Рішення

від 12.11.2024 по справі 480/6821/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2024 року Справа № 480/6821/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6821/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за червень-липень 2024 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 за червень-липень 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розмір якого становить 3028 гривень;

- визнати протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за червень-липень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати та виплатити судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за червень-липень 2024 року, обчисливши її розмір виходячи у 2024 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів. Крім того, просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працює на посаді судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області. Вказує, що період червень - липень 2024 року відповідач протиправно здійснював нарахування і виплату позивачу суддівської винагороди виходячи не із розміру встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 грн), а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у розмірі 2102 грн. На переконання позивача, нарахування та виплата суддівської винагороди у зазначений період виходячи із спеціального розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є протиправною, оскільки положеннями частини другої, третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено інший порядок для визначення розміру прожиткового мінімуму, що застосовується під час розрахунку суддівської винагороди. Наголошує, що ці норми мають пріоритет і не можуть бути обмежені іншими законодавчими актами. Посилається на те, що під час прийняття нових законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та Законом № 1402-VIII гарантій незалежності судді, а законами про державний бюджет визначено іншу розрахункову величину, через що розмір її суддівської винагороди безпідставно зменшено.

Також, зазначає про протиправну бездіяльність Державної судової адміністрації України як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо невиділення коштів на виплату належної позивачу винагороди розпорядникам нижчого рівня.

Ухвалою суду від 06.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Від Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування вимог статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", якою визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня у розмірі 2102 гривні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, позивач працює суддею Конотопського міськрайонного суду Сумської області з 27 липня 2010 року.

Наказом голови Конотопського міськрайонного суду Сумської області "Про встановлення щомісячної доплати ОСОБА_1 " від 13.06.2017 № 13-б йому встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15 % посадового окладу судді.

Згідно наказу голови Конотопського міськрайонного суду Сумської області "Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 " від 05.06.2020 № 2-б позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40% посадового окладу.

Відповідно до розрахункових листів за червень - липень 2024 року суддівська винагорода позивача у період з червня по дипень 2024 року була нарахована і виплачена виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн, що також визнається відповідачем у відзиві.

Не погодившись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Приписами частини 1 статті 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Приписами частини 3 статті 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становить 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Спірним у межах цієї справи є питання застосування до розрахунку суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року в розмірі 2102 грн.

Як встановлено судом, позивачу суддівську винагороду у спірному періоді ( червень- липень 2024 року) обчислено на підставі приписів статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також вказати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон №966-XIV).

За приписами статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".

Разом з тим, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Крім того, суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020 визначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, закон про Державний бюджет на 2024 рік фактично містить змінену складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Втім, Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону". Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за наведеного правового підходу, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення закону про Державний бюджет на 2024 рік вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Суд вважає за необхідне підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року (3028 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн) у спірному періоді, на підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому, позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2024 складає 3028 грн.

За таких обставин, з метою ефективного та повного захисту прав позивача, з урахуванням правових висновків Верховного Суду та наведених норм чинного законодавства України, керуючись ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн у період з червня по липень 2024 року та зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати та виплатити йому суму недоплаченої у період з червня по липень 2024 року суддівської винагороди із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн, відповідно до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Щодо допущеної, на думку позивача, протиправної бездіяльності Державної судової адміністрації України, в частині невиділення коштів для виплати суддівської винагороди суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини щодо виплати суддівської винагороди у належному розмірі виникли між позивачем і Територіальним управління Державної судової адміністрації в Сумській області, яке в силу ч. 4 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснює функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів у межах області.

Водночас, Державна судова адміністрація України не має відповідати за цим позовом, адже між Державною судовою адміністрацією України та позивачем безпосередньо не виникло жодних правовідносин, у яких би цей суб`єкт владних повноважень порушив права позивача. Бюджетні правовідносини, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їхніх бюджетних повноважень (прав та обов`язків з управління бюджетними коштами), безпосередньо не стосуються позивача, що не дає підстав для залучення державних органів, які беруть участь у процесі формування і використання фінансових ресурсів для виплати суддівської винагороди, до участі у цій судовій справі.

Суд також наголошує, що саме правова поведінка відповідача 1 перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з порушенням прав позивача, в той час як правова поведінка Державної судової адміністрації України безпосереднього впливу на права позивача не справляла, оскільки за обставин цієї справи полягала лише в окремій дотичності до бюджетних правовідносин, при цьому така участь є реалізацією власної компетенції. Обставин вчинення під час такої правової поведінки протиправних дій, які б порушували права позивача судом не встановлено.

Щодо допуску до негайного виконання рішення суду в частині стягнення грошової винагороди в межах суми стягнення за один місяць то суд зазначає наступне.

У цій справі позивачем заявлено позовну вимогу про зобов`язання відповідача провести нарахування суддівської винагороди та за результатами її розгляду суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення. У резолютивній частині суд не визначає конкретний розмір суддівської винагороди, що належить до виплати позивачу, адже проведення таких розрахунків є повноваженням відповідача, що має бути реалізоване на виконання цього рішення суду.

Тобто, судове рішення у цій справі має зобов`язальний характер і не відноситься до рішень, які підлягають негайному виконанню, а тому підстави для задоволення вимог позивача про звернення рішення до негайного виконання відсутні.

Враховуючи вищезазначені положення, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області Державна судова адміністрація України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн у період з червня по липень 2024 року.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за червень-липень 2024 року, обчисливши її розмір виходячи у 2024 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал