Постанова

від 07.11.2024 по справі 642/4991/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 642/4991/18 Номер провадження 22-ц/814/377/24Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,

за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Статівка Олександр Євгенович, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 травня 2023 року та на додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 04 вересня 1999 року перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого подружжям було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що є спільною сумісною власністю.

Також ОСОБА_3 зазначала, що за час перебування в шлюбі відповідачем було відкрито ряд депозитних рахунків, зокрема, депозит у розмірі 5000,00 доларів США (еквівалент 131870,17 грн), відкритий в АТ «Альфа-Банк», та депозитний рахунок в розмірі 110000,00 грн, відкритий в АТ КБ «Приватбанк», кошти на яких, на думку позивача, є спільною сумісною власністю подружжя, половина з яких в розмірі 120935,09 грн підлягає стягненню на її користь.

В уточненій позовній заяві позивач прохала суд визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , спільним майном подружжя та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати право власності на спірної квартири за ОСОБА_3 ; визнати всі грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах на ім`я ОСОБА_2 спільним майном подружжя та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 120935,09 грн; вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст судових рішень суду

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 03 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , як на частку в праві спільної сумісної власності подружжя.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 120935,09 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1793,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 2790,04 грн.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року залучено до участі у справі як правонаступника відповідача ОСОБА_1 .

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року цивільну справу № 642/4991/18 знято з апеляційного розгляду та повернуто до Київського районного суду м. Полтави для постановлення додаткового рішення протягом місячного строку з моменту отримання справи.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 серпня 2024 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , як на частку в праві спільної сумісної власності подружжя.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

З рішенням Київського районного суду м. Полтави від 03 травня 2023 року та з додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 серпня 2024 року не погодився відповідач та оскаржив їх в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційні скарги, в яких прохав суд скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу на рішення місцевого суду

На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 травня 2023 року є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з неповним з`ясуванням і недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд помилково визнав встановленими; невідповідністю висновків, викладених у вказаному вище рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильним дослідженням і оцінкою доказів; грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, внаслідок чого висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні, містять істотні суперечності, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Київський районний суд м. Полтави під час розгляду справи та ухваленні оскаржуваного рішення не врахував доводи відповідача, які підтверджені відповідними письмовими доказами, що вказане спірне нерухоме майно не є та не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки хоча і було придбано під час перебування в шлюбі з позивачем ОСОБА_3 , але було придбано виключно за особисті грошові кошти відповідача.

Відповідач зауважує, що придбання спірної квартири відбулося за рахунок продажу квартири АДРЕСА_2 , яка була набута ОСОБА_2 23 січня 2003 року внаслідок її приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Спірні грошові кошти, які були внесені відповідачем ОСОБА_2 на депозитні рахунки в банківських установах, належали відповідачу ОСОБА_2 особисто на праві приватної власності, які були отримані ним 06 квітня 2006 року від продажу належної йому на праві приватної власності квартири, а частина з вказаних грошових коштів була взагалі внесена відповідачем ОСОБА_2 на депозитний рахунок в банківську установу після фактичного припинення шлюбних відносин з позивачем ОСОБА_3 .

Крім того, суд першої інстанції безпідставно не викликав у судове засідання та не допитав у якості свідків громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , заява про виклик яких у судове засідання подана відповідачем ОСОБА_2 .

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу на додаткове рішення місцевого суду

Відповідач зауважує, що місцевий суд не мав підстав з власної ініціативи ухвалювати додаткове рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину спірної квартири, оскільки ні позивачем ОСОБА_3 , ні відповідачем ОСОБА_2 відповідної позовної вимоги до суду не подавалося.

Крім того, зауважено, що ухвалення додаткового рішення судом першої інстанції відбулося без належного повідомлення учасників справи.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу на рішення місцевого суду

Позивач зазначає, що спірна квартира, яка куплена під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності останніх, а відповідачем не спростовано за допомогою належних та достатніх доказів презумпцію права спільної сумісної власності вказаного майна з огляду на укладення договору про пайову участь у будівництві до відчуження ОСОБА_2 належної йому на праві особистої власності квартири.

Також зауважено, що спірні грошові кошти були внесені на депозитні рахунки в банківські установи за час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, а тому вони теж відносяться до спільної сумісної власності колишнього подружжя.

Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції

Представник ОСОБА_3 - адвокат Клубань М.В., взявши участь у розгляді справи у режимі відеоконференції, заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, поданих відповідачем.

