Рішення

від 12.11.2024 по справі 308/12224/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/12224/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі судді Бедьо В.І., за участі секретаря судового засідання Молдован Д.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРОМІНВЕСТ-МУКАЧЕВО"</a>, про стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку за ненормований робочий день та недонарахованої і невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРОМІНВЕСТ-МУКАЧЕВО"</a>, про стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку за ненормований робочий день та недонарахованої і невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та, у якому просить стягнути з ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на користь Позивача компенсацію за невикористану додаткову відпустку за ненормований робочий день в сумі 3 175,90 грн. (три тисячі сто сімдесят п?ять гривень 90 коп.) та стягнути з ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на користь Позивача недонараховану і невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 22 311,17 грн. (двадцять дві тисячі триста одинадцять грн. 17 коп.).

30 вересня 2024 року Позивачем на адресу суду спрямоване клопотання про відмову від частини позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРОМІНВЕСТ-МУКАЧЕВО"</a>, в зв`язку з тим, що позивач отримав лист від 06.09.2024 року вих.№46, яким Відповідач повідомив, що вище виплата компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за період листопада 2016 року по грудень 2018 рік, була здійснена на підставі заяви Позивача від 20.03.2024 року .

01.10.2024 року Ужгородським міськрайонним судом винесено ухвалу, якою заяву позивача про відмову від частини позовних вимог задоволено.

Отже, Позивач просить в суду стягнути з ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на користь Позивача недонараховану і невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 22 311,17 грн. (двадцять дві тисячі триста одинадцять грн. 17 коп.).

Позовні вимоги позивач мотивує наступним: відповідно до наказу N?226-К від 09.11.2016 року (додаток 1) Позивач був прийнятий на посаду торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 09.11.2016 року. 20.06.2019 року був звільнений за прогули згідно п.4 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до постанови Закарпатського апеляційного суду від 05.07.2022 року у справі N?308/8429/19, де ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» було Відповідачем, дане звільнення визнано незаконним і суд поновив Позивача на посаді торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 20.06.2019 року. Вказане рішення суду Відповідач виконав 15.11.2022 року, але вже 16.11.2022 року повторно звільнив Позивача з посади торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево».

Відповідно до рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.03.2023 року у справі N?308/277/23 (набрало законної сили 31.07.2023 року), друге звільнення також визнано незаконним і Позивача було поновлено судом на посаді торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 16.11.2022 року. З наказом про поновлення N?123-К від 10.03.2023 року (додаток 2) Позивач був ознайомлений засобами поштового зв`язку 07.09.2023 року.

З метою з?ясування питань чи не порушувались права Позивача під час його роботи на підприємстві, ОСОБА_1 на адресу Відповідача були надіслані численні запити на отримання бухгалтерських, кадрових та розрахункових документів, а 07.03.2024 року представник Позивача відвідала офіс підприємства та ознайомилась з Колективним договором ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на 2013-2017 р.р., підписаним 10.12.2012 року і зареєстрованим у виконавчому комітеті Мукачівської міської ради за реєстраційним номером 104 від 25.12.2012 року (додатки 4,5) і зробила з нього фотокопії. Даний договір діяв на підприємстві до 01.04.2024 року. Відповідно до ст.18 КЗпП України положення Колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов?язковими, як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації. Під час аналізу отриманих документів виявилось, що всі ці роки Позивачу не в повному обсязі здійснювались виплати, передбачені колективним договором. Оскільки Позивач на сьогоднішній день є працівником підприємства, на якого розповсюджується дія Колективного договору, яким в свою чергу передбачений досудовий порядок розв?язання індивідуальних конфліктів, тож Позивач зробив все можливе, щоб вирішити дане питання мирним шляхом, проте, Відповідач категорично відмовився від будь-яких перемовин та пошуку компромісу.

Зокрема, Позивачем 20.03.2024 року, були надіслані засобами поштового зв?язку заяви з проханням виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки та матеріальну допомогу на оздоровлення за періоди, коли в повному обсязі була використана щорічна відпустка, які були отримані Відповідачем 11.04.2024 року. Проте 29.04.2024 року Позивач отримав відмову щодо виплати компенсації та матеріальної допомоги на оздоровлення. 30.04.2024 року Позивачем була подана на підприємство досудова вимога (додаток 10).

