Постанова

від 07.11.2024 по справі 500/51/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 500/51/24

адміністративне провадження № К/990/34395/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБС1"

на додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року (суддя Мандзій О.П.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2024 року (судді: Ніколін В.В., Гінда О.М., Матковська З.М.)

у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБС1"

до Головного управління ДПС у Тернопільській області, Державної податкової служби України

про визнання протиправними та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБС1" (далі також - Позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі також - Відповідач) від 19 грудня 2023 року №10192284/44568528 та №10192282/44568528 про відмову в реєстрації податкових накладних; зобов`язати ДПС України зареєструвати податкові накладні від 28 грудня 2022 року №1 та від 20 листопада 2023 року №1.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 5 березня 2024 року адміністративний позов задовольнив.

Представник Позивача звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі щодо вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу.

Тернопільський окружний адміністративний суд додатковим рішенням від 21 березня 2024 року заяву представника ТОВ "ВБС1" задовольнив. Ухвалив додаткове рішення щодо судових витрат у справі в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ТОВ "ВБС1" судові витрати, пов`язані з розглядом справи, на професійну правничу допомогу урозмірі 1250 грн. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь ТОВ "ВБС1" судові витрати, пов`язані з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 1250 грн.

Суд першої інстанції оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суть виконаних послуг, вказав, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 17 500,00 грн є неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. Суд першої інстанції вказав, що надані адвокатські послуги охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, без належного обґрунтування такого розміру.

Крім того, суд першої інстанції врахував заперечення відповідача про відсутність підстав для компенсації витрат на правову допомогу, обґрунтованість та необхідність яких не підтверджено належними та допустимими доказами. Суд звернув увагу, що ця справа є справою незначної складності, а також врахував відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені у позові та відповіді на відзив Позивача, що спрощувало роботу адвоката при їх підготовці, а тому, на думку суду, підготовка даних заяв по суті справи не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 8 серпня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ "ВБС1" залишив без задоволення, а додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року - без змін.

Ухвалюючи постанову, апеляційний суд вказав, що:

- суд першої інстанції правильно зауважив, що враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суть виконаних послуг, сума, заявлена до відшкодування у розмірі 17500,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. Надані адвокатські послуги охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, без обґрунтування неминучості в такому розмірі;

- аналізуючи зміст заяви представника Позивача про ухвалення додаткового рішення, а також дослідивши докази, які були подані на підтвердження понесення Позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що судові витрати Позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів;

- суд першої інстанції врахував заперечення Відповідача про відсутність підстав для компенсації витрат на правову допомогу, обґрунтованість та необхідність яких не підтверджені належними та допустимими доказами;

- суд першої інстанції прийняв правильне додаткове рішення, яким задовольнив заяву Позивача про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції та вказуючи на порушення судами норм матеріального та процесуального права, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі №500/51/24 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року, а також прийняти нову постанову про стягнення з відповідачів понесених Позивачем у справі витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження представник Позивача визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

Доводить, що суди при вирішенні спору не врахували правових висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19. За змістом цього висновку: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Також представник Позивача стверджує, що визначена судом сума є негідною оцінкою роботи адвоката.

Крім того, Позивач наголошує, що відповідачі не просили суд про зменшення розміру компенсації витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головне управління ДПС у Тернопільській області заперечує проти відшкодування витрат на правову допомогу в повному обсязі, оскільки вважає, що такі є завищеними та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Покликаючись на низку правових висновків Верховного Суду Відповідач вважає, що зазначені Позивачем витрати документально не підтверджені та не доведені, є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з Головного управління ДПС у Тернопільській області становить надмірний тягар для Відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) в період провадження в суді першої інстанції, із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

2. ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАЯВИ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ВИТРАТ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ ТА ДОКАЗИ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ЇХ ПОНЕСЕННЯ

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судами при вирішенні питання про необхідність стягнення витрат на правничу допомогу, на підтвердження понесених витрат у розмірі 17000 грн на правничу допомогу представником Позивача до заяви надано копії: договору про надання правової допомоги та звіту адвоката.

Відповідно до цього звіту на підставі договору адвокат надав послуги у сумі 17500 грн, а саме:

підготовка позовної заяви (5 годин по 2500 грн за годину роботи) - 12500 грн;

підготовка відповіді на відзив (2 години по 2500 грн за годину роботи) - 5000 грн.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У частині третій статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

У пункті 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність).

У постанові від 30 липня 2024 року у справі № 910/14653/22 Верховний Суд виснував, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів.

Верховний Суд у постановах від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18 вказав, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката застосуванню підлягає частина п`ята статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічних висновків також дійшла Велика Палата в додатковій постанові від 15.06.2022 у справі №910/12876/19.

У постанові від 31 липня 2024 року у справі №300/5313/22 Верховний Суд вказав, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідачі, як особи, які заперечують зазначений Позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язані навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат відповідно до критеріїв, закріплених у статті 139 КАС України.

Аналогічні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, від 24 червня 2021 року у справі №520/12026/19 та від 3 грудня 2021 року у справі №817/861/18, від 23 червня 2022 року у справі № 640/9792/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.

Подібні висновки сформував Верховний Суд і в постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, на яку покликається Позивач у касаційній скарзі.

Як підтверджується матеріалами справи, представник Відповідача 15 березня 2024 року подав клопотання, в якому просив відмовити у задоволенні заяви представника Позивача про ухвалення додатково судового рішення.

Вказане спростовує наведені у касаційній скарзі твердження представника Позивача про те, що Відповідачі не просили про зменшення розміру компенсації витрат на оплату послуг адвоката.

Так, у цьому клопотанні було підкреслено, що зазначені Позивачем витрати документально не підтверджені та не доведені, є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з Головного управління ДПС у Тернопільській області становить надмірний тягар, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Крім того, за наведеним у клопотанні доводами Відповідача, заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) в період провадження в суді першої інстанції, із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Представник Відповідача у клопотанні наголошував, що представництво та захист інтересів ТОВ "ВБСІ" є загальним описом назви виконаних робіт щодо представництва, оскільки жодного засідання по справі не відбувалося, підготовка позовної заяви і документів для адвоката по цій справі є не вперше, тому що він був представником у тотожній справі з тими самими сторонами у справах за №500/3046/22 та № 500/3052/22.

На думку Відповідача, оскільки ця категорія справ є типовою з підтвердженням її значною кількістю судової практики, а позовна заява переважно складається із переліку норм законодавства без конкретизації фактичних обставин, Суд повинен перевірити, чи завдані витрати були обґрунтовано необхідними без яких сторона не могла б обійтися самостійно.

Вирішуючи заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 17500 грн, суд першої інстанції установив, що 2 січня 2024 року між ТОВ "ВБС1" та адвокатом Авдєєнко В.В. укладено договір, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов`язується за плату надати замовнику професійну правничу допомогу, а саме: підготувати та подати до Тернопільського окружного адміністративного суду позовну заяву про визнання протиправними та скасування рішення №10192284/44568528 та №10192282/44568528 від 19 грудня 2023 року про відмову в реєстрації податкових накладних, про зобов`язання ДПС України зареєструвати податкові накладні № 1 від 28 грудня 2022 року на суму 600 грн та №1 від 20 листопада 2023 року на суму 93000 грн, інші процесуальні заяви по суті спору у разі необхідності, а також здійснювати представництво інтересів замовника у відповідній справі в Тернопільському окружному адміністративному суді.

За змістом пунктів 3.1, 3.2 договору вартість послуг становить 20000 грн; замовник здійснює оплату виконавцю передбачених даним договором послуг на першу вимогу виконавця.

Натомість, відповідно до звіту адвоката у справі №500/51/24 станом на07 березня 2024 року надано послуги у сумі 17500 грн, а саме: підготовка позовної заяви (5 год. х 2500 грн за годину роботи) - 12500 грн та підготовка відповіді на відзив (2 год. х 2500 грн за годину роботи) - 5000 грн.

Надавши правову оцінку наданим Позивачем доказам щодо понесення витрат на правничу допомогу з урахуванням викладених Відповідачем заперечень суд першої інстанції визнав заявлену до відшкодування суму неспівмірною як зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, так і з кількістю фактично витраченого представником часу.

Зокрема, суд першої інстанції зазначив, а суд апеляційної інстанції погодився, що ця справа є справою незначної складності, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень має місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені у позові та відповіді на відзив Позивача, що спрощувало роботу адвоката при їх підготовці, а тому, на думку суду, підготовка заяв по суті справи не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, з урахуванням критерію співмірності зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, та обсягом виконання відповідних робіт, дійшов висновку, що стягнута має бути сума витрат, пов`язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн з відповідачів за рахунок їх бюджетних асигнувань шляхом прийняття додаткового рішення.

Доводи Позивача про те, що суд першої інстанції застосував критерії неспівмірності за відсутності заяви Відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявною у справі заявою Відповідача від 15 березня 2024 року, про що вже було вказано судом вище.

У постанові від 6 серпня 2024 року у справі № 910/11597/23 Верховний Суд зазначив, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

З урахуванням цього є необґрунтованою наведена Позивачем підстава касаційного оскарження - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України з покликанням на те, що суди не врахували правового висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Зміст наявних у справі процесуальних документів та мотиваційна частина рішень судів першої та апеляційної інстанцій навпаки підтверджує, що суди, роблячи висновок про не співмірність витрат на правничу допомогу, врахували наведені Верховним Судом у справі № 922/445/19 підходи щодо права зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Проаналізувавши висновки судів попередніх інстанцій та доводи, викладені у касаційній скарзі, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що у цій справі при вирішенні питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, суди ухвалили судові рішення, які не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду.

Саме виходячи з критеріїв співмірності, а також з урахуванням доводів Відповідача, викладених у запереченнях проти заявленого розміру судових витрат, судом було зменшено суму заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу.

В касаційній скарзі не наведено доводів, які б свідчили про те, що при застосуванні конкретних та зазначених вище критеріїв співмірності витрат на правничу допомогу, про які вказав Відповідач у своїй заяві, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, порушив норми матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника про те, що суд присудив до відшкодування за роботу адвоката суму, що є занизькою, наведені без спростування у визначений процесуальним законом спосіб висновків судів, якими обумовлене стягнення витрат на правничу допомогу саме у конкретному розмірі.

Ці доводи фактично є висловленням незгоди із правовою оцінкою наданим Позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судами норм статей 134,139 КАС України.

З доводів касаційної скарги не вбачається того, у зв`язку з чим Суд міг би замінити висновки судів першої та апеляційної інстанцій власною оцінкою, визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що встановлений у судах попередніх інстанцій.

Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03 квітня 2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від у справі "Серявін та інші проти України" та у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, його відповідності принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства, а суди дотримались вимоги частини п`ятої цієї статті стосовно необхідності при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційної скарги без задоволення.

Керуючись статтями 3, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБС1" залишити без задоволення.

Додаткове рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх