, суд касаційної інстанції скасував рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі № 910/3422/22 лише в оскаржуваній частині скасовано, тобто лише стосовно задоволених, згідно вказаних судових рішень, позовних вимог.

Оскільки, рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 у справі № 910/3422/22 було відмовлено в задоволені позовної вимоги про стягнення 170 387,16 грн пені, вказане рішення в цій частині є чинним, у зв`язку з чим ця вимога не підлягає новому розгляду.

Стосовно стягнення суми основного боргу та нарахованих на неї інфляційних втрат і 3 % річних, суд зазначає таке.

Так, відповідач заперечуючи щодо задоволення позову, зокрема, зазначає, що в силу положень Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" та в силу приналежності бенефіціара первісного кредитора до громадянства рф у позивача як на момент виникнення заборгованості, так і на час укладення договору відступлення права вимоги відсутнє право на стягнення заборгованості з відповідача в даній справі.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд вказав, що при вирішенні питання наявності/відсутності правових підстав для реалізації позивачем права на захист у спірних правовідносинах, визначальним для судів попередніх інстанцій (з огляду на доводи відповідача) мало стати питання усунення сумнівів щодо можливої приналежності кінцевого бенефіціарного власника ТОВ «Палладіум Плюс» - первісного кредитора (що у подальшому змінив свою назву на ТОВ «Кланторг») до громадянства рф на момент виникнення заборгованості.

Згідно зі статтею 2-1 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" № 5213 установлено, що відносно зобов`язань щодо стягнення заборгованості, де кредитором (стягувачем) є юридична особа держави-агресора та/або держави окупанта або юридична особа з іноземними інвестиціями чи іноземне підприємство держави-агресора та/або держави-окупанта, а боржником - підприємство оборонно-промислового комплексу примусове виконання рішень щодо стягнення заборгованості не допускається.

Підлягають зупиненню вже відкриті та не допускаються до відкриття нові виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.

Положення частин першої - третьої цієї статті поширюються, в тому числі, на зобов`язання, у яких було здійснено заміну сторони (кредитора, заявника) або уступку права вимоги, в результаті якої таке право перейшло до третіх осіб, однак першочергово такий борг виник саме щодо юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.

Примітка. Держава-агресор та/або держава-окупант - держава, визнана державою-агресором та/або державою-окупантом Верховною Радою України.

Для цілей цієї статті юридичною особою держави-агресора та/або держави-окупанта вважається:

юридична особа, яка зареєстрована або іншим чином утворена згідно з правом держави-агресора та/або держави-окупанта, та/або

юридична особа, виконавчий орган управління якої знаходиться на території держави-агресора та/або держави-окупанта, та/або

юридична особа, яка контролюється чи діяльність якої управляється (у тому числі, але не виключно, за допомогою фінансування) з території держави-агресора та/або держави-окупанта.

Відтак за змістом наведених нормативних приписів встановлена законом заборона (недопущення) примусового виконання рішень у зобов`язаннях щодо стягнення заборгованості, де кредитором (стягувачем) є юридична особа держави-агресора та/або держави окупанта або юридична особа з іноземними інвестиціями чи іноземне підприємство держави-агресора та/або держави-окупанта, а боржником - підприємство оборонно-промислового комплексу, внесене до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, хоча і має тимчасовий характер, однак за своїм змістом в період її дії не дозволяє ні виконання в добровільному, ні стягнення в примусовому порядку (передачу на будь-якій підставі, повернення тощо) у зобов`язаннях щодо стягнення заборгованості будь-якого характеру (чи то грошового характеру, чи то іншого: передати інше майно тощо) у правовідносинах між вказаними суб`єктами.

В умовах збройної агресії рф та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 (з наступними змінами та доповненнями), затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, законодавцем запроваджено певні обмеження у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, що є цілком допустимим.

Так, після 24.02.2022, тобто після початку повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію України, чинне законодавство доповнено рядом новел щодо врегулювання взаємовідносин між спеціальними суб`єктами правовідносин, що направлені насамперед на регулятивний характер таких відносин з боку держави, зокрема у вигляді встановлення/запровадження мораторію/заборон на вчинення певних дій, а саме:

Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII;

Законом України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності російської Федерації та її резидентів» від 03.03.2022 у № 2116-IX;

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 20.03.2023 №2971-IX;

Законом України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією рф проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією рф проти України» від 23.02.2023 № 2923-IX;

Постановою Кабінету міністрів України від 03.03.2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської Федерації» (далі - Постанова КМУ № 187);

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 11.05.2022 «Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності російської Федерації та її резидентів», введене в дію Указом Президента України від 11.05.2022 №326/2022, тощо.

Зокрема, відповідно до постанови КМУ № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації» до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на:

1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є рф або такі особи пов`язані з державою-агресором відповідно до зазначеного переліку;

2) відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання рф або особами, пов`язаними з державою-агресором, окрім зазначених винятків;

3) відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання на користь осіб, пов`язаних з державою-агресором, або рф, крім набуття ними права власності на такі об`єкти на підставі рішення суду або свідоцтва про право на спадщину.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 вказаної постанови КМУ № 187 для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією рф до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлений мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором):

- громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації;

- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Відтак зі змісту Закону № 5213 та постанови КМУ № 187 вбачається, що за зобов`язаннями, де боржником є підприємство оборонно-промислового комплексу (що внесене до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави), а кредитором, зокрема - юридична особа, що створена та зареєстрована відповідно до законодавства України, однак кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) якої є громадянин рф (що не перебуває на території України на законних підставах), у тому числі якщо за таким зобов`язанням було здійснено уступку права вимоги третій особі, установлений та діє мораторій (заборона) на виконання грошових та інших зобов`язань (стягнення коштів) як у добровільному, так і у примусову порядку.

У законодавстві України мораторій розуміється як тимчасове відстрочення виконання зобов`язань або заборона вчинення певних дій, що вводиться уповноваженим органом державної влади в певній частині або на всій території країни, для певної категорії або для всього населення країни з підстав, що прямо передбачені законом та пов`язані з настанням надзвичайних обставин.

Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений у Законі № 5213 та постанові КМУ № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Схожий підхід у застосуванні положень, що встановлюють обмеження у правовідносинах, де кредитором (стягувачем) є юридична особа держави-агресора та/або держави окупанта, який був застосований Верховним Судом при ухваленні постанови від 18.05.2021 у справі №924/774/18, де Суд відзначив, зокрема таке:

«Суд погоджується із висновком апеляційного суду, що правовідносини між сторонами зазнали безпосереднього регулятивного впливу з боку держави внаслідок визнаної агресії, у вигляді встановлених законом заборон у правовідносинах з експорту товарів військового та подвійного призначення, що обумовлено статусом Позивача та Відповідача у спірних правовідносинах як спеціальних суб`єктів у сфері правовідносин зі здійснення експорту до Російської Федерації товарів військового призначення та подвійного використання з метою їх військового кінцевого використання Російською Федерацією (Позивач - юридична особа держави-агресора та/або держави-окупанта, Відповідач - суб`єкт господарювання державного сектору економіки, який має стратегічне значення для економіки і безпеки держави).

А тому наведена в статті 2-1 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" від 06.09.2012 № 5213) тимчасова заборона (пункт 8.15) у її застосуванні та у співвідношенні з іншими встановленими нормативними актами обмежувальними заходами (пункти 4.14, 8.13-8.14) у правовідносинах між сторонами стосовно предмету спору у цій справі за своїм змістом та наслідками відповідає винятку, визначеному пунктом 2 частини першої статті 1215 ЦК України, як встановлена законом підстава для неповернення безпідставно набутого Відповідачем майна (грошових коштів) у спірних правовідносинах.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними висновками апеляційного суду та з відповідними висновками про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі, з аналогічними по суті аргументами Відповідача та Третьої особи у відзивах на касаційну скаргу (пункт 7.1), та відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункти 6.1-6.2)

За наведеного правового регулювання спірних правовідносин, що має особливий темпоральний характер, відсутні підстави для реалізації Позивачем захисту прав у спірних правовідносинах, що виникли на підставі статті 1212 ЦК України».

Крім того, у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, де Суд судові рішення першої та другої інстанцій про залишення без розгляду заяви ТОВ «Представництво "Смілянський електромеханічний завод"» (м. москва) про визнання грошових вимог до боржника скасував і ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні заяви товариства, відзначено, що дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження зазначеного мораторію суб`єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений у постанові КМУ № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом.

Отже, враховуючи наведене вище правове регулювання в розрізі актуальної судової практики, суд зазначає, що законодавцем встановлені правові підстави для обмеження права кредитора (у окреслених вище випадках) на отримання коштів від відповідача (зокрема, підприємств оборонно-промислового комплексу). При цьому таке обмеження впливає як можливість реалізувати право кредитора на звернення за судовим захистом, так і на право кредитора на добровільне/примусове виконання зобов`язання.

Положення Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" передбачають імперативну вимогу не допускати примусове виконання рішень про стягнення заборгованості та не допускати до відкриття нові виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта, що за своєю правовою суттю, механізмом реалізації, не є тотожними поняттями.

Як зазначено судом вище Верховний Суд у даній справі надав вказівки, а саме зазначив, що при вирішенні питання наявності/відсутності правових підстав для реалізації позивачем права на захист у спірних правовідносинах, визначальним для судів попередніх інстанцій (з огляду на доводи відповідача) мало стати питання усунення сумнівів щодо можливої приналежності кінцевого бенефіціарного власника ТОВ «Палладіум Плюс» - первісного кредитора (що у подальшому змінив свою назву на ТОВ «Кланторг») до громадянства рф на момент виникнення заборгованості.

Згідно частиною 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Так, на момент укладення договору кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Палладіум Плюс» - первісного кредитора (що в подальшому змінив свою назву на ТОВ «Кланторг») та на момент виникнення заборгованості (період квітня 2017 року - червень 2019 року), був ОСОБА_1 , який згідно договору купівлі-продажу корпоративних прав №1 від 24.11.2016 придбав 100 відсотків статутного капіталу зазначеного товариства та 06.07.2020 згідно акту приймання-передачі частки в статутному капіталі, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яновою С.В. та зареєстрований в реєстрі за №1704, 1705, передав частку 100 відсотків статутного капіталу, в зв`язку з відчуженням, громадянину Республіки Узбекистану ОСОБА_2 .

При цьому, акт приймання-передачі частки в статутному капіталі від 06.07.2020 підписано від імені ОСОБА_1 представником Ситим Вячеславом Олеговичем , який діяв на підставі довіреності від 16.11.2016, зареєстрованої в реєстрі за №2953.

Суд, враховуючи вказівки Верховного Суду, за клопотаннями відповідача витребував: копію реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛАНТОРГ», а також копії документів з реєстраційних справ Товариства з обмеженою відповідальністю «АДЛІ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно-оздоровчий комплекс «БАЗА ВОЛНА», що посвідчують особу видаленого бенефіціарного власника - ОСОБА_1 .

Так, у копії реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «АДЛІ» міститься реєстраційна картка про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців на підставі якої 17.11.2015 вносилися зміни про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) вказаного товариства ОСОБА_1 , у якій зазначено громадянство останнього російська федерація, паспорт номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (т.5, а.с.148-159).

Також, як убачається з копій реєстраційних карток про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, з реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивно-оздоровчий комплекс «БАЗА ВОЛНА», на підставі яких 18.05.2015 та 01.02.2016 вносилися зміни про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) вказаного товариства ОСОБА_1 , у якій зазначено громадянство останнього російська федерація, паспорт номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (т.4, а.с.2-13).

