Рішення

від 12.11.2024 по справі 529/591/24

ДИКАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 529/591/24

Провадження № 2/529/320/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року Диканський районний суду Полтавської області в складі

головуючого судді Петренко Л.Є.

з участю секретаря - Звягольської В.А.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Нагайника М.Г.

представника третьої особи - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних позовних вимог: cлужба у справах дітей Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області, орган опіки та піклування виконавчого комітету Диканської селищної ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 , 02.07.2024 звернувся до суду з позовною заявою в якій просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обгрунтування своєї позовної заяви ОСОБА_1 вказує, що вони з відповідачкою ОСОБА_3 у 2007 році зареєстрували шлюб, від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В подальшому, у 2010 році рішенням Диканського районного суду Полтавської області шлюб між ними розірвано. Однак, після розірвання шлюбу вони з відповідачкою мирилися та проживали разом, після сварок остання брала сина та йшла від нього. Такі відносини тривали у період з 2010 по 2014 роки.

У 2014 році відповідачка ОСОБА_3 почала їздити за кордон, а спільний син ОСОБА_5 проживав на постійній основі разом з ним. Так під час перебування за кордоном відповідачка ОСОБА_3 інколи телефонувала дитині, а коли приїжджала в Україну іноді навідувала сина. При цьому до 2020 року відповідачка жодних коштів на утримання спільного сина ОСОБА_5 не сплачувала, хоча позивач неодноразово просив про надання таких для утримання дитини.

Позивач ОСОБА_1 вказує, що після того як він повідомив відповідачку про те, що звернеться до суду з позовом про стягнення з неї аліментів на утримання дитини, остання почала в 2020 році пересилати по 2000 грн. на утримання дитини. Однак, з кінця 2020 року і по даний час відповідачка ОСОБА_6 жодних коштів на утримання дитини не надає, із сином фактично не спілкується, не цікавиться його життям, навчанням та в цілому жодної участі в його вихованні та утриманні не приймає. Фактичне місце проживання відповідачки позивачеві не відомо, відомо лише те, що вона проживає за кордоном.

ОСОБА_1 наголошує, що з 2014 року і по даний час він сам виконує батьківські обов`язки. Всі матеріальні витрати на утримання сина він несе сам без участі відповідачки. Він офіційно працевлаштований та отримує заробітну плату в середньому 18000 грн. на місяць, тримає домашнє господарство. Таким чином в повній мірі йому власних коштів вистачає для самостійного утримання дитини.

Позивач зазначає, що встановлення вказаного факту в судовому порядку необхідно йому, для подальшого виникнення низки цивільних прав для неповнолітнього сина.

05.07.2024 ухвалою судді Диканського районного суду Полтавської області відкрито провадження у справі та призначено таку до підготовчого розгляду.

23.07.2024 третя особа виконавчий комітет Диканської селищної ради надав до суду письмові пояснення у яких просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, окрім іншого вказавши, що факт самостійного виховання і утримання сина вирішується при вирішенні спору щодо позбавлення особи батьківських прав у порядку позовного провадження. Третя особа вважає, що вимога позивача є неефективним способом захисту порушених прав, оскільки не сприятиме відновленню прав дитини ОСОБА_4 на належне виховання та утримання від матері, а окрім того не містить будь-яких заходів впливу щодо відповідачки спрямованих на відновлення порушених прав.

03.09.2024 ухвалою Диканського районного суду Полтавської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Вказаною ухвалою залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних позовних вимог ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав вказаних у самій позовній заяві. Крім того, суду пояснив що вони з відповідачкою остаточно розірвали відносини у 2014 року. Відповідачка ОСОБА_3 почала їздити на заробітки за кордон, спочатку такі поїздки були періодичними, а потім остання зробила документи і перестала приїжджати до них. Позивач суду зазначив, що він з відповідачкою не спілкується навіть телефоном, про те вона один раз на місяць по телефону спілкується з дитиною. На День народження дитини відповідачка ОСОБА_3 перерахувала сину 2000 грн., при цьому інших коштів на утримання сина не надсилає. Сину повних 16 років і він навчається у 11 класі. Сам позивач працює на комбікормовому заводі, на якому наявна бронь, однак на нього вона не розповсюджується. Також ОСОБА_1 пояснив, що відповідачка ОСОБА_3 має ще одного сина, 2004 року народження, від попереднього шлюбу, який з 2014 по 2019 рік проживав разом з ним коли остання перебувала за кордоном на заробітках.

