Рішення

від 16.10.2024 по справі 911/338/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2024 р. м. Київ Справа № 911/338/24

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Корж О.І.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю АРМУКРЗЕМПРОЕКТ

до Вороньківської сільської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, виконавчий комітет Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області,

про стягнення заборгованості,

за участю представника:

позивача: не з`явився;

відповідача: Порохницького Д.Ю. (довіреність №1 від 09.09.2024 року);

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

06 лютого 2024 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Армукрземпроект» (далі позивач) до Вороньківської сільської ради (далі відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 40 240,15 грн.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем умов договору підряду №6 на розробку проектно-кошторисної документації від 11.04.2017 року.

12 лютого 2024 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подав клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.02.2024 року відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, до участі у справі залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, виконавчий комітет Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області (далі третя особа), відповідачу запропоновано в строк до 15.03.2024 року надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відзив на позовну заяву (пред`явити зустрічний позов), а також докази, що підтверджують заперечення проти позову.

18 березня 2024 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

01 квітня 2024 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання, в якому він просив суд розглянути справу за наявними в ній документами та задовільнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.05.2024 року постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначене на 19 червня 2024 року.

Ухвалою суду від 19.06.2024 року закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 14 серпня 2024 року.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.

Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову заперечував.

14 серпня 2024 року в судовому засіданні оголошена перерва до 16 жовтня 2024 року.

24 вересня 2024 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Частиною 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України).

Представником позивача клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для долучення до матеріалів справи доказів заявлене не було.

Згідно з ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Документів, що підтверджували б надсилання іншим учасникам справи копій доказів, представник позивача не надав.

Так, клопотання представника позивача про долучення доказів до матеріалів справи залишене судом без розгляду.

16 жовтня 2024 року в судове засідання представник позивача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у засіданні проти задоволення позову заперечував.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, явка в судове засідання сторін це право, а не обов`язок сторони, і, відповідно до положень ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, справа, за умови належного повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання, може розглядатись без їх участі, якщо їх нез`явлення не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У зв`язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 16 жовтня 2024 року.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та вірогідність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

11 квітня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Армукрземпроект» (далі позивач) та Старівською сільською радою Бориспільського району Київської області (далі замовник) був укладений договір підряду №6 на розробку проектно-кошторисної документації (далі договір).

Згідно з п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про архітектурну діяльність» №687-XIV від 20.05.1999 року, іншим чинним законодавством України та даним договором замовник доручає, а позивач бере на себе зобов`язання за плату, відповідно до умов цього договору виконати роботи з розробки проектно-кошторисної документації: «Капітальний ремонт дорожнього покриття по вул. Озерна в с. Васильки Бориспільського району Київської області» (ДК 021:2015 код 71240000-2 архітектурні, інженерні та планувальні послуги).

Відповідно до п. 2.1. договору, вартість робіт по договору є договірною та становить 24 826,34 грн. (Двадцять чотири тисячі вісімсот двадцять шість гривень 34 копійок), без ПДВ.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що після завершення проектних робіт у повному обсязі та передачі готової документації замовнику в повному обсязі, яка повинна повністю відповідати вимогам, що ставляться до такого виду робіт відповідно до чинного законодавства України, останній, не пізніше 5-ти днів з дня підписання сторонами акту здачі-приймання робіт, виконує розрахунок з позивачем по договору в повному обсязі.

Згідно з п. 3.1. договору, строки виконання робіт з розробки проектно-кошторисної документації: 60 календарних днів з моменту отримання усіх вихідних даних, необхідних для складання проектної документації.

Відповідно до п. 3.2. договору, датою завершення робіт позивачем вважається дата передачі замовнику готової проектно-кошторисної документації згідно з актом здачі-приймання робіт по договору.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що після закінчення виконання робіт позивач передає замовнику виконані роботи за актом здачі-приймання робіт. В разі виявлення недоліків у роботах позивач на вимогу замовника зобов`язаний усунути відповідні недоліки, але в межах предмету договору.

Відповідно до п. 4.3. договору, якщо протягом місяця, з моменту передачі позивачем роботи акт приймання - передачі виконаних проектних робіт не буде повернутий позивачу, то розроблена документація вважається прийнятою без зауважень і підлягає оплаті відповідно до умов п 2.1 цього договору.

