Постанова

від 13.11.2024 по справі 160/33997/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 160/33997/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 в адміністративній справі №160/33997/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просив суд:

- визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2023 про відмову у звільненні з військової служби за результатами розгляду рапорта ОСОБА_1 ;

скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2023 про відмову у задоволенні рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 в адміністративній справі №160/7918/24 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, що Громадянин України ОСОБА_1 , проходить військову службу за мобілізацією з 15.03.2023р. у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого стрільця 1 відділення 2 патрульного взводу 3 патрульної роти патрульного батальйону (ВОС 100868П), у званні старшого солдата, є учасником бойових дій, що підтверджується копією паспорту, копією посвідчення № НОМЕР_2 від 16.08.2017р., відомостями, які містяться у копії військового квитка позивача серії НОМЕР_3 від 29.11.2016р. та у копії витягу з наказу від 21.03.2023р. №88, наявними у справі.

Так, у порядку підпорядкування, 26.07.2023р. позивач звернувся до свого безпосереднього начальника з рапортом про звільнення з лав Національної Гвардії України у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку із наявністю потреби здійснення догляду за дідусем на підставі ЛЛК. До даного рапорту було додано: копія довідки ЛЛК; свідоцтво про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; копія паспорту та РНКОПП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; договір №658; довідка про склад сім`ї; довідка про підтвердження місця роботи ОСОБА_2 , а також у вказаному рапорті позивач просив повідомити його по суті рапорту про розгляд порушеного питання в порядку, встановленому законодавством; у разі відмови у задоволенні рапорту з наведенням відповідних причин з посиланням на норми законодавства, що підтверджується змістом копії наведеного рапорту, наявного у справі.

В порядку підпорядкування, вказаний рапорт позивач подав своєму безпосередньому керівнику т.в.о. командира 3 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону сержанту ОСОБА_3 , а той, в свою чергу, подав рапорт до т.в.о. командира 1 стрілецького батальйону майору ОСОБА_4 , а останній, подав його на розгляд т.в.о. командира ВЧ НОМЕР_1 полковнику ОСОБА_5 , що підтверджується копією наведених рапортів від 26.07.2023р., наявних у справі.

В той же час, зі змісту рапорту ОСОБА_6 від 26.07.2023р., яким було передано рапорт позивача для розгляду, встановлено, що у ньому міститься відмітка, що здійснена кульковою ручкою, наступного змісту: «Немає правових підстав для звільнення в/с Н.Руда», поставлено підпис, при цьому, прізвище, посада, особи, яка зробила такий напис не зазначені, дата відсутня.

Доказів розгляду вказаного рапорту саме т.в.о. командира ВЧ НОМЕР_1 , полковником ОСОБА_7 із зазначенням причин відмови та з посиланнями на норми законодавства, відповідачем суду не надано.

Наведені вище обставини встановлені Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі №160/21014/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон №2232). Цей Закон також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч.1 ст.2 Закону №2232).

Згідно з ч.3 ст.2 Закону №2232, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232 визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому дія воєнного стану неодноразово продовжувалась і станом на час розгляду справи воєнний стан продовжує свою дію.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України був виданий Указ від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Як установив суд першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, позивач, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», був призваний на військову службу.

Згідно з ч.4 ст.2 Закону №2232, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-ХІV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Згідно зі ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення). Цим Положенням також регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Згідно з п.п.2 п.225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється, під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, зокрема, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема, у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшин) включно за всіма підставами командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Порядок звільнення, регламентований п.233 Положення, яким, зокрема, установлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз.3 п.241 Положення).

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи, що 26.07.2023 позивач звернувся до свого безпосереднього начальника з рапортом про звільнення з лав Національної Гвардії України у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку із наявністю потреби здійснення догляду за дідусем ОСОБА_2 на підставі ЛЛК. До даного рапорту було додано: копія довідки ЛЛК; свідоцтво про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; копія паспорту та РНКОПП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; договір №658; довідка про склад сім`ї; довідка про підтвердження місця роботи ОСОБА_2 , а також у вказаному рапорті позивач просив повідомити його по суті рапорту про розгляд порушеного питання в порядку, встановленому законодавством; у разі відмови у задоволенні рапорту з наведенням відповідних причин з посиланням на норми законодавства, що підтверджується змістом копії наведеного рапорту, наявного у справі.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 є дідом ОСОБА_1 (позивача).

Відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби, з огляду на наявність достатньої кількості повнолітніх осіб, що перебувають у родинних стосунках з дідусем позивача та можуть надавати (здійснювати) постійний догляд.

Так, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232 (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Таким чином, підставами для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану є, серед іншого: 1) необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи; 2) необхідність здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду.

При цьому, необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи не залежить від наявності інших, крім військовослужбовця, осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Наявність/відсутність інших, крім військовослужбовця, осіб, які можуть здійснювати постійний догляд, враховується під час розгляду питання про звільнення під час воєнного стану військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації через необхідність постійного догляду за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду.

Відповідно до довідки від 09 червня 2023 року №0382, виданої Центром надання адміністративних послуг Підгородненської міської ради ОСОБА_8 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , до складу сім`ї/зареєстрованих/ входять: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (заявник); ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син); ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (колишня невістка); ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (правнучка).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність інших, крім позивача, осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_8 .

На підставі викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 в адміністративній справі №160/33997/23,- залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 в адміністративній справі №160/33997/23,- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом.

Головуючий - суддяС.В. Чабаненко

суддяС.В. Білак

суддяІ.В. Юрко