Рішення

від 07.11.2024 по справі 380/17003/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 рокусправа № 380/17003/24

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), у якому просить:

- визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у Львівській області в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги на сім`ю відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу на сім`ю відповідно до норм та розмірів, встановлених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 13.02.2024 внаслідок нещасного випадку на виробництві.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що є дружиною померлого внаслідок нещасного випадку на виробництві чоловіка ОСОБА_2 . З метою отримання на підставі ч. 5 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» одноразової допомоги на сім`ю, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої на день настання права на виплату, позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою, проте отримала відмову. Вважає таку поведінку відповідача протиправною та такою, що порушує її право на соціальний захист, у зв`язку з чим пред`явила цей позов до суду.

Ухвалою судді від 12.08.2024 позовну заяву залишено без руху.

На виконання вимог цієї ухвали 16.08.2024 позивачка подала заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додала оригінал документа про сплату судового збору.

Ухвалою судді від 21.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

30.08.2024 відповідач подав клопотання про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою судді від 03.09.2024 відповідачу продовжено строк для подання відзиву на позовну заяву.

02.09.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачкою обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що при призначенні страхових витрат потерпілим (членам їх сімей) пенсійний орган керується Законом №1105 та порядком №11, що діяв на момент настання нещасного випадку (13.02.2024), та якими визначено перелік необхідних документів. Стверджує, що для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого. Оскільки ця обставина не підтверджена поданими позивачкою документами, то у відповідача відсутні підстави для призначення такої соціальної виплати. З урахуванням наведеного, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, який 07.08.2010 зареєстрований Погірцівською сільською радою Самбірського району Львівської області, про що зроблено актовий запис №5.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 14.02.2024.

Так, на території трансформаторної підстанції ТП 105н6/0,4 кВ за адресою: АДРЕСА_1 під час виконання посадових обов`язків з ОСОБА_2 стався нещасний випадок, внаслідок якого від отриманих травм він помер. Цей факт підтверджується актом розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося/сталася) 13.02.2024 о 13 год 30 хв в Приватному підприємстві «Львівелектросервіс» код ЄРДПОУ 36828486 (форма Н-1/П), затвердженого 23.04.2024 начальником Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Відповідно до висновку комісії (розділ 7) нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом.

З довідки, виданої відділом «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Рудківської міської ради, від 17.05.2024 №641 вбачається, шо ОСОБА_2 не проживав за місцем реєстрації в АДРЕСА_2 та був знятий з реєстрації 14.02.2024.

За даними довідки від 13.05.2024 №276, виданої Погірцевим старостинським округом виконавчого комітету Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області, ОСОБА_2 з серпня 2010 року до березня 2022 року проживав без реєстрації в АДРЕСА_3 разом з дружиною ОСОБА_1 , дочками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , мамою дружини ОСОБА_6 , батьком дружини ОСОБА_7 .

Згідно з актом від 13.05.2024 № 130, складеного комісією майстрів дільниці ЛКП «Сяйво», ОСОБА_2 з 2022 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав разом з дружиною ОСОБА_1 та з дочками ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 .

20.06.2024 позивачка звернулася до відповідача із письмовою заявою про виплату одноразової допомоги на сім`ю відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Проте листом від 26.08.2024 № 16578-17706/С-53/8-1300/24 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило про відсутність правових підстав для призначення одноразової допомоги на сім`ю в разі смерті потерпілого, оскільки відповідно пункту 5.1 Постанови правління Фонду соціального страхування України №11 від 19.07.2018 «Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат» зі змінами, внесеними постановою правління Фонду соціального страхування України від 25.02.2021 №7, для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.

Вважаючи відмову відповідача у призначенні соціальної виплати протиправною, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з відмовою у призначенні одноразової допомоги на сім`ю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров`я регламентовані Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV).

Частиною 1 ст. 4 Закону №1105-XIV унормовано, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України.

На уповноважений орган управління та його територіальні органи, серед іншого, покладено завдання здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закон №1105-XIV).

За змістом ч. 1, 3 ст. 30 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Підставою для оплати потерпілому витрат на проведення професійної реабілітації, оплати соціальних послуг, а також для здійснення страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Суд установив, що 13.02.2024 на Приватному підприємстві «Львівелектросервіс» стався нещасний випадок, що підтверджується актом від 23.04.2024 за формою Н-1/П.

Пунктом 2 ч. 7 ст. 30 Закону №1105-XIV передбачено, що страхові виплати складаються з страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого).

Згідно з приписами ч. 5 ст. 36 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім`ї виплачуються:

1) одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;

2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.

Наведене свідчить, що у разі смерті потерпілого законодавець встановив коло осіб, які мають право на отримання одноразових страхових виплат сім`ї - допомоги сім`ї потерпілого (виплачується сукупно на сім`ю потерпілого) та страхової виплати (виплачується особам, які мали право на одержання утримання від потерпілого, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого).

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону №1105-XIV для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.

Приписами ч. 2 ст. 37 Закону №1105-XIV унормовано, що територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій:

1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами;

2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності;

3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат;

4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат;

5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання;

6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання;

7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання;

8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів;

9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи;

10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат (ч. 3 ст. 37 №1105-XIV).

Стаття 38 Закону №1105-XIV встановлює порядок розгляду справи про страхові виплати, згідно з якою територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

Статтею 39 Закону №1105-ХІV унормований вичерпний перелік підстав, за яких уповноважений орган управління вправі відмовити у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, зокрема, якщо: 1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку; 2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок; 3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку. Окрім цього, уповноважений орган управління відмовляє у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно з законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.

З метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, керуючись ст. 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону України №1105-XIV, правління Фонду соціального страхування України постановою від 19.07.2018 №11 затвердило Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат (далі - порядок №11). Порядок був чинний на момент настання нещасного випадку на виробництві, а тому застосовний до спірних правовідносин.

Пунктом 1.2. порядку №11 встановлено, що у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення (далі - управління (відділення) Фонду) зобов`язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті особам, які мають на це право, виплачуючи, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого.

Зі змісту п. 1.3, 1.4 порядку №11 випливає, що Управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом №1105-XIV та цим порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.

Рішення про страхові виплати приймається начальником управління Фонду або за його письмовим дорученням начальником підпорядкованого відділення Фонду та оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхової виплати за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах.

Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

Розділом V порядку №11 врегульовано питання призначення, зокрема, одноразової допомоги особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого.

Так, відповідно до п. 5.1. Розділу V порядку №11 для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються:

- заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою;

- копії паспорта;

- копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

- копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;

- копії документів, що підтверджують родинні зв`язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого);

- довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).

Для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.

Як зазначалося вище, позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначення одноразової допомоги в разі смерті потерпілого та надала відповідний пакет документів, в тому числі на підтвердження факту спільного проживання подала довідку, видану Погірцевим старостинським округом виконавчого комітету Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 13.05.2024 №276, та акт від 13.05.2024 № 130, складений комісією майстрів дільниці ЛКП «Сяйво».

Проте відповідач відмовив у призначенні одноразової допомоги сім`ї потерпілого, покликаючись на неспівпадіння реєстрації місця проживання позивачки та її померлого чоловіка.

Стосовно наведеного суд звертає увагу на таке.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (п. 1 ст. 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (ст. 12), Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 2). Стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Частинами 1, 6 ст. 29 Цивільного кодексу України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Отже, постійне проживання особи не завжди може співпадати з місцем її реєстрації.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, врегульовані Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV).

За змістом ст. 2 вказаного нормативно-правового акту громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

За дефініціями, закріпленими у ст. 3 Закон № 1382-IV цього нормативно-правового акту, вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

Місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

На підставі системного аналізу наведених нормативних приписів суд зазначає, що кожній фізичній особі гарантується вільний вибір місць проживання, кількість яких не обмежується.

07.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», якою затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).

Пунктом 4 порядку передбачено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Мета та порядок реєстрації місця проживання визначаються положеннями Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 №1871-IX.

Статтею 3 цього Закону регламентовано, що реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

Верховний Суд у постанові від 22.04.2024 у справі №420/17371/22 сформулював висновок, відповідно якого встановлений державою обов`язок особи зареєструвати єдине місце проживання зумовлено характером такого інструменту державного управління, з огляду на застосування останнього з метою реалізації, зокрема виборчих прав, надання низки адміністративних послуг, в тому числі і для ведення офіційного листування з державними органами.

У контексті спірних правовідносин, які виникли у цій справі, суд наголошує, що положеннями порядку №11 для отримання одноразової допомоги на сім`ю в разі смерті потерпілого встановлено вимогу щодо наявності однакового зареєстрованого місця проживання родини (дружини, дітей).

Проте ні Закон №1105-XIV, ні порядок №11 не містить визначення сім`ї та її членів.

Частиною 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі -СК України) передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Конституційний Суд України у рішенні від 03.06.1999 №5-рп/99 визначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

За змістом ч. 1 ст. 56 СК України дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.

Таким чином, з урахуванням предмету спору СК України є спеціальним законом, який має враховуватись при визначені поняття сім`ї та її членів під час вирішення питання про наявність права на отримання одноразової допомоги, передбаченої Законом №1105-XIV.

Цей висновок релевантний правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.04.2021 в справі №360/1239/19, під час розгляду справи за подібних правовідносин.

Конституційний суд України в абз. 3 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення від 01.06.2016 № 2-рп/2016 вказав, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.

У постанові від 22.04.2024 в справі №420/17371/22 Верховний Суд сформулював такий висновок: «враховуючи передбачену Основним Законом можливість вільного вибору особою свого місця проживання, а також те, що положення ЦК України, Закону №1382-IV передбачають можливість проживання у двох і більше місцях і при цьому не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації; зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті. Тому встановлена порядком №11 обов`язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві».

Суд звертає увагу, що Закон №1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг. Жодних інших підстав, визначених у ст. 45 Закону №1105-XIV, для відмови у здійсненні страхової виплати, яка є предметом цього спору, у межах спірних правовідносин не встановлено.

Необхідно також зазначити, що порядок №11 є підзаконним нормативно-правовим актом, що прийнятий Фондом соціального страхування на виконання вимог п. 8 ч. 1 ст. 7 Закону №1105-XIV.

Частинами 1-3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) регламентовано, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З урахуванням того, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а також встановлену під час розгляду цієї справи невідповідність положень п. 5.1. Розділу V порядку №11, що визначають підстави набуття права на одноразову допомогу сім`єю загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві, положенням Закону №1105-XIV, суд виснує, що під час вирішення спору у цій справі підлягає застосуванню нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Між тим 21.03.2024 набрав чинності Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 №4-1; одночасно втратив чинність порядок №11.

При цьому дискримінаційних умов, які стосуються обов`язковості однакового зареєстрованого місця проживання усієї родини, порядок №4-1 не містить.

За змістом висновків Верховного Суду, сформованих у справі №420/17371/22, неоднакове зареєстроване місце проживання членів сім`ї не впливає на отримання одноразової допомоги сім`ї потерпілого. Тому визначальним є факт проживання однією сім`єю.

Водночас суд вважає за необхідне наголосити на тому, що метою виплати одноразової допомоги сім`ї потерпілого у зв`язку зі смертю чоловіка є компенсація родині втрати годувальника.

За такого правового регулювання, з урахуванням предмету спору та встановлених обставин справи, суд виснував, що місце реєстрації проживання не є єдиним та безпосереднім доказом проживання позивачки з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті, а надані позивачкою докази (довідка, видана Погірцевим старостинським округом виконавчого комітету Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 13.05.2024 №276, та акт від 13.05.2024 №130, складений комісією майстрів дільниці ЛКП «Сяйво») є належними та достатніми для підтвердження місця фактичного проживання позивачки та її померлого чоловіка однією сім`єю.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачка має право на отримання одноразової допомоги як член сім`ї потерпілого, передбаченої ч. 5 ст. 42 Закону №1105-ХІV, а тому відмова відповідача у призначенні такої соціальної виплати є протиправною.

Що стосується обраного позивачкою способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивачки має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За змістом позовних вимог позивачка просить визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті одноразової допомоги на сім`ю відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». За своєю правовою природою протиправні дії суб`єкта владних повноважень це активна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи. Натомість протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 08.09.2022 у справі № 9901/276/19, від 04.07.2024 у справі №990/61/24.

У контексті спірних відносин, які склалися між сторонами спору, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не вчинив тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладеної на нього компетенції згідно з чинним законодавством, а тому настання для позивачки негативних наслідків пов`язано саме з бездіяльністю ГУ ПФУ у Львівській області.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз цієї норми дозволяє виснувати, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Оцінюючи поведінку відповідача, яка зумовила пред`явлення позивачкою цього позову, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та порушує право позивачки на отримання одноразової допомоги на сім`ю. За таких обставин відмова відповідача у здійсненні нарахування та виплати позивачці цієї страхової виплати є протиправною.

Тому вимоги адміністративного позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ у Львівській області, яка полягає у непризначені та невиплаті одноразової допомоги на сім`ю відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та зобов`язання відповідача призначити та виплатити одноразову допомогу на сім`ю відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).

Відповідач як суб`єкт владних повноважень жодними належними та допустимими доказами не довів правомірність своєї пасивної форми поведінки, пов`язаної з ненарахуванням та невиплатою одноразової грошової допомоги. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду. Тому такі міркування суд не враховує.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від формулювання позовних вимог, яке зазначене у позовній заяві.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду з цим позовом позивачка сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Отже, понесені позивачкою документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яка полягає у непризначенні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової допомоги на сім`ю відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу на сім`ю відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна