Постанова

від 13.11.2024 по справі 676/4300/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 676/4300/23

Провадження № 22-ц/4820/1959/24

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Чебан О.М.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представниці відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_3 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), Кам`янець-Подільського відділу державної виконавчої служби у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про зняття арешту з майна за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2024 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі Хмельницький відділ ДВС), Кам`янець-Подільського відділу державної виконавчої служби у Кам`янець-Подільському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі Кам`янець-Подільський відділ ДВС), Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі АТКБ «Приватбанк», банк) про зняття арешту з майна.

ОСОБА_3 зазначила, що з 16 лютого 2006 року вона перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, в період якого ними на підставі договору купівлі-продажу від 27 травня 2008 року придбано нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 (далі нежитловабудівля).Під часукладення договорукупівлі-продажу ОСОБА_4 оформив нежитловубудівлю насебе,а позивачканадала йомузгоду наукладення цьогодоговору. Відтак частина придбаної подружжям нежитлової будівлі належала позивачці на праві спільної власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Нещодавно вона довідалася, що постановою державного виконавця Хмельницького відділу ДВС від 29 листопада 2012 року у виконавчому провадженні №35031110 з примусового виконання виконавчого листа Індустріального районного суду міста Дніпропетровська №2/0417/5435 від 6 серпня 2012 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь АТКБ «Приватбанк» заборгованості накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону на його відчуження. Надалі цей виконавчий лист був переданий до Кам`янець-Подільського відділу ДВС, державний виконавець якого постановою від 27 жовтня 2015 року закрив виконавче провадження №35678219 у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 . Реєстрація в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження всього майна ОСОБА_4 (реєстраційний номер обтяження 13315063) перешкоджає позивачці оформити свідоцтво про право власності на частини нежитлової будівлі на своє ім`я і, як наслідок, порушує її право на користування, володіння та розпорядження цим майном.

За таких обставин ОСОБА_3 просила суд зняти арешт з нерухомого майна, накладений на майно ОСОБА_4 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 29 листопада 2012 року Хмельницького відділу ДВС, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 13315063.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янець-Подільськогоміськрайонного судуХмельницької областівід 28травня 2024року впозові ОСОБА_3 про зняття арешту з нерухомого майна та у стягненні з відповідачів на її користь судового збору відмовлено.

Суд першоїінстанції керувавсятим,що ОСОБА_3 не заявлено вимоги про визнання права власності на частину спільного майна подружжя, а звернення з позовом про зняття арешту без заявлення цієї вимоги є неефективним способом захисту прав та інтересів позивачки.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що нежитлова будівля придбана ОСОБА_4 і ОСОБА_3 за час шлюбу та належала їм на праві спільної власності в рівних частках. Оскільки ОСОБА_3 є власницею частки нерухомого майна, її право власності ніким не оспорювалося та не оспорюється, то підстави для заявлення нею вимоги про визнання права власності на це майно відсутні. З огляду на те, що перешкоди для здійснення ОСОБА_3 права власності пов`язані з незаконним арештом нежитлової будівлі, позивачкою обрано ефективний спосіб захисту порушеного права шляхом пред`явлення позову про зняття цього арешту.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У своєму відзиві на апеляційну скаргу АТКБ «Приватбанк» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість.

Хмельницький відділ ДВС і Кам`янець-Подільський відділ ДВС не висловили свою позицію щодо апеляційної скарги.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Суд першої інстанції не дотримався приписів статей 18, 255 ЦПК України.

У зв`язку з порушенням норм процесуального права оскаржуване рішення суду в частині позову до Хмельницького відділу ДВС і Кам`янець-Подільського відділу ДВС підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині вимог.

У решті рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

З 16 лютого 2006 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі.

За договором купівлі-продажу приміщення від 27 травня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області Любченко Л.В. (зареєстровано в реєстрі за №489), ОСОБА_4 за згодою ОСОБА_3 придбав нежитлову будівлю.

22 червня 2008 року у Реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_4 на нежитлову будівлю.

