Рішення

від 15.11.2024 по справі 280/7264/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 листопада 2024 року Справа № 280/7264/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 29.09.2017;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2017 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 29.09.2017, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу та набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням. 29.09.2017 позивача звільнено з військової служби, проте не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, із посиланням на норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про відпустки», Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 05.08.2024 відкрито провадження у справі № 280/7264/24; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач позов не визнав, надав відзив (вх. від 12.08.2024 № 37240), в якому зазначив, що порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період передбачений Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009. Позивач проходив військову службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України. Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29.09.2017 № 693-ОС позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення 29.09.2017. Між НОМЕР_3 прикордонним загоном та позивачем не виникало спору щодо нарахованого грошового забезпечення за весь час проходження військової служби позивача у НОМЕР_3 прикордонному загоні. Крім того, просить суд звернути увагу на факт явного порушення вимог ст. 45 КАС України з боку позивача, оскільки в своєму зверненні від 18.07.2024 він вимагав виплати «компенсації відпустки як учаснику бойових дій». Відповіддю НОМЕР_3 прикордонним загоном (в/ч НОМЕР_2 ) листом від 23.07.2024 вих. № 10/Д-61/60 повідомлено позивачу про те, що для отримання компенсації додаткової відпустки учаснику бойових дій необхідно надати фінансові реквізити заявника, на які буде сплачено суму компенсації. Позивач, знаючи про те, що в/ч НОМЕР_2 добровільно погодилась сплатити оспорювані кошти, зловживаючи процесуальними правами звернувся до суду із завідомо безпідставним позовом, фактично з відсутнім предметом спору. Отже, відповідач діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством. З урахуванням викладеного просить суд витребувати у позивача докази надання до в/ч НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонного загону) Державної прикордонної служби України протягом проходження військової служби у в/ч НОМЕР_2 відомостей про наявність у ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, рапортів щодо надання додаткової відпустки учаснику бойових дій або виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій за 2016-2017 роки. Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_3 прикордонного загону про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду. Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_3 прикордонного загону про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду у зв`язку із зловживанням позивачем процесуальними правами. У задоволенні позову ОСОБА_1 до НОМЕР_3 прикордонного загону про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити у повному обсязі. Справу розглядати за правилами загального позовного провадження за участю представника відповідача.

Щодо строку звернення до суду слід зазначити наступне.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом із тим, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22, в якій зазначено, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин.

Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду до обставин даної справи, слід зазначити, що у спірних правовідносинах право на звернення до суду з позовом не обмежується будь-яким строком.

Звідси, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду задоволенню не підлягає.

Що стосується залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із зловживанням позивачем процесуальними правами слід зазначити наступне.

Так, частиною 2 статті 45 КАС України передбачено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

На думку відповідача, позивачем подано завідомо безпідставний позов, за відсутності предмета спору, оскільки листом від 23.07.2024 вих. № 10/Д-61/60 повідомлено позивачу про те, що для отримання компенсації додаткової відпустки учаснику бойових дій необхідно надати фінансові реквізити заявника, на які буде сплачено суму компенсації. Тобто, в/ч НОМЕР_2 добровільно погодилась сплатити оспорювані кошти, натомість позивач звернувся до суду.

Разом із тим, відповідач не надає суду копії листа від 23.07.2024 вих. № 10/Д-61/60, на який посилається у відзиві. Крім того, фактично грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за спірний період позивачу не виплачена, що не заперечується відповідачем. Також слід зазначити, що така компенсація, за умови, якщо особа має на неї право, має виплачуватися при звільненні, і не вимагає звернення з окремою заявою вже після виключення зі списків особового складу. Отже, судом не встановлено подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер. Доказів протилежного відповідачем не надано. За таких обставин, клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із зловживанням позивачем процесуальними правами задоволенню не підлягає.

Що стосується клопотання відповідача про витребування доказів, слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 80 КАС України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Однак, клопотання відповідача не відповідає наведеним умовам, оскільки у ньому не зазначено обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Звідси, дане клопотання не підлягає задоволенню.

Щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження слід зауважити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 2 ст. 12 КАС України).

Згідно з пунктом 10 ч. 6 ст. 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (ч. 2 ст. 257 КАС України).

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 257 КАС України, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Як зазначено у ч. 1 ст. 260 КАС України, питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Як зазначено у ч. 7 ст. 262 КАС України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Зважаючи на те, що відповідачем не доведена необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження; дана справа є справою незначної складності і характер спірних правовідносин та предмет доказування в ній не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача.

Крім того, клопотання не містить будь-якої інформації стосовно предмету спору, яка може бути надана сторонами лише у судовому засіданні за участі їх представників та не може бути надана із заявами по суті справи.

Позивачем пред`явлено вимогу, яка згідно пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) належить до справ незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу та набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 31.07.2015 серії НОМЕР_5 .

Як вбачається із витягу з наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29.09.2017 № 693 ОС «По особовому складу», позивача виключено із списків особового складу з 29.09.2017. Відомостей про надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 2017 роки, або виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2017, наказ не містить.

Наведена обставина зумовила звернення ОСОБА_1 до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

На позивача, як на військовослужбовця, який проходив військову службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, розповсюджуються зазначені гарантії.

З огляду на зазначене, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2016 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2017.

У частині вимог позивача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44, то необхідно зазначити наступне.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).

За правилами пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій позивачу має бути проведено відповідачем з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Звідси, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2016 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2017, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 є належним способом захисту прав та інтересів позивача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2016 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2017.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2016 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2017, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення виготовлено та підписано 15.11.2024.

Суддя Ю.П. Бойченко