Згідно з п. 4.5. договору, документація видається замовнику у 4-х примірниках. Додаткові примірники документації, які видаються на прохання замовника, оплачуються додатково.

Підпунктом 5.1.1. п. 5.1. договору встановлено, що позивач відповідно до умов даного договору бере на себе зобов`язання виконати всі проектні роботи, які визначені у договорі та додатках до нього, в повному обсязі та у встановлені строки, належної якості та передати їх замовнику.

Позивач відповідно до умов цього договору бере на себе зобов`язання передати замовнику готову проектну документацію (п. 5.1.4. п. 5.1. договору).

Згідно з п. п. 5.2.2. п. 5.2. договору, замовник відповідно до умов цього договору бере на себе зобов`язання прийняти виконані згідно з умовами цього договору роботи шляхом підписання акту здачі-приймання робіт.

Замовник відповідно до умов даного договору бере на себе зобов`язання забезпечити своєчасну оплату робіт в терміни і в обсягах, визначених умовами даного договору (п. п. 5.2.3. п. 5.2. договору).

Пунктом 7.1. договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками і діє до 31.12.2017 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх обов`язків по даному договору.

Додатком №1 до договору №6 від 11.04.2017 р. є протокол погодження про договірну ціну на роботи з розробки проектно-кошторисної документації: «Капітальний ремонт дорожнього покриття по вул. Озерна в с. Васильки Бориспільського р-ну Київської обл.» (ДК 021:2015 код 71240000-2 архітектурні, інженерні та планувальні послуги). Відповідно до умов цього протоколу, розмір договірної ціни за роботи з розробки проектно-кошторисної документації: «Капітальний ремонт дорожнього покриття по вул. Озерна в с. Васильки Бориспільського р-ну Київської обл.» (ДК 021:2015 код 71240000-2 архітектурні, інженерні та планувальні послуги) становить 24 826,34 грн. (двадцять чотири тисячі вісімсот двадцять шість гривень 34 копійок), без ПДВ. Цей протокол є підставою для проведення взаємних розрахунків між позивачем та замовником.

Додатком №2 до договору №6 від 11.04.2017 р. є календарний план виконання робіт з розробки проектно-кошторисної документації: «Капітальний ремонт дорожнього покриття по вул. Озерна в с. Васильки Бориспільського р-ну Київської обл.» (ДК 021:2015 код 71240000-2 архітектурні, інженерні та планувальні послуги), відповідно до якого термін виконання, початок - закінчення (місяць, рік): 2017 р.

Додатком №3 до договору №6 від 11.04.2017 р. є кошторис №Д6 на проектні (вишукувальні) роботи, згідно з яким, вартість робіт «Капітальний ремонт дорожнього покриття по вул. Озерна в с. Васильки Бориспільського р-ну Київської обл.» складає, разом: 24 826,34 грн. (двадцять чотири тисячі вісімсот двадцять шість гривень 34 копійок), без ПДВ.

За твердженнями представника позивача, на виконання умов договору, 23 листопада 2020 року ним були передані, а замовником прийняті роботи по розробці проектно-кошторисної документації по об`єкту: «Капітальний ремонт дорожнього покриття по вул. Озерна в с. Васильки Бориспільського району Київської області», про що сторонами підписаний акт №1 здачі-приймання проектних робіт на проектно-кошторисні роботи.

При цьому, представник позивача послався на те, що відповідно до п. 7 рішення Вороньківської сільської ради «Про початок реорганізації Головурівської сільської ради, Мирненської сільської ради, Процівської сільської ради, Сошниківської сільської ради та Старівської сільської ради шляхом приєднання до Вороньківської сільської ради» №10-1-VIII від 08.12.2020 року, вирішено почати процедуру реорганізації Старівської сільської ради шляхом приєднання до Вороньківської сільської ради, а пунктом 8 цього рішення встановлено, що Вороньківська сільська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Старівської сільської ради. Проте відповідач виконані позивачем роботи не оплатив.

Частиною 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію №1 про сплату заборгованості №40 від 10.10.2022 року, в якій просив відповідача оплатити виконані позивачем роботи.

Відповідач не надав відповіді на цю претензію, тому позивач повторно звернувся до відповідача з претензією №2 про сплату заборгованості №12 від 21.02.2023 року. У відповіді №482/02-17 від 02.03.2023 року відповідач повідомив про залишення без розгляду цієї претензії, у зв`язку з відсутністю підпису позивача.

