Рішення

від 07.11.2024 по справі 638/115/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/115/24

Провадження № 2/638/41/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

07 листопада 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Смирнова В.А.

за участі секретаря судового засідання Каркан А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку-,

в с т а н о в и в:

Керівник Чугуївської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2024 року відкрито провадження у справі за позовом Керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадасту у Харківській області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку. Призначено справу до розгляду в загальному позовному провадженні. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2024 року закрито підготовче провадження по цивільній справі за позовом Керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку. Справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання, прокурор, не з`явилася, подала заяву в якій просила слухати справу без її участі, просила позов задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Відповідачка, ОСОБА_1 , в підготовче судове засідання повторно не з`явилася, про дату та час підготовчого судового засідання була повідомлена своєчасно та належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Харківській області подав клопотання з проханням провести підготовче судове засідання без його участі.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ухвали суду від 07 листопада 2024 року, враховуючи наявність в матеріалах справи достатніх даних про права і взаємовідносини сторін та належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, суд вирішує слухати справу за відсутності Відповідача та згідно ч. 4 ст.223ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст.4ЦПКУкраїни кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1ст .81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно достатті 131-1 Конституції Українив Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положеннями ч. 1 ч. 3 та ч. 4ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтовано прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Тлумачення частини третьоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Таким органом відповідно до статей6,7,13та143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ч. 2ст. 142 Конституції України,ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до ч. 4 та ч. 5ст. 56 ЦПК Українипрокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор в обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - недопущення володіння громадянкою рф земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на території України без належних на те правових підстав. У даному випадку порушені економічні інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, яким самостійно позов про припинення ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку не заявлено, що свідчить про бездіяльність керівництва, внаслідок якої порушуються інтереси держави у земельній сфері, тому до суду звертаються органи прокуратури.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року (справа № 806/1000/17).

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачка, ОСОБА_1 , яка є громадянкою російської федерації, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.09.2014 №1637 набула право власності на земельну ділянку площею 0,0144 га, кадастровий номер 6324655105:00:001:0183, що розташована в АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, ОСОБА_3 (продавець) передала у власність (продала), а ОСОБА_1 (покупець) прийняла у особисту приватну власність (купила) земельну ділянку площею 0,0144 га, яка розташована в АДРЕСА_2 та сплатила за неї продавцю оговорену у договорі грошову суму.

ОСОБА_1 26.09.2014 зареєструвала право власності на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 462960663246, номер відомостей про речове право 7137421, індексний номер рішення 16082210 від 26.09.2014).

Разом із цим, окружною прокуратурою встановлено, що на момент набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 6324655105:00:001:0183, ОСОБА_1 була громадянкою російської федерації, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.11.2023 №355982412 та відповіддю ГУ ДМС у Харківській області № 6301.6.2-22310/63.3-23 від 11.12.2023.

В свою чергу, ст. 81 Земельного кодексу України встановлена виключна заборона, щодо набуття іноземцями або особами без громадянства права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

А ст. 145 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття такого права воно підлягає відчуженню протягом одного року з моменту набуття.

Таким чином, громадянка російської федерації ОСОБА_1 - 26.09.2014 набула право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6324655105:00:001:0183, розташовану в АДРЕСА_1 та протягом року не виконала покладені на неї у зв?язку із цим обов?язок, а саме: не відчужила земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи те, що отримана ОСОБА_1 у власність земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровими номером 6324655105:00:001:0183, вартістю згідно довідки про оцінку вартості об?єкта нерухомості 3 040,02 грн, нею добровільно не відчужено упродовж встановленого законодавством України річного строку (кінцевий строк сплив 26.09.2015), право власності на таку земельну ділянку підлягає припиненню, шляхом її конфіскації за рішенням суду.

У відповідності дост. 1 Земельного кодексу Україниземля в Україні є національним багатством і перебуває під особливою охороною закону. Нормамист.19 Земельного кодексу Україниземлі сільськогосподарського призначення віднесено до категорії особливо цінних. Положення статей13,14 Конституції Українивизначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Суб`єктами права приватної власності на землю згідно зістаттею 80 Земельного кодексу Українивизначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту ч. 2 ст. 81 та інших нормЗемельного кодексу Українисуб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

У відповідності до ч. 5ст. 22 ЗК Українивизначено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Частиною 4статті 81 Земельного кодексу Українипередбачено, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Право власності на земельні ділянки відповідачка набула з 12 грудня 2019 року після державної реєстрації речового права на нерухоме майно, однак у подальшому й дотепер земельна ділянка нею самостійно не відчужено, чим безпідставно порушено річний строк, встановлений ч. 4ст. 81 Земельного кодексу України.

Згідно із пунктом "е" ч. 1ст. 140 Земельного кодексу Україниоднією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Примусове припинення прав на земельну ділянку, у відповідності до п. "в" ч. 1ст. 143 Земельного кодексу України, здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2ст. 145 ЗК Україниу разі, якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Пунктом 10 частини 1статті 346 Цивільного кодексу Українивизначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Частиною 5статті 41 Конституції Українивизначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18 вересня 2013 року (справа №6-92 цс 13) зазначено, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 11 березня 2003 року «Новоселецький проти України», від 1 червня 2006 року «Федоренко проти України»), Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.38, ч. 1 ст.39 Закону України «Про міжнародне приватне право»право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно, виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

У відповідності до ч. 4ст. 145 ЗК Україниконфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Статтею 153 ЗК Українипередбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.

Таким чином, враховуючи, що відповідачка, будучи громадянинкою рф, протягом року після набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого сільськогосподарського виробництва не відчужила її, є підстави для конфіскації зазначеної земельної ділянки у власність держави, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2684 грн. 00 коп., який підлягає стягненню з відповідачки.

Враховуючи викладене та керуючись статтями7,12,13,81,141,259,263-265,268,280-282,354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадасту у Харківській області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку- задовольнити.

Припинити громадянці російської федерації ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт громадянина Російської Федерації серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 26.05.2005) право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 6324655105:00:001:0183, площею 0,0144 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.09.2014 (індексний номер рішення про державну реєстрацію 16082210 від 26.09.2014) шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Стягнути з громадянки російської федерації ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт громадянина Російської Федерації серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 26.05.2005) на користь Харківської обласної прокуратури (Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України, м.Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого за пред`явлення позову.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленомуЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя В.А. Смирнов