Рішення

від 16.10.2024 по справі 911/467/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2024 р. м. Київ Справа № 911/467/24

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Корж О.І.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євровектор Плюс»

до приватного підприємства приватної науково-виробничої фірми «Юніс»

про стягнення заборгованості,

за участю представника:

позивача: Сніцаренка А.А. адвоката (довіреність №23-11/23 від 23.11.2023 року);

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

22 лютого 2024 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Євровектор Плюс» (далі позивач) до приватного підприємства приватної науково-виробничої фірми «Юніс» (далі відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 399 815,57 грн.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем умов договору поставки №08/02-5 від 08.02.2023 року.

Ухвалою суду від 04.03.2024 року відкрите провадження в справі в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами, роз`яснено відповідачу, що в строк до 05.04.2024 року він має право надіслати суду заперечення на відповідь на відзив, копії яких направити позивачу, докази чого надати суду.

05 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а також заява із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ухвали суду від 09.04.2024 року, постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 15 травня 2024 року.

Ухвалою суду від 07.05.2024 року підготовче засідання відкладене на 19 червня 2024 року, в зв`язку з перебуванням судді Грабець С.Ю. у відпустці.

19 червня 2024 року через систему «Електронний суд» від представника позивача до Господарського суду Київської області надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, долучена до матеріалів справи, а також заява про відмову від позову в частині стягнення основного боргу, в зв`язку з його сплатою відповідачем.

У підготовчому засіданні представник позивача заяву про відмову від позову в частині стягнення основного боргу підтримав.

Представник відповідача в підготовче засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 19.06.2024 року строк проведення підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 14 серпня 2024 року, провадження у справі в частині стягнення основного боргу закрите.

17 липня 2024 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача до Господарського суду Київської області надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в задоволенні якого судом відмовлено.

Представники сторін у підготовче засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 14.08.2024 року закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 16 жовтня 2024 року.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, явка в судове засідання сторін це право, а не обов`язок сторони, і, відповідно до положень ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, справа, за умови належного повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання, може розглядатись без їх участі, якщо їх нез`явлення не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ § 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У зв`язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 16 жовтня 2024 року.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

08 лютого 2023 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Євровектор Плюс» (далі позивач) та приватним підприємством приватною науковою-виробничою фірмою «Юніс» (далі відповідач) був укладений договір поставки №08/02-5 (далі договір).

Згідно з п. 1.1. договору, у строки, передбачені цим договором, позивач зобов`язується поставити та передати у власність відповідача товар (насіння сільськогосподарських культур, та/або засоби захисту рослин, та/або мінеральні добрива та/або інший товар, погоджений сторонами у специфікаціях до даного договору), визначений сторонами у специфікаціях до даного договору (надалі - товар), а відповідач зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених цим договором (Специфікаціями до нього).

Відповідно до п. 2.1. договору, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається загальною кількістю товару, зазначеною у всіх специфікаціях, підписаних в рамках цього договору.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що ціна товару, що є предметом даного договору, вказується у специфікаціях до даного договору в національній валюті. Сторони встановлюють ціну на вартість товару у гривнях, а також визначають її еквівалент у іноземній валюті (доларах США та ЄВРО).

Загальна сума договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору (п. 3.2. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору, ціна на товар встановлюється в національній валюті України - гривні, з визначенням її еквіваленту у доларах США та ЄВРО за курсом, що встановлений АТ «УКРСИББАНК» для операцій з продажу долара США.

Пунктом 5.5. договору встановлено, що порядок та строки оплати товару визначаються у відповідних специфікаціях щодо умов поставки такого товару.

Згідно з п. 6.8. договору, підписанням видаткової накладної відповідач засвідчує факт передачі йому позивачем товару, вказаного у відповідній видатковій накладній, а також разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі сертифікатів якості (відповідності), інструкції щодо використання та застосування даного товару. Датою фактичної передачі товару відповідачу є дата, зазначена у видатковій накладній.

Відповідно до п. 9.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до « 31» грудня 2023 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від обов`язку виконати зобов`язання за ним, які виникли під час його дії.

За твердженнями представника позивача, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на суму 577 920,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №321 від 22.03.2023 року, на суму 521 472,00 грн., та №439 від 31.03.2023 року, на суму 56 448,00 грн., проте відповідач товар оплатив частково, а саме в сумі 438 000,00 грн., що підтверджується виписками з рахунку позивача, відповідно до яких, відповідачем здійснені наступні оплати: 22 лютого 2023 року, на суму 144 000,00 грн.; 08 травня 2023 року, на суму 144 000,00 грн.; 06 грудня 2023 року, на суму 150 000,00 грн.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 139 920,00 грн. основного боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

Згідно з ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Пунктом 1 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

05 квітня 2024 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити, послався на те, що відповідач договір та видаткові накладні не підписував, а товар був переданий позивачем відповідачу на виконання умов іншого договору.

Доводи представника відповідача спростовуються, у зв`язку з наступним.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 цієї ж статті).

