Рішення

від 08.11.2024 по справі 480/5555/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2024 року Справа № 480/5555/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5555/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України, у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за квітень-травень 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за квітень-травень 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 3028,00 грн;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень-травень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області на користь судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суму недоплаченої суддівської винагороди за квітень-травень 2024 року в розмірі 86118,00 грн;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 27.07.2010 позивач працює суддею Конотопського міськрайонного суду Сумської області. У спірний період ТУ ДСА України в Сумській області здійснило нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за за квітень-травень 2024 року, виходячи із прожиткового мінімуму в розмірі 2102 гривні, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 гривень, що на думку позивача, суперечить вимогам статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, у зв`язку з чим є протиправним. Вважаючи, що виплата суддівської винагороди за квітень-травень 2024 року у такому розмірі є протиправною та порушує його гарантоване право на оплату праці, позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб, встановлені строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач 1 подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що ТУ ДСА в Сумській області здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Так, положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України, а положеннями статей 148, 149 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік та, Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік встановлено, що базовий розмір для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні.

Законом №1928-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102 гривні, який є чинним, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню. Таким чином, з прийняттям Законом № 1928-ІХ зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Вважає, що ТУ ДСА України в Сумській області як розпорядник коштів нижчого рівня не має правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024р. поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, передбачених Законом №1928-1Х, та встановлених Законом України Про Державний бюджет України на 2024 рік.

Також відповідачем 1 подано заперечення проти розгляду справи за правилами загального провадження, яке ухвалою суду від 07.11.2024 було залишено без задоволення.

Відповідач 2 - Державна судова адміністрація України у встановлений судом строк відзив не надала.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач працює суддею Конотопського міськрайонного суду Сумської області з 27.07.2010, що підтверджується копією наказу голови Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27.07.2010 №60-б (а.с.10).

Наказом в.о.голови Конотопського міськрайонного суду Сумської області Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 від 13.06.2017 №13-6 позивачу встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15 % посадового окладу (зворот а.с.9).

Наказом голови Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 05.06.2020 №2-б позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 % посадового окладу, як такому, що має стаж роботи, що дає право на отримання щомісячної доплати за вислугу років понад 15 років (а.с.9).

Як вбачається з розрахункових листів за травень-квітень 2024 року (а.с.8), а також відзиву та пояснень відповідача 1, суддівська винагорода позивача за спірний період була нарахована та виплачена виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 у розмірі 2102,00 грн, відповідно до ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік.

Позивач, не погоджуючись з визначенням суддівської винагороди у такому розмірі, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд вказує наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі Закон № 1402-VIII, Закон України Про судоустрій і статус суддів) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За змістом частин першої, другої статті 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.

Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Згідно з частиною другою вказаної статті, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів" і не може визначатись (змінюватись) іншими законами України.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік установлено, що з 1 січня 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема, працездатних осіб складає: 3028 гривень, та окремо працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 гривні.

Судом з досліджених матеріалів справи встановлено, що у квітні-травні 2024 року посадовий оклад позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024рік, із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Вказана обставина не заперечується відповідачами.

У цій справі, вирішуючи спір по суті, суд наголошує на тому, що спосіб визначення розміру суддівської винагороди закріплений у статті 130 Конституції України, відповідно до якої, розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

Крім того, варто зауважити на тому, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, на виконання частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Як уже зазначалось, розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносились. Тож правових підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди не було.

Судом при цьому враховано, що відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України Про прожитковий мінімум № 966-XIV від 15.07.1999 (далі Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковим мінімумом є вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Суд акцентує увагу на тому, що у змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Отже, суд констатує, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Водночас, цей Закон не відносить суддів до соціальної демографічної групи населення стосовно якої прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Проте, як вже зазначалось вище, статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік, разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028, 00 грн. (з 01.01.2024), був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого визначено в сумі 2102,00грн., у той час, як ні до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який ставиться питання у позовній заяві (лютий-березень 2024р.), ні до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму відповідні зміни не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Доводи відповідача 1 щодо чинності статей 7 Законів України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік , Про Державний бюджет України на 2024 рік, та як наслідок, необхідності їх застосування до спірних правовідносин, суд не бере до уваги, з огляду на таке.

Закон України Про Державний бюджет України на 2024 рік фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік необхідно вважати загальними нормами (lex generalis).

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідачі неправильно визначилися із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

У справах № 400/2031/21 та № 360/503/21, обставини яких є подібними до цього спору, Верховний Суд висловив правову позицію щодо застосування положень статті 130 Конституції України, частини другої, третьої статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, зокрема, вказав, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.) у січні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік було неправомірним.

У подальшому вказані висновки Верховного Суду також були підтримані і у постановах від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22 від 27.07.2023 у справі № 240/3795/23, від 20.11.2023 по справі №120/709/22-а, від 29.08.2024 у справі №240/5659/22.

Водночас, доводи ТУ ДСА України в Сумській області щодо необхідності застосування висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 4 листопада 2020 року у справі №200/9195/19-а, Верховного Суду у постановах від 26.09.2018 у справі №820/1853/17, від 09.04.2020 у справі № 826/12172/17, від 17.03.2020 у справі №826/7286/18 суд вважає безпідставними, оскільки правовідносини, що розглядались у вказаних справах стосувались зміни розрахункової величини розміру суддівської винагороди з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, тобто не є подібними до спірних правовідносин у цій справі.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що обмеження виплати позивачу за квітень-травень 2024 року суддівської винагороди (шляхом обчислення її розміру, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. ) здійснено протиправно.

Щодо обраного позивачем способу захисту його порушених прав слід зазначити наступне.

За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно достатті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

У силу частин першої, другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання бюджетного запиту і подає його Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Пунктом 3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

ТУ ДСА України у Сумській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2024 рік.

Судом враховано, що відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 18.10.2023 у справі № 400/12428/21, підтриманих у постанові від 21.03.2024 у справі №400/1248/21, для правильного вирішення справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі.

Водночас, суд касаційної інстанції зауважив, що відповідно до правил частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Необхідність з`ясування участі ДСА України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди у повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У такому випадку невиплату суддівської винагороди у повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

У випадку ж, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але перший відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди у повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень першого відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

Отже, без з`ясування того, хто з розпорядників бюджетних коштів прийняв рішення про виплату суддівської винагороди із застосуванням непередбаченої Законом величини (ДСА України шляхом виділення територіальним органам ДСА відповідних бюджетних коштів у меншому розмірі, чи перший відповідач, нарахувавши позивачу суддівську винагороду в меншому обсязі попри виділення йому ДСА України відповідних бюджетних коштів), застосування ефективного способу захисту порушеного права є неможливим.

У цій справі суд враховує, що ДСА України, будучи ознайомленим із позовною заявою та відповідно, вимогами, викладеними в ній, так само цей відповідач був ознайомлений з ухвалами про витребування доказів, суду не було надано доказів (відзиву) на спростування обставин своєї бездіяльності в частині із не виділення коштів на виплату суддівської винагороди у належному розмірі.

Тобто фактично, другий відповідач жодним чином не спростовує, що ним не здійснювалось фінансування ТУ ДСА у Сумській області за спірний період для виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області суддівської винагороди із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на січень 2024 року в розмірі 3028,00г рн.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, доводи позивача щодо нездійснення другим відповідачем фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн за спірний період є такими, що жодним чином не спростовані ДСА України.

Отже, наявні підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди у належному розмірі пов`язана з бездіяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII), яка не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 КАС України. А відтак, під час розгляду справи підтверджено порушення протиправною бездіяльністю ДСА України права позивача на належне матеріальне забезпечення щодо отримання належного розміру суддівської винагороди, що є підставою для його поновлення.

При цьому, суд зауважує, що ТУ ДСА у Сумській області, хоч і не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та здійснювати виплату у вищому розмірі, втім необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.

ТУ ДСА в Сумській області, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2024 рік відповідно на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів Сумської області визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму у 2024 році.

Отже, відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату за спірний період суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2024 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі у 2024 році - 3028,00 грн.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачами зазначений обов`язок не виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік.

Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, беручи до уваги підтвердження під час розгляду справи факту не нарахування та не виплати ТУ ДСА України у Сумській області, позивачу суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону №1402-VIII, у спірний період та незабезпечення ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів ТУ ДСА України у Сумській області у повному обсязі фінансування виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період, суд, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладеного у постановах від 24 вересня 2020 року у справі №280/788/19, від 29 жовтня 2020 року у справі №280/729/19, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а, доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом:

- визнання протиправними дій ТУ ДСА в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень-травень 2024 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року у розмірі 2102,00 грн;

- зобов`язання ТУ ДСА в Сумській області нарахувати та виплатити судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суму недоплаченої за квітень-травень 2024 року суддівської винагороди відповідно до вимог ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус судців", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2024, що складає 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

Разом з цим, позовні вимоги в частині визнати протиправної бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за квітень-травень 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн та зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за квітень-травень 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 3028,00 грн, суд визнає ці вимоги безпідставними оскільки згідно про Положення "Державну судову адміністрацію України", затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, фінансування виплати суддівської винагороди окремо взятому судді не передбачена. Виконання рішення щодо стягнення коштів на користь стягувача передбачено інший механізм, ніж зобов`язання за рішенням суду у цій справі ДСА України забезпечити фінансування виплати заборгованості по суддівській винагороді.

Що стосується заяви позивача про звернення рішення до негайного виконання, суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки за нормами п.1. ч.1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправною бездіяльності та дій відповідачів та зобов`язання відповідачів вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішувалось питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми суддівської винагороди, така заява позивача не підлягає задоволенню за безпідставністю.

Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у цій справі щодо судового збору не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за квітень-травень 2024 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року у розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (вул. Перемоги, буд. 4, м. Суми, Сумська область, 40002, код ЄДРПОУ 26270240) нарахувати та виплатити судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 (вул. Садова, 8, м. Конотоп, Сумська область, РНОКПП НОМЕР_1 ) суму недоплаченої за квітень-травень 2024 року суддівської винагороди відповідно до вимог ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус судців", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2024, що складає 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Глазько