Рішення

від 15.11.2024 по справі 297/677/24

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/677/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого ІЛЬТЬО І. І.,

за участю секретаря Гарані О. А.,

прокурора ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Берегово цивільну справу за позовом Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Берегівської міської ради до Берегівської районної державної адміністрації та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Берегівської районної державної адміністрації, державних актів, договорів купівлі-продажу, державної реєстрації права власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельні ділянки водного фонду,

в с т а н о в и в:

Керівник Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Берегівської міської ради до Берегівської районної державної адміністрації, звернувся із позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Берегівської районної державної адміністрації, державних актів, договорів купівлі-продажу, державної реєстрації права власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельні ділянки водного фонду.

Свій позов позивач мотивує тим, що Розпорядженням голови Берегівської районної державної адміністрації № 132 від 28 квітня 2005 року «Про надання земельних ділянок у власність», у власність ОСОБА_2 , 1956 року народження передано земельну ділянку частини староріччя річки Боржава поряд з с. Боржава Берегівського району площею 1,2700 га за кадастровим номером 2120481700:01:000:0146 та ОСОБА_2 , 1931 року народження передано земельну ділянку частини староріччя річки Боржава площею 2,9700 га за кадастровим номером 2120481700:01:000:0145 для цілей рибного господарства.

На підставі даного розпорядження ОСОБА_2 , 1931 року народження 29.05.2005 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії № 023707, а ОСОБА_2 , 1956 року народження видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії № 023708.

В подальшому ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 05.03.2012 № 460 стала власником земельної ділянки за кадастровим номером 2120481700:01:000:0145 і 24.11.2012 на підставі договору купівлі-продажу № 13020 відчужила її ОСОБА_3 , яка 09.12.2019 на підставі договору купівлі-продажу № 3674 відчужила її ОСОБА_2 , 1956 року народження.

Згідно інформації ОСОБА_2 ,1931 року народження помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_4 померла в 2017 році.

Проте, земельні ділянки за кадастровим номером 2120481700:01:000:0145, площею 2,97 га та 2120481700:01:000:0146, площею 1,27 га відносяться до земель водного фонду, на яких розташована штучна незакмнута водойма.

Берегівська окружна прокуратура Закарпатської області вважає, що оспорювані розпорядження видані всупереч вимогам Земельного кодексу України, оскільки спірні земельні ділянки оспорювані земельні ділянки не відносяться до закмкнених природних водних об`єктів, оскільки вони були влаштовані шляхом будівництва перемичок з водовипускними спорудами.

У зв`язку з наведених вище підстав, Берегівська окружна прокуратура Закарпатської області просить визнати незаконним та скасувати розпорядження Берегівської районної державної адміністрації, державних актів, договорів купівлі-продажу, державної реєстрації права власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельні ділянки водного фонду.

Разом з позовом позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт наземельну ділянку з кадастровим номером 2120481700:01:000:0145, площею 2,97 га з цільовим призначеннямдля ведення рибного господарства, яка знаходиться на території Берегівської територіальної громади Берегівського району, Закарпатської області та заборонити ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), розпоряджатись, змінювати цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 2120481700:01:000:0145, площею 2,97 га з цільовим призначеннямдля ведення рибного господарства, яка знаходиться на території Берегівської територіальної громади Берегівського району, Закарпатської області з іншими земельними ділянками.

Також, просив накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2120481700:01:000:0146, площею 1,27 га з цільовим призначеннямдля ведення рибного господарства, яка знаходиться на території Берегівської територіальної громади Берегівського району, Закарпатської області та заборонити ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ), розпоряджатись, змінювати цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 2120481700:01:000:0146, площею 1,27 га з цільовим призначеннямдля ведення рибного господарства, яка знаходиться на території Берегівської територіальної громади Берегівського району, Закарпатської області з іншими земельними ділянками.