В той же час, позивач пояснив, що неповнолітній син ОСОБА_5 відразу після того як почалась війна, з лютого 2022 року та по кінець травня 2023 року проживав у відповідачки ОСОБА_3 в Польщі, оскільки через війну він переживав за життя дитини. При цьому відповідачка ОСОБА_3 оформила дитині статус біженця та отримувала на нього відповідну грошову допомогу. В подальшому, весною 2023 року син захотів повернутись в Україну, тому його мати бабуся ОСОБА_5 забрала його з Польщі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Нагайник М.Г. пояснив, що після розірвання шлюбу між сторонами неповнолітній син останніх постійно проживав у позивача, тоді як відповідачка виїхала за кордон на заробітки. Також із позивачем проживав і син відповідачки від першого шлюбу. Коштів, матеріальних цінностей, одягу та взуття відповідачка не передавала ОСОБА_5 . Вона переписувалась із дитиною лише СМС-повідомленнями. Лише протягом 2020 року вона почала перераховувати дитині кошти на його картку, які витрачав ОСОБА_5 на власні потреби. У 2022 році, як почалося повномасштабне вторгнення батько переживав за життя свого сина, тому було прийнято рішення про те, щоб він поїхав до матеріт в Польщу. Проте, як вказує ОСОБА_5 , під час перебування за кордоном в статусі біженця, мати більше часу проводила із своїм новим чоловіком та старшим сином, а ОСОБА_5 був сам по собі. У 2023 році ОСОБА_5 повернувся до батька за власним бажанням і вже повертатися до матері не бажає. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом оскільки встановлення такого факту необхідне для подальшого звернення позивачем у відповідні служби і буде отримувати відповідні пільги та реалізацію права на мобілізацію.

Представник третьої особи служби у справах дітей Диканської селищної ради ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що сім`я на обліку у службі не перебувала, сама відповідачка на відповідному обліку також не перебувала. У 2023 році позивач звертався до служби із заявою про визначення місця проживання дитини з батьком. Був здійснений виїзд за місцем проживання батька та встановлено, що дійсно син ОСОБА_5 проживає разом із батьком без матері. Позовні вимоги служба підтримує та проти їх задоволення не заперечує.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона була з 5 по 9 клас класною керівницею неповнолітнього ОСОБА_5 . За вказаний період вихованням та навчанням дитини займались батько ОСОБА_1 та бабуся. Мати дитини взагалі не з`являлась до учбового закладу і не приймала участі в шкільному житті хлопчика. Весь період навчання свідок ОСОБА_7 завжди зверталась до батька дитини, який приходив на збори та приймав участь у ремонтних роботах. Саму ж матір вона не бачила взагалі. Також свідок ОСОБА_7 пояснила, що їй відомо про перебування відповідачки ОСОБА_3 за кордоном.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 вказала, що являється сусідкою позивача ОСОБА_1 , проживає за вказаною адресою близько 15 років. Зазначила, що відповідачку ОСОБА_3 вона не бачила більше 10 років, при цьому вона постійно бачить свого сусіда позивача по справі, його сина ОСОБА_5 та бабусю дитини матір позивача. В гості до сім`ї ОСОБА_9 вона не ходила, однак при необхідності зверталась по допомогу. За весь час відсутності відповідачки ОСОБА_3 , дитина їй про матір нічого не говорив. При цьому мати позивача їй говорила, що відповідачка поїхала за кордон із старшим сином, а ОСОБА_5 залишився із батьком позивачем по справі, які на даний час проживають вдвох.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , якій роз`яснено положення ст. 63 Конституції України, оскільки вона являється матір`ю позивача, суду пояснила, що її син 24.11.2007 одружився з відповідачкою по справі, у 2008 році в них народився син ОСОБА_5 її онук. В подальшому у 2010 році останні розлучились, однак час від час намагались примиритись. Відповідачка ОСОБА_3 залишила свого сина від першого шлюбу та малолітнього сина ОСОБА_5 з батьком та поїхала за кордон. Відповідачка приїздила в України раз на рік та зупинялась у покійного брата, а потім у куми. Спочатку відповідачка ОСОБА_3 присилала посилки сину ОСОБА_5 . У 2019 році ОСОБА_3 приїхала забрала старшого сина, а ОСОБА_5 залишила з батьком, після цього до них не поверталась. Однак у 2023 році ОСОБА_3 приїздила на похорон свого брата, де її і бачила свідок ОСОБА_10 .

Крім того свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що відповідачка ОСОБА_3 за останній рік дитині нічого не передавала, а раніше надсилала речі, які були вже у використанні. Свідок ОСОБА_10 цікавилась неодноразово в онука про те чи телефонує йому матір, однак останній говорив, що не телефонує. Утриманням та вихованням дитини повністю займається її син батько ОСОБА_5 .

В судовому засіданні, з дотриманням вимог ст. 232 ЦПК України допитаний неповнолітній свідок ОСОБА_11 , який вказав, що йому на даний час 16 років, навчається у 11 класі, постійно проживає з батьком ОСОБА_1 , який його і утримує. Останнього разу бачив свою матір на похороні її брата. З матір`ю спілкується зі своєї ініціативи по вайберу. У 2020 році мати періодично надсилала кошти на його картку, це тривало приблизно рік. Потім припинила присилати кошти. Востаннє мати надсилала йому кошти 10.05.2024 в сумі 1600 грн. на його День народження. Як почалася війна за ініціативою матері він їздив до неї за кордон, можливо якби не війна то і не забрала. Проживав з нею, її співмешканцем та її старшим сином. Більшість часу він проводив наодинці вдома, мати не дуже цікавилась його життям. Був випадок, що мати з співмешканцем та іншим сином поїхали на відпочинок, а його залишили в Польщі самого. Також коли він проживав у Польщі йому батько на картку перераховував кошти.

Йому з матір`ю не сподобалося жити і тому він повернувся до батька в Україну. Під час проживання в Польщі мати отримувала на нього допомогу, як за біженця 700 злотих, які забирала собі. За весь час, що він проживає з батьком саме батько здійснює його виховання та утримання, усі витрати несе батько.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, хоча повідомлялась про розгляд справи у встановленому законом порядку, як за місцем реєстрації так і за останнім відомим місцем проживання. Поштові конверти повернуті до суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Також про розгляд справи була повідомлена, шляхом розміщення оголошення на сайті Судової влади.

Заслухавши позивача, його представника, представника третьої особи, показання свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до наступного висновку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , як вбачається з належно завіреної копії свідоцтва про народження батьками останнього є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_12 (а.с.10).

З довідки про склад сім`ї від 28.06.2024, виданої Центром надання адміністративних послуг Диканської селищної ради встановлено, що до складу сім`ї Васька АМ. - позивача по справі входить син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.15).

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади, місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано по АДРЕСА_1 (а.с12).

Неповнолітній ОСОБА_4 являється учнем 10-Б класу Опорного закладу «Диканський ліцей імені М.В. Гоголя». Батько у вихованні та навчанні сина приймає безпосередню участь (а.с.14).

15.06.2024 рішенням виконавчого комітету Диканської селищної ради №181 затверджено висновок, яким визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 позивачем по справі.

Зі змісту вказаного висновку вбачається, що в будинку для сина облаштована окрема кімната, в якій є всі необхідні меблі. Батьком створені належні умови для проживання дитини, її розвитку та навчання. В будинку є все необхідне для забезпечення життєвих потреб сім`ї. ОСОБА_1 створив умови для навчання сина. Нікіта є учнем опорного закладу «Диканський навчально-виховний комплекс ім. М.В. Гоголя Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад». Закладом надано характеристику, в якій зокрема вказано, що ОСОБА_4 є учнем школи і батько ОСОБА_1 бере безпосередню участь у його вихованні та навчанні. Нікіта після вторгнення Російської Федерації на територію України певний час перебував у Польщі, але станом на 09.06.2003 повернувся та продовжує проживати з батьком. Адміністрацією навчального закладу відмічається, що батько в повній мірі виконує батьківські обов`язки, мати участі у вихованні сина не бере. ОСОБА_1 в повній мірі виконує обов`язки по його вихованню та утриманню, прагне створити для сина належні умови проживання, піклується про здоров`я, забезпечує духовний та розумовий розвиток. ОСОБА_1 має самостійних дохід, який складає в середньому 17500 грн. на місяць (а.с.17-19).

