Рішення

від 07.11.2024 по справі 200/6163/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 року Справа№200/6163/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С., розглянув в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнанняпротиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення нарахування страхових виплат з 01.07.2024,зобов`язання відновити нарахування страхових виплат та виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам з 01.07.2024; визнанняпротиправним та скасування рішення Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області від 08.05.2023 «Про зняття з обліку та скасування дії довідки ОСОБА_1 » №2042-вс.

В позові зазначено, що припинення страхових виплат є протиправним та таким, що порушує гарантоване Конституцією України право позивача на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової працездатності, а також в старості та в інших випадках, передбачених законом. Позивач зазначає, що реалізація нею права на вільний вибір місця проживання в України, не може позбавляти її права на отримання страхових виплат. Позивач також вважає, що довідку про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи скасовано також протиправно, оскільки таке рішення заборонено приймати в період дії карантину, який був відмінений з 30.06.2023.

Відповідачем 1, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, надано до суду відзив, в якому зазначено про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог. Відповідач повідомив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як отримувач пенсії та страхових виплат. За наявними даними ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, з 01.07.2024 їй зупинено виплату страхових виплат, оскільки згідно з даними Єдиної інформаційної бази внутрішньо переміщених осіб скасовано дію довідки внутрішньо переміщеної особи.

Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради, відповідач 2, відзив на позов до суду не надав.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою суду від 09.09.2024 поновлено позивачу строк звернення до суду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку у відповідача 1, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як отримувач страхових виплат. Позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України, серія: НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.06.2016 №6337026611 фактичним місцем проживання/перебування позивача є: АДРЕСА_2 .

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24.11.2023 по справі 200/5842/23, що набрало законної сили 29.02.2024, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області щодо невиплати страхових виплат ОСОБА_1 з 01.09.2022 та зобов`язано поновити нарахування і виплату страхових виплат та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по щомісячним страховим виплатам з 01.09.2022.

Рішенням відповідача 2, Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області від 08.05.2023 «Про зняття з обліку та скасування дії довідки ОСОБА_1 » №2042-вс скасовано довідку позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи в результаті обміну інформацією між органами місцевого самоврядування та встановлення факту непроживання протягом тривалого часу за адресою, визначеною в довідці, та відсутність інформації про перебування позивача на підконтрольній Україні території. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно забзацом другим пункту 3частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Згідно з листом відповідача 1 від 26.07.2024 № 2000-0202-8/134353 з 01.07.2024 ОСОБА_1 зупинено виплату страхових виплат, оскільки згідно з даними Єдиної інформаційної бази внутрішньо переміщених осіб скасовано дію довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 .

Доказів здійснення позивачу страхових виплат з 01.07.2024 по теперішній час відповідачем суду не надано.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров`я визначає Закон України Про загальнообов`язкове соціальне страхування від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі ЗУ № 1105-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону право на страхові виплати за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Пунктами 4, 7, 8 статті 41 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування передбачено, що страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Страхові виплати за поточний місяць здійснюються протягом місяця з дня настання страхового випадку. Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, здійснюються за рахунок коштів соціального страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону № 1105-XIV (в редакції, чинній з 01.01.2024 та на час припинення позивача страхових виплат) здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються: 1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) у разі смерті отримувача страхових виплат; 7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого; 8) в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 9 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості здійснення страхових виплат за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

Згідно з приписами Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або інші права, як це зазначено у ст. 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Стаття 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні визначає, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Отримання позивачем страхових виплат не може залежати від місця перебування особи, наявність чи відсутність довідки про взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної особи та проживання за адресою переміщення.

За викладеним у рішенні Європейського Суду з прав людини Пічкур проти України виплата соціальних платежів сама по собі не може ставити осіб, які проживають у різних країнах, у відносно схоже становище, оскільки будь-яка система соціального забезпечення, включаючи пенсійне забезпечення, у першу чергу створена для забезпечення певних мінімальних стандартів рівня життя осіб, що проживають у відповідній країні, та обслуговування їхніх потреб. Більше того, важко зробити якесь правильне порівняння між пенсіонерами, що проживають у відповідній країні, та тими, які проживають в іншому місці, через низку економічних та соціальних відмінностей, що застосовуються залежно від країни.

Практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд звернув увагу, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Так, перший пункт передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ відповідно достатті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, на час припинення страхових виплат позивачу ані Законом України № 1105 ані будь-яким іншим законом не визначалося втрату чинності довідки про реєстрацію внутрішньо переміщеної особою як підставу припинення таких виплат.Законами України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат», «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»такої підстави для припинення (призупинення) страхових виплат також не встановлені.

Відтак, припинення страхових виплат позивачу здійснено приправо та всупереч законам.

До цього ж, відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 4 цього Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Згідно забзацом 2 пункту 3частини другої статті 9 цього Закону разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання внутрішньо переміщена особа зобов`язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем отримання довідки не пізніш як за три дні до дня від`їзду.

Відповідно до абз. 8 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" у разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно забзацом другим пункту 3частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Водночас, п. 7-2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 визачає, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється прийняття рішення про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 карантин, встановлений з 12.03.2020 Постановою Кабінету Міністрів України Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та який неодноразово продовжувався до своєї відміни, відмінений на всій території України з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Оскільки рішення від 08.05.2023 «Про зняття з обліку та скасування дії довідки ОСОБА_1 » №2042-вс прийнято відповідачем 2 на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) позивача за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, у період дії карантину та всупереч прямій забороні на прийняття такого рішення до спливу 30 днів з дня відміни карантину, таке рішення є неправомірним, а відтак позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 від 08.05.2023 «Про зняття з обліку та скасування дії довідки ОСОБА_1 » №2042-вс є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України на відповідача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладений обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про недоведення відповідачем 1 правомірності припинення позивачу з 01.07.2024 страхових виплат підлягають задоволенню.

Виходячи з приписів п. 7 статті 41 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зважаючи, що виплати позивачу з 01.07.2024 припинені з вини уповноваженого органу, позивачу має бути виплачена несплачена сума страхової виплати з 01.07.2024 по теперішній час (без обмеження будь-яким строком), а отже вимоги про зобов`язання управління відновити позивачу нарахування страхових виплат та виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період, починаючи з 01.07.2024 також підлягають задоволенню.

Отже, заявлений позивачем адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, з огляду на що рішення про зобов`язання відповідача відновити виплату та сплатити заборгованість підлягає негайному виконанню в частині виплати за один місяць.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнена від їх оплати як інвалід 2 групи.

З огляду на викладене вище, на підставі положень Конституції України, Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 241-243, 245, 246, 291, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення нарахування страхових виплат ОСОБА_1 з 01.07.2024.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відновити нарахування страхових виплат та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по щомісячним страховим виплатам, починаючи з 01.07.2024.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області від 08.05.2023 «Про зняття з обліку та скасування дії довідки ОСОБА_1 » №2042-вс.

Рішення суду у межах суми страхових виплат за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін:

ОСОБА_1 (позивач) АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відповідач) - 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов, ЄДРПОУ 14099344;

Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради (відповідач 2) 64300, Харківської області, м. Ізюм, вул. Соборна, 20, ЄДРПОУ 03196564.

Суддя А.С. Михайлик