Згідно ч.4 ст.53 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та осіб - підприємців» (в редакції до 2016 року) особи, винні у внесенні до установчих документів або інших документів, які подаються державному реєстратору, завідомо неправдивих відомостей, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, несуть відповідальність, встановлену законом.

Доказів притягнення осіб, що вносили відомості про кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_1 до відповідальності за внесення неправдивих відомостей в суду немає.

Крім того, суд за власною ініціативою, витребував в Державної прикордонної служби України інформацію про те чи перетинав Державний кордон України, ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Алуштинським МВГУ МВС України у Криму 23.09.1997, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з грудня 2013 року та на даний час, а також у Державної міграційної служби України інформацію чи являється громадянином України /чи позбавлений громадянства ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Алуштинським МВГУ МВС України у Криму 23.09.1997, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а також чи наявні відомості про втрату паспорту чи видачу нового починаючи з 2015 року і на даний час?

Так, на виконання ухвали суду Державна міграційна служба України повідомила, що подання про втрату громадянства ОСОБА_1 не ініцюювалось, інформація про втрату паспорту останнім відсутні. Також зазначено, що враховуючи, що вся територія Автономної Республіки Крим визнана тимчасово окупованою російською федерацією, провести вичерпні перевірки стосовно запитуваної особи не вбачається можливим.

Також на виконання ухвали суду Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повідомив, що в базі даних інформація з персональними даними осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасову окуповану територію України або виїхали з такої території з 08.11.2017 згідно Положення, що затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ від 27.09.2022 за №614, зберігається 10 років, однак до набрання чинності таким положенням зберігалась протягом 5 років, а тому з наявної в період з 08.11.2017 по 14.08.2024 відомості про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України ОСОБА_1 у базі відсутні.

Разом з тим, згідно листа Департаменту контррозвідки Служби безпеки України від 15.06.2024 за вих.№2/4/4-7455 ОСОБА_1 у 2017 році виїхав на тимчасово окуповану територію АР Крим та більше не повертався (т.5 а.с.209).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст.86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомі факти не потребують доказування тоді, коли вони визнані такими судом. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об`єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але крім об`єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб`єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу (постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/3946/16 та від 26.10.2021 у справі №922/3990/19).

Так, інформація про те, що Автономна Республіка Крим є тимчасово окупованою агресором російською федерацією територією з 2014 року є загальновідомою та не потребує доказуванню, як і інформація про те, що починаючи з 2014 року мешканці Криму, які в тому числі залишилися на окупованій території, отримали російське громадянство.

Як установлено судом, на момент виникнення заборгованості, яка є предметом розгляду даної справи (квітень 2017 року - червень 2019 року) власник первісного кредитора - ОСОБА_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, згідно інформації наданої Службою Безпеки України вказана особа виїхала в 2017 року на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим та до України не повертався.

Одночасно, в матеріалах справи містяться відомості з реєстраційних справ юридичних осіб де кінцевим бенефіціарним власником був також ОСОБА_1 про те, що вказана особа є громадянином російської федерації ще в 2015 та 2016 роках.

Підсумовуючи зазначене вище, суд зазначає, що докази наявні в матеріалах справи відносно наявності в ОСОБА_1 громадянства російської федерації є більш вірогідними, ніж докази надані позивачем на їх спростування.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що позивач підпадає під визначення осіб, відносно яких встановлено заборону на виконання, в тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, відповідно до Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" та постанови КМУ № 187, що є підставою для відмови в задоволенні даного позову про стягнення на його користь з відповідача грошових коштів.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, надавши оцінку обставинам на які вказав Верховний Суд у даній справі, суд відмовляє в задоволені позовних вимог, що передані на новий розгляд.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Тренд Інвест Груп» до Акціонерного товариства «Антонов» про стягнення 1 314 453,13 грн відмовити.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 15.11.2024.

Суддя Я.А.Карабань