Вирок

від 18.11.2024 по справі 573/1589/24

БІЛОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 573/1589/24

Номер провадження 1-кп/573/182/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року Білопільський районнийсудСумської областіу складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопіллі Сумської області кримінальне провадження, що зареєстроване в ЄРДР 15.07.2024 за №12024200570000325, по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Білопілля Сумської області, з повною вищою освітою, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

- за ст. 336 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії №785 на підставі графи ІІ Розкладу хвороб, який є додатком до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 за №402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800, ОСОБА_4 , перебуваючи на військовому обліку, будучи військовозобов`язаним, у зв`язку із оголошенням загальної мобілізації і призовом на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією пройшов військово-лікарську комісію, за наслідками якої його визнано придатним для проходження військової служби.

01.07.2024 о 15:00 годині військовозобов`язаному ОСОБА_4 була вручена повістка про явку 08.07.2024 о 16:00 годині до ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшого направлення у військову частину НОМЕР_1 для проходження військової служби під час мобілізації, а також його попереджено про кримінальну відповідальність у разі відмови від проходження військової служби.

Усупереч вимогам ст. 65 Конституції України, положенням ст. ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу України» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ та Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України №2105-ІХ від 03.03.2022 (зі змінами, внесеними Указом від 17.05.2022 №342/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2264-IX, Указом від 12.08.2022 №574/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2501-IX, Указом від 07.11.2022 №758/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2739-IX, Указом від 06.02.2023 №59/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-ІХ, Указом від 01.05.2023 №255/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3058-ІХ, Указом від 26.07.2023 №452/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №327-ІХ, Указом від 06.11.2023 №735/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3430-ІХ, Указом від 05.02.2024 №50/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом від 06.05.2024 №271/2024, затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-ІХ), ОСОБА_4 , будучи достовірно обізнаним про проведення на території України мобілізації, без поважних причин, свідомо не прибув 08.07.2024 о 16:00 годині до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_3 для направлення до військової частини НОМЕР_1 для проходження служби.

Після того, діючи умисно, всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, положенням ст. ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу України» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ та Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України №2105-ІХ від 03.03.2022 (зі змінами, внесеними Указом від 17.05.2022 №342/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2264-IX, Указом від 12.08.2022 №574/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2501-IX, Указом від 07.11.2022 №758/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2739-IX, Указом від 06.02.2023 №59/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-ІХ, Указом від 01.05.2023 №255/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3058-ІХ, Указом від 26.07.2023 №452/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3276-ІХ, Указом від 06.11.2023 №735/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3430-ІХ, Указом від 05.02.2024 №50/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом від 06.05.2024 №271/2024, затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-ІХ), будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією, ОСОБА_4 без поважних причин, не маючи права на відстрочку від призову за станом здоров`я та з інших поважних причин, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку, умисно ухилився від виконання свого конституційного обов`язку та ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Виконуючи вказані дії, ОСОБА_4 розумів їх суспільну небезпечність, усвідомлював можливість настання суспільно небезпечних наслідків від цих дій та бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість не визнав повністю та пояснив, що він є членом релігійного об`єднання Свідків Єгови з 22.07.2006, а також законослухняним громадянином своєї держави. 14.06.2024 ОСОБА_4 добровільно прибув до РТЦК для обновлення своїх даних. У цей же день подав до РТЦК заяву про заміну військової служби на альтернативну. Його заяву прийняли і сказали пройти ВЛК. У подальшому в задоволенні його прохання про заміну військової служби йому відмовили. 24.06.2024 він пройшов ВЛК і за станом здоров`я його визнали придатним для військової служби. 30.06.2024 та 17.07.2024 із заявами про заміну військової служби на невійськову він звертався до Білопільської райдержадміністрації і Сумської райдержадміністрації, де йому також відмовили у цьому.

01.07.2024 в РТЦК ОСОБА_4 вручили бойову повістку, по якій він повинен був прибути з речами до РТЦК 08.07.2024. Його також попередили про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на службу. Але він одразу повідомив, що 08.07.2024 не з`явиться, так як військова служба суперечить його релігійним переконанням.

08.07.2024 ОСОБА_4 не з`явився до РТЦК. Єдиною причиною, чому він не прибув, були його глибокі та щирі релігійні переконання, які забороняють службу у війську.

Суд зазначає, що незважаючи на невизнання своєї винуватості обвинуваченим ОСОБА_4 , факт його умисного ухилення під час воєнного стану від призову на військову службу під час мобілізації підтверджується показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 .

Так, свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що проходить військову службу на посаді старшого офіцера відділення обліку мобілізаційної роботи у першому відділі ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_4 , як військовозобов`язаний, пройшов медичну комісію, за наслідками якої він визнаний придатним для військової служби. Точної дати назвати не може, можливо і 01.07.2024, ОСОБА_9 отримав бойову повістку і повинен був прибути 08.07.2024 до РТЦК для відправки у військову частину. Він одразу повідомив, що у зв`язку із своїми релігійними переконаннями не з`явиться до РТЦК. Йому роз`яснили, що у випадку ухилення від військової служби його може бути притягнуто до кримінальної відповідальності. Також йому повідомили, що чинним законодавством не передбачена альтернативна службу під час мобілізації.

Чи звертався ОСОБА_4 з письмовою заявою про заміну військової служби на альтернативну ОСОБА_6 не пам`ятає. Але релігійні переконання не є підставою для зняття чи виключення ОСОБА_4 з військового обліку і не є підставою для звільнення від військової служби у період мобілізації.

Отже, показаннями свідка ОСОБА_6 підтверджується факт ухилення ОСОБА_4 від призову на військову службу під час воєнного стану без поважних причин.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що є матір`ю обвинуваченого ОСОБА_4 . Вона відвідує релігійне об`єднання Свідків Єгови, у 1992 році охрестилася. ОСОБА_10 також є Свідком Єгови. Він став вивчати Біблію у 2003 році, охрестився у 2006 році. Син говорив їй, що йому вручили повістку і він пройшов медкомісію. За станом здоров`я будь-яких протипоказань для військової служби він не має. Строкову службу він не проходив, бо його релігійні переконання не дозволяють йому служити в армії та воювати. Тому до РТЦК по повістці він не з`явився. ОСОБА_10 подавав заяву про заміну військової служби на невійськову, але йому у цьому відмовили.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він є священнослужителем та старійшиною релігійного об`єднання Свідків Єгови в м. Білопілллі. ОСОБА_4 вже 18 років теж є членом цього об`єднання. У Біблії записано, що Свідки Єгови не повинні вчитися воювати. Це означає, що члени їх релігійного об`єднання не мають право проходити службу в арміії, воювати, одягати військову форму, брати до рук зброю.

ОСОБА_8 відомо, що ОСОБА_4 добровільно звернувся до РТЦК та інших організацій із заявами про заміну військової служби на невійськову. Але йому у цьому відмовили. Тому ОСОБА_4 не прибув до РТЦК по повістці, бо він не може порушити їхні заповіді та йти воювати.

Отже, суд зазначає, що свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підтвердили, що єдиною причиною неприбуття ОСОБА_4 08.07.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 було те, що він є членом релігійного об`єднання Свідків Єгови.

Окрім показань вказаних свідків, вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується такими письмовими доказами:

- повідомленням ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 про ухилення ОСОБА_4 від призовуна військовуслужбу підчас мобілізації, що адресоване ВП АДРЕСА_4 , на підставі якого 15.07.2024 були внесені відомості в ЄРДР за ст. 336 КК України (том 1 а. п. 45, 48-49);

- копією довідки військово-лікарської комісії №785 від 08.07.2024, з якої вбачається, що солдат ОСОБА_4 пройшов медичний огляд, за результатами якого визнаний придатним до військової служби (том 1 а. п. 50);

- копією картки обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного від 28.06.2024, згідно з якою ОСОБА_4 визнано придатним до військової служби (том 1 а. п. 51);

- копією тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 (змість військового квитка) від 13.04.2018, яке видано військовозобов`язаному ОСОБА_4 про те, що він дійсно прийнятий на тимчасовий облік запасу ЗСУ за ВОС №971 посадою електрозварника електрозварювальних робіт (том 1 а. п. 52);

- копією розписки про отримання ОСОБА_4 повістки о 15:00 год 01.07.2024 про прибуття о 16:00 год 08.07.2024 (том 1 а. п. 53, );

- копією рапорту старшого офіцера відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 від 09.07.2024 про те, що ОСОБА_4 08.07.2024 не з`явився на відправку до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби за мобілізацією, будь-які документи, що підтверджують поважні причини неприбуття, від нього не надходили (том 1 а. п. 54);

- копією заяви від 14.06.2024, з якою ОСОБА_4 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 з проханням про заміну військової служби на невійськову цивільну службу, у якій зазначено, що виконання військового обов`язку суперечить його релігійним переконанням (том 1 а. п. 56-57);

- копією заяви від 01.07.2024, з якою ОСОБА_4 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 та повідомив, що отримав повістку 01.07.2024 з вимогою з`явитися 08.07.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_4 з речами для подальшої відправки до військової частини. Але 08.07.2024 він не прибуде і просить його неявку вважати виявом його релігійних поглядів (том 1 а. п. 58);

- листом №1/454 від 19.06.2024 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якого вбачається, що ОСОБА_4 звертався із заявою про його релігійні погляди, але для звільнення його від виконання військового обов`язку під час мобілізації підстав немає (том 1 а. п. 55);

- листом КНП Білопільської міської ради «Білопільська міська рада» №11/604 від 19.07.2024 про те, що ОСОБА_4 у період часу з 01.07.2024 по 08.07.2024 за медичною допомогою не звертався, лікування (стаціонарного та амбулаторного) не проходив (том 1 а. п. 60);

- листом директора КПН «Білопільський ЦПМД» №01/242 від 19.07.2025, з якого вбачається, що ОСОБА_4 у період часу з 01.07.2024 по 08.07.2024 за медичною допомогою не звертався (том 1 а. п. 61);

- копією заяви від 30.06.2024, з якою ОСОБА_4 звернувся до Білопільської міської ради з проханням про заміну військової служби на невійськову цивільну службу, у якій зазначено, що виконання військового обов`язку суперечить його релігійним переконанням. Ця заява ідентична заяві, яку він подав ІНФОРМАЦІЯ_5 (том 1 а. п. 63-64);

- листом Білопільської міської ради від 08.07.2024, з якого вбачається, що ОСОБА_4 звертався до міської ради із заявою про заміну йому проходження військової служби під час мобілізації на альтернативну службу і йому рекомендовано з цього питання звернутися до Сумської районної державної адміністрації (том 1 а. п. 62);

- листом Сумської обласної державної адміністрації №01-37/10298 від 05.08.2024 про те, що заява ОСОБА_4 про заміну військової служби під час мобілізації на альтернативну (невійськову) службу до ІНФОРМАЦІЯ_6 не надходила (том 1 а. п. 66);

- довідками №6122 від 09.10.2023 та №13432 від 16.07.2024, з яких вбачається, що ОСОБА_4 з 22.07.2006 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні (том 1 а. п. 67, 220).

Зазначені вище докази надані прокурором, клопотань від сторони захисту про визнання їх неналежними чи недопустимими суду не надходило.

Не довіряти вказаним доказам у суда відсутні підстави, бо вони не викликають сумнівів щодо їх достовірності та у своїй сукупності відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухавши обвинуваченого ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ, з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв`язку за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_13 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю.

Аргументи ОСОБА_4 з приводу того, що він не міг проходити військову службу у зв`язку з релігійними переконаннями, суд вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.

Так, стаття 336 КК України (у редакції Закону №1357-ІХ від 30.03.2021) передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Об`єктом вказаного кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а Збройні Сили України, інших воєнізованих формувань на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.

