Рішення

від 15.11.2024 по справі 911/2367/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2024 р. м. Київ Справа № 911/2367/24

Суддя Грабець С.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Томашівської сільської ради

до товариства з обмеженою відповідальністю "Сіпан"

про стягнення боргу,

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИЛА:

06 вересня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Томашівської сільської ради (далі позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Сіпан" (далі відповідач) про стягнення боргу в сумі 703 870,21 грн.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки від 28.12.2009 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.09.2024 року відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу запропоновано в строк до 11.10.2024 року надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву (пред`явити зустрічний позов), а також докази, що підтверджують заперечення проти позову.

08 жовтня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження, а 11 жовтня 2024 року надійшов відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи.

Ухвалою суду 17.10.2024 року в задоволенні заяви представника відповідача про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження судом відмовлено.

30 жовтня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли додаткові пояснення щодо обставин справи.

Частиною 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

28 грудня 2009 року між Фастівською районною державною адміністрацією Київської області (далі орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Сіпан" (далі відповідач) був укладений договір оренди земельної ділянки (далі договір).

Згідно з п. 1. договору, орендодавець на підставі розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 17 грудня 2009 року №1133 «Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ «СІПАН» за рахунок земель державної власності надає, а відповідач приймає в строкове платне користування земельну ділянку, цільове призначення землі добувної промисловості (код УКЦВЗ 3.1.1., для розробки Кощіївського родовища гранітів), яка знаходиться на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області.

Відповідно до п. 2. договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,6237 гектарів, кадастровий номер 3224983300:02:003:0031 (надалі земельна ділянка), у тому числі: рілля 5,6237 гектарів.

Пунктом 5. договору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки затверджена рішенням сесії Фастівської районної ради від 25.12.2009 р. №07-31-У становить 1803520,59 грн. (один мільйон вісімсот три тисячі п`ятсот двадцять гривень 59 копійок).

Договір укладено на 10 (десять) років, починаючи з дати його державної реєстрації у відповідності до чинного законодавства. Після закінчення строку дії договору відповідач має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі відповідач повинен не пізніше ніж за 60 (шістдесят) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8. договору).

Відповідно до п. 9. договору, орендна плата вноситься відповідачем у грошовій формі в розмірі 180352,06 грн. (сто вісімдесят тисяч триста п`ятдесят дві гривні 06 копійок) на рік, що становить 10 (десять) відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно з п. п. 9.1. п. 9. договору, відповідач сплачує орендну плату щомісячно рівними частинами по 15029,34 грн (п`ятнадцять тисяч двадцять дев`ять гривень 34 копійки) на місяць шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Дорогинської сільської ради: р/р №33212812700650, отримувач: УДК в Київській області МФО 821018, код ЗКПО 04361344.

Відповідно до п. 10. договору, обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за формою згідно додатку №1 до цього договору.

Пунктом 11. договору встановлено, що орендна плата вноситься до 30 числа кожного місяця, наступного за звітним.

22 червня 2018 року сторонами укладена додаткова угода №1 до договору оренди земельної ділянки від 28.12.2009 р., відповідно до умов якої, зокрема, сторони дійшли згоди викласти п. 2 договору в наступній редакції: « 2. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,6237 га (кадастровий номер 3224983300:02:003:0031, надалі земельна ділянка), цільове призначення землі добувної промисловості, для розробки Кощіївського родовища гранітів, яка знаходиться на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області».

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлена в рішенні, у зв`язку з чим, необхідність їх повторного встановлення відсутня.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Одним із елементів верховенства права визначений принцип правової впевненості, який передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі за заявою "Совтрансавто-Холдинг" проти України).

Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва в справі №910/8535/20 від 15.09.2020 року, в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Сіпан" до Київської обласної державної адміністрації про визнання поновленими договорів оренди земельних ділянок відмовлено. У цьому рішенні суду, зокрема, встановлений факт продовження дії договору оренди земельної ділянки від 28.12.2009 року на той самий строк та на тих самих умовах.

Відповідно до рішення Господарського Київської області в справі №911/1581/23 від 17.11.2023 року, залишеного без змін постановою Верховного Суду від 14.06.2024 року, позов Томашівської сільської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Сіпан" про стягнення 251 382,21 грн., згідно з договором оренди земельної ділянки від 28.12.2009 року, за період з 01 квітня 2020 року до 31 грудня 2020 року, задоволений повністю.

Крім цього, встановлено, що відповідач є гірничодобувним підприємством, основним видом господарської діяльності якого є добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю, на підставі спеціального дозволу на користування надрами №3635 від 31.12.2004 року зі строком дії до 10 грудня 2034 року, акта про надання гірничого відводу №3161 від 26.12.2016 року, дозволу на виконання відкритих робіт №920.16.32 в період з 14 квітня 2016 року до 13 квітня 2021 року.

Згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» №715-р від 12.06.2020 року, зокрема, Дорогинська сільська рада Фастівського району Київської області увійшла до складу Томашівської територіальної громади.

Підпунктом 9 п. 6-1 розд. V Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні» встановлено, що до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв`язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень: юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків усіх юридичних осіб сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою.

Відповідно до п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".

Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2027 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2027 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.

До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду».

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №272556537 від 31.08.2021 року, копія якого долучена до матеріалів справи, право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3224983300:02:003:0031 було зареєстровано за позивачем на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».

Згідно з ч. 1 ст. 374 Цивільного кодексу України, суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Так, Томашівська сільська рада (далі позивач) є правонаступником всіх прав і обов`язків Фастівської районної державної адміністрації, у тому числі, є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3224983300:02:003:0031, переданої відповідачу, на підставі договору оренди земельної ділянки від 28.12.2009 року. Ці обставини були також встановлені рішенням Господарського Київської області в справі №911/1581/23 від 17.11.2023 року, залишеному без змін постановою Верховного Суду від 14.06.2024 року.

В обґрунтування заявлених вимог, представник позивача послався на те, що борг відповідача перед позивачем становить 703 870,21 грн., а орендна плата розрахована в розмірі 10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та за період з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року складала 362 352,75 грн., а за період з 01 січня 2022 року до 31.12.2022 року складала 398 588,02 грн.

Відповідач сплатив орендну плату частково, а саме за 2021 рік, 27 176,46 грн., за 2022 рік, 29 894,10 грн., тому позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача борг по сплаті орендної плати в сумі 703 870,21 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Мала проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

Згідно з ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Пунктом 1 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

11 жовтня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позову заперечував, послався на те, що відповідач є гірничодобувним підприємством, тому розмір орендної плати, згідно з договором, повинен визначатись з урахуванням п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України, відповідно до якого, плата за землю за земельні ділянки, надані для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин справляється в розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі», зокрема, встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з п. 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України, тут і далі в редакції, що була чинною на момент спірних правовідносин, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Відповідно до п. 14.1.147. ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Статтею 269 Податкового кодексу України встановлено, що платниками плати за землю є, зокрема, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв).

Згідно зі ст. 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається, зокрема з плати за землю.

Пунктом 288.1. ст. 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 288.4. ст. 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу (п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України).

Статтею 285 Податкового кодексу України встановлено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Згідно з п. 266.7.4 ст. 266 Податкового кодексу України, органи державної реєстрації прав на нерухоме майно зобов`язані у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 266.7.5. ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Земельного кодексу України, до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч. 2 ст. 66 Земельного кодексу України).

Згідно з п. 284.4 cт. 284 Податкового кодексу України, плата за землю за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 277 цього Кодексу).

Пунктом 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 року в справі №914/2848/22, договір оренди землі є цивільно-правовим договором оренди (найму), що регулюється Цивільним кодексом України, іншими нормативними актами. Особливості правового регулювання відносин з оренди землі обумовлюються, зокрема, формою власності на земельні ділянки, що орендуються. Норми, що регулюють розмір, форму та порядок внесення орендної плати за землі державної та комунальної власності, характеризуються більшим ступенем імперативності регулювання порівняно із землями приватної власності.

Застосування п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України є імперативною нормою, тому у випадку, коли сторони не внесли відповідні зміни до договору, такі обставини не спростовують необхідності застосування п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України до спірних правовідносин, за наявності за встановленими обставинами цієї справи відповідних правових підстав (постанова Верховного Суду від 16.09.2024 року в справі №911/1583/23).

Частиною 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Судом встановлено, що відповідач є гірничодобувним підприємством, а земельна ділянка, що передана для користування відповідачу на підставі договору, належить до земель добувної промисловості, тому розмір орендної плати за її користування підлягає визначенню, з урахуванням положень п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) відповідача за 2021 та 2022 роки, копії яких долучені до матеріалів справи, відповідач сплатив орендну плату за 2021 рік у сумі 27 176,46 грн. та за 2022 рік у сумі 29 894,10 грн., розраховану в розмірі, визначеному з урахуванням положень чинного законодавства, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 703 870,21 грн. боргу є безпідставною та такою, що задоволенню судом не підлягає.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. ст. 13, 21 Закону України «Про оренду землі», ч. ч. 1, 2 ст. 66, ч. 1 ст. 96, ст. 206, п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 374 Цивільного кодексу України, п. п. 14.1.136, 14.1.147. ст. 14, ст. 265, п. п. 266.7.4, 266.7.5. ст. 266, ст. 269, п. 274.1 ст. 274, п. 284.4 cт. 284, ст. 285, п. п. 288.1., 288.4., 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. 1, 3 ст. 9, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, п. 1 ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 4 ст. 75, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 123, ст. 129, ч. 1, п. 1 ч. 6 ст. 165, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 237, ст. 238, ч. 4 ст. 240, ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю в позові Томашівської сільської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Сіпан" про стягнення боргу.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 15.11.2024 року.

Суддя С. Грабець