Постанова

від 07.11.2024 по справі 420/12405/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/12405/24

Головуючий І інстанції: Єфіменко К.С.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 17.05.2024р.) у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства «Чапаєве» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

22.04.2024р. ФГ «Чапаєве» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Укртрансбезпеки, в якому просило суд визнати протиправною та скасувати постанову від 15.04.2024р. за №ПШ060213 про застосування до нього адміністративно-господарського штрафу у розмірі 51000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заступником начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Золотарьовим С.Б. 15.04.2024р. прийнято оскаржувану постанову №ПШ060213 застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі - 51000 грн. Разом із тим, позивач не згоден із вказаним рішенням, вважає його протиправним, незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки порушення водієм автомобіля, який належить позивачу, ПДР України в частині порушення вимог дорожніх знаків не може бути інкриміноване йому, як порушення законодавства про автомобільний транспорт. При цьому, в діях ФГ «Чапаєве» відсутні ознаки порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» в частині недотримання вагових нормативів.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження) позов ФГ «Чапаєве» - задоволено повністю. Визнано протиправною і скасовано постанову про застосування до ФГ «Чапаєве» адміністративно-господарського штрафу від 15.04.2024р. №ПШ060213. Стягнуто з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у сумі 3028 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 13.06.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.05.2024р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ФГ «Чапаєве» в повному обсязі.

21.06.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Укртрансбезпеки і призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ФГ «Чапаєве» був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 30.04.2015р.

09.03.2024р. посадовими особами Укртрансбезпеки (Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області) на підставі направлення на рейдову перевірку від 29.02.2024р. №000010 проведена рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.

09.03.2024р., відповідно до акту перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР046920, посадовими особами Укртрансбезпеки (Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області) під час проведення перевірки транспортного засобу марки: «RENAULT/KOGEL», державний реєстраційний номер: « НОМЕР_1 » / « НОМЕР_2 », водій - ОСОБА_1 , встановлено, що власником та автомобільним перевізником виступало ФГ «Чапаєве».

В ході здійснення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідачем було встановлено порушення ФГ «Чапаєве» вимог п.22.5 ПДР України та вимог дорожнього знаку 3.15, яким заборонено на рух транспортних засобів більше ніж 24 т, зафіксувавши перевищення зазначеним вище транспортним засобом нормативних вагових параметрів на 19,92 т (а саме 83%) від нормативно допустимої .

Загальною вага вказаного транспортного засобу, згідно з товарно-транспортною накладною від 09.03.2024р. №0004437, складає 43,92 т.

15.04.2024р. уповноваженою особою відповідача прийнято постанову №ПШ 060213, якою позивача було притягнуто до відповідальності, передбаченої ч.1, абз.17 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі - 51000 грн.

Не погоджуючись із правомірністю винесеної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд 1-ї інстанції, враховуючи, що порушення водієм автомобіля, який належить позивачу, ПДР України в частині порушення вимог дорожнього знаку 3.15, яким рух транспортних засобів більше ніж 24 т заборонено, не може бути інкриміноване ФГ «Чапаєве», як порушення законодавства про автомобільний транспорт, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та, як наслідок, скасування даної постанови.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не може погодитися з наведеними висновками суду першої інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, засади організації в діяльності автомобільного транспорту в Україні регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. №2344-ІІІ.

Відповідно до ч.7 ст.6 Закону №2344-III, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед іншого, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Згідно з ч.ч.14 та 17 ст.6 Закону №2344-III, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У силу ст.34 Закону №2344-III, автомобільний перевізник повинен, зокрема виконувати вимоги цього ж Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Як передбачено у ст.48 Закону №2344-III, автомобільні перевізники, водії зобов`язані мати та пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для автомобільного перевізника є документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, а також інші документи, передбачені законодавством. Для водія, у свою чергу, це посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, що виданий компетентними уповноваженими органами, або ж документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

У свою чергу, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30% при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абз.17 ст.60 Закону №2344-III).

Відповідно до ч.2 ст.29 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-XII, з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Також, за правилами ст.33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005р. №2862-IV, рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 «Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007р. №879) передбачено, що документальний габаритно-ваговий контроль - визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу.

Згідно з пп.5,6 п.2 Порядку №879, документальний габаритно-ваговий контроль - визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу. Вимірювальне і зважувальне обладнання - це технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів та мають нормовані метрологічні характеристики.

Згідно з відомостями, вказаними в товарно-транспортній накладній від 09.03.2024р. №0004437, фактична маса транспортного засобу та вантажу складає 43,92 т, на підставі чого співробітниками Укртрансбезпеки було встановлено перевищення нормативних вагових параметрів.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів стосовно організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначено положеннями «Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. №1567).