Заява обґрунтована тим, що існує загроза відчуження та поділу земельної ділянки та ймовірність утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення зазначеного позову, а також дозволить запобігти можливій неодноразовій зміні права власності на спірну земельну ділянку під час судового розгляду даного позову та порушенням прав учасників судового процесу.

Ухвалою суду про забезпечення позову від 19 лютого 2024 року заяву керівника Берегівської окружної прокуратури про забезпечення позову повністю задоволено.

Прокурор в судовому засіданні позов підтримав з мотивів наведених в позовній заяві та відповіді на відзив, заперечив проти застосування строків позовної давності, мотивуючи тим, що на негаторний позов не поширюється вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правові відносини та правопорушення. Оскільки оспорювані земельні ділянки водного фонду не відносяться до замкнених природних водойм площею до 3 га, а відповідно до ст. 84 ЗК України відносяться до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, таким чином строк позовної давності не застосовується.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали з підстав наведених у відзиві. Також, просили суд застосувати строк позовної давності.

Відповідач по справі ОСОБА_3 написала заяву про розгляд справи без її участі, і просила суд відмовити в задоволені позову.

Відповідач по справі Берегівська районна державна адміністрація надала суду відзив на позов, в якому просить розгляд справи розглянути без їх участі та просить відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши учасників судового провадження, перевіривши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилався, як на підставу своїх вимог, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд вважає в позові повністю відмовити, виходячи з наступного.

Розпорядженням голови Берегівської районної державної адміністрації №132 від 28 квітня 2005 року «Про надання земельних ділянок у власність», у власність ОСОБА_2 , 1956 року народження передано земельну ділянку частини староріччя річки Боржава Берегівського району з кадастровим номером 2120481700:01:000:0146, площею 1,27 га та ОСОБА_2 , 1931 року народження передано земельну ділянку частини староріччя річки Боржава з кадастровим номером 2120481700:01:000:0145, площею 2,97 га для цілей рибного господарства.

На підставі даного розпорядження ОСОБА_2 , 1931 року народження 29.05.2005 року видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії №023707, а ОСОБА_2 , 1956 року народження видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії №023708.

В подальшому ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 05.03.2012 №460 стала власником земельної ділянки за кадастровим номером 2120481700:01:000:0145, площею 2,97 га і 24.11.2012 на підставі договору купівлі-продажу №13020 відчужила її ОСОБА_3 , яка 09.12.2019 на підставі договору купівлі-продажу №3674 відчужила ОСОБА_2 , 1956 року народження.

Позивач стверджує, що земельні ділянки не відносяться до замкнених природних водних об`єктів, оскільки вони були влаштовані шляхом будівництва перемичок з водовипускними спорудами.

Судом встановлено, на актів перевірки №18/0034 від 12.02.2009р. та №18/0035 від 12.02.2009р., які складено Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель у Закарпатській області відповідно до робочих проектів влаштування ставка №1 та №2 для розведення риби на місці існуючого староріччя річки Боржава Берегівського району площею 1,27 га та 2,97 га, розроблених Державним комітетом України по водному господарству Закарпатським облфондом Берегівського УОС і ПС.

Крім того, згідно Постанови Берегівського районного суду по кримінальній справі від 24.04.2012 року №701/976/12., ОСОБА_5 (начальник міськрайонного управління Держкомзему в м. Берегово та Берегівського р-ну), звільнено від кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 367 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

В даній Постанові вказано, що ОСОБА_2 , 1931 р.н. та ОСОБА_2 , 1956 р.н. не зверталися з письмовою заявою до Берегівської РДА щодо надання в їх власність земельних ділянок в існуючому староріччі річки Боржава, поряд з с. Боржава Берегівського р-ну, площею 2,970 га та 1,270 га.

Таким чином встановлено, що саме відсутність даної заяви стала підставою для притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності.

Крім того, суд вважає Розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації №132 від 28 квітня 2005 року «Про надання земельних ділянок у власність», у власність ОСОБА_2 , 1956 року народження передано земельну ділянку частини староріччя річки Боржава Берегівського району з кадастровим номером 2120481700:01:000:0146, площею 1,27 га та ОСОБА_2 , 1931 року народження передано земельну ділянку частини староріччя річки Боржава з кадастровим номером 2120481700:01:000:0145, площею 2,97 га для цілей рибного господарства видано в межах повноважень і відповідно до норм чинного законодавства. Згадане розпорядження не оскаржувалося в судовому порядку.

Посилання позивача на постанову Берегівського районного суду від 24.04.2012 року, яка приймалась за участі прокуратури Берегівського району у кримінальній справі №701/9/6/12, в якості доказу законності розпорядження №132 від 28.04.2005 року, суд вважає, що даний доказ є необґрунтованим, оскільки питання законності зазначеного розпорядження не було предметом безпосереднього розгляду в судовому процесі.

Щодо акту перевірки №18/0034 від 12.02.2009р. та акту перевірки №18/0035 від 12.02.2009р., які складено Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель у Закарпатській області, суд вважає, що зазначені у них висновки не повній мірі відповідають дійсності, виходячи з наступного.

Так, суд звертає увагу, що спірні земельні ділянки (площею 1,27 га та 2,97 га) є закритою природньою водоймою на місці староріччя (старе русло) річки Боржава. Замкнута природня водойма (староріччя) існувала ще до влаштування двох ґрунтових перемичок з водоспускними спорудами.

Підставою для влаштування цих перемичок є Акт обстеження ділянки під влаштування ставка №1 та №2 для розведення риби на місці староріччя р. Боржава біля с. Боржава Берегівського району від 07.05.2004 року. Дана водойма в той час перебувала в оренді на підставі договору від 28.10.2002 року.

Для цих цілей були розроблені відповідні робочі проекти в Закарпатському облводгоспі Берегівського УОС і ПС.

Крім того, влаштування ставків №1 та №2 на спірних земельних ділянках (площею 1,27 га та 2,97 га) пройшли комплексну державну експертизу в Закарпатській обласній службі Української державної інвестиційної експертизи (позитивний висновок №206 та №207 від 15.04.2005).

Дана реконструкція існуючого староріччя річки Боржава, затверджена Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту (зареєстровано за №4 від 28.04.2005 року).

Закрита природня водойма знаходиться на значній відстані (майже один кілометр) від прибережної зони річки Боржава, і безпосередньо не межує із нею.

Друга частина статті 59 ЗКУ вказує на те, що за рішенням органу виконавчої влади або місцевого самоврядування (в залежності від розташування водного об`єкту) громадянин може безоплатно отримати у приватну власність замкнену природну водойму площею до 3 га. Вказана стаття фактично є єдиною нормою, яка дозволяєприватизувати водний об`єкт.

Відповідно до даної норми є обмеження щодо площі водного об`єкта, який може бути приватизовано та до того, що приватизовано може бути лише замкнена водойма. Замкнена водойма цеприродна або штучно створена водойма, яка не має гідравлічного зв`язку з іншими поверхневими водними об`єктами.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 ЗКУ, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Між тим, відповідно до п. "ґ" ч. З ст. 83, п. "г" ч. З, п. "д" ч. 4 ст. 84 ЗКУ передача земель водного фонду у приватну власність заборонена, крім випадків, встановлених"цим Кодексом".Такими випадками є (ч. 2 ст. 59 ЗКУ, ч. 8 ст. 7 ЗУ "Про фермерське господарство") безоплатна передача у власність замкнених природних водойм (загальною площею до 3 га).

Крім того, ч. 2 ст. 59 ЗКУ передбачає право власників"у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми"(ця норма продубльована щодо фермерських господарств у ч. 8 ст. 7 ЗУ "Про фермерські господарства"). Не забороняє закон і придбавати землі водного фонду, що вже перебувають у приватній власності.

Згідно ч.1 ст.81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до п. «д» ч.4 ст.84 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

До земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами (п.п. «а» ч.1 ст.58 Земельного кодексу України, ст.4 Водного кодексу України).

Відповідно до визначень статті 1 Водного кодексу України:

водний об`єкт - це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт);

замкнений водний об`єкт - природна або штучно створена водойма, не зв`язана з іншими водними об`єктами (крім водоносних горизонтів);

ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів.

Отже, ставки відносяться до водних об`єктів, а землі на яких знаходяться водні об`єкти, в тому числі ставки, відносяться до земель водного фонду.

Одночасно статтею 59 ЗК України встановлено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Отож, зі змісту наведеної норми вбачається, що громадяни можуть набувати у власність шляхом безоплатної передачі лише замкнені природні водойми.

Згідно зі ст. 59 ЗК України, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. За формами власності на землі водного фонду переважає державна, у комунальній власності може перебувати лише невелика частина земель водного фонду, а саме, та, на якій розташовані водні об`єкти місцевого значення і досить незначна частка припадає на приватну власність.

Обмеження, щодо можливості перебування земель водного фонду у приватній власності, визначено у п. 4 ст. 84 Земельного кодексу. Землі водного фонду не підлягають передачі у приватну власність, крім випадків, передбачених у ст. 59 Земельного кодексу України. Нею встановлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність лише замкнені природні водойми загальною площею до 3 гектарів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що поняття замкнена природна водойма законодавство не містить. Аналіз водного законодавства дозволяє зробити висновок, що замкненими водоймами є невеликі за площею і непроточні водоймища, які не мають гідравлічного зв`язку з іншими водними об`єктами. По суті, у приватну власність можуть передаватися такі земельні ділянки водного фонду, на яких розташовані невеликі озера та ставки, площа водної поверхні яких не перевищує 3 гектарів.

Суд не приймає до уваги посилання Берегівської окружної прокуратури на Постанову Берегівського районного суду по кримінальній справі від 24.04.2012 року №701/976/12, та звертає увагу, що ОСОБА_2 , 1931 р.н. та ОСОБА_2 , 1956 р.н. зверталися з відповідним зверненням щодо приватизації спірних земельних ділянок.

Дана обставина підтверджується фотокопією заяви ОСОБА_2 , 1931 р.н. та ОСОБА_2 , 1956 р.н. на ім`я голови Берегівської райдержадміністрації від 19.06.2002 року, і дана заява містить резолюцію щодо підготовки проекту розпорядження саме ОСОБА_5 (а.с. 96).

Окрім того, після повторного письмового звернення до Берегівської районної адміністрації із заявою від 01.06.2004 року щодо результатів розгляду попередньої заяви про приватизацію староріччя ріки Боржава на території Боржавської сільської ради за межами населеного пункту, ОСОБА_2 отримав лист від 14.01.2005 року №871/0-9 за підписом заступника голови державної адміністрації О.В. Гладун в якому повідомлялось, що вирішення даного питання буде після затвердження проекту влаштування ставків для розведення риби, і виконавцем даного листа була ОСОБА_5 (а.с. 194).

Таким чином, вищенаведене спростовує припущення Берегівської окружної прокуратури щодо відсутності письмового звернення на приватизацію.

25 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №707/1593/18, провадження № 61-20197св21 (ЄДРСРУ № 111125397) досліджував питання щодо можливості передачі земель водного фонду у приватну власність.

Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 52) вказала, що якщо в принципі за жодних умов не може виникнути право власності, то й володіння є неможливим. Факт володіння майном приводить до того, що в очах сторонніх осіб, які не мають інсайдерської інформації, володілець сприймається як власник майна, якщо немає підстав сумніватися у праві власності володільця. Якщо ж стороннім особам достеменно відомо, що особа не може бути власником майна, то така особа не може сприйматися як власник майна, а тому вона не є володільцем.