Позивач ОСОБА_1 має постійне місце роботи та працює на посаді апаратника комбікормого виробництва у ТДВ «Диканський комбікормовий завод» (а.с.19).

Як вбачається з витягу Бази даних щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України, в період з 08.11.2017 року по 18.10.2024 ОСОБА_13 з листопада 2017 року неодноразово здійснювався перетин кордону, зокрема у 2022 році останньою здійснено тричі в`їзд на територію України, в середньому на три дні, при цьому в 2023 році відповідачка в`їжджала на територію України в 09.07.2023, а виїхала 13.07.2023. У 2024 році відповідачка ОСОБА_3 не в`їжджала на територію України (а.с. 67).

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Законодавством визначено права та обов`язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 р. прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У відповідності до абзацу 5 частини 1 статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Таким чином, законодавець визначив у абзаці 5 частини 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», гарантований захист дітей віком до 18 років, яких виховують самостійно військовозобов`язані жінки та чоловіки.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки - ч. 2 ст. 3 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України,у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Встановлення факту самостійного утримання неповнолітньої дитини надає позивачу, з метою захисту прав та інтересів дитини, наступні права: належним чином особисто здійснювати свої батьківські обов`язки, які покладені на нього ст. 150 Сімейного Кодексу України; діяти в інтересах дитини у випадках передбачених Законом незалежно від волі відповідачки; захисту прав та інтересів неповнолітньої дитини; здійснення обов`язків щодо належного виховання дитини та захисту її прав без згоди відповідачки у відповідності до вимог ст. 157 Сімейного Кодексу України; право ініціювання процедури позбавлення батьківських прав. В зв`язку з тим, що вимога про встановлення факту самостійного виховання фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України, такими як право батьків на визначення місця проживання дитини, право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, суд вважає, що ця вимога підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

З огляду на вказане суд відхиляє доводи третьої особи виконавчого комітету Диканської селищної ради, які викладені у письмових поясненнях.

Разом з тим, суд оцінює перебування неповнолітнього Нікіти в Польщі разом з матір`ю на початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України у 2022 році та по квітень 2023 року, як необхідністю для збереження життя та здоров`я дитини. При цьому відповідачка ОСОБА_3 оформила дитині статус біженця та отримувала відповідні соціальні виплати на його утримання.

Грошові кошти, які мати надсилала на картку дитини сина ОСОБА_5 у 2020 році не можна вважати, як кошти на його утримання, оскільки такі були періодичними та не систематичними і витрачалися дитиною на власні потреби, а кошти перераховані на дні народження дитини, вважаються подарунком дитині та не можуть вважатися коштами на утримання дитини.

Судом встановлено, що увесь тягар по утриманню та вихованню неповнолітнього сина Нікіти ніс та несе позивач ОСОБА_1 , що підтверджено належними та допустимими доказами у справі.

Враховуючи викладене, а також те, що позивач має матеріальну можливість для утримання дитини, має постійне місце роботи, створив для сина належні побутові умови для проживання, займається його вихованням та утриманням без участі матері, те, що дитина проживає постійно з батьком понад 10 років, окрім періоду, коли виникла крайня необхідність виїзду дитини за кордон до матері, за для збереження його життя та здоров`я, мати у вихованні та утриманні участі неповнолітнього сина ОСОБА_5 не приймає, тому виходячи із як найкращого забезпечення інтересів дитини, беручи до уваги її неповнолітній вік, а також те, що дитина проживає з позивачем у звичних для неї умовах, а отже дитину до досягнення повноліття не можна позбавити єдиного законного представника, суд приходить до висновку про необхідність встановлення фактусамостійного виховання дитини батьком, який знайшов своє підтвердження під час розгляду справи по суті та відповідає інтересам неповнолітньої дитини.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 76, 89, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком задовольнити.

Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Рішення набирає законної сили через 30 днів з дня його проголошення, якщо на нього не буде подана апеляційна скарга учасниками справи.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 14.11.2024.

Головуюча Л.Є. Петренко