Згідно з ч. 3 цієї ж статті, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 4 цієї ж статті, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 264 Господарського кодексу України встановлено, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками (ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Як зазначалось вище, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається загальною кількістю товару, зазначеною у всіх специфікаціях, підписаних в рамках цього договору (п. 2.1. договору).

Пунктом 3.1. договору встановлено, що ціна товару, що є предметом даного договору, вказується у специфікаціях до даного договору в національній валюті. Сторони встановлюють ціну на вартість товару у гривнях, а також визначають її еквівалент у іноземній валюті (доларах США та ЄВРО).

Загальна сума договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору (п. 3.2. договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 266 Господарського кодексу України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з п. 6.8. договору, підписанням видаткової накладної відповідач засвідчує факт передачі йому позивачем товару, вказаного у відповідній видатковій накладній, а також разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі сертифікатів якості (відповідності), інструкції щодо використання та застосування даного товару. Датою фактичної передачі товару відповідачу є дата, зазначена у видатковій накладній.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 5.1. договору, порядок та строки оплати товару визначаються у відповідних специфікаціях щодо умов поставки такого товару.

Як вбачається зі специфікації №1 до договору поставки №08/02-5 від 08 лютого 2023 року, копія якої долучена до матеріалів справи, сторони погодили поставку товару, а саме: Aminofoska Мікродобриво (TM RougeVert), у кількості 560 л, загальною вартістю з ПДВ 336 000,00 грн.; Фертекс Олійні, у кількості 100 кг, загальною вартістю з ПДВ 80 640,00 грн.; Фертекс Зернові, у кількості 200 кг, загальною вартістю з ПДВ 161 280,00 грн., на загальну суму 577 920,00 грн.

Пунктом 2 специфікації №1 до договору встановлені порядок та строк оплати товару:

- 288 000,00 грн оплачується відповідачем в строк до 10 лютого 2023 року;

- 289 920,00 грн оплачується відповідачем в строк до 10 жовтня 2023 року.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що позивач передав відповідачу товар на суму 577 920,00 грн., який відповідач оплатив частково, а саме в сумі 438 000,00 грн.

19 червня 2024 року через систему «Електронний суд» від представника позивача до Господарського суду Київської області надійшла заява про відмову від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 139 920,00 грн.

Так, провадження у справі в частині стягнення 139 920,00 грн. основного боргу закрите, про що постановлена ухвала суду від 19.06.2024 року.

До спірних правовідносин сторін підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Крім цього, іншого договору, на виконання якого позивач передав товар відповідачу, представник відповідача суду не подав. Як вбачається з банківських виписок, відповідачем здійснені оплати саме на виконання умов договору поставки №08/02-5 від 08.02.2023 року.

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду в справі №390/34/17 від 10.04.2017 року).

У праві України доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 року в справі № 145/2047/16).

Так, оплата відповідачем вартості поставленого позивачем товару на загальну суму 577 920,00 грн. суперечить доводам представника відповідача про неукладеність договору та непідписання відповідачем видаткових накладних.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Документів, що підтверджували б передання товару позивачем відповідачу на виконання умов іншого договору, представник відповідача суду також не надав.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Так, провадження у справі в частині стягнення 139 920,00 грн. основного боргу закрито судом, в зв`язку з його сплатою відповідачем, про що постановлена ухвала суду від 19.06.2024 року.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 43 178,34 грн. пені та 173 376,00 грн. штрафу.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пеня це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7.4. договору встановлено, що у разі порушення відповідачем строків перерахування платежів, передбачених цим договором, відповідач на першу письмову вимогу позивача сплачує позивачу неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неперерахованої у строк суми за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 30% від загальної суми договору, визначеної в порядку п. 3.2. договору.

Як уже зазначалось вище, загальна сума договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору (п. 3.2. договору).

Так, штраф у розмірі 30% від загальної суми договору в розмірі 577 920,00 грн. складає 173 376,00 грн., які підлягають стягненню.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.9. договору, відповідно до ст. 259 ЦК України, сторони домовились про те, що стосовно вимог по оплаті вартості товару, а також вимог, пов`язаних з несвоєчасною оплатою товару (штрафних санкцій), застосовується збільшений строк позовної давності у п`ять років. Крім цього, сторони відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за даним договором, здійснюється без обмеження строку.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось вище, відповідач повинен був оплатити 288 000,00 грн. в строк до 10 лютого 2023 року, а 289 920,00 грн., в строк до 10 жовтня 2023 року.

Відповідач оплатив товар на суму 577 920,00 грн., що підтверджується виписками з рахунку позивача, копії яких долучені до матеріалів справи, відповідно до яких відповідач оплатив 144 000,00 грн. 22 лютого 2023 року; 144 000,00 грн. 08 травня 2023 року; 150 000,00 грн. 06 грудня 2023 року; 139 920,00 грн. 26 лютого 2024 року.