11 березня 2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією №3 про сплату заборгованості №14 від 10.03.2023 року, в якій просив терміново оплатити виконані позивачем роботи. У відповіді №553/02-17 від 15.03.2023 року на цю претензію відповідач послався на те, що Старівська сільська рада не передала позивачу документи, що підтверджували б заборгованість відповідача перед позивачем за виконані роботи, згідно з умовами договору підряду №6 на розробку проектно-кошторисної документації від 11.04.2017 року, а також на те, що строк позовної давності за цими вимогами сплинув.

20 квітня 2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією №4 про сплату заборгованості №24 від 20.04.2023 року, в якій просив виконані позивачем роботи оплатити. У відповіді №1278/02-17 від 01.05.2023 року на вищевказану претензію відповідач просив позивача направити йому проектну документацію, а також акт здачі-приймання робіт.

У претензії №5 про сплату заборгованості №37 від 12.06.2023 року позивач повідомив, що чотири примірники проектно-кошторисної документації були передані замовнику, акт здачі-прийняття робіт був переданий разом із позитивним експертним звітом №28-0144-17 від 09.06.2017 року, проте виконані позивачем роботи оплачені не були. У відповіді №1233/02-17 від 03.07.2023 року відповідач повідомив про те, що підстави для оплати робіт відсутні.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача борг у сумі 24 826,34 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 324 Господарського кодексу України, за договором підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну документацію або виконати обумовлені договором проектні роботи, а також виконати досліджувальні роботи, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити їх.

За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх (ч. 1 ст. 887 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 889 Цивільного кодексу України встановлено, що замовник зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, 11 квітня 2017 року між позивачем та Старівською сільською радою Бориспільського району Київської області був укладений договір №6 на розробку проектно-кошторисної документації, відповідно до умов якого позивач зобов`язувався розробити проектно-кошторисну документацію, а відповідач зобов`язувався виконані позивачем роботи оплатити вчасно і повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 листопада 2020 року позивачем були передані, а Старівською сільською радою Бориспільського району Київської області прийняті роботи по розробці проектно-кошторисної документації по об`єкту: «Капітальний ремонт дорожнього покриття по вул. Озерна в с. Васильки Бориспільського району Київської області», про що сторонами підписаний акт №1 здачі-приймання проектних робіт на проектно-кошторисні роботи, копія якого долучена до матеріалів справи.

Згідно з ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України, замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Частиною 1 ст. 854 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, достроково.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 3.2. договору, датою завершення робіт позивачем вважається дата передачі замовнику готової проектно-кошторисної документації згідно з актом здачі-приймання робіт до договору.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що після закінчення виконання робіт позивач передає замовнику виконані роботи за актом здачі-приймання робіт. В разі виявлення недоліків у роботах позивач на вимогу замовника зобов`язаний усунути відповідні недоліки, але в межах предмету договору.

Згідно з п. 4.3. договору, якщо протягом місяця з моменту передачі позивачем роботи акт приймання - передачі виконаних проектних робіт не буде повернутий позивачу, то розроблена документація вважається прийнятою без зауважень і підлягає оплаті відповідно до умов п 2.1. цього договору.

Відповідно до п. п. 5.2.2. п. 5.2. договору, замовник відповідно до умов даного договору бере на себе зобов`язання прийняти виконані згідно з умовами договору роботи шляхом підписання акту здачі-приймання робіт.

Замовник відповідно до умов даного договору бере на себе зобов`язання забезпечити своєчасну оплату робіт в терміни і в обсягах, визначених умовами даного договору (п. п. 5.2.3. п. 5.2. договору).

Оскільки роботи, виконані позивачем, не були оплачені відповідачем, позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача 24 826,34 грн. боргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

Згідно з ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Пунктом 1 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

18 березня 2024 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти задоволення позову заперечував, послався на те, що відповідач не отримував від Старівської сільської ради документів, що підтверджували б заборгованість перед позивачем, тому підстави для оплати робіт відсутні. Крім цього, послався на те, що акт №1 здачі-приймання проектних робіт на проектно-кошторисні роботи замовник не підписував, а договір підряду №6 на розробку проектно-кошторисної документації від 11.04.2017 року не був зареєстрований у Державній казначейській службі, тому, на думку представника відповідача, підстави для оплати робіт відсутні. Також представник відповідача просив застосувати до вимог позивача позовну давність.

