Ухвала

від 11.11.2024 по справі 200/7785/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

11 листопада 2024 року Справа №200/7785/24

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1

до відповідача Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському

районі

Донецької області Східного міжрегіонального управління

про визнання протиправними дій, скасування постанови, зобов`язання вчинити певні

дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління про визнання протиправними дій щодо винесення постанови у виконавчому провадженні ВП №73421657 про відкриття виконавчого провадження від 28.11.2023 при примусовому виконанні ухвали Слов`янського міськрайсуду від 21.11.2023 по цивільної справі №243/3716/23, визнання протиправними дій щодо винесення постанови у виконавчому провадженні ВП №73421657 про арешт коштів боржника від 29.11.2023 при примусовому виконанні ухвали Слов`янського міськрайсуду від 21.11.2023 по цивільної справі №243/3716/23, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження серії ВП №73421657, винесену 28.11.2023, скасування постанови про арешт коштів боржника серії ВП №73421657, винесену 29.11.2023, визнання протиправною бездіяльності щодо неформування подання про повернення грошових коштів у розмірі 13700,00 грн., зарахованих як сума виконавчого збору до державного бюджету, за формою згідно з додатком 1 до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зобов`язання сформувати та подати до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету подання про повернення грошових коштів у розмірі 13700,00 грн., зарахованих до державного бюджету як сума виконавчого збору, за формою згідно з додатком 1 до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 5 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі Zand v. Austria зазначив, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів .

З огляду на це, не вважається судом, встановленим законом орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

- спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

- спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

- спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

- спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

- за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

- спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

- спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

- спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

- спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

- спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

- спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

- спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Особливістю цих відносин є те, що вони пов`язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб`єктів у сфері публічно правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.

Тобто, специфіку публічно правового спору визначають: суб`єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов`язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду.

Що стосується кола суб`єктів публічно правового спору, то обов`язковим його учасником є суб`єкт публічного управління, який є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади, має особливий правовий статус, тому що наділений владними управлінськими функціями щодо об`єктів управління.

Специфіка публічно правового спору обумовлена, також, його підставою: він виникає у випадку порушення суб`єктом публічного управління суб`єктивних публічних прав та інтересів громадянина або організації.

Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно правовий характер, пов`язаний із сферою реалізації публічної влади.

Тобто, суттєвою ознакою публічно правового спору є участь у справі суб`єкту владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб`єктів і його рішення є обов`язковими для виконання.

Як вбачається з позовної заяви, вона містить вимогу про скасування постанов виконавчого провадження серії ВП №73421657 при примусовому виконанні ухвали Слов`янського міськрайсуду від 21.11.2023 по цивільної справі №243/3716/23.

Відповідно дост.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ч. 1ст. 448 ЦПК України).

Статтею 449 ЦПК Українизазначено, що скаргу може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Згідно п. 1 ч. 1ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до ч.ч.1, 2ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено зняття накладеного на майно божника арешту у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 2ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження"визначено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Згідно п.2 ч.4Закону України «Про виконавче провадження»підставою зняття арешту з майна (коштів) боржника є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.

Виходячи зі змісту п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», судам роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця в процесуальному порядку, передбаченомурозділом VII ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 28.10.2020 року (справа № 204/2494/20), в якій зазначено, що повернення державним виконавцем своєю постановою виконавчого документу стягувачу не змінює характеру правовідносин та вимоги боржника про скасування арешту майна не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем і він є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог ст. ст.42,48,175,447 ЦПК України.

Оскільки предметом вказаного позову є вимога позивача щодо скасування постанов про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні ВП №73421657 при примусовому виконанні ухвали Слов`янського міськрайсуду від 21.11.2023 по цивільної справі №243/3716/23, суд приходить до висновку, що вказана справа не повинна розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Оскільки у спірних взаємовідносинах існує спір про встановлення факту народження особи в певний час, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі.

Згідно ч. 6 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що він має право звернутися до місцевого загального суду в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.

На підставі викладеного, керуючись Кодексом адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

У відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління про визнання протиправними дій щодо винесення постанови у виконавчому провадженні ВП №73421657 про відкриття виконавчого провадження від 28.11.2023 при примусовому виконанні ухвали Слов`янського міськрайсуду від 21.11.2023 по цивільної справі №243/3716/23, визнання протиправними дій щодо винесення постанови у виконавчому провадженні ВП №73421657 про арешт коштів боржника від 29.11.2023 при примусовому виконанні ухвали Слов`янського міськрайсуду від 21.11.2023 по цивільної справі №243/3716/23, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження серії ВП №73421657, винесену 28.11.2023, скасування постанови про арешт коштів боржника серії ВП №73421657, винесену 29.11.2023, визнання протиправною бездіяльності щодо неформування подання про повернення грошових коштів у розмірі 13700,00 грн., зарахованих як сума виконавчого збору до державного бюджету, за формою згідно з додатком 1 до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зобов`язання сформувати та подати до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету подання про повернення грошових коштів у розмірі 13700,00 грн., зарахованих до державного бюджету як сума виконавчого збору, за формою згідно з додатком 1 до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Давиденко