Так, розмір пені:

- враховуючи період заборгованості з 11 лютого 2023 року до 21 лютого 2023 року, суму боргу в розмірі 288 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що в цей період становила 25,00 %, складає 4 339,73 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 22 лютого 2023 року до 07 травня 2023 року, часткову оплату 22 лютого 2023 року, на суму 144 000,00 грн., суму боргу в розмірі 144 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що в цей період становила 25,00 %, складає 14 794,52 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 11 жовтня 2023 року до 05 грудня 2023 року, часткову оплату 08 травня 2023 року, на суму 144 000,00 грн., суму боргу в розмірі 289 920,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що в період з 11 жовтня 2023 року до 26 жовтня 2023 року становила 20,00 %, а з 27 жовтня 2023 року до 05 грудня 2023 року, складає 15 250,59 грн.;

- враховуючи період заборгованості, з 06 грудня 2023 року до 09 лютого 2024 року, часткову оплату 06 грудня 2023 року, на суму 150 000,00 грн., суму боргу в розмірі 139 920,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що в період з 06 грудня 2023 року до 14 грудня 2023 року становила 16,00 %, а з 15 грудня 2023 року до 19 лютого 2024 року становила 15,00 %, складає 8 793,51 грн.,

а разом 43 178,35 грн. (за розрахунком суду).

Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Оскільки позивач просив суд стягнути з відповідача 43 178,34 грн. пені, то стягненню з відповідача підлягає саме ця сума.

Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача тридцять процентів річних у сумі 33 549,31 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 9 791,92 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.8. договору встановлено, що у разі невиконання чи неналежного виконання відповідачем грошових зобов`язань щодо оплати вартості отриманого товару, відповідач, відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь позивача тридцять процентів річних, нарахованих на суму заборгованості.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Так, тридцять процентів річних:

- враховуючи період заборгованості з 11 лютого 2023 року до 21 лютого 2023 року, що складав 111 днів, суму боргу в розмірі 288 000,00 грн., становлять 2 603, 84 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 22 лютого 2023 року до 07 травня 2023 року, що складав 75 днів, часткову оплату 22 лютого 2023 року на суму 144 000,00 грн., суму боргу в розмірі 144 000,00 грн., становлять 8 876,71 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 11 жовтня 2023 року до 05 грудня 2023 року, що складав 56 днів, часткову оплату 06 грудня 2023 року, на суму 150 000,00 грн., суму боргу в розмірі 289 920,00 грн., становлять 13 344,26 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 06 грудня 2023 року до 09 лютого 2024 року, що складав 76 днів, часткову оплату 08 травня 2023 року, на суму 144 000,00 грн., суму боргу в розмірі 139 920,00 грн., становлять 8 724,50 грн.;

а разом 33 549,31 грн., які підлягають стягненню.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», офіційний індекс інфляції, який розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта, яка була предметом позики, індексації не підлягає. Така правова позиція неодноразово підтверджена рішеннями Верховного Суду України, в яких зазначено, що індекс інфляції - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничих цілей. Ціни в Україні встановлюються у національній валюті, тому зазначена норма Цивільного кодексу України може бути застосована лише у випадку прострочення грошового зобов`язання у гривні.

Ця правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року в справі №6-284цс17.

Як зазначалось вище, пунктом 3.1. договору встановлено, що ціна товару, що є предметом даного договору, вказується у специфікаціях до даного договору в національній валюті. Сторони встановлюють ціну на вартість товару у гривнях, а також визначають її еквівалент у іноземній валюті (доларах США та ЄВРО).

Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 9 791,92 грн., є безпідставною та такою, що задоволенню судом не підлягає.

У зв`язку з тим, що позов задоволений частково, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, , ч. 1 ст. 128, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 179, ч. ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 180, ч. ч. 1, 7 ст. 181, ч. ч. 1, 2 ст. 189, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ст. 216, ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 1 ст. 264, ч. 1 ст. 265, ч. ч. 1, 2 ст. 266, ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 51, ч. 1 ст. 52, ст. ст. 251, 253, ч. 1 ст. 530, ч. ч. 2, 3 ст. 549, ч. 2 ст. 551, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 627, ст. 629, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. 1, 3 ст. 9, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, п. 1 ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1 ст. 123, ст. 129, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, п. 2 ч. 1 ст. 231, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ст. 238, ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю «Євровектор Плюс» до приватного підприємства приватної науково-виробничої фірми «Юніс» про стягнення заборгованості.

Стягнути з приватного підприємства приватної науково-виробничої фірми «Юніс» (09024, Київська область, Сквирський район, село Великі Єрчики, вулиця Коноплястого, будинок 7, ідентифікаційний код 19036868) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Євровектор Плюс» (21010, Вінницька область, місто Вінниця(з), вулиця Богуна І., будинок 2, офіс 303, ідентифікаційний код 39286927) 43 178,34 грн. (сорок три тисячі тисячі сто сімдесят вісім грн. 34 коп.) пені; 173 376,00 грн. (сто сімдесят три тисячі триста сімдесят шість грн. 00 коп.) штрафу; 33 549,31 грн. (тридцять три тисячі п`ятсот сорок дев`ять грн. 31 коп.) тридцяти процентів річних; 9 791,92 грн. (дев`ять тисяч сімсот дев`яносто одну грн. 92 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 5 997,23 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім грн. 23 коп.) витрат на сплату судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 15.11.2024 року.

Суддя С. Грабець