При цьому, розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже й нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 Земельного кодексу України (подібні правові висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших).

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналогічний підхід до врегулювання правовідносин у сфері володіння власністю демонструє цивільне законодавство.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частино першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Положеннями частин першої та другої та третьої статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша та друга статті 321 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.82 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.86 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Відповідний принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.94 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001 року, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно іззакономі з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

З огляду на характер спірних правовідносин, наявні обставини справи та застосовані правові норми, однозначно вбачається невідповідність заходу втручання держави критеріям правомірного втручання в право власника земельної ділянки на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Щодостосується поданої від відповідачем ОСОБА_2 заяви про застосування позовної давності, то суд погоджується з її доводами. Берегівська окружна прокуратура Закарпатської області дійсно пропустила строк позовної давності за заявленими позовними вимогами, що підтверджується наступним.

Берегівська окружна прокуратура Закарпатської області у відповіді на відзив ОСОБА_2 стверджує, що нею не пропущено строк позовної давності за заявленими позовними вимогами, мотивуючи тим, що на негаторний позов не поширюється вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правові відносини та правопорушення. Оскільки оспорювані земельні ділянки водного фонду не відносяться до замкнених природних водойм площею до 3 га, а відповідно до ст. 84 ЗК України відносяться до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, таким чином строк позовної давності не застосовується.

Однак суд вважає такі доводи позивача необґрунтованими з огляду на наступне.

Судом встановлено, що прокуратура вже зверталася з ідентичними позовами в 2012 році (справа №701/2245/12 та справа №701/2241/12).

Однак, 22.10.2012 року по справі №701/2241/12 (головуючий суддя Драб В.І.), винесено Ухвалу про відмову у викритті провадження у справі, відповідно до вимог п.5 ч.2 ст. 122 ЦПК України (смерті фізичної особи, яка є стороною по справі).

05.12.2012 року по справі №701/2245/12 (головуючий суддя Гецко Ю.Ю.), винесено Ухвалу про залишення без розгляду заяви Берегівського міжрайонного прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Берегівської районної державної адміністрації до міськрайонного управління Держкомзему у місті Берегово і Берегівському районі Закарпатської області, про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Вищенаведені Ухвали не було оскаржено в апеляційному порядку.

За правиламичастини сьомої статті 122 ЦПК, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, Берегівській прокуратурі було відомо про ймовірне порушення порядку приватизації спірної земельної ділянки майже 12 років тому.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Вищенаведене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 16 вересня 2015 року в справі № 6-68цс15.

Разом з тим, суд приходить до висновку, що в задоволенні заявленого позову слід відмовити не в зв`язку з пропущенням Берегівською окружною прокуратурою Закарпатської області строку позовної давності, а в зв`язку з його необґрунтованістю.

Так, у пункті 11 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За змістом частини 1статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Застосування строку позовної давності можливе лише за наявності порушення відповідачем прав позивача. Якщо ж судом встановлено, що відповідачем не порушено право позивача, то застосування строку позовної давності не можливе, а необхідно відмовляти у задоволенні позовних вимог саме з підстав необґрунтованості позовних вимог.

З огляду на вказане, судом з`ясовується та зазначається в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли право або охоронюваний законом інтерес позивача не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Зважаючи на обставини справи, суд приходить до переконання про відмову у позові за його необґрунтованістю.

Керуючись ст. ст. 3, 11-16, 21, 257, 261, 267, 316-317, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст.12, 13, 76, 78, 81, 89, 122, 229, 235, 259, 263, 264, 265-268, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 19, 58-61, 81, 83-84 Земельного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 88, 89 Водного кодексу України, п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Берегівської міської ради до Берегівської районної державної адміністрації та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Берегівської районної державної адміністрації, державних актів, договорів купівлі-продажу, державної реєстрації права власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельні ділянки водного фонду - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Іван ІЛЬТЬО