Рішення

від 07.11.2024 по справі 372/5856/23

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/5856/23

Провадження № 2-483/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Висоцької Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Куник О.В., за участю позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , відповідачки ОСОБА_3 , її представника ОСОБА_4 , розглянувши в приміщенні Обухівського районного суду Київської області у закритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, в якому просив визначити місце проживання їх спільної дитини - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі у період часу з 28.04.2018 по 06.10.2023 року. Від цього шлюбу мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачем. До теперішнього часу сторони не дійшли згоди щодо місця проживання дитини. Під час спільного проживання позивачу стало відомо про те, що відповідач із дитинства страждає на епілептичні напади. Відповідач періодично проходила профілактичне лікування, вела повноцінне життя, працювала та займалась хатніми справами. Після пологів відповідач все частіше стала жалітись на депресивний стан, психогенні напади ставали все частішими. Поки позивача не було вдома по господарству та догляду за дитиною допомагали рідні позивача, а відповідачка фактично не цікавилась дитиною, відсторонилась від сина, більше часу проводила на самоті. Все виховання, розвиток, лікування дитини позивач взяв на себе, а відповідачка час від часу приділяла увагу дитини. Відносини між відповідачкою та дитиною не складаються, відповідачка не приділяє дитині потрібну увагу та часто залишає дитину без належного нагляду, сама дитина хвилюється залишатись на одинці із матір`ю, оскільки неодноразово бачила приступи епілептичних нападів. В такій ситуації проживання дитини разом із відповідачем буде шкодити інтересам дитини та можливості його повноцінного розвитку.

Ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 14.12.2023 року прийнято позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження, призначено у справі підготовче засідання.

29.01.2024 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області витребувано медичну документацію стосовно ОСОБА_3

30.04.2024 протокольною ухвалою суду закрито підготовче, призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представниця ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, просили задовольнити.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 щодо позовних вимог заперечили.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані суду докази, приходить до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 28 квітня 2018 року по 06 жовтня 2023 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою по справі ОСОБА_3 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06.10.2023 року шлюб між сторонами розірвано.

Від даного шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ).

Рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області від 08.11.2023 року місце проживання дитини визначено із батьком - позивачем, матері - відповідачці встановлені дні спілкування із дитиною.

В даний час відповідачка перебуває у іншому зареєстрованому шлюбі та має дитину від цього шлюбу.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо місця проживання їх малолітньої дитини.

Частинами 1, 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частинами 7-10 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини № 31111/04 від 07.12.2006 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 (заява № 2091/13) у справі "М. С. проти України" стверджується, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Згідно статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Також суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Втім, законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Оцінюючи можливості кожного із батьків щодо найкращого забезпечення прав малолітньої дитини суд виходить із наступного.

Позивач ОСОБА_1 , 1989 року народження, є батьком дитини - ОСОБА_6 , 2018 року народження, та фактично проживає із дитиною із серпня 2023 року за місцем своєї реєстрації - АДРЕСА_1 .

Позивач має офіційне працевлаштування, працюючи в якості водія автотранспортних засобів 2 класу в ТОВ «Роял Інжиніринг» з 2020 року. В даний час позивач має бронювання від мобілізації на даному підприємстві, що доводиться поданою довідкою. За місцем роботи характеризується позитивно, як відповідальна особа, сумлінна при виконання обов`язків, яка користується повагою та авторитетом в колективі, порядна та чесна.

Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов батька від 10.10.2023 року із позивачем та дитиною також проживають дід із бабою - батьки позивача, умови в будинку створені задовільні, в будинку маються всі комунікації, сукупний дохід сім`ї 46 000 грн.

Позитивна характеристика надана ОСОБА_1 із за місцем проживання, як особі, що відрізняється добросовісністю, відповідальністю та активною соціальною позицією.

Відповідно до довідки із закладу дошкільної освіти ОСОБА_7 відвідує заклад з січня 2021 року. Із характеристики, наданої вихователями дитячого закладу, вбачається, що вихованням дитини займається батько, позивач приймає участь в батьківських зборах та іншим чином активно залучається до життя дитячого закладу.