Доводи представника відповідача спростовуються, у зв`язку з наступним.

Відповідно до п. 7 рішення Вороньківської сільської ради «Про початок реорганізації Головурівської сільської ради, Мирненської сільської ради, Процівської сільської ради, Сошниківської сільської ради та Старівської сільської ради шляхом приєднання до Вороньківської сільської ради» №10-1-VIII від 08.12.2020 року, вирішено почати процедуру реорганізації Старівської сільської ради шляхом приєднання до Вороньківської сільської ради.

Пунктом 8 вищевказаного рішення Вороньківської сільської ради №10-1-VIII від 08.12.2020 року встановлено, що Вороньківська сільська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Старівської сільської ради.

Згідно з ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Статтею 106 Цивільного кодексу України встановлено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Згідно з ч. 1 ст. 107 Цивільного кодексу України, кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 107 Цивільного кодексу України, після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року в справі №910/5953/17).

Так, законодавець визначив дві форми припинення юридичної особи в результаті реорганізації або в результаті ліквідації, а також визначив наслідки припинення юридичної особи в результаті реорганізації, які, на відміну від припинення юридичної особи в результаті ліквідації, полягають, зокрема у переході майна, прав і обов`язків до правонаступників. Таким чином, у разі реорганізації юридичної особи шляхом її приєднання, факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника.

Водночас при відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків (постанови Верховного Суду від 20.01.2022 року в справі №922/347/21 та від 16.03.2023 року в справі №922/3979/21).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Частиною 3 ст. 107 Цивільного кодексу України встановлено, що передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад», об`єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об`єднаною територіальною громадою.

У разі об`єднання всіх територіальних громад одного району в одну об`єднану територіальну громаду все майно спільної власності територіальних громад такого району є комунальною власністю об`єднаної територіальної громади, а пов`язані з таким майном права та обов`язки належать об`єднаній територіальній громаді з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об`єднаною територіальною громадою.

Частиною 4 ст. 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» встановлено, що з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об`єднаною територіальною громадою, у порядку, визначеному цим Законом, здійснюється реорганізація відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об`єдналися, та розміщених поза адміністративним центром об`єднаної територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи - сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі об`єднаної територіальної громади. Після завершення реорганізації відповідні юридичні особи - сільські, селищні, міські ради припиняються у порядку, визначеному цим Законом.

Юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі об`єднаної територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків всіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об`єднаною територіальною громадою.

Найменування представницького органу місцевого самоврядування об`єднаної територіальної громади як юридичної особи складається з частини, яка є похідною від власного найменування населеного пункту, визначеного її адміністративним центром, у формі прикметника та відповідного загального найменування представницького органу місцевого самоврядування (сільська, селищна, міська рада).

Відповідно до п. 61 розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв`язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень:

- сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту (п.п. 4 п. 61 розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні");

- юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків усіх юридичних осіб сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою (п.п. 9 п. 61 розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні");

- під час реорганізації юридичних осіб - органів місцевого самоврядування у випадках, визначених цим пунктом, не застосовуються положення законодавства щодо необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов`язанні (переведення боргу) (абз. 1, п.п. 12 п. 61 розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

06 грудня 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" №1009-1Х від 17.11.2020 року, відповідно до якого внесені зміни до Закону "Про місцеве самоврядування".

Відповідно до підпунктів 1) та 4) п. 6-1 Прикінцевих положень цього Закону, у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади (розформовані територіальні громади).

Складання передавального акту, внесення записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб про припинення, передача документів від розформованих органів місцевого самоврядування до новосформованих тощо, є похідними діями, пов`язаними з реорганізацією, які не впливають на факт переходу прав та обов`язків від розформованих органів місцевого самоврядування до новосформованих.

У справі №910/5953/17 суд касаційної інстанції наголосив на тому, що при реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво, при якому все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а усієї їх сукупності, а також на тому, що положення Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" і норми розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначають однаковий момент правонаступництва юридичних осіб (сільських, селищних, міських рад) внаслідок об`єднання територіальних громад - з дня набуття повноважень новообраною радою (підпункт 9 пункту 6-1 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та абзац 2 частини четвертої статті 8 Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад").

Так, неотримання відповідачем, як правонаступником, від Старівської сільської ради документів, що підтверджують заборгованість перед позивачем, не є правовою підставою для звільнення відповідача від зобов`язання оплатити виконані позивачем роботи на суму 24 826,34 грн.

Крім цього, у відзиві на позовну заяву представник відповідача послався на те, що в управлінні Державної казначейської служби України кредиторська заборгованість за договором підряду №6 на розробку проектно-кошторисної документації від 11.04.2017 року не зареєстрована за відповідачем.

Європейський суд з прав людини у справі "Бакалов проти України" та у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення відповідача, як боржника, від виконання зобов`язання (постанови Верховного Суду від 27.03.2018 року в справах №925/246/17 та №925/974/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року в справі №12-46гс18).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Документів, що підтверджували б звернення відповідача до позивача про усунення виявлених у роботах недоліків або оплату виконаних позивачем робіт, представник відповідача суду не надав, тому вимога про стягнення основного боргу в сумі 24 826,34 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1 594,96 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, пеня це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Відповідно до п. 5.4. договору, у випадку порушення замовником п. 2.3. даного договору останній сплачує на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, але не більше розміру вартості проектних робіт (етапу) відповідно до п. 2.1. даного договору.

Пунктом 7.1. договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками і діє до 31.12.2017 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх обов`язків по даному договору.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору, Старівська сільська рада була зобов`язана оплатити виконані позивачем роботи не пізніше 5 календарних днів з дня підписання акта здачі-приймання робіт, тобто, до 30 жовтня 2020 року.

Так, розмір пені, враховуючи, що у 2020 році було 366 календарних днів, враховуючи період заборгованості з:

30.11.2020 року до 31.12.2020 року, суму боргу в розмірі 24 826,34 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 260,47 грн.;

01.01.2021 року до 04.03.2021 року, суму боргу в розмірі 24 826,34 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 514,21 грн.;

05.03.2021 року до 15.04.2021 року, суму боргу в розмірі 24 826,34 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,5%, складає 371,37 грн.;

16.04.2021 року до 29.05.2021 року, суму боргу в розмірі 24 826,34 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 7,5%, складає 448,91 грн.,

а разом 1 594,96 грн., які підлягають стягненню.

Крім стягнення пені, позивач просив суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 236,23 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 11 582,62 грн.

Разом з цим, як вбачається з тексту позовної заяви та долученого до неї розрахунку, позивач просив стягнути з відповідача саме три проценти річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, три проценти річних, враховуючи період заборгованості з 30 листопада 2020 року до 30 листопада 2023 року, що склав 1096 днів, суму боргу в розмірі 24 826,34 грн., становлять 2 236,23 грн., які підлягають стягненню.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції розраховується без ураховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, розраховується з урахуванням цього місяця.

Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за період з 30 листопада 2020 року до 30 листопада 2023 року, суму боргу в розмірі 24 826,34 грн., індекси інфляції: у грудні 2020 року 100,9%; січні 2021 року 101,3%; лютому 101,0%, березні 101,7%; квітні 100,7%; травні 101,3%; червні 100,2%; липні 100,1%; серпні 99,8%; вересні 101,2%; жовтні 100,9%; листопаді 100,8%; грудні 100,6%; січні 2022 року 101,3%; лютому 101,6%; березні 104,5%; квітні 103,1%; травні 102,7%; червні 103,1%; липні 100,7%; серпні 101,1%; вересні 101,9%; жовтні 102,5%; листопаді 100,7%; грудні 100,7%; січні 2023 року 100,8%, лютому 100,7%; березні 101,5%; квітні 100,2%; травні 100,5%; червні 100,8%; липні 99,4%; серпні 98,6%; вересні 100,5%; жовтні 100,8%; листопаді 100,5%, складає 11 582,62 грн., які підлягають стягненню.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив застосувати позовну давність до вимог позивача.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позовна давність застосовується лише за наявності порушення прав особи. Отже перш, ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, якщо такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв`язку зі спливом позовної давності, за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

До матеріалів справи долучений акт №1 здачі-приймання проектних робіт на проектно-кошторисні роботи від 23.11.2020 р., на суму 24 826,34 грн.

Так, згідно з умовами договору, відповідач повинен був оплатити виконані позивачем роботи не пізніше 30 листопада 2020 року.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з цим, 30 березня 2020 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", що набрав чинності 02 квітня 2020 року, відповідно до якого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнений, зокрема, пунктом такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Так, на час дії встановленого на території України карантину строки, визначені статтями 257 та 258 Цивільного кодексу України, продовжені (постанови Верховного суду від 06.05.2021 року в справі № 903/323/20, від 25.08.2021 року в №914/1560/20, від 08.02.2022 року в справі №918/964/20, від 31.05.2021 року в справі №926/1812/21, від 07.11.2023 року в справі №910/5188/22).

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" №211 від 11.03.2020 року, вирішено установити з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. Строк дії карантину неодноразово продовжувався.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" №651 від 27.06.2023 року встановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 06 лютого 2024 року, враховуючи те, що строк позовної давності був продовжений, починаючи з 30 листопада 2020 року (строк виконання зобов`язань згідно з умовами цього договору), до 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, строк позовної давності позивачем не пропущений.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 28 000,00 грн та поштові витрати в сумі 1 000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, вважав їх розмір необґрунтованим та неспівмірним з обсягом виконаних адвокатом робіт та витраченим на них часом.

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представник позивача подав копії: договору №1 про надання правової допомоги від 03.10.2022 року з додатком; акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 01.02.2024 року, а також платіжної інструкції №37 від 01.02.2024 року.

Судом встановлено, що 03 жовтня 2022 року між адвокатом Асряном Арамом Овіковичем (далі адвокат) та позивачем був укладений договір №1 про надання правової допомоги (далі договір), відповідно до умов якого адвокат зобов`язувався надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а позивач зобов`язувався оплатити надані адвокатом послуги.

Згідно з п. 1.2. договору, адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень: надає позивачу консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього перед фізичними особами, в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та підпорядкування, органах виконавчої служби України, перед приватними виконавцями, а також в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб; представляє позивача у тому числі, але не виключно, з правом подання заяв та скарг, клопотань, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред`явлення його до виконання; підписувати та подавати документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документи, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії; сплачувати від імені позивача державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі; вчиняти інші дії в інтересах позивача не передбачених даним договором.

Відповідно до п. 1.4. договору, позивач зобов`язується: своєчасно забезпечувати адвоката всім необхідним для виконання доручень, передбачених цим договором, зокрема, документами та інформацією; оплачувати витрати, в тому числі, судові, що необхідні для виконання доручень; своєчасно оплачувати послуги адвоката.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що за правову допомогу, передбачену в п. п. 1.2. договору, позивач сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеному додатком №1 до цього договору.

В ціну договору не включені фактичні витрати щодо виконання адвокатом зобов`язань за договором (п. 3.2. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору, розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються сторонами в додатках до цього договору.

Згідно з п. 2.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов`язань.

Додатком №1 до договору №1 про надання правової допомоги від 03.10.2022 року є протокол узгодження послуг №1 від 03.10.2022 року (далі протокол), копія якого долучена до матеріалів справи, з якого вбачається, що сторони погодили перелік послуг адвоката, а саме: підготовка та написання претензії №1; підготовка та написання претензії №2; підготовка та написання претензії №3; підготовка та написання претензії №4; підготовка та написання претензії №5; підготовка та написання позовної заяви; підготовка та написання відповіді на відзив (п. 1 протоколу). Сторони визначили, що розмір витрат на правову допомогу адвоката по договору складає 4000 (чотири тисячі) грн. за годину роботи адвоката (п. 2 протоколу).

Як вбачається з акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 01.02.2024 року (далі акт), копія якого долучена до матеріалів справи, адвокат надав позивачу наступні послуги: підготовка та написання претензії №1; підготовка та написання претензії №2; підготовка та написання претензії №3; підготовка та написання претензії №4; підготовка та написання претензії №5; підготовка та написання позовної заяви; підготовка та написання відповіді на відзив (п. 1 акту).

Відповідно до п. 2 акту, загальний час надання послуг адвоката позивачу становить 7 (сім) годин.

Згідно з п. 3 акту, загальна вартість послуг адвоката за надані послуги складає 28 000 (двадцять вісім тисяч грн. 00 коп.), з розрахунку 4 000,00 грн. за годину роботи адвоката.

При визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення в справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що представник позивача під час надання правової допомоги позивачу в цій справі підготував претензії про сплату заборгованості: №1 (вих. №40) від 10.01.2022 року; №2 (вих. №12) від 21.02.2023 року; №3 (вих. №14) від 10.03.2023 року; №4 (вих. №28) від 20.04.2023 року; №5 (вих. №37) від 12.06.2023 року та позовну заяву.

