Постанова

від 05.11.2024 по справі 640/13961/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/13961/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Дудін С.О.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Епель О.В., Костюк Л.О.,

при секретарі Литвин С.В.

за участю:

представника відповідача: Балабана Д.О.

представника третьої особи: Драчової М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі 365» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі 365» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах економіки та комунальних послуг, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивача - Національний банк України та Антимонопольний комітет України, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» про визнання протиправною та скасування постанови в частині, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджі 365» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Енерджі 365») звернулося до суду з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах економіки та комунальних послуг (далі по тексту - відповідач, НКРЕКП) в якому просило визнати протиправним та скасувати підпункт 2 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 09.08.2022 № 923 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332», якою доповнено новим підпунктом 20 пункт 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25 лютого 2022 року №332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року у задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким закрити провадження по даній справі (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Енерджі 365» зареєстровано 07.07.2017, як юридична особа, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

09.08.2022 НКРЕКП було прийнято Постанову №923 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332».

Підпунктом 2 пункту 1 Постанови №923 встановлено доповнити постанову НКРЕКП, від 25 лютого 2022 року № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» новим підпунктом такого змісту (далі по тексту - оскаржувана постанова):

« 20) фінансові зобов`язання учасників ринку за договорами про врегулювання небалансів електричної енергії забезпечуються шляхом грошових коштів та/або у вигляді банківських гарантій, оформлених фінансовими установами, що входять до переліку системно важливих банків відповідно до рішення Правління Національного банку України від 09 березня 2022 року № 120-рш «Про визначення системно важливих банків».

ОСП (у ролі АР) має право відмовити учаснику ринку у прийнятті банківської гарантії за відповідним договором про врегулювання небалансів електричної енергії, якщо фінансова установа, що її оформила:

не віднесена Національним банком України до переліку системно важливих банків;

не виконала зобов`язання за відповідною банківською гарантією та/або відображена в переліку банків, що не виконали зобов`язання, оприлюдненому на сайті ОСП.».

Пунктом 2 вказаної постанови визначено, що ця постанова набирає чинності з дня її прийняття, крім підпункту 2 пункту 1 цієї постанови, який набирає чинності з 01 вересня 2022 року.

Вважаючи протиправним пп. 2 пункту 1 оскаржуваної постанови НКРЕКП від 09.08.2022 № 923, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані положення пп. 2 пункту 1 постанови НКРЕКП від 09.08.2022 № 923 втратили чинність, у зв`язку з новою редакцією підпункту 20 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року №332, в якій відсутні оскаржувані позивачем положення, а тому на момент прийняття рішення у цій справі, предмет спору у межах спірних правовідносин відсутній, що виключає можливість задоволення позовних вимог ТОВ «Енерджі 365».

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Правовий статус НКРЕКП, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначені Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016 №1540-VIII (далі-Закон №1540, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч. 1 статті 1 Закону №1540 НКРЕКП (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.

Регулятор є колегіальним органом, що здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до ч.1 статті 3 Закону №1540 регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Частиною другою статті 3 Закону №1540 встановлено, що регулятор здійснює державне регулювання шляхом:

1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом;

2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг;

3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом;

4) державного контролю та застосування заходів впливу;

5) використання інших засобів, передбачених законом.

Згідно з ч.3 статті 3 Закону №1540 основними завданнями Регулятора є:

1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг;

2) сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів;

3) сприяння інтеграції ринків електричної енергії, природного газу України з відповідними ринками інших держав, зокрема в рамках Енергетичного Співтовариства, співпраці з Радою регуляторів Енергетичного Співтовариства, Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та національними регуляторами енергетики інших держав;

4) забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами;

5) сприяння транскордонній торгівлі електричною енергією та природним газом, забезпечення інвестиційної привабливості для розвитку інфраструктури;

6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг;

7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища;

8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг;

9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг;

10) інші завдання, передбачені законом.

Відповідно до ч. 4 статті 14 Закону №1540 регулятор на своїх засіданнях, зокрема, розглядає та приймає рішення з питань, що належать до його компетенції.

Згідно з абзацом 3 ч. 5 статті 14 Закону №1540 рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.

Частинами 6-9 статті 14 Закону №1540 передбачено, що рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Відсутність державної реєстрації рішень Регулятора не є підставою для відмови суду у прийнятті заяви про їх оскарження.

Регулятор веде реєстр всіх прийнятих рішень та забезпечує вільний доступ до них на своєму офіційному веб-сайті у затвердженому ним порядку.

Рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, та рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Регулятора, якщо більш пізній строк набрання чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня оприлюднення рішення. Регулятор оприлюднює свої рішення не пізніше п`яти робочих днів з дня їх прийняття.

Інші рішення Регулятора набирають чинності з дня їх прийняття, якщо рішенням не встановлено більш пізній строк набрання чинності, та доводяться до відома осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Регулятором.

Рішення Регулятора, крім тих частин рішень, що містять таємну інформацію, підлягають оприлюдненню протягом п`яти робочих днів з дня їх прийняття на офіційному веб-сайті Регулятора. Обсяг конфіденційної інформації, що не підлягає розкриттю, визначається Регулятором на підставі клопотання заінтересованих осіб з урахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Рішення Регулятора є обов`язковими до виконання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно з п.1 ч.1 статті 17 Закону №1540 для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, зокрема, приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.

Регулятор має право, зокрема, приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов`язковими до виконання (п.1 ч.2 статті 17 Закону №1540).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Енерджі 365», обґрунтовуючи свої вимоги, вказує на те, що спірним підпунктом Постанови №923 безпідставно надано перевагу для фінансових установ, що входять до переліку системно важливих банків, у той час як Законом України «Про банки та банківську діяльність» не передбачено жодних переваг для системно важливих банків порівняно з іншими банками.

Позивач зауважив, що нормами чинного законодавства не передбачено повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг по визначенню порядку надання фінансового забезпечення оплати послуг транспортування та зберігання (закачування, відбору) природного газу, у тому числі, вимог до банківських гарантій.

Також, апелянтом зазначено, що пп. 2 пункту 1 Постанови №923 обмежено позивача у вільному виборі банку-гаранту, що свідчить про втручання відповідача у господарську діяльність ТОВ «Енерджі 365».

Досліджуючи обставини справи та доводи сторін, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що станом на момент розгляду справи по суті та прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції, оскаржуваний підпункт постанови НКРЕКП від 09.08.2022 №923 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332» втратив чинність.

Так, 27.01.2023 року НКРЕКП була прийнята постанова №150 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332», пунктом 1 якої постановлено:

- підпункт 20 пункту 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25 лютого 2022 року № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» викласти в такій редакції:

« 20) фінансові зобов`язання учасників ринку за договорами про врегулювання небалансів електричної енергії забезпечуються шляхом надання грошової гарантії у розмірі не менше 50% від необхідного обсягу фінансової гарантії такого учасника ринку на торговий день d за умови забезпечення непокритого грошовою гарантією обсягу фінансової гарантії такого учасника ринку шляхом надання фінансової гарантії банку.

ОСП (у ролі АР) має право відмовити учаснику ринку у прийнятті банківської гарантії за відповідним договором про врегулювання небалансів електричної енергії, якщо фінансова установа, що її оформила, не виконала зобов`язання за відповідною банківською гарантією або відображена в переліку банків, що не виконали зобов`язання, оприлюдненому на сайті ОСП.».

Пунктом 2 вказаної постанови визначено, що ця постанова набирає чинності з 01 березня 2023 року.

Отже, під час розгляду справи НКРЕКП було прийнято постанову від 27.01.2023 №150, якою викладено у новій редакції пункт 20 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року №332, тобто замінено формулювання вказаного пункту постанови №332, яке було визначено підпунктом 2 пункту 1 постанови №923.

Вимога щодо оформлення банківських гарантій виключно фінансовими установами, що входять до переліку системно важливих банків, з якою категорично не погоджувався позивач, і яка стала підставою для звернення до суду з даним позовом, змінена редакція пункту 20 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року №332 не містить.

Вказане свідчить про те, що спірний пункт постанови №923 фактично втратив чинність під час розгляду даної справи в суді першої інстанції.

З огляду на вказані обставини та доводи апелянта про необхідність закриття провадження по справі, а не відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені ст.264 КАС України.

Відповідно до частин 1-3 вищевказаної статті, її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

При цьому, приписами ч.2 статті 265 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, процесуальним законодавством регламентовано порядок втрати чинності нормативно-правового акта в разі визнання його протиправним, а саме: з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, положення процесуального законодавства містять імперативне положення, яким по суті визначено повноваження суду при розгляді справи про визнання протиправним та скасування нормативно-правового акта та яке передбачає, що відповідний нормативно-правовий акт може бути визнаний нечинним відповідним рішенням суду лише з моменту набрання ним законної сили.

З огляду вказані правові положення КАС України, суд не наділений повноваженням визнання нормативно-правового акта нечинним з моменту його прийняття, зокрема, й з огляду на те, що останнє може порушувати принцип правової визначеності.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 23.03.2023 у справі №640/6699/20, в якій наголошено, що юридичний спір має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Водночас, відсутність чинного оспорюваного положення нормативно-правового акта свідчить про відсутність предмету спору, що унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 826/24498/15.

Окрім того, подібнім правовідносинам, предметом якої був НПА, що втратив чинність, була надана правова оцінка Верховним Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі 640/18067/18, в якій касаційна інстанція дійшла висновку, що суб`єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, коли нормативно-правовий акт чинний і продовжує регулювати певні відносини, внаслідок яких відбувається порушення його прав та/чи законних інтересів.

Також, Верховним Судом констатовано, що до суду може бути оскаржений певний акт суб`єкта владних повноважень, який набрав чинності, є чинним та створює юридичні наслідки.

Натомість, оскаржуваний акт, який на момент, прийняття судового рішення у судовій справі, вже був не чинним, не підлягає повторно визнанню нечинним, в порядку статті 264 КАС України, враховуючи приписи частини третьої цієї статті, оскільки нормативний акт, що є не чинним не може бути оскаржений, а отже і скасованим в судовому порядку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 640/2412/20.

Тотожний підхід до питання визнання нечинним в судовому порядку нормативно-правового акта, що втратив чинність внаслідок визнання його нечинним органом, що його прийняв, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі №640/10978/19 та від 01 лютого 2023 року у справі № 640/18067/18.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Дослідивши практику Верховного Суду в подібних правовідносинах та обставини даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку не підлягають застосування п.8 ч. 1 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі, на які посилається апелянт, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, враховуючи фактичні обставини справи за наслідками їх офіційного з`ясування судом, не призведе до поновлення порушених, на думку позивача, його прав та інтересів.

Аналогічного висновку щодо унеможливлення в такому випадку судового захисту прав та інтересів позивача у спосіб визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень (пункт 1 частини другої статті 245 КАС України), що є підставою для відмови у задоволенні позову, дійшов Верховний Суд у постанові від 06.08.2021 у справі № 640/12090/19.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі 365» - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Епель

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 11.11.2024 року