Листом від 14.05.2024 року, що був отриманий Позивачем 17.05.2024 року (цінний лист 8963600033443) (додатки 11,12), Відповідач повідомив, що листи від 30.04.2024 року не можуть бути розглянуті в найкоротші терміни, тому відповідь на них буде надана в термін не більше 1 місяця від дня надходження на підприємство. Проте 03.06.2024 року засобами поштового зв?язку Позивач отримав категоричну відмову щодо задоволення своїх грошових вимог (цінний лист 8960013320201) (додатки 13,14).

Додатково були направлені звернення до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та до відділення Національної служби посередництва і примирення у Закарпатській області (оскільки є підстави вважати, що вказані вище порушення колективного договору мали місце і стосовно інших працівників). Від Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надійшла відповідь, що порушені у зверненні питання відсутні в уніфікованій формі акту, яку зобов?язані використовувати посадові особи органів державного нагляду (контролю) під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), а тому відсутні правові підстави для перевірки (додаток 15). Від Національної служби посередництва і примирення у Закарпатській області надійшла відповідь, що директором підприємства було повідомлено про наявність саме індивідуального трудового спору, який не входить до компетенції Національної служби посередництва і примирення

Отже, Позивач, не погоджуючись з відмовою Відповідача та вживши всіх можливих заходів досудового врегулювання спору, змушений звернутись до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.

11.10.2024 року Відповідачем було направлено відзив на адресу суду, даний відзив мотивує тим, що Позивач безпідставно ототожнює поняття «чергової» та «щорічної основної» відпустки, також Відповідач зазначає, що Позивачем було пропущено трьохмісячний строк позовної давності для звернення до суду, тому просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

15.10.2024 року Позивачем на адресу суду було направлено відповідь на відзив, який він мотивує тим, що Відповідачем не оспорюється факт перебування Позивача у щорічних основних відпустках в періоди з 07.05.2017 р. по 31.05.2017 р. та з 07.10.2018 р. по 31.10.2018 р., як і факт ненарахування та невиплати ним матеріальної допомоги на оздоровлення за ці періоди. Також Позивач зазначає, що обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати відбувається за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

21.10.2024 року Відповідачем подано на адресу суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначає, що за останні 7 років Позивач, будучи обізнаним із положеннями Колективного договору 2013-2017 р. та будучи обізнаним із неотриманням матеріальної допомоги у 2017 р. та у 2018 р., не вживав жодних заходів для звернення до суду з приводу стягнення цієї матеріальної допомоги, хоча за такий тривалий час у Позивача було достатньо часу та можливостей для подання відповідної позовної заяви. Тому Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог Позивача.

Сторона позивача подала до канцелярії суду заяву про розгляд справи у їх відсутності.

Представник відповідача також подав заяву про розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи, наявні в ній докази та всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, суд дійшов до наступного висновку.

Щодо відзиву від 11.10.2024 року

Судом встановлено, що Відповідач зазначає, що Позивач безпідставно ототожнює поняття «чергової» та «щорічної основної» відпустки, однак Посилання Відповідача на те, що термін «чергова відпустка» взагалі не був визначений діючим законодавством не відповідають дійсності, оскільки для щорічної основної відпустки, яка надається рядовому і начальницькому складу органів внутрішніх справ, використаний саме цей термін у Постанові КМУ від 29.07.1991 N?114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (з врахуванням особливостей надання такого виду відпусток саме для цих категорій). Також терміни «щорічна відпустка», «щорічна основна оплачувана відпустка» та «чергова відпустка» вживаються як тотожні для визначення одного й того самого виду відпусток у ст. ст.92, 93 Закону України «Про Національну поліцію».

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі N?160/10875/19 поняття «чергова відпустка», «щорічна відпустка» та «щорічна чергова відпустка» використані у мотивувальній частині постанови, як рівнозначні, що додатково свідчить про помилковість доводів Відповідача. Аналогічно ототожнюються ці поняття судами всіх інстанцій у справах N?810/3246/16, N?320/3843/20, N?560/5980/21, N?360/984/23, N?200/1217/24 тощо. Більше того, у цих справах до спірних правовідносин - стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні чергові оплачувані відпустки судами застосовані приписи ч.1 ст.83 К3пП України та ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» (грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки), що додатково вказує на їх тотожність.

Щодо пропуску терміну позовної давності

Законом України від 01.07.2022 року N?2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, ч.2 ст.233 КЗпП України було не виключено, а саме викладено в наступній редакції: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі N:821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового логовору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У постанові від 19 січня 2023 року у справі N?460/17052/21 Верховний Суд зауважив: «Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат».

Зрештою, приймаючи рішення у зазначеній справі, Верховний Суд резюмував: «При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 К3пП України в редакції Закону України від 01.07.2022 N?2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.». Постановою від 21 вересня 2023 року рішення Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі N?260/3564/22 було залишено без змін після апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду (суддя-доповідач - Желєзний І. В., судді - Банасько О. О., Власов Ю. Л., Воробйова І. А., Григор' єва І. В., Гриців М. І., Гудима Д. А., Єленіна Ж.М., Кравченко С. І., Мартєв С. Ю., Пількова К. М., Прокопенко О. Б., Ситнік О. М., Ткач І. В., Ткачук О. С., Уркевич В. Ю., Усенко Є. А).

Таким чином, обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати відбувається за тими правилами. які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен мас право на працю. що включає можливість заробляти собі на життя працею. яку він вільно обирас або на яку вільно погоджусться. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. гарантус рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. реалізовує програми професійно-технічного навчання. підготовки і перепідготовки кадрів відповілно до суспільших потреб. Використання примусової праці заборонясться. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (певійськова) служба. а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про восиний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. на заробіти плату, не нижу від визначеної законом. Використання праці. жінок і пеповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняться. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищасться законом.

За приписами ч.4 ст.10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов?язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Ч.1 ст. 1 Протоколу N?1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.17-1 Конвенції, встановлено, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, державам-учасницям Конвенції заборонено скасовувати встановлені нею права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви N? 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу N?1 с також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

У постанові від 26 серпня 2021 року у справі N?440/4434/18 Верховний Суд зазначив: «54. Верховний Суд звертає увагу, що у межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини" від 02 березня 2005 року заяви N? 71916/01, 71917/01 та 10260/02 ("Von Malizan and Others v. Germany"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обгрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність.». Саме тому в даній справі Верховним Судом було резюмоване наступне: «57. На підставі цього, судами зроблений правильний висновок про те, що ОСОБА 1 мав всі підстави мати законні очікування на отримання майна - матеріальної допомоги на оздоровлення...»

Отже, право Позивача на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі середнього заробітку при наданні щорічної основної оплачуваної відпустки є майном в розумінні ч.1 Протоколу N?1 Конвенції.

Розрахунковим періодом для визначення суми допомоги у розмірі середньої заробітної плати є останні два календарних місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулася подія, що стала причиною для виплати допомоги (абз.3 п.2 Порядку N? 100). Подією, від якої слід відштовхуватися при визначенні розрахункового періоду для обчислення грошової допомоги до відпустки, є дата початку щорічної відпустки (лист Мінпраці від 04.08.2006 N? 771/13/84-06).

Суд приходить до висновку про правомірність вимог позивача та, перевіривши їх нарахування, вважає їх такими, що підлягають до задоволення.

Таким чином, з огляду на наведені вище норми, недонарахована і невиплачена матеріальна допомога на оздоровлення в сумі 22 311,17 грн. (двадцять дві тисячі триста одинадцять грн. 17 коп.) підлягає стягненню на користь Позивача.

За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, згідно якої кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.5,6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Згідно ч. 2 ст.89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим особливість трудових правовідносин характеризується, тим, що саме у роботодавця залишаються всі дані щодо праці найманого працівника, а тому саме роботодавець зобов`язаний надати такі відомості суду у разі виникнення трудового спору, та довести свої заперечення проти вимог працівника. Зазначене будь-яким чином не суперечить нормам цивільного процесуального законодавства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач порушив право на отримання матеріальна допомога на оздоровлення в сумі 22 311,17 грн. (двадцять дві тисячі триста одинадцять грн. 17 коп.), що в розумінні ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є також порушенням права на мирне володіння майном.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, згідно якої кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути недонараховану і невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 22 311,17 грн. (двадцять дві тисячі триста одинадцять грн. 17 коп.).

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За змістом ч. 6 вказаної статті, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, враховуючи, що позивач є звільненим від сплати судового збору при зверненні до суду із позовними вимогами про стягнення недонарахованої і невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, а позов судом задоволений в повному обсязі з відповідача підлягає стягненню судовий збір в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 1-4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРОМІНВЕСТ-МУКАЧЕВО"</a>, про стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку за ненормований робочий день та недонарахованої і невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» на користь ОСОБА_1 недонараховану і невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 22 311,17 грн. (двадцять дві тисячі триста одинадцять грн. 17 коп.).

Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , номер тел НОМЕР_2 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево», місцезнаходження : Урочище Няроші, буд. 7, смт. Кольчино, Мукачівський район, Закарпатська область, 89636, код ЄДРОПУ: 22080910.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області В.І. Бедьо