Постановою державного виконавця Хмельницького відділу ДВС від 29листопада 2012 року у виконавчому провадженні №35031110 з примусового виконання виконавчого листа Індустріального районного суду міста Дніпропетровська №2/0417/5435 від 6 серпня 2012 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь АТКБ «Приватбанк» 129591 грн 59 коп. заборгованості накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону на його відчуження.

Того ж дня у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження всього невизначеного нерухомого майна ОСОБА_4 (реєстраційний номер обтяження 13315063).

5 грудня 2012 року Хмельницький відділ ДВС направив виконавчий лист щодо ОСОБА_4 за належністю до Кам`янець-Подільського відділу ДВС, де було відкрито виконавче провадження №35678219.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Постановою державного виконавця Кам`янець-Подільського відділу ДВС від 27 жовтня 2015 року закінчено виконавче провадження №35678219 на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі Закон №606-ХІV) у зв`язку зі смертю боржника.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо вимоги до відділів державної виконавчої служби

Частиною першою статті 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Чинне законодавство закріплює принцип обов`язковості судового рішення, що набрало законної сили. Обов`язковість судового рішення поширюється як на осіб, які брали участь у справі, так і на будь-яких інших осіб та організацій.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Європейський суд з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania», заява №28342/95, рішення від 28 листопада 1999року, пункт 61) зауважив, що право на справедливий розгляд в суді, гарантоване пунктом1 статті 6 Конвенції (тут і надалі Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року), має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.

Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Однією з підстав закриття провадження цивільної справи є вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №320/9224/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року (справа №761/7978/15-ц) зазначено, що необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

За правовим визначенням: сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава; предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення; підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересом (докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не є підставою позову).

Визначаючи підставу позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року у справі №757/39474/19-ц).

Із матеріалів справи слідує, що рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 10 травня 2022 року у справі №676/999/22 відмовлено в позові ОСОБА_3 до Хмельницького відділу ДВС і Кам`янець-Подільського відділу ДВС про зняття арешту з нерухомого майна, накладеного на майно боржника ОСОБА_4 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 29 листопада 2012 року державного виконавця Хмельницького відділу ДВС, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 13315063.

У справі№676/999/22,рішення судув якійнабрало законноїсили,сторонами були:позивач ОСОБА_3 ,відповідачі Хмельницький відділ ДВС і Кам`янець-Подільський відділ ДВС, а предметом позову вимога позивачки про скасування арешту з нежитлової будівлі, накладеного постановою державного виконавця від 29листопада 2012 року (реєстраційний номер обтяження 13315063). При цьому ОСОБА_3 обґрунтувала свої вимоги тим, що реєстрація в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження всього майна ОСОБА_4 перешкоджає їй оформити право власності на частини набутої за час шлюбу нежитлової будівлі.

У справі№676/4300/23,яка переглядаєтьсясудом апеляційноїінстанції,сторонами є:позивач ОСОБА_3 ,відповідачі Хмельницький відділ ДВС, Кам`янець-Подільський відділ ДВС та АТКБ «Приватбанк», а предметом позову вимога позивачки про скасування арешту з нежитлової будівлі, накладеного постановою державного виконавця від 29 листопада 2012 року (реєстраційний номер обтяження 13315063). При цьому ОСОБА_3 також обґрунтувала свої вимоги тим, що реєстрація в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження всього майна ОСОБА_4 перешкоджає їй оформити право власності на частини набутої за час шлюбу нежитлової будівлі.

Отже, сторони, предмет і підстави позовів у справах №676/999/22 та №676/4300/23 в частині вимог ОСОБА_3 до Хмельницького відділуДВС іКам`янець-Подільськоговідділу ДВС є тотожними.

У зв`язку з наведеним апеляційний суд дійшов висновку, що провадження у справі №676/4300/23 за позовом ОСОБА_3 у частині вимог до Хмельницького відділуДВС,Кам`янець-Подільськоговідділу прозняття арештуз майнапідлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Суд першої інстанції помилково залишив указані обставини поза увагою та розглянув цю справу по суті заявлених вимог.

б) щодо вимог до банку

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За змістом частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення закріплені у статтях 368, 370, 372 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Водночас частиною третьою статті 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

В силу статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 52 Закону №606-ХІV, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 Закону №606-ХІV).

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права та припинення дії, яка порушує право (пункти 1, 3 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зістаттею 5ЦПК Україниздійснюючи правосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що за загальним правилом усе майно, яке набуте подружжям за час перебування у шлюбі, є його спільною сумісною власністю. Подружжя має право на поділ спільного майна незалежно від розірвання шлюбу. При цьому частки сторін є рівними. У разі поділу майна між подружжям їх право спільної сумісної власності на майно припиняється.

Закон встановлює способи захисту права власності, одним із яких є визнання права власності у судовому порядку (стаття 392 ЦК України).

Застосування такого способу захисту не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для визнання права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Порушене право має бути захищене судом у спосіб, який установлений законом, а також у спосіб який є належним та ефективним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 14 постанови від 3 червня 2016 року №5 «Про судовупрактику всправах прозняття арештуз майна»,вирішуючи питанняпро належністьописаного таарештованого майна,суди повиннікеруватися нормамицивільного тасімейного законодавства,які діялина часпридбання майна,що регулюютьправо власностіта йогозахист. При розгляді позову одного з подружжя про зняття арешту з належної йому частки майна у спільній сумісній власності подружжя судам необхідно враховувати, що відповідно до статей 60, 70 Сімейного кодексу України (далі СК) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і в разі його поділу їх частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У пункті 5 цієї ж постанови зазначено, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, ?...?. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

Зібрані докази вказують на те, що за час шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 набули нежитлову будівлю, яка належала їм на праві спільної сумісної власності. За життя ОСОБА_4 нежитлова будівля не була поділена між подружжям, у зв`язку з чим їх право спільної сумісної власності на це майно не було припинене. Після смерті ОСОБА_4 позивачка також не виділила свою частку у спільній нежитловій будівлі.

Звертаючись до суду з позовом до АТКБ «Приватбанк» як особи, в інтересах якої накладено арешт, ОСОБА_3 просила суд зняти арешт із нежитлової будівлі в цілому. Водночас ОСОБА_3 не заявила вимоги до ймовірних спадкоємців ОСОБА_4 (відомості про яких у справі відсутні) або відповідного органу місцевого самоврядування (який зобов`язаний набути право на нежитлову будівлю в разі відумерлості спадщини) про визнання права частку в спірному майні.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги ОСОБА_3 до банку про зняття арешту з майна не підлягають задоволенню, оскільки обраний позивачкою спосіб захисту не відповідає вимогам закону та є неналежним.

Посилання ОСОБА_3 на відсутність підстав для заявлення нею позову про визнання права власності на частки нерухомого майна не відповідають фактичним обставинам справи та чинним нормам закону.

Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є безпідставними.

3. Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи

Оскільки набрало законної сили рішення суду, яке ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині вимог до відділів державної виконавчої служби, а провадження у справі в цій частині вимог закрити відповідно до пункту 3 частини першої статті 255, частини першої статті 377 ЦПК України.

Згідно з частиною четвертою статті 367 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, оскільки під час розгляду справи встановлено істотне порушення норм процесуального права.

В іншій частині рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 374, 375, 377, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2024 року в частині відмови в позові ОСОБА_3 до Першого відділудержавної виконавчоїслужби умісті ХмельницькомуЦентрального міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (містоКиїв),Кам`янець-Подільськоговідділу державноївиконавчої службиу Кам`янець-Подільськомурайоні Хмельницькоїобласті Центральногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(містоКиїв)про зняттяарешту змайна скасувати, а провадження у справі в цій частині вимог закрити.

У решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 листопада 2024 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Р.С. Гринчук

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції Бондар О.О.

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 27