При цьому, позивач просив суд стягнути витрати на підготовку кожної претензії. Водночас, текст претензій позивача про сплату заборгованості №1, №2 та №3 повністю ідентичний, претензія про сплату заборгованості №4 відрізняється від претензій №1, №2 та №3 двома доповненими реченнями.

Так, підготовка та написання претензій у цій справі не потребували значних витрат часу, а відповідь на відзив, посилання на яку містяться у протоколі та акті, взагалі не подавалась представником позивача під час розгляду цієї справи.

Звертаючись до суду із цим позовом, представник позивача просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 40 240,15 грн. При цьому, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 28 000,00 грн.

Відтак, враховуючи ціну позову та складність цієї справи, а також обсяг виконаних адвокатом робіт та витрачений на них час, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5 000,00 грн.

Також представник позивача просив стягнути з відповідача 1 000,00 грн. витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (поштових витрат).

Судом встановлено, що 11 листопада 2022 року відповідачу була направлена претензія №1, за пересилання якої позивачем було сплачено 54,79 грн., 21 лютого 2023 року відповідачу була направлена претензія №2, за пересилання якої позивачем було сплачено 26,00 грн., 11 березня 2023 року відповідачу була направлена претензія №3, за пересилання якої позивачем було сплачено 26,00 грн., 20 квітня 2023 року відповідачу була направлена претензія №4, за пересилання якої позивачем було сплачено 26,00 грн., 13 червня 2023 року відповідачу була направлена претензія №5, за пересилання якої позивачем було сплачено 26,00 грн., 05 грудня 2023 року відповідачу була направлена відповідь на лист відповідача №3115/02-17 від 30.11.2023 року, за пересилання якої позивачем було сплачено 36,00 грн., а також 01 лютого 2024 року відповідачу та третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, була направлена позовна заява з додатками, за пересилання чого позивачем було сплачено по 31,50 грн. Так, стягненню з відповідача підлягають витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, в сумі 257,79 грн.

Документів, що підтверджували б витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, в сумі 742,21 грн., представником позивача надано не було.

Оскільки позов задоволений повністю, судові витрати покладаються на відповідача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. ч. 3, 4 ст. 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад», п.п. 4, 9, 12 п. 61 розділу V Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п. п. 1, 4 п. 6-1 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій", ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", ст. 5 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216 ч. ч. 1, 2 ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232, ч. 1 ст. 324 Господарського кодексу України, ст. 106, ч. ч. 1-3 ст. 107, ст. ст. 253, 257, ч. 1 ст. 261, ч. 3, 4, 5 ст. 267, ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530, ч. ч.1, 3 ст. 549, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625, ст. 629, ч. ч. 1, 2 ст. 853, ч. 1 ст. 854, ч. 1 ст. 887, п. 1 ч. 1 ст. 889, п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ч. ч. 3, 5, 7 ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14, 15, ст. 18, 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1, 5, 6, 7 ст. 116, ч. 1-9 ст. 165, ч. 3 ст. 232, ч. ч. 1, 2, 8 ст. 233, ст. 236, ст. 237, ст. 238, ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю АРМУКРЗЕМПРОЕКТ до Вороньківської сільської ради про стягнення заборгованості.

Стягнути з Вороньківської сільської ради (08324, Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Центральна, будинок 5, ідентифікаційний код 04363647) на користь товариства з обмеженою відповідальністю АРМУКРЗЕМПРОЕКТ (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Дзержинського, будинок 3, квартира 45, ідентифікаційний код 37791452) 24 826,34 (двадцять чотири тисячі вісімсот двадцять шість грн. 34 коп.) основного боргу; 1 594,96 грн. (одну тисячу п`ятсот дев`яносто чотири грн. 96 коп.) пені; 2 236,23 грн. (дві тисячі двісті тридцять шість грн. 23 коп.) трьох процентів річних; 11 582,62 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот вісімдесят дві грн. 62 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 5 000,00 грн. (п`ять тисяч грн. 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу; 257,79 грн. (двісті п`ятдесят сім грн. 79 коп.) витрат, пов?язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду; 3 028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.) витрат на сплату судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 15.11.2024 року.

Суддя С. Грабець