Постанова

від 12.11.2024 по справі 320/46108/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/46108/23

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.

За участю секретаря: Куць М.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року, суддя Жукова Є.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованої території України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованої території України, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України надати ОСОБА_1 рішення (витяг з рішення) Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 18.04.2023 про не підтвердження факту позбавлення ОСОБА_1 особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

- зобов`язати Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України надати ОСОБА_1 рішення (витяг з рішення) Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 18.04.2023 про не підтвердження факту позбавлення ОСОБА_1 особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України щодо відмови у наданні ОСОБА_1 витягу з рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 18.04.2023 про непідтвердження факту позбавлення ОСОБА_1 особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Зобов`язано Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України надати ОСОБА_1 витяг з рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 18.04.2023 про не підтвердження факту позбавлення ОСОБА_1 особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривень 60 копійок.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у сумі 3 000 (три тисячі) гривень.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині витрат на правничу допомогу, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року в частині стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованої території України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмір 10000,00 грн. Також в апеляційні скарзі апелянт просить стягнути з Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованої території України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмір 5 000,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційну скаргу подано на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Комсомольським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області.

09 лютого 2023 року позивач звернувся до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованої території України із заявою від 06.02.2023 про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України в порядку Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

05 травня 2023 року на електронну пошту позивача від Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованої території України надійшов лист від 05.05.2023 за вих. №22/Н-2420-8.3-4930, яким повідомлено, що Комісією за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України прийнято рішення від 18.04.2023 про непідтвердження факту позбавлення ОСОБА_1 особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, у зв`язку з тим, що рішення не набрало достатньої кількості голосів.

16 червня 2023 року на електронну пошту позивача від Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованої території України надійшов лист від 16.06.2023 за вих. №22/н-8979-6.3-6646, яким позивачу відмовлено у наданні запитуваного рішення, у зв`язку із тим, що протоколам засідань Комісії присвоюється гриф «для службового користування», що регулюється частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Вважаючи відмову Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованої території України надати рішення Комісії від 18.04.2023 стосовно ОСОБА_1 про відмову у задоволенні його заяви від 06.02.2023 про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року року адміністративний позов задоволено повністю та стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у сумі 3 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн та просить ухвалити нове рішення, яким стягнути з Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованої території України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмір 10000,00 грн, а тому суд надає правоу оцінку правовідносинам в межах доводів апеляційної скарги.

Так, відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частин четвертої та п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частина сьома статті 134 КАС України визначає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час, витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

За змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи у суді першої інстанції, у розмірі 10 000,00 грн представником позивача надано наступні документи: копію договору про надання правової допомоги №20-пд/2023 від 02.06.2023; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВТ №1037244, копію додатоку №1 до договору про надання правничої допомоги №20-пд/2023 від 02.06.2023; копію звіту №1 про надані послуги за договором №20-пд/2023 від 02.06.2023.

Згідно звіту №1 про надані послуги за договором №20-пд/2023 від 02.06.2023 позивачу надано послуги: складення позову та заяви про розподіл витрат на правничу допомогу становить 10 000,00 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 КАС України).

Отже, відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20.

Таким чином, вищезазначеними документами, копії, яких долучаються до заяви, підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та право на їх стягнення з відповідача.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № №826/15063/18 (адміністративне провадження №К/9901/18029/19).

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі "East/West Alliance Limited" проти України" оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).

У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).

У справі "Черніус та Рінкевичюс проти Литви" (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах "Beinaroviс and others v. Lithuania", заява № 70520/10, пункт 140 та "Radchikov v. Russia", заява № 65582/01, пункт 50).

ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах "Stankiewicz v. Poland", заява № 46917/99, пункт 75).

Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі "Zubac v. Croatia" (заява №40160/12, пункти 76- 86).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №160/6762/21.

Водночас, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Зазначене свідчить, що відповідач, як особа, яка заперечує відносно визначеного позивачем розміру витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

На виконання зазначеного обов`язку суб`єктом владних повноважень - Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованої території України у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання щодо неспівмірності заявлених судових витрат на правничу допомогу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів проаналізувавши надані докази, враховуючи критерій співмірності, обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, а також складність справи (справа малозначна), приходить до висновку, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у сумі 3 000,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Окрім того, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, відсутні правові підстави для стягнення з Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованої території України на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Кобаль М.І.