За приписами п.14 вказаного Порядку, рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури: автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту, відносно додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до п.3 «Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001р. №30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у п.22.5 ПДР України.

У свою чергу, єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють ПДР України, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306.

Згідно з п.22.5 ПДР України, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу - понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, як це чітко визначено п.4 Правил №30 та згадувалося раніше, здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові Державтоінспекцією, чи документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у п.22.5 ПДР України на 2% (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Наведеними правовими нормами закріплено повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю.

Разом із тим, як зазначалося колегією суддів, участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у п.22.5 ПДР України, допускається виключно лише за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Між тим, обов`язок отримати відповідний дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні чи внести плату за проїзд такого великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу дорогами загального користування покладається на перевізника.

Так, як з`ясовано колегією суддів, у досліджуваній ситуації фахівцями контролюючого органу було фактично встановлено факт перевезення ФГ «Чапаєве» вантажу зі значним перевищенням вагових параметрів без відповідного дозволу, чим грубо порушено вимоги дорожнього (заборонного) знаку 3.15, яким категорично заборонено рух транспортних засобів з вагою більше ніж 24 т. Даний дорожній знак забороняє рух усіх транспортних засобів, а також составів, якщо їхня фактична маса перевищує позначену на знаку величину.

Саме такі обставини і були встановлені актом перевірки від 09.03.2024р. №АР046920, т.б. співробітниками відповідача було чітко зафіксовано рух транспортного засобу, яке належнить ФГ «Чапаєве», без дотримання встановлених вагових обмежень, з огляду на наявні вагові обмеження (43.92 т - фактична маса транспортного засобу, тоді як 24 т - дозволена маса), відповідальність за що передбачена ст.60 Закону №2344-III.

Зазначеного позивачем не спростовано, та як до суду першої так і до суду апеляційної інстанції не було подано дозволу на участь у дорожньому русі транспортного засобу, вагові параметри якого значно перевищують допустимі.

Також, ще варто наголосити й на тому, що дорожній знак 3.15 може застосовуватися на мостах, шляхопроводах та естакадах, де результатами спеціальних досліджень обмежується вантажопідйомність. Важливо, що опорні конструкції вказаних вище будов не мають зазнавати переважаючого тиску, тому знак регламентує максимально можливе навантаження. Крім того, дорожній знак може застосовуватися і перед льодовою переправою, результати обстеження якої визначають здатність льоду витримати граничне навантаження.

Зрештою, дорожній знак 3.15 насамперед використовується для обмеження в`їзду в населені пункти транспортних засобів, фактична маса яких перевищує нормативно встановлену та здатна негативно вплинути на асфальтове покриття доріг або несприятливо позначитися на безпеці руху.

За загальним правилом, зона дії дорожнього знака - від місця встановлення до найближчого за ним перехрестя, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. При цьому, дія цих знаків не припиняється в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій та місцях перетину (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлені знаки пріоритету.

Так, як встановлено з матеріалів справи підтверджується наявними в ній доказами, належним позивачу транспортним засобом марки: «RENAULT/KOGEL», державний реєстраційний номер: « НОМЕР_1 » / « НОМЕР_2 », здійснювалось перевезення вантажу - соняшника урожаю 2023р. загальною масою - 43,92 т.

Вказаний документ було пред`явлено посадовим особам Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю водієм - Бойко О.В.

Однак, як вже зазначалося вище, фактична ж маса транспортного засобу під час руху в межах дії дорожнього (заборонного) знаку 3.15 не повинна була перевищувати - 24 т.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме позивачем не було порушено вимоги п.22.5 ПДР України, а це порушення було допущено виключно водієм даного транспортного засобу - ОСОБА_1 , який не виконав вимог дорожнього знаку 3.15, яким встановлено відповідну заборону, що, власне, свідчить про відсутність підстав для притягнення саме позивача до відповідальності за Законом №2344-III.

Водночас, посилання суду 1-ї інстанції на те, що порушення водієм транспортного засобу, який належить ФГ «Чапаєве», ПДР України в частині порушення вимог дорожніх знаків не може бути інкриміноване позивачу, як порушення законодавства про автомобільний транспорт, колегія суддів вважає безпідставними та необгрунтованими, оскільки перевізник (позивач) беззаперечно завчасно знав маршрут руху, що підтверджується наданою під час перевірки товарно-транспортною накладною від 09.03.2024р. №0004437, а відтак був зобов`язаний врахувати габаритно-вагові норми, встановлені для тієї чи іншої ділянки дороги і відповідно перевозити ту масу вантажу, яка не спричинить руйнування доріг загального користування.

Необізнаність же водія і автомобільного перевізника з вимогами стосовно нормативно дозволеної маси транспортного засобу з вантажем, з якою можна рухатися відповідною дорогою, не звільняє їх від обов`язку дотримуватися вказаної норми. При цьому, дорогою місцевого значення в цілому не заборонений проїзд вантажного транспорту з перевищенням вагових обмежень, однак для такого проїзду вимагається відповідний спеціальний дозвіл.

У світлі доводів учасників справи та встановлених обставин цієї справи, колегія суддів також наголошує й на тому, що законодавством України встановлено різні види відповідальності та різні суб`єкти відповідальності, зокрема, за КУпАП та за Законом №2344-III.

Так, згідно зі ст.122 КУпАП, суб`єктом відповідальності за порушення ПДР України є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення - водій, в той час як за Законом №2344-III, відповідальною особою є саме автомобільний перевізник.

А нормами ст.1 вказаного Закону визначено, що автомобільним перевізником вважається фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, а водієм - особа, яка керує таким транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

При цьому, вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Як визначено ст.33 Закону №2344-III, автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який у відповідності до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Автомобільний перевізник має, як це зазначалося раніше, виконувати вимоги цього ж Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів: забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв у відповідності до вимог законодавства; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

У цьому контексті, суд 1-ї інстанції вірно звернув увагу на те, що за своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до ст.60 Закону №2344-III, є саме адміністративно-господарським штрафом, тобто грошовою сумою, що сплачується виключно суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності (зокрема й нанесення шкоди державним автошляхам).

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивача, у даному конкретному випадку, фактично було притягнуто до адміністративно-господарської відповідальності як «автомобільного перевізника» за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме перевищення допустимих вагових обмежень, відповідальність за що передбачена ст.60 Закону №2344-III (адміністративно-господарський штраф у розмірі 51000 грн.).

У той же час, відповідальною особою за порушення вимог дорожніх знаків (ПДР) є виключно водій транспортного засобу.

Пунктом 8.4 ПДР України встановлено, що дорожні знаки (додаток 1) поділяються, зокрема, на групи: а) попереджувальні знаки, які інформують водіїв про наближення до небезпечної ділянки дороги і характер небезпеки; б) знаки пріоритету, які встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги; в) заборонні знаки, які запроваджують або скасовують певні обмеження в русі; г) наказові знаки, які показують обов`язкові напрямки руху або ж дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження тощо.

Відповідно до п.1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно з п.2.3 ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу та не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; не вчиняти дій, внаслідок яких може бути пошкоджено автомобільні дороги та їх складові, а також завдано шкоди користувачам.

Також, у силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримуватись вимог цього ж Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Таким чином, водій самостійно обирає безпечну швидкість руху, самостійно змінює напрямки руху, дотримується вимог дорожніх знаків та дорожньої розмітки і, загалом, самостійно безпечно керує транспортним засобом та контролює його рух у конкретних дорожніх умовах.

За змістом п.п.1.3,1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія або ж бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Нормами ч.1 ст.122 КУпАП передбачено відповідальність водіїв за порушення вимог дорожніх знаків і розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах.

Отже, суб`єктом вищезазначених правопорушень є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення. При цьому, порушення цієї норми, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить - 340 грн.

Враховуючи те, що фактична загальна маса транспортного засобу, зазначеного в оскаржуваній постанові, є більшою за гранично допустиму, що була визначена дорожнім (заборонним) знаком 3.15 (не більше ніж 24 т), відповідач цілком правомірно дійшов висновку про наявність в діях позивача правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.60 Закону №2344-III, тобто перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30% при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу.

Інакше розуміння вищевказаних норм Закону №2344-III, на переконання колегії суддів, може створити ситуацію коли суб`єкт господарювання (а саме автомобільний перевізник), незалежно від ваги належного йому транспортного засобу та допустимих вагових обмежень на окремій ділянці дороги, автоматично буде звільнятися від адміністративно-господарської відповідальності за перевищення нормативних вагових параметрів, встановлених саме дорожнім знаком 3.15 на відповідній ділянці дороги, нівелювавши при цьому необхідність його встановлення, а також можливість та, в першу чергу, необхідність відшкодування нанесеної цим автомобільним перевізником шкоди державним автошляхам (за відсутності дозволу). Як наслідок, на певній ділянці дороги (в межах дії заборонного знаку) відповідальність за перевезення неподільного вантажу без відповідного дозволу або ж подільного вантажу з порушенням встановлених обмежень (навіть на 89%, як у розглядуваному випадку) буде нести виключно водій транспортного засобу та, фактично, у фіксованому розмірі - 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340 грн.).

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача є суттєвими та свідчать про невідповідність висновків суду 1-ї інстанції обставинам справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та лише суб`єктивній думці останнього.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, у відповідності до п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне частково скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ФГ «Чапаєве» в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову Фермерського господарства «Чапаєве» - відмовити в повному обсязі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови виготовлено: 07.11.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко