Рішення

від 08.11.2024 по справі 380/2116/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2024 рокусправа № 380/2116/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Кисильової О.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн щомісячно за період з 24.02.2022 по 30.06.2022;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 грн щомісячно за період з 24.02.2022 по 30.06.2022.

Ухвалою від 01.02.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за період з 24.02.2022 по 30.06.2022 відповідач протиправно не виплачував йому, як співробітнику Служби судової охорони, щомісячну додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". На переконання позивача, бездіяльність відповідача щодо не виплати вказаної винагороди порушує принцип дії нормативно-правового акта в часі та взяті Державою зобов`язання, які не можуть ставитися в залежність від наявності бюджетних асигнувань. Із наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити повністю.

07.02.2024 відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову. Зауважує, що згідно із пунктом 10 Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 № 384 грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Тобто для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату.

Натомість у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв`язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату.

Із наведених підстав, просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 проходить службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Львівській області на посаді контролера І категорії, що підтверджується посвідченням виданим 27.04.2023 серії НОМЕР_1 .

17.01.2024 представник позивача звернувся до Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області із заявою про нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

Листом від 22.01.2024 № вих. № 44.05-39 Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області повідомило позивача про те, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 і відповідно кошторису територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 30.06.2022, визначеної Постановою № 168, не передбачені та не затверджені, у зв`язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс територіального управління не дозволяє здійснити таку виплату.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами статті 161 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.

Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України.

Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби.

Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.

Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України .

Згідно із ч. 1 ст. 165 Закону № 1402-VIIІ грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Частиною 2 ст. 165 Закону № 1402-VIIІ грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Частиною третьою цієї ж норми передбачено, що співробітникам Служби судової охорони гарантується інший соціальний захист в обсягах та порядку, передбачених Законом України "Про Національну поліцію" для поліцейських, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Служби судової охорони.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 "Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони" затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі - Порядок № 384).

За змістом пунктів 4-7 Порядку № 384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до п. 8, п. 10 Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку № 384, до яких віднесено: час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я понад встановлені чинним законодавством строки.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (п. 17 Порядку № 384).

Відповідно до п. 15 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Пунктом 16 розділу І Порядку № 384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, строк якого продовжувався та діє на час ухвалення рішення.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

У пункті 1 цієї Постанови (у первинній редакції) встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

У пункті 5 цієї Постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 внесені, зокрема, такі зміни до Постанови № 168:

- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";

- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: "Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення";

- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом ДСА України від 31.10.2022 № 396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок № 396).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 396 додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами пункту 4 Порядку № 396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 № 396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 43, яка набрала чинності 21.01.2023, співробітники Служби судової охорони виключені з переліку кола осіб, які мають право на отримання додаткової винагороди на період дії воєнного стану.

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що з 24.02.2022 Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу, як співробітнику ТУ ССО у Львівській області, вказаної додаткової винагороди з мотивів відсутності необхідних бюджетних асигнувань та охоплюють період з 24.02.2022 по 30.06.2022.

Вирішуючи порушені в заявах по суті справи питання, суд враховує таке.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

Згідно зі статтею 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До додаткових видів грошового забезпечення Порядок № 384 відносить, зокрема, винагороди.

Виходячи з цього, встановлена постановою Кабінету Міністрів України № 168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.

У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України № 168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі "до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць".

Втім, в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (і № 168, і № 793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп і від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблені аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28.09.2004, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 змін до Постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди "до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць" замість "30000 гривень щомісячно" не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом "пропорційність" із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку № 384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому Постановою № 168 у первинній редакції, тому відхиляє доводи позивача щодо недопустимості застосування постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 для вирішення цього спору.

Також, виходячи з приписів ч. 3 ст. 7 КАС України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку № 396, оскільки за імперативною нормою ч. 2 ст. 165 Закону № 1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 "Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони" ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.

Разом із тим, пунктом 21 постанови Кабінету Міністрів України № 168 (у редакції Постанови від 07.07.2022 № 793), на виконання якого прийнятий Порядок № 396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.

У зв`язку з цим, визначення у пункті 7 Порядку № 396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.

Крім того, суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин Порядку №396 й у частині визначених ним порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття і набрання чинності цим Порядком. Водночас у спірний період однорідні правовідносини щодо порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони були врегульовані Порядком № 384, що й підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, відмова відповідача у виплаті позивачу додаткової винагороди, як однієї зі складових його грошового забезпечення, з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00, рішення від 08.11.2005).

Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.

Наведена вище правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023, висновок якого суд враховує при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин згідно з частиною 5 статті 242 КАС України.

Отже, беручи до уваги фактичні обставини справи, з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, суд дійшов висновку, що позивач, як співробітник Служби судової охорони, має право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, починаючи з 24.02.2022.

Водночас, суд ураховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 №43 внесені зміни до Постанови № 168, відповідно до яких, слова "співробітникам Служби судової охорони", виключено. Вказані зміни набрали чинності 21.01.2023.

З огляду на зазначене, починаючи з 21.01.2023 у позивача відсутнє право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168.

Суд зауважує, що відповідно до заяви позивача від 17.01.2024, позовні вимоги стосуються нарахування та виплати додаткової винагороди, згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, починаючи з 24.02.2022 по 30.06.2022.

Відтак, заявлені позивачем позовні вимоги необхідно задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди з 24.02.2022 по 30.06.2022 за кожний місяць служби у розмірі 30 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду з 24.02.2022 по 30.06.2022 за кожний місяць служби у розмірі 30 000,00 грн відповідно до Постанови № 168, пропорційно відпрацьованому часу, з урахуванням виплачених сум.

Щодо доводів відповідача про відсутність у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Територіального управління служби судової охорони у Львівській області видатків на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, у зв`язку з чим не можливо здійснити таку виплату, то на переконання суду такі є безпідставними, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 6 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою Кабінету Міністрів України № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

Європейський суд з прав людини, практику якого разом з Конвенцією відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, у рішенні від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.10.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21-44а10).

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, що є предметом спору у цій справі.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 .

Суд не здійснює розподілу судових витрат, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 13, 14, 72-78, 139, 241-246, 250 КАС України, суд

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області (80383, Львівська область, Львівський район, с. Малехів, вул. Лесі Українки, буд. 51; ЄДРПОУ 43167274) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) додаткової винагороди з 24.02.2022 по 30.06.2022 за кожний місяць служби у розмірі 30 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області (80383, Львівська область, Львівський район, с. Малехів, вул. Лесі Українки, буд. 51; ЄДРПОУ 43167274) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) додаткову винагороду за період з 24.02.2022 по 30.06.2022 за кожний місяць служби у розмірі 30 000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, пропорційно відпрацьованому часу, з урахуванням виплачених сум.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

СуддяКисильова Ольга Йосипівна