Від представника відповідача - адвоката Статівки О.Є. до суду апеляційної інстанції надійшли клопотання, в яких останній, підтримуючи вимоги поданих апеляційних скарг, прохав суд розгляд справи здійснювати за відсутності ОСОБА_1 та його представника.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання, на розгляд справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, приходить до такого висновку.

Встановлені обставини справи

З матеріалів справи вбачається, що сторони по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 04 вересня 1999 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2018 року в справі № 642/4563/18, яке набрало законної сили (т.1, а.с. 07, 99).

Згідно відомостей із свідоцтва про право власності на житло від 23 січня 2003 року, яке видано Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, ОСОБА_2 має на праві приватної власності квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , у будинку готельного типу, що приватизована останнім згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (т.1, а.с. 126).

Договором про пайову участь у будівництві №14ХГ від 06 січня 2006 року, укладеного корпорацією «Харківбуд» (забудовник) та ОСОБА_2 (пайовик) узгоджено, що забудовник зобов`язується на власний ризик та за рахунок пайовика збудувати для пайовика об`єкт нерухомості - квартиру.

Пунктами 2.1. та 2.2. вказаного договору узгоджено, що пайовик на виконання даного договору зобов`язаний сплатити забудовнику грошові кошти в сумі 229631,58 грн в порядку та строки, визначені додатковою угодою до даного договору (т.1, а.с. 128-131).

Додатковою угодою №14ХГ/1 до договору №14ХГ про пайову участь у будівництві від 06 січня 2006 року, що датована 06 січня 2006 року передбачено, що сторони дійшли згоди про те, що пайовик на виконання пункту 2.1. договору про пайову участь у будівництві №14ХГ від 06 січня 2006 року сплачує забудовнику грошову суму в розмірі 229631,58 грн з розрахунку 3434,00 грн за 1 м.кв. в нижченаведеному порядку: перший внесок складає 91852,63 грн, який повинен бути сплачений до 21 липня 2006 року, наступні 15 внесків складають грошову суму у розмірі 8611,18 грн кожний та повинні бути сплачені до першого числі кожного місяця, починаючи з 01 вересня 2006 року та мають бути сплачені до 01 листопада 2007 року, а 17 внесок - 8611,25 грн, що має бути сплачено до 01 грудня 2007 року (т.1, а.с. 132).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 06 квітня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Курас С.О. та зареєстровано в реєстрі за №672, зокрема ОСОБА_2 передає у власність (продає) квартиру АДРЕСА_2 , а ОСОБА_7 приймає у власність (купує) цю квартиру.

Пунктами 5, 6 вказаного договору купівлі-продажу передбачено, зокрема, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_7 360772,00 грн ще до підписання цього договору, а іншу частину покупець, зокрема 449753,00 грн, має сплатити до 19:00 год 06 квітня 2006 року. Розрахунок має бути здійснено з одночасним підтвердженням цього факту письмовою заявою ОСОБА_2 (т.1, а.с. 127).

На підставі рахунку-фактури № 69 від 20 липня 2006 року, за квитанцією № 1 від 21 липня 2006 року ОСОБА_2 сплатив на користь корпорації «Харківбуд» за послуги з дольової участі в будівництві будинку по АДРЕСА_4 шляхом перерахування на поточний рахунок забудовника грошові кошти у розмірі 91852,63 грн (т.1, а.с. 133-134).

Відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 242 від 28 серпня 2006 року, відповідач ОСОБА_2 сплатив на користь корпорації «Харківбуд» шляхом внесення в касу забудовника грошові кошти у розмірі 16500,00 грн., відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 243 від 29 серпня 2006 року - 722,36 грн, відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 234 від 27 жовтня 2006 року - 8611,18 грн, відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 325 від 29 листопада 2006 року - 8611,18 грн, відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 359 від 29 грудня 2006 року - 8611,18 грн, відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 37 від 31 січня 2007 року - 8611,18 грн, відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 55 від 24 лютого 2007 року - 8611,18 грн, відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 122 від 29 березня 2007 року - 8611,18 грн, відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 161 від 24 квітня 2007 року - 8301,18 грн, відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 170 від 27 квітня 2007 року - 310,00 грн, відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 197 від 25 травня 2007 року - 8611,18 грн, відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 242 від 24 червня 2007 року - 8611,18 грн, відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 269 від 27 липня 2007 року - 8611,18 грн, відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 290 від 29 серпня 2007 року - 8611,18 грн, відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 326 від 24 вересня 2007 року - 8611,18 грн, відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 359 від 30 жовтня 2007 року - 8611,18 грн та відповідно до квитанції прибуткового касового ордеру № 388 від 29 листопада 2007 року - 8611,25 грн (т.1, а.с. 135-139).

27 лютого 2009 року між корпорацією «Харківбуд» та ОСОБА_2 підписано акт прийому-передачі квартири в житловому будинку АДРЕСА_4 , згідно якого забудовник передає, а пайовик приймає квартиру АДРЕСА_5 (т.1, а.с. 141).

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 червня 2009 року, виданого Ленінською районною в м. Харкові радою, відповідач ОСОБА_2 є власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 143-144).

Згідно розпорядження Харківської обласної державної адміністрації «Про перейменування об`єктів топоніміки м. Харкова» від 17 травня 2016 року №181 пров. Соціалістичний було перейменовано на АДРЕСА_6 (т.1, а.с. 212-217).

АТ «Альфа-Банк» повідомило 10 січня 2019 року місцевий суд, що 19 вересня 2018 року ОСОБА_2 було відкрито депозитний рахунок із сумою вкладу 5000,00 доларів США (т.1, а.с. 54)

АТ КБ «Приватбанк» повідомило 02 січня 2019 року місцевий суд, що 09 вересня 2016 року ОСОБА_2 було відкрито депозитний рахунок, залишок якого становить 110000,00 грн, а початкова сума - 75000,00 грн (т.1, а.с. 56).

Позиція суду апеляційної інстанції

Щодо спірної квартири

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Так, на спростування презумпції права спільної сумісної власності подружжя, відповідачем зазначено, що спірне помешкання ОСОБА_2 було придбано за отримані від продажу належної йому на праві особистої приватної власності квартири, що була отримана ним в порядку приватизації державного житлового фонду.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що згідно відомостей із свідоцтва про право власності на житло від 23 січня 2003 року, яке видано Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, ОСОБА_2 має на праві приватної власності квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , у будинку готельного типу, що приватизована останнім згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Лише у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду визнавалось спільною сумісною власністю подружжя. До 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року таке майно належало до особистої приватної власності чоловіка або дружини, який (яка) використали своє право на приватизацію відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 367/3800/14-ц (провадження № 61-15939св19), від 07 листопада 2018 року у справі № 686/2762/15-ц (провадження № 61-40136св18).

Оскільки відповідачем вказана вище квартира, що належала йому на праві особистої приватної власності, була продана на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06 квітня 2006 року, то отримані грошові кошти з її реалізації є особистими коштами ОСОБА_2 .

Колегія суддів зауважує, що згідно умов договору купівлі-продажу квартири від 06 квітня 2006 року, ОСОБА_2 на час укладення вказаного правочину було отримано грошові кошти у розмірі 360772,00 грн ще до підписання цього договору, доказів отримання іншої суми за продаж квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , у будинку готельного типу матеріали справи не містять.

Пунктами 2.1. та 2.2. договору про пайову участь у будівництві №14ХГ від 06 січня 2006 року узгоджено, що пайовик на виконання даного договору зобов`язаний сплатити забудовнику грошові кошти в сумі 229631,58 грн в порядку та строки, визначені додатковою угодою до даного договору.

Уклавши договір про пайову участь у будівництві №14ХГ від 06 січня 2006 року, з урахуванням додаткової угоди №14ХГ/1 до договору №14ХГ про пайову участь у будівництві від 06 січня 2006 року, відповідачем перший пайовий внесок у розмірі 91852,63 грн було внесено у липні 2006 року, а решта коштів - розтерміновано на шістнадцять щомісячних платежів.

Слід зауважити, що відповідачем до суду не було надано доказів того, що саме кошти, які були отримані ним після продажу приватизованої квартири, були спрямовані на купівлю спірної квартири. Зокрема, колегія суддів бере до уваги факт виплати вартості спірного житла в порядку розтермінування, що уможливлює залучення спільних коштів колишнього подружжя.

Колегія суддів вважає за потрібне наголосити, що надані відповідачем розрахунки щодо отриманих сторонами справи доходів не беруться судом до уваги, оскільки вони не можуть беззаперечно підтверджувати факт виплати взятих ОСОБА_2 грошових зобов`язань за договором про пайову участь у будівництві виключно за кошти, які належали йому особисто.

Крім того, слід повторно наголосити, що згідно частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18).

Оскільки відповідачем не було доведено факту купівлі спірного помешкання за кошти, які належали йому особисто, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного по суті висновку про визнання за ОСОБА_3 права власності на частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , як на частку в праві спільної сумісної власності подружжя.

Щодо банківських вкладів

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

При вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

Законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя.

Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2022 року у справі № 504/1126/19 (провадження № 61-18866св21), від 02 серпня 2022 року у справі № 760/23279/20 (провадження № 61-19299св21), від 24 липня 2023 року у справі № 373/612/20 (провадження № 61-11521св21).

Так, з матеріалів справи вбачається, що на ім`я ОСОБА_2 відкрито декілька банківських вкладів: в АТ «Альфа-Банк» 19 вересня 2018 року було відкрито депозитний рахунок із сумою вкладу 5000,00 доларів США; в АТ КБ «Приватбанк» 09 вересня 2016 року було відкрито депозитний рахунок, залишок якого становить 110000,00 грн, а початкова сума становила 75000,00 грн.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був припиненим на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2018 року. Крім того, у вказаному судовому рішенні відсутні встановлені судом обставини щодо дати припинення між учасниками справи сімейних відносин та ведення спільного господарства, а тому довід відповідача щодо відкриття депозитного рахунку після фактичного розірвання стосунків з позивачем є таким, що не підтверджується за допомогою належних та достатніх доказів.

Крім того, матеріли справи не містять доказів того, що кошти, які розміщені на депозитних рахунках на ім`я ОСОБА_2 є його особистими коштами, а відтак, з урахуванням положень частини шостої статті 81 ЦПК України, даний довід не береться судом до уваги.

З урахуванням вище викладеного вбачається, що ОСОБА_2 не було спростовано презумпцію права спільної сумісної власності подружжя щодо коштів, які розміщені на рахунках у банківських установах, а тому з урахуванням положень СК України, ОСОБА_3 має право на отримання частини від їх розміру.

Щодо додаткового рішення місцевого суду

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 серпня 2024 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , як на частку в праві спільної сумісної власності подружжя.

Згідно положень частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Оскільки за позивачем було визнано право власності на частину спірної квартири, то з урахуванням правового режиму вказаного майна, інша частина такої квартири, а саме частина, належить іншому з подружжя - ОСОБА_2 , що й було встановлено місцевим судом в додатковому рішенні.

Слід зауважити, що визнаючи за відповідачем право власності на частину спірної квартири, місцевим судом було визначено правову долю майна, яке належить іншому з подружжя, що має правове значення під час здійснення реєстраційних дій.

Щодо інших доводів апеляційних скарг

Враховуючи ухвалення місцевим судом додаткового рішення на підставі ухвали суду апеляційної інстанції від 07 серпня 2024 року, що набрала законної сили та є чинною, суд першої інстанції, беручи до уваги матеріали справи, дійшов до висновку, що відсутня необхідність для виклику сторін в судове засідання за для ухвалення такого судового рішення, що відповідає положенням статті 270 ЦПК України.

Відповідач вказував, що суд першої інстанції за поданою ним заявою безпідставно не викликав у судове засідання та не допитав у якості свідків громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Аналізуючи матеріали справи вбачається, що під час судового засідання 15 лютого 2022 року у залі Ленінського районного суду м. Харкова було допитано свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , що частково спростовує вище вказаний довід відповідача.

Разом з тим, відповідач вказуючи, що місцевий суд не допитав свідків не заявляє клопотання про їх допит у суді апеляційної інстанції та, відповідно, не ставить питання про поновлення пропущеного строку щодо цих доказів.

В той же час, за приписами частини другої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина третя вищевказаної статті передбачає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі має бути зазначено, крім іншого, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці.

Відтак, суд апеляційної інстанції із власної ініціативи без клопотання особи, яка подала апеляційну скаргу, не може допитувати свідків.

Отже, аргумент апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не викликав у судове засідання та не допитав свідків не є підставою для скасування рішення та відмови у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не спростовують правильні по суті судові рішення місцевого суду, а тому підстави для задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Статівка О.Є., відсутні.

Отже, апеляційні скарги ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Статівка О.Є., слід залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 травня 2023 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 серпня 2024 року - без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесені сторонами під час розгляду справи місцевим судом, та відсутні підстави для розподілу судових витрати у вигляді судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Статівка Олександр Євгенович - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 травня 2023 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2024 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді Т.В. Одринська

О.О. Панченко