Свідок ОСОБА_8 , яка доводиться відповідачці матір`ю, показала суду, що більше 4 років проживала із позивачем та відповідачкою, всю хатню роботу вона ділила тільки із зятем - позивачем, ОСОБА_9 відсторонилася від сімейних обов`язків матері та дружини. При цьому позивача свідок характеризувала як гарного батька, який багато часу приділяв своєму синові, майстрував із ним, не мав ніяких шкідливих звичок.

Свідок ОСОБА_10 , який доводиться далеким родичем позивачеві, аналогічно показав, що всю хатню роботу під час сумісного проживання виконував виключно позивач, обов`язки відвести та забрати дитину із дитячого садка також покладалися на батька. Дитина під час материнських «нападів» стукала у вікна і просила її випустити. Характеризував відповідачку як скандальну та сварливу людину. Позивач до дитини ставиться із турботою та любов`ю.

Свідок ОСОБА_11 , який доводиться батьком позивачу, також показав, що відповідачка має складаний та скандальний характер, позивач, в свою чергу, активно займається розвитком дитини - сумісне дозвілля, малювання, відвідування дитячого майданчика, дитина дуже прив`язана до батька, відповідачка із дитиною поводиться нав`язливо, вимагає, щоб син із нею постійно розмовляв. Він підтвердив, що був неодноразово свідком нападів у ОСОБА_12 , викликав швидку, її «засинання» могло тривати до 12 годин.

Відповідачка ОСОБА_3 , 1995 року народження. З її слів та слів свідка ОСОБА_13 перебуває у зареєстрованому шлюбі та народила другу дитину в вересні 2024 року, проживає в квартирі, яка належить її новому чоловікові.

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 від 27 липня 2022 року є інвалідом дитинства 2 групи з дитинства. Зі слів відповідачки в даний час втратила інвалідність через суттєве покращення здоров`я, зокрема відсутність епілептичних нападів.

Відповідно до показань свідка ОСОБА_14 , яка є лікуючим лікарем відповідачки, в даний час стан здоров`я відповідачки значно покращився через коректне фармакологічне лікування та покращення психолого-соціальних умов проживання, зокрема, перебування в сприятливих та гармонійних відносинах із новим чоловіком ОСОБА_13 . На думку лікаря напади відповідачки мали конверсійний характер, тобто такий, що пов`язаний із стресом, невротичністю, психологічними проблемами, зіпсованими стосунками із близькими людьми. При цьому лікар зазначила, що такі напади мають тривалий характер, тобто по декілька годин, особа в цей час перебуває в стані безпорадності, яке нагадує засинання. В результаті хвороби відповідачка зазнала певних помірних психологічних змін особистості у вигляді легкого розумового зниження та змін в мисленні, з`явилося схильність до зайвої деталізації обставин, недоречність висловлювань, зацикленість на питаннях справедливості та законності. Здійснити прогноз перебігу хвороби, на думку свідка, неможливо, якщо конверсійні напади були пов`язані виключно із нестабільним та травмуючим психолого-емоційним фоном, то в разі його погіршення, може відбутися і погіршення стану здоров`я. При цьому, узагальнюючи, лікар ОСОБА_14 відмітила, що вказані зміни є несерйозними за своїми об`ємами і не можуть завадити відповідачці належним чином виховувати дитину.

Після пояснень вказаного свідка відповідачка ОСОБА_3 повідомила, що травмуючими для неї факторами, про які заначив лікар ОСОБА_14 , було фізичне та психологічне насильство з боку позивача під час сумісного проживання, принизливе ставлення до неї з боку членів його сім`ї, відсутність підтримки під час хвороби.

Свідок ОСОБА_13 , який в даний час є чоловіком відповідачки, надав наступні пояснення. В стосунках із відповідачкою він перебуває півтора роки, пару разів ставав очевидцем «засинання» відповідачки, в цих випадках він вводив їй ін`єкційно певні ліки, і через 5-10 хв. ОСОБА_15 поверталася до тями. Також на його думку відповідачка може самостійно за відчуттями передбачити напад та вживши ліки, уникнути цього стану. Свідок характеризував відповідачку як чудову матір та дружину, яка приділяє багато часу розвитку свого сина - ОСОБА_5 .

Співставляючи докази, які виглядають як на користь позивачка, так і на користь відповідачки, суд виснує, що між сторонам ще за часів проживання в зареєстрованому шлюбі були зіпсовані стосунки і в даний час сторони мають вороже ставлення один до одного. Відповідачка звинувачує позивача у застосуванні до неї психологічного насильства та відсутність підтримки в такій складній для неї ситуації, як «епілептичні» напади, які не давали їй об`єктивної можливості вести хатні справи та активно займатися дитиною через психічне виснаження. Відповідач, в свою чергу, звинувачує позивачку у повному відстороненні від виконання сімейних обов`язків, негативному впливі її хвороби на психологічний стан дитини, який міг проводити години наодинці з матір`ю, яка знаходилася без свідомості.

Суд, зважаючи на викладене, вважає, що, якщо відсторонитися від взаємних претензій сторін один до одного і позивач, і відповідачка на даний час, враховуючи суттєве покращення її стану здоров`я, умови життя сторін, дозволяють обом бути батьками, які не становлять загрози для розвитку дитини та зусилля яких добросовісно спрямовані на створення благополуччя сина.

Приймаючи рішення, суд звертається до психологічного стану дитини ОСОБА_6 , 2018 року, який був проаналізований психологом ОСОБА_16 , допитаною в судовому засіданні в якості експерта.

Так, експерт ОСОБА_16 з самого початку акцентувалася, що в результаті діагностики очевидним є, що дитина із любов`ю ставиться до обох батьків. Проте, авторитетною особою, особою, із якою склалися довірливі стосунки визначає батька. Від матері відсторонюється, є підсвідома образа, від розмов про маму ухиляється, починає тривожитися та хвилюватися, зі слів дитини «мама постійно спить дома або в лікарні, зі мною грає папа, в садок водить і лікує папа, а мама просто спить». При цьому слід зазначити, що стан дитини від першої діагностики від 18.07.2023 року до останньої 30.07.2024 року не змінився, зберігається тривога та хвилювання при розмовах про матір, акцентується на «маминому сні», підкреслює значимість батька, зазначає про агресивність «дяді Саші», дитина відчуває страх вербальної агресії, емоційне налаштування - сердитість. Дитина асоціює себе із татовим будинком, для нього це осередок комфорту та безпеки, висловлює пріоритет у спілкуванні із батьком, бажання жити із ним.

У висновку підсумовано, що в дитини емоційно-вольова сфера не стабільна, наявні прояви страху, стурбованості, тривожності, імпульсивності, нестабільності.

В зв`язку із чим, суд приходить до висновку, що в найкращих інтересах дитини в даний момент є залишення її з батьком, який виступає для неї більшою опорою ніж матір, асоціюється із безпекою та комфортом. Вказаний фактор є визначальним для суду при прийнятті цього рішення.

Ставлячись із розумінням до проявів хвороби відповідачки і не заперечуючи її здатність бути матір`ю, суд не може проігнорувати, що прояви хвороби у вигляді «засинання» на декілька годин не могли не вплинути на психоемоційний стан дитини, яка була змушена тривалий час залишатися на самоті, в умовах, що могли загрожувати її безпеці із врахуванням малолітства.

І, навіть покращення стану здоров`я відповідачки в даний час не змогло в повній мірі стабілізувати відношення дитини до неї до відчуття повної безпеки та комфорту, як випливає із висновку практичного психолога від 30.07.2024 року.

Відтак, суд, проаналізувавши та оцінивши кожний аргумент, констатує той факт, що позивачем надано належні, достовірні, достатні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог.

Оскільки позивач у позовній заяві та під час судового розгляду не вимагав відшкодування судових витрат, питання щодо їх розподілу між сторонами судом не вирішувалося.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 268, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Висоцька Г.В.