Додатковий обов`язковий об`єкт правопорушення - встановлений законом порядок комплектування ЗСУ (інших формувань). Шкода, що спричиняється вказаному об`єкту посягання, характеризується такою протиправною поведінкою, коли особа, яка об`єктивно підпадає до призову за мобілізацію до лав ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ та інших формувань на рівні забезпечення національної безпеки країни і її населення.

Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а Збройних Сил чи інших військових формувань - на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов`язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних Сил з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони. Об`єктивна сторона виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.

Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого кримінального правопорушення, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_4 судом встановлено, що поведінка останнього беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову, враховуючи таке.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений Указами Президента України і діє до теперішнього часу.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 оголошено про проведення загальної мобілізації.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно достатті 65Конституції Українизахист Вітчизни,незалежності татериторіальної цілісностіУкраїни,шанування їїдержавних символівє обов`язкомгромадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною 4 статті 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положеннями частини 3 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.

Статтями 1, 4 вказаного Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлені такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.

Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби.

Окрім цього, згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян, зазначених у статті 15 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», віком 1825 років.

Отже, ОСОБА_4 , маючи вік 37 років та будучи військовозобов`язаним, призивався не на строкову військову службу, яку можливо замінити альтернативною, а був призваний на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією, оскільки в нашій державі з 24.02.2024 оголошено воєнний стан та загальна мобілізація.

Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу»не передбачає.

Суд зазначає,що частинами 1, 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (надалі Пакт) кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.

Відступ від положень цієї статті згідно з частинами 1, 2 статті 4 Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.

Статтею 9 Європейської конвенції з прав людини передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до частини 2 зазначеної вище статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, всупереч доводам сторони захисту, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.

Ні стаття 18 Пакту, ні стаття 9 Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

На рівні національного законодавства нашої держави право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, зміст якого розкрито у статті 35 Конституції України. Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно до частини 4 згаданої статті у разі, якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення ч. 4 ст.35Конституції України як конституційно-правова норма, згідно зч. 3 ст. 8 Основного Закону, є нормою прямої дії. Проте, цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови наявності такої обставини, як несумісність виконання військового обов`язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.

В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпеку інших громадян і саме існування держави, є нагальна потреба в належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії, а тому недобросовісна поведінка осіб, які підлягають призову, свідчить про спрямованість на ухилення від виконання конституційного обов`язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за ст. 9 Конвенції і ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою та підтвердження доказами наявності відповідних переконань. Це не означає, що можливість реалізації права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.

Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.05.2024 у справі №344/12021/22 (провадження № 51-90км24).

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним та придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни йому військової служби на невійськову, не маючи підстав для альтернативної служби під час мобілізації на особливий період, отримавши особисто повістку 01.07.2024, без поважних причин не прибув 08.07.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки 08.07.2024 у військову частину НОМЕР_1 для проходження військової служби в Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, чим ухилився від призову за мобілізацією.

На думку сторони захисту подані ОСОБА_4 заяви та повідомлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Білопільської міської ради, Сумської районної державної адміністрації про заміну військової служби на альтернативну та відмову від прибуття у військову частину свідчать про його релігійні переконання, що несумісні із військової службою.

Але суд зазначає, що військовий стан та загальна мобілізація у нашій державі оголошені 24.02.2022.

Як вказувалося вище, можливості заміни військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу», Конституція Українита інші Закони України не передбачають.

ОСОБА_4 є громадянином України, постійно мешкає в Україні, користується всіма благами нашої держави, а тому під час збройної агресії російської федерації його конституційним обов`язком є захист Вітчизни, її незалежності й територіальної цілісності. Ухилення ОСОБА_4 від його виконання завдає ще більшої шкоди інтересам суспільства та сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації лише на підставі своїх релігійних переконань.

Також суд зазначає, що з 24.02.2022 росія вчиняє на території нашої суверенної держави варварські вбивства, ґвалтування, терор, ядерний шантаж та інші жахливі злочини щодо цивільного населення, що не вкладаються у свідомість цивілізованих людей.

Фактично росія розпочала акт геноциду проти української нації та її агресія є злочином проти миру, бо вона порушує усі принципи та цінності людства.

Тому ніхто з громадян України не повинен залишатися пасивним перед фактом таких злочинів.

Понад два роки Збройні Сили України демонструють неабиякий героїзм та відданість своїй країні у протистоянні з російським ворогом. Віддаючи без вагань своє життя за свободу та демократичні цінності, громадяни нашої держави сьогодні платять надто високу ціну за своє майбутнє.

Не здаючись ворогу та не ставши перед ним на коліна, Україна на теперішній час змогла об`єднати навколо себе весь світ, який з болем у серці вболіває за долю нашого народу.

Із першого дня російського вторгнення на допомогу українському народу та Збройним Силам України прийшла міжнародна спільнота, яка робить свій невід`ємний внесок до наближення перемоги європейських цінностей.

У той же час, така свідома протиправна поведінка ОСОБА_4 , як громадянина України, підриває конституційні принципи нашої держави.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 також зазначив, що дії ОСОБА_4 з приводу ухилення від призову на військову службу під час мобілізації не є злочинними і пов`язані з його глибокими релігійними переконаннями. При цьому він посилався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», «Баятян проти Арменії», «Ерчєп проти Туреччини», «Адян та інші проти Вірменії», «Бухатарян проти Арменії», «Цатурян проти Арменії», «Феті Демірташ проти Турції».

Суд зазначає, що ЄСПЛ у своїй практиці дійсно сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Європейської конвенції з прав людини гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (зокрема, рішення у справах: «Баятян проти Вірменії» від 27.10.2009, заява №23459/03, пункт 110; «Папавасілакіс проти Греції» від 15.09.2016, заява №66899, пункт 36; «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану» від 17.10.2019, заяви №14604/08 та 3 інших, пункт 74; «Канатли проти Туреччини» від 12.03.2024 року, заява №18382/15, пункт 42).

Також ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава вправі встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини і запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу (рішення у зазначених вище справах: «Папавасілакіс проти Греції», пункт 54; «Дягілєв проти Росії», пункт 63). Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Європейської конвенції з прав людини і в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи (рішення у згаданих вище справах: «Баятян проти Вірменії», пункт 110; «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», пункт 74; «Дягілєв проти Росії», пункт 59).

У першому та другому реченнях пункту 112 рішення «Баятян проти Вірменії», на які посилався адвокат ОСОБА_14 , зазначено таке: «Європейський суд вважає, що неявка заявника для проходження військової служби було проявом його релігійних поглядів. У зв`язку з цим його притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від призову є втручанням в його свободу сповідати свою релігію, гарантії якої передбачені п. 1 статті 9 Європейської конвенції».

Але у той же час, у третьому реченні вказаного пункту 112 рішення «Баятян проти Вірменії» ЄСПЛ чітко зазначив, що таке втручання не буде порушенням статті 9 Європейської конвенції тільки в тому випадку, якщо воно «передбачено законом», переслідує єдину і більш правомірну мету, зазначену у пункті 2 статті 9 Європейської конвенції, та є «необхідним у демократичному суспільстві».

На теперішній час українське законодавство не передбачає законної можливості військовозобов`язаного відмовитися від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за релігійними переконаннями.

Альтернативної служби під час воєнного стану українське законодавство також не передбачає.

Окрім того, статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

На підставі викладеного вище суд дійшов висновку, що в Україні військова служба під час мобілізації у період воєнного стану обов`язкова для всіх, без виключення, військовозобов`язаних незалежно від їх віросповідання.

Доводи сторони захисту щодо невідповідності спеціального нормативно-правового акта - Закону України №1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» вимогам статті 9 Конвенції і частини 4 статті 35 Конституції України суд вважає необґрунтованими з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену ним у постанові від 02.05.2024 у справі №344/12021/22.

Так, Верховний Суд вказав, що згідно з пунктом 1 частини 1 статті 150 Основного Закону нашої держави вирішення питання про відповідність/невідповідність законів Конституції належить до повноважень Конституційного Суду України. У порядку, встановленому Законом України «Про Конституційний Суд України», цей орган не визнавав неконституційними положення Закону № 1975-XII. Не констатував і ЄСПЛ у своїх рішеннях невідповідність цього акта національного законодавства вимогам Конвенції.

Разом із тим відповідно до частини 3 статті 8 Конституції України положення частини 4 статті 35 Основного Закону мають застосовуватися як норми прямої дії. З огляду на зазначене і положення статті 9 ЄКПЛ, від яких Україна в умовах воєнного стану не відступала в порядку статті 15 Конвенції, особа не підлягає кримінальній відповідальності за статтею 336 КК за умови доведення несумісності виконання військового обов`язку з її релігійними переконаннями підтвердження належними і достатніми доказами її участі у релігійних організаціях, що сповідують віровчення відповідного змісту, або наявності таких особистих глибоких, щирих і послідовних переконань.

Отже, участь ОСОБА_4 у релігійному об`єднанні Свідків Єгови з 22.07.2006 підтверджується довідками №2203 від 22.01.2024 та №13432 від 16.07.2024 (том 1 а. п. 67, 220).

Але судом не встановлено, що обвинувачений має такі глибокі, щирі та послідовні релігійні переконання, які перешкоджають йому захищати незалежність нашої держави та її територіальну цілісність в лавах Збройних Сил України, бо зазначене, крім його власних слів та пояснень близьких йому людей, які також є Свідками Єгови, іншими доказами не підтверджується.

У судовому засіданні ОСОБА_4 повідомив про свою релігійну приналежність до об`єднання Свідків Єгови ще з 2006 року. Але у той же час, досягнувши призовного віку, обвинувачений не заявив про свої релігійні переконання і не просив замінити йому військову службу на альтернативну.

Також з початку війни ОСОБА_4 не заявив компетентним органам нашої держави про неможливість проходження служби в ЗСУ через свої релігійні переконання та не просив замінити військову служби на альтернативну.

Лише після необхідності оновити свої дані в ТЦК, 14.06.2024 він повідомив про свої релігійні переконання та після цієї дати із заявами про заміну служби звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Білопільської міської ради, Сумської райдержадміністрації, хоча ці установи не є належними органами, що вирішують питання заміни військової служби під час воєнного стану.

Згідно з п. 18 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із забезпечення організації призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу та альтернативну (невійськову) службу.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 до Сумської обласної військової адміністрації із заявою про заміну військової служби на альтернативну (невійськову) не звертався. А Сумська районна військова адміністрація відмовила ОСОБА_4 у направленні на альтернативну (невійськову) службу під час дії військового стану та перевищення граничного віку для проходження строкової військової служби (том 1 а. п. 226-233).

У вступній промові та під час виступу в судових дебатах захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 зазначив, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 02.05.2024 у справі №344/12021/22 та від 13.06.2024 у справі №601/2491/22, особи, які мають несумісні із військової службою релігійні переконання, під час військового стану не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за статтею 336 КК України за умови наявності доказів сумлінності відмови особи від військової служби та мотивів такої відмови.

Але суд не погоджується з адвокатом, оскільки Верховний Суд у вказаних постановах не зазначив про неможливість притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України осіб, які мають релігійні переконання та є членами релігійних організацій.

Так, у постанові від 02.05.2024 у справі №344/12021/22 зазначено, що право на свободу віросповідання має як зовнішній, так івнутрішній аспекти, та об`єднання з іншими людьми в релігійні організації як соціальні структури є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження. Проте, відмовляючись від служби у збройних силах зміркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих і послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів та тверджень близьких осіб.

У постанові від 13.06.2024 у справі №601/2491/22 Верховний Суд сформував такий правовий висновок.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.

Ст. 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye)

Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (EnverAydemirv. Turkiye), Дягілєв проти Росії).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, та закріплено у ст. 35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни.

За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст. 9 Конвенції та ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.

Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст. 1 Закону України №2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).

Відповідно до ст. 2 Закону№2232-XIIвійськовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Також Верховний Суд у вказаній постанові від 13.06.2024 вважав за необхідне зазначити, що призов обвинуваченого на військову службу по мобілізації не означає автоматично, що він був зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї.

Суд зазначає, що постанова Верховного Суду від 13.06.2024 у справі №601/2491/22 ухвалена Першою судовою палатою Касаційного кримінального суду пізніше за постанову від 02.05.2024 у справі №344/12021/22, яка також ухвалена Першою судовою палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Отже, суд дійшов висновку, що призов ОСОБА_4 , який є Свідком Єгови, на військову службу під час мобілізації в період воєнного стану в Україні є законним у розумінні законодавства України, його призов переслідував єдину мету це захист незалежності та територіальної цілісності України від країни-агресора, захист європейських цінностей, зупинення російської агресії, яка на території нашої суверенної країни вбиває мирних цивільних громадян.

Тому дії ОСОБА_4 по ухиленню від проходження військової служби за релігійними поглядами є злочинними, у зв`язку з чим його притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від призову не є втручанням у його свободу сповідати свою релігію, гарантії якої передбачені пунктом 1 статті 9 Європейської конвенції з прав людини.

За таких обставин суд констатує, що під час розгляду кримінального провадження не встановлено існування непереборного конфлікту між релігійними переконаннями ОСОБА_4 та його передбаченим статтею 65 Конституції України обов`язком захисту Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України.

У ОСОБА_4 відсутні фактичні та юридичні підстави для сумлінної відмови від військової служби, правова оцінка його дій як ухилення від призову за мобілізацією не суперечить вимогам частини 4 статті 35 Конституції України і статті 9 Європейської конвенції з прав людини. Притягнення до кримінальної відповідальності за такі дії не є примусом, що принижує свободу людини мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір, у розумінні частини 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю.

За таких обставин суд дії ОСОБА_4 кваліфікує за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Призначаючи покарання обвинуваченому у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує таке.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого. При виборі покарання мають значенняі повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави, захист Вітчизни набуває особливого значення, тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах завдають ще більшої шкоди інтересам суспільства та через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, про що зазначено в ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України.

За місцем проживання ОСОБА_4 характеризується позитивно, не інвалід, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, тривалий час не працює і не займається суспільно корисливою працею, оскільки протилежного суду не доведено.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_4 згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлені.

При обранні виду та міри покарання для обвинуваченого суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Також суд враховує відсутність каяття з боку ОСОБА_4 і те, що вчинений ним злочин пов`язаний із ситуацією, яка наразі склалася в країні, збройною агресією рф та конституційним обов`язком кожного громадянина захищати свою країну.

ОСОБА_4 хоча і скоїв умисний нетяжкий злочин, але його поведінка створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя, безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації, що суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності як вчиненого діяння, так і особи винуватого.

У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності України набуває особливого значення та повинен бути забезпечений усіма можливими засобами. Наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами. Звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням або призначення йому більш м`яких покарань, ніж передбачені санкцією ст. 336 КК України, сформує негативну думку інших військовозобов`язаних, вплине на їх бойовий дух та мотивацію, не сприятиме дотриманню мети покарання, сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації, та в свою чергу вплине на якість оборони України, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Зазначені вище обставини унеможливлюють виправлення обвинуваченого без реального відбуття покарання в умовах ізоляції від суспільства, тому суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої статтею 336 КК України.

Запобіжний захід ОСОБА_4 під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувався і на теперішній час підстав для його застосування не вбачається.

Процесуальні витрати у провадженні відсутні.

Питання про речові докази необхідно вирішити у відповідності до вимог ст. 100 КПК України (том 1 а. п. 59).

На підставі викладеного, керуючись статтями 370, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирати.

Строк покарання ОСОБА_4 відраховувати з дня затримання.

Речові докази: копію довідки №785 від 08.07.2024 ВЛК щодо ОСОБА_4 , копію картки обстеження та медогляду військовозобов`язаного ОСОБА_4 №785 від 08.07.2024, копію тимчасового посвідчення (замість військового квитка) № НОМЕР_2 ОСОБА_4 , копію розписку про отримання повістки ОСОБА_4 01.07.2024, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження, залишити там же.

На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя