Постанова

від 24.10.2024 по справі 160/16526/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 160/16526/22

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 ( суддя Серьогіна О. В.) в адміністративній справі №160/16526/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року позов задоволено.

Суд вирішив визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо відмови у виплаті грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь повнолітнього сина ОСОБА_1 02.11.2001 року, який перебуває на його утриманні на час навчання.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь повнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), який перебуває на утриманні батька ОСОБА_3 на час навчання починаючи з 25 травня 2022 року.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2023 року рішення суду залишено без мін.

11.07.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій заявник просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 НГУ щодо невиконання рішення суду у справі № 160/16526/22;

- зобов`язати Військову частину № НОМЕР_1 Національної гвардії України, на виконання рішення суду від 14.12.2022 року у справі № 160/16526/22 здійснити у повному обсязі нарахування та виплату грошового забезпечення після загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь повнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебуває на повному утриманні батька ОСОБА_3 на час навчання починаючи з 25 травня 2022 року;

- стягнути з Військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України за рахунок державних асигнувань кошти, нараховані за рішенням суду у справі № 16/16526/22 щодо грошового забезпечення після загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь повнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який перебуває на утриманні батька ОСОБА_3 на час навчання починаючи з 25 травня 2022 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 вказану заяву повернуто позивачеві з мотивів порушення позивачем строків, визначених ч. 4 ст. 383 КАС України.

Позивач не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та та направити справу для продовження розгляду.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року позов задоволено.

Суд вирішив визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо відмови у виплаті грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь повнолітнього сина ОСОБА_1 02.11.2001 року, який перебуває на його утриманні на час навчання.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь повнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), який перебуває на утриманні батька ОСОБА_3 на час навчання починаючи з 25 травня 2022 року.

Повертаючи заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява не відповідає вимогам частини 4 статті 383 КАС України, оскільки подана після спливу десятиденного строку для звернення до суду.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За правилами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Частиною 4 наведеної статті встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 383 КАС України у разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, така заява ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

Суд першої інстанції, повертаючи заяву, дійшов висновку, що позивач пропустив десятиденний строк звернення до суду з такою заявою.

Зокрема, суд першої інстанції виходив з того, що про порушення своїх прав позивач дізнався 14.12.2023 після сплати грошового забезпечення в сумі 658011 грн., тоді як з даною заявою, поданою в порядку ст. 383 КАС України, позивач звернувся до суду 10.07.2024

З цього приводу колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд, встановлюючи момент, з якого належить відраховувати десятиденний строк на звернення позивача до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, у постанові від 21.03.2019 у справі №805/1458/17 дійшов висновку, що звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби.

У постанові від 20.01.2021 (справа №640/1364/19) Верховний Суд дійшов наступних висновків:

«Аналіз зазначених вище норм свідчить, що подання до суду заяви у порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби.

Тобто при здійсненні судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 383 КАС України обов`язково підлягають з`ясуванню обставини виконання судового рішення в примусовому порядку, а не обставини невиконання відповідачем судового рішення в добровільному порядку.»

Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання застосування передбаченого статтею 383 КАС України строку подання заяви, у постанові від 07.07.2021 у справі №9901/226/19 дійшла наступних висновків:

«Власне установлений частиною четвертою статті 383 КАС України десятиденний строк звернення особою-позивачем з відповідною заявою передбачає, що така особа має право подати заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності на стадії виконання судового рішення упродовж цього відтинку, щойно дізнається або не могла не дізнатися, що суб`єкт владних повноважень діє відносно неї протиправно (видає не ті рішення або не видає відповідних рішень, займає пасивну позицію щодо виконання рішення суду, вдається до інших подібних дій).

Для визнання моменту відліку строку подання заяви має значення також обставина чи були дії, бездіяльність, рішення відповідача протиправними і чи особа-позивач мала реальну можливість (повинна була) дізнатися про юридичну природу такої поведінки (рішення, дії, бездіяльності), тобто коли вона насправді стала суб`єктом відповідних правовідносин, зумовлених протиправною поведінкою відповідача на стадії виконання рішення.

Важливо, що не будь-яка інформація, що стосується виконання судового рішення, може бути свідченням неналежного (протиправного) виконання рішення суду, а лише та, зі змісту якої можна визначити її протиправність.

Отже, день (явище, фактор), з якого починається перебіг строку оскарження, не є статичним, він є мінливим, ситуативним, динамічним, залежить від конкретних умов виконання судового рішення, послідовності та ролі дій суб`єктів виконавчого провадження.

Видається правильним, що визначення цього дня має провадитися не стільки від якоїсь певної разової зовнішньої події, скільки від сукупності факторів, приміром таких, що залежать від ролі, характеру та ступеня участі як стягувача, так і боржника. Власне зі співвідношення змісту дій суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, з одного боку, і дієвого ставлення стягувача до таких дій, з другого, можна визначити правову природу цих дій, час, з якого вони виникли й упродовж якого вони тривають, а звідси визначити, чи знав про них позивач, і якщо реально знав (не міг не знати) і через якийсь проміжок часу звернувся за захистом від них, то тоді можна уяснити правову природу цього звернення й визначити, чи воно було вчасним або відбулося з пропуском строку.

Суд не повинен тлумачити положення частини четвертої статті 383 КАС України у такий спосіб, щоб створювати перешкоди для забезпечення виконання рішення суду, і має бути в одній системі координат із принципом обов`язковості судового рішення.»

Як вбачається зі змісту поданої заяви, позивач не погоджується із сумою грошового забезпечення батька, яку відповідач виплатив позивачу на виконання рішення суду від 14.12.2022 по справі №160/16526/22. У своїй заяві позивач зазначив, що на звернення позивача від 22.11.2023 йому надійшло повідомлення від 19.12.2023, у якій зазначено, що 14.12.2023 платіжне доручення щодо нарахування позивачу виплат грошового забезпечення було надано до казначейства, а 16.12.2023 здійснено виплату за платіжною інструкцією від 14.12.2023 №2464. Позивач стверджує у своїй заяві, що йому за платіжною інструкцією від 14.12.2023 сплачено грошове забезпечення в сумі 658011 грн., але ця сума, на думку позивача, є неповною, становить приблизно лише 50% від належних виплат.

Обставини зазначені в заяві мають істотне значення для ухвалення процесуального рішення щодо можливості прийняття заяви ОСОБА_1 , до розгляду судом, що потребує їх додаткової перевірки.

У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

У Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику ЄСПЛ, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 1291 Конституції України та статтями 2, 14, 370 КАС України.

За таких обставин, вивчивши матеріали справи, факт невиконання судового рішення, неодноразові звернення позивача із заявами до відповідача із наданням інформації про виконання судового рішення, дійшов висновку, що суд першої інстанції формально розглянув заяву позивача та вказав на пропущення строку для звернення до суду. Таке рішення є передчасним. Відтак, ухвала суду першої інстанції прийнята без врахування всіх обставин.

За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, вказане призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 в адміністративній справі №160/16526/22 скасувати.

Справу направити на продовження розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з перебуванням судді Дурасової Ю.В. у відпустці повний текст постанови підписано 06 листопада 2024 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЮ. В. Дурасова

суддяО.М. Лукманова