Постанова

від 13.11.2024 по справі 826/13239/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 826/13239/18

касаційне провадження № К/9901/29212/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.04.2019 (суддя Аверкова В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2019 (головуючий суддя - Беспалов О.О., судді - Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інто Україна" до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інто Україна" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.08.2018 №00009471402.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам з ТОВ «Гранді Плюс», ТОВ «ТК Спектр», ТОВ «Маджестік Лайн», ТОВ «Омелюх Груп», ТОВ «Сурінам Плюс», ТОВ «Інтер Текнледжі», ТОВ «ЄС» Європейська будівельно-фасадна компанія», ТОВ «ІК «Дельта», ТОВ «СТ Мідл», ТОВ «Сільник», ТОВ «Бром Форс», ТОВ «Коралсіті», що пов`язані із його господарською діяльністю.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 10.04.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2019, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 08.08.2018 №00009471402.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Товариством правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав наявності недоліків у первинних документах, відсутності документів в підтвердження здійснення таких операцій, не встановлення походження товару по ланцюгу постачання, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, фігурування деяких контрагентів позивача у кримінальному провадженні № 12015000000000630 від 08.12.2015, порушеному за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьої статті 28, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 212, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, в якості суб`єктів господарювання з ознаками фіктивності, зазначення у договорах із деякими контрагентами реквізитів банківських рахунків контрагентів, які були відкриті після укладення відповідних договорів.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.10.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.11.2024 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 13.11.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що у період з 12.07.2018 по 18.07.2018 контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань, що стали предметом оскарження, викладених в акті перевірки від 28.03.2018 №196/26-15-14-02-01/36342276, результати якої складено акт від 25.07.2018 №492/26-15-14-02-01/36342276 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1248696,00 грн, у тому числі по періодах: за червень 2015 року в сумі 485432,00 грн, за листопад 2015 року в сумі 348241,00 грн, за січень 2016 року в сумі 113895,00 грн, за липень 2016 року в сумі 301128,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.08.2018 №0000947402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1144896,00 грн, у тому числі: за податковими зобов`язаннями на суму 763264,00 грн, за штрафними санкціями на суму 381632,00 грн.

Фактичною підставою для висновків про зазначені порушення слугували висновки контролюючого органу про не підтвердження господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами з підстав наявності недоліків у первинних документах, відсутності деяких первинних документів в підтвердження цих господарських операцій, наявності негативної інформації відносно контрагенті позивача, фігурування деяких контрагентів позивача у кримінальному провадженні № 12015000000000630 від 08.12.2015, порушеному за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьої статті 28, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 212, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, в якості суб`єктів господарювання з ознаками фіктивності, зазначення у договорах із деякими контрагентами реквізитів банківських рахунків контрагентів, які були відкриті після укладення відповідних договорів.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктами «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є: операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з абзацами першим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з контрагентами (постачальниками): ТОВ «ТК Спектр» за договором постачання товару від 17.06.2015 №1706/2; ТОВ «Маджестік Лайн» за договором постачання товару від 15.04.2015 №150415; ТОВ «Сурінам Плюс» за договором постачання товару від 10.11.2015 №1011/15; ТОВ «Інтер Текнледжі» за договором постачання товару від 29.10.2015 №2610/1; ТОВ «ЄС» Європейська будівельно-фасадна компанія» за договором постачання товару від 02.03.2015 №203; ТОВ «ІК «Дельта» за договором постачання товару від 28.05.2015 №285; ТОВ «Сільник» за договором постачання товару від 15.09.2015 №1509/1, предметом яких є постачання товарів, зокрема, спецій, прянощів в асортименті.

Також позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з виконавцями робіт (послуг): ТОВ «Гранді Плюс» за договором про надання послуг (виконання робіт) від 10.05.2016 №1005/1; ТОВ «Маджестік Лайн» за договором про надання послуг від 01.04.2015 №10415; ТОВ «Омелюх Груп» за договором про надання послуг від 01.12.2015 №112/5; ТОВ «СТ Мідл» за договором про надання послуг від 12.01.2016 №1201/16; ТОВ «Бром Форс» за договором про надання послуг від 02.11.2015 №211; ТОВ «Коралсіті» за договором про надання послуг від 01.06.2015 №2907, предметом яких є надання послуг (виконання робіт) з калібрування, очищення, дроблення та перебирання спецій.

На підтвердження здійснення зазначених господарських операцій позивачем надано до суду рахунки-фактури, акти приймання-передачі товару, акти здачі-прийняття робіт, акти про надання послуг з калібрування та очищення спецій, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення тощо.

У подальшому придбані товарно-матеріальні цінності, роботи (послуги) були використані позивачем у власній господарській діяльності шляхом подальшої реалізації придбаних спецій, прянощів в асортименті, які були калібровані та очищені, на підтвердження чого Товариством були надані відповідні докази.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагенти позивача або суб`єкти господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність окремих первинних документів та наявності недоліки у наданих первинних документах, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника про неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Доводам скаржника про наявність кримінального провадження відносно посадових осіб контрагентів позивача судами надано правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів враховує відсутність в матеріалах справи доказів існування судового рішення (обвинувального вироку, ухвали про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), яке б набрало законної сили, та яким би було встановлено фіктивність контрагентів позивача або нереальність господарських взаємовідносин між позивачем та вказаними вище контрагентами.

Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині встановлення обставин щодо фальсифікації договорів між позивачем та деякими контрагентами, з огляду на дату відкриття рахунків контрагентів у банківських установах, зокрема, після укладення відповідних договорів, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначає наступне.

Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 було затверджено Інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, яка регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку (далі - банки), поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб`єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, об`єднанню європейських футбольних асоціацій (далі - УЄФА), виборчим блокам політичних партій (далі - клієнти).

Відповідно до пунктів 1.5, 1.13, 1.14 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління Національний банк України від 12.11.2003 № 492 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. Банк зобов`язаний у встановленому законодавством України порядку надіслати повідомлення до відповідного контролюючого органу про відкриття або закриття поточного/вкладного (депозитного) рахунку такого клієнта. Банк має право проводити видаткові операції за рахунком клієнта юридичної особи - резидента, відокремленого підрозділу, іноземного представництва, яке відповідно до законодавства України зобов`язане сплачувати податки і збори, інвестора (оператора), який є учасником угоди про розподіл продукції відповідно до Закону України "Про угоди про розподіл продукції", фізичної особи - підприємця, фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, починаючи з дати отримання банком повідомлення-відповіді або корінця повідомлення контролюючого органу про взяття рахунку на облік в контролюючих органах (далі - повідомлення). Днем відкриття поточного рахунку клієнта вважається дата, що зазначена на заяві про відкриття цього рахунку в розділі "Відмітки банку".

Так, матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про відкриття контрагентами позивача поточних рахунків з порушенням вимог вказаної вище Інструкції, з урахуванням того, що копія скриншоту монітора, у якій відображені дані аналітичної системи податкового органу, не є таким доказом.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.04.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк