Постанова

від 06.11.2024 по справі 333/1258/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 06.11.2024 Справа № 333/1258/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№333/1258/21 Головуючийу 1інстанції Михайлова А.В.

Провадження № 22-ц/807/1213/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та вихідної допомоги, про стягнення втраченої частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, про стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

02.03.2021 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, про стягнення втраченої частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, про стягнення моральної шкоди, який в ході розгляду справи уточнив, зменшивши розмір своїх позовних вимог до ЗДП «Радіоприлад».

Позов обґрунтовував наступним: 25.02.2008 р. ОСОБА_1 на підставі наказу № 17 від 25.02.2008 р. було прийнято на роботу до інструментального цеху 051 термістом 4 розряду на печах Запорізького державного підприємства «Радіоприлад».

23.09.2019 р. ОСОБА_1 на підставі наказу № 181К від 23.09.2019 р. було звільнено із ЗДП «Радіоприлад» за власним бажанням у зв`язку з порушенням адміністрацією підприємства чинного законодавства про працю ( ст. 38 КЗпП України ).

Станом на день його звільнення із ЗДП «Радіоприлад» (станом на 23.09.2019 р.) загальний розмір заборгованості підприємства перед ОСОБА_1 із заробітної плати та вихідної допомоги становив 49362,10 грн.

Станом на 30.09.2021 р. розмір втраченої ОСОБА_1 частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем ЗДП «Радіоприлад» термінів їх виплати становив 7 687,53 грн, які й належить стягнути з відповідача на користь позивача.

У період часу з 24.09.2019р.до03.11.2021р.включно ОСОБА_1 звиниЗДП«Радіоприлад» впорушеннявимогч.1ст.116КЗпПУкраїнине буловиплаченовсіналежні йомусумиякзвільненому 23.09.2019р.працівникові, належить відповідно до положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 119 026,96 грн як середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку за період часу з 24.09.2019 р. до 03.11.2021 р. включно.

У своєму уточненому позові ОСОБА_1 просив суд про таке:

стягнути із ЗДП «Радіоприлад» на його користь грошові кошти у розмірі 36614,12 грн як нараховану, але не виплачену йому станом на 03.11.2021 р. включно суму заробітної плати та вихідної допомоги;

стягнути із ЗДП «Радіоприлад» на його користь грошові кошти у розмірі 7 687,53 грн як втрачену ним станом на 30.09.2021 р. включно частину грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати;

стягнути із ЗДП «Радіоприлад» на його користь грошові кошти у розмірі 119 026,96 грн як його середній заробіток за час затримки розрахунку за період часу з 24.09.2019 р. до 03.11.2021 р. включно;

стягнути із ЗДП «Радіоприлад» на його користь грошові кошти у розмірі 50000,00 грн на відшкодування завданої йому моральної шкоди;

відповідно до положень ст. 141 ЦПК України вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами.

Станом на час ухвалення рішення (на 01.04.2024 р.) розмір заборгованості ЗДП «Радіоприлад» перед ОСОБА_1 із заробітної плати становить 1294,19 грн, а розмір заборгованості ЗДП «Радіоприлад» перед ОСОБА_1 з вихідної допомоги становить 1262,77 грн, які й належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто із Запорізького державного підприємства «Радіоприлад на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1294 грн.. 19 коп., як нараховану, але не виплачену ОСОБА_1 станом на 01.04.2024 р. суму заробітної плати, та грошові кошти у розмірі 1262 грн. 77 коп. як нараховану, але не виплачену ОСОБА_1 станом на 01.04.2024 р. суму вихідної допомоги.

Стягнуто із Запорізького державного підприємства «Радіоприлад на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7687 грн.. 53 коп.., як втрачену ОСОБА_1 станом на 30.09.2021 р. включно частину грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Стягнуто із Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 119026 грн. 96 коп.. як середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку за період часу з 24.09.2019 р. до 03.11.2021 р. включно.

Стягнуто із Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10000 грн. 00 коп. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнуто із Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» на користь ОСОБА_1 понесені ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2098,30 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Запорізьке державне підприємство «Радіоприлад» подало апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким провадження в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги та компенсації за затримку заробітної плати, яка нарахована після звільнення закрити, в іншій частині відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано, що на момент звільнення позивач знаходився у відпустці без збереження заробітної плати, у зв`язку з чим у роботодавця відсутній обов`язок здійснення розрахунку у день звільнення; окрім цього, зазначають, що судом першої інстанції не надано оцінку доказам наданих відповідачем.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 25.02.2008 р. ОСОБА_1 на підставі наказу № 17 від 25.02.2008 р. було прийнято на роботу до інструментального цеху 051 термістом 4 розряду на печах Запорізького державного підприємства «Радіоприлад».

23.09.2019 р. ОСОБА_1 на підставі наказу № 181К від 23.09.2019 р. було звільнено із ЗДП «Радіоприлад» за власним бажанням у зв`язку з порушенням адміністрацією підприємства чинного законодавства про працю ( ст. 38 КЗпП України ).

За час його роботи у ЗДП «Радіоприлад» підприємство не у повному обсязі виплачувало ОСОБА_1 заробітну плату. Внаслідок цього у ЗДП «Радіоприлад» перед ОСОБА_1 утворилася значна заборгованість із заробітної плати.

Станом на день його звільнення із ЗДП «Радіоприлад» (станом на 23.09.2019 р.) загальний розмір заборгованості підприємства перед ОСОБА_1 із заробітної плати та вихідної допомоги становив 49362,10 грн.

Після цього у період часу з 27.09.2019 р. до 01.04.2024 р. ЗДП «Радіоприлад» частково погасило вказану заборгованість.

Станом на час ухвалення рішення (на 01.04.2024 р.) розмір заборгованості ЗДП «Радіоприлад» перед ОСОБА_1 із заробітної плати становить 1294,19 грн, а розмір заборгованості ЗДП «Радіоприлад» перед ОСОБА_1 з вихідної допомоги становить 1262,77 грн.

Станом на 30.09.2021 р. розмір втраченої ОСОБА_1 частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем ЗДП «Радіоприлад» термінів їх виплати становив 7 687,53 грн

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено наявність порушень його трудових прав зі сторони позивача, окрім цього врахував, що в період розгляду справи, відповідачем частково сплачено суми заборгованості по нарахованій та не виплаченій заробітній платі.

Колегія суддів погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдиниі основоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4, 7 ст. 43 Конституції України: «Кожен маєправонапрацю,щовключаєможливість зароблятисобінажиття працею,якувінвільно обираєабонаяку вільнопогоджується. Держава створюєумови дляповного здійсненнягромадянами правана працю,гарантує рівніможливостіувиборі професіїтародутрудової діяльності,реалізовує програмипрофесійно-технічногонавчання,підготовкиі перепідготовкикадрів відповіднодосуспільних потреб. Кожен маєправона належні,безпечнііздорові умовипраці,на заробітнуплату,не нижчувід визначеноїзаконом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом».

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України: «Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом ( а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата».

Аналогічна норма закріплена також у частині 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці»: «Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору».

Як вбачається з матеріалів справи, за час роботи ОСОБА_1 у ЗДП «Радіоприлад» підприємство не у повному обсязі виплачувало йому заробітну плату. Внаслідок цього у ЗДП «Радіоприлад» перед ОСОБА_1 утворилася значна заборгованість із заробітної плати.

Станом на день його звільнення із ЗДП «Радіоприлад» (станом на 23.09.2019 р.) загальний розмір заборгованості підприємства перед ОСОБА_1 із заробітної плати та вихідної допомоги становив 49362,10 грн.

Після цього у період часу з 27.09.2019 р. до 01.04.2024 р. ЗДП «Радіоприлад» частково погасило вказану заборгованість.

Таким чином, на час ухвалення рішення судом першої інстанції (на 01.04.2024 р.) розмір заборгованості ЗДП «Радіоприлад» перед ОСОБА_1 із заробітної плати становив 1294,19 грн, а розмір заборгованості ЗДП «Радіоприлад» перед ОСОБА_1 з вихідної допомоги становив 1262,77 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені суми підлягають стягненню на користь позивача з ЗДП «Радіоприлад».

Твердження апеляційної скарги не містять доводів, які спростовували б зазначене.

Крім того, відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці»: «Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством».

Згідно зі ст.ст. 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»: «Стаття 1. Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу ( особи ). Стаття 2. Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати ( далі компенсація ) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата ( грошове забезпечення ). Стаття 3. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць ( після утримання податків і обов`язкових платежів ) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться )».

Відповідно до пп. 1-4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р.:

«1. Дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу ( особи ).

2. Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

3. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення ).

4.Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів ) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції ) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом».

Станом на 30.09.2021 р. розмір втраченої ОСОБА_1 частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем ЗДП «Радіоприлад» термінів їх виплати становив 7 687,53 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені суми підлягають стягненню на користь позивача з ЗДП «Радіоприлад». Твердження апеляційної скарги не містять доводів, які спростовували б зазначене.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України: «При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення».

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України: «В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку».

Апеляційна скарга містить твердження, що до спірних правовідносин застосувати положення ст. 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення (23.09.2019 року) ОСОБА_1 перебував у відпустці без збереження заробітної плати.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України).

Апелянтом не надано ані до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду наказ про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати, заяви ОСОБА_1 про надання йому відпустки без збереження заробітної плати чи будь яких інших розпорядчих документів, які можуть підтвердити, що 23.09.2019 року ОСОБА_1 знаходився у відпустці без збереження заробітної плати.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо безпідставного неврахування судом першої інстанції наданих разом з додатковими поясненнями графіку роботи 051 цеху та табелю обліку робочого часу з огляду на наступне.

Зазначені форми обліку використання робочого часу затверджені наказом ЗДП «Радіоприлад» від 30.03.2016 року №70.

Пунктом 1 наказу №70 від 30.03.2016 року ЗДП «Радіоприлад» затверджено Положення про табельний облік працівників ЗДП «Радіоприлад» (Додаток 1).

Пунктом 2 наказу №70 від 30.03.2016 року ЗДП «Радіоприлад» затверджено форму табеля обліку використання робочого часу працівників ЗДП «Радіоприлад» (Додаток 2) і форму Уточнюючого табеля обліку використання робочого часу (Додаток 3).

При цьому до суду першої інстанції, ані до апеляційного суду не надано Додатки до наказу №70 від 30.03.2016 року ЗДП «Радіоприлад» №1, 2, 3, що унеможливлює можливість перевірити відповідність наданих разом з додатковими поясненнями графіку роботи 051 цеху та табелю обліку робочого часу вимогам, які встановлені наказом №70 від 30.03.2016 року ЗДП «Радіоприлад».

Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги, щодо відсутності у відповідача обов`язку виплати грошові кошти у розмірі 119 026,96 грн як середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку.

У період часу з 24.09.2019р.до03.11.2021р.включно ОСОБА_1 звини ЗДП«Радіоприлад» впорушення вимогч.1ст.116КЗпП України не було виплачено всі належні йомусуми як звільненому 23.09.2019р.працівникові.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що таким чином, відповідно до положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України, належить стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 119 026,96 грн як середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку за період часу з 24.09.2019 р. до 03.11.2021 р. включно.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України: «Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством».

Відповідно до абз. 1 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди»: «13. Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП ( набрала чинності 13 січня 2000 р. ) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин ( незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо ), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної ( немайнової ) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності».

Апелянтом не спростовано наявність порушень трудових прав ОСОБА_1 протягом тривалого часу, не виплату нарахованої заробітної плати та інших передбачених законом виплат.

Зазначене поставило ОСОБА_1 та його сім`ю у скрутне матеріальне становище, що спричинило у ОСОБА_1 моральні страждання, призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя та життя членів його сім`ї.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції, щодо наявності правових підстав та доцільності стягнення на користь позивача з ЗДП«Радіоприлад» 10000 гривень, як відшкодування моральної шкоди.

Безпідставними єпосилання заявникаапеляційної скарги навідповідну судовупрактику ВерховногоСуду,оскільки висновки узазначених справах,і усправі,яка переглядається,як івстановлені фактичніобставини,є різними,у кожнійіз цихсправ судивиходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до цитування норм законодавства.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, які узгоджуються із матеріалами справи. При встановленні зазначених фактів судом не було допущено порушення норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на наведене вбачається, що судом у відповідності до вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлено характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376,381,382,384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Запорізького державного підприємства «Радіоприлад» залишити без задоволення.

Рішення Комунарськогорайонного судум.Запоріжжя від01квітня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15 листопада 2024 року.

Головуючий

Судді: