Постанова

від 06.11.2024 по справі 909/1151/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2024 р. Справа №909/1151/23

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Гавриляк І. В.

розглянув апеляційну скаргу Управління з питань майна спільної власності територіальних громад області за №119/0302/007 від 08.08.2024,

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.07.2024 суддя: Максимів Т. В., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 01.08.2024,

у справі №909/1151/23

за позовом Управління з питань майна спільної власності територіальних громад області,

до відповідача Надвірнянської районної ради,

про витребування з незаконного володіння майна - приміщення котельні та ГРП,

за участю представників сторін:

від позивача: Грицків М.І.

від відповідача: Гуменюк Б. С.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Управління з питань майна спільної власності територіальних громад області звернулось з позовом до Надвірнянської районної ради про витребування з незаконного володіння майна - приміщення котельні та ГРП.

Позовні вимоги мотивовані, тим що відповідно до Свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 06.07.2007 та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.02.2008 №17678875, у складі єдиного майнового комплексу Делятинського психоневрологічного інтернату є котельня (літера -Ю) площею 137, 0 кв.м. та ГРП (літера Ю-1) площею 13,3 кв.м., що на вул.Ковпака,32 у селищі Делятин Надвірнянського району Івано-Франківської області. Вказані об`єкти нерухомого майна перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області, в особі Івано-Франківської обласної ради.

Однак 03.05.2023 позивач в результаті обстеження нерухомого майна (Акт обстеження), яке належить йому на праві спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області та знаходиться на вул. А.Шептицького,32 (колишня Ковпака,32) у селищі Делятин Надвірнянського району, з"ясував, що 28.11.2008 Надвірнянська районна рада прийняла рішення №414-16/2008 про визнання права власності на будівлі, що знаходяться на балансі КП "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради. Відповідно до п.1.якого та п.6. додатку до нього Надвірнянська районна рада визнала за собою право власності на будівлю котельні, що знаходилась на вул.Ковпака,32 у селищі Делятин.

Позивач вважає вказане рішення незаконним та таким, що не може бути підставою для реєстрації права власності на частину приміщень, які належать до цілісного майнового комплексу Делятинського психоневрологічного інтернату.

Позовні вимоги обгрунтовані ст. 10, 26, 37 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження»

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.07.2024 відмовлено в позові Управління з питань майна спільної власності територіальних громад області до Надвірнянської районної ради про витребування з незаконного володіння майна - приміщення котельні площею 137,0 кв. м. і ГРП площею 13,3 кв. м., які знаходяться за адресою: вул. Шептицького, 32а (колишня вул. Ковпака, 32а) у селищі Делятин Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що подані позивачем документи належними та допустимими доказами в розумінні статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України підтверджують право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області, в особі Івано-Франківської обласної ради приміщення котельні та ГРП на вул.Шептицького,32а у селищі Делятині Надвірнянського району.

Рішення Надвірнянської районної ради від 28.11.2008 №414-16/2008, прийняте за відсутності правових підстав для переходу права власності спірних об`єктів від позивача до відповідача, суперечить вимогам законодавства, відтак не підтверджує факт набуття права власності.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не міг не знати про порушення свого права починаючи з 2009 року, оскільки всі дії вчинені відповідачем щодо заволодіння його майном були публічними та відомості загальнодоступними (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 18.05.2009). Тобто, право вимоги щодо витребування майна належить рахувати на наступний день від вказаної дати, а саме - з 19.05.2009. Позов до суду позивач подав 19.12.2023. При цьому, трирічний строк позовної давності на звернення з таким позовом закінчився 19.05.2012.

Суд першої інстанції зазначив, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

12.08.2024 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Управління з питань майна спільної власності територіальних громад області за №119/0302/007 від 08.08.2024 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.07.2024 в справі №909/1151/23.

Апелянт зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині застосування строків позовної давності.

Вказує, про порушення свого права дізнався 03.05.2023 під час обстеження нерухомого майна Делятинського психоневрологічного інтернату (Акт обстеження від 03.05.2023), а тому строк на звернення з позовом у цій справі не пропустив. З цих підстав просить скасувати рішення першої інстанції та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вказав, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про пропуск строків позовної давності. На думку відповідача строк позовної давності для позивача сплив ще в грудні 2011 року, оскільки позивач міг дізнатись про порушене право з моменту публікації у грудні 2008 року спірного рішення Надвірнянської районної ради від 28.11.2008 №414-16/2008 на своєму сайті.

У судовому засіданні, представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задоволити, навів доводи аналогічні у ній.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме Свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 06.07.2007 та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.02.2008 №17678875, у складі єдиного майнового комплексу Делятинського психоневрологічного інтернату є котельня (літера -Ю) площею 137, 0 кв.м. та ГРП (літера Ю-1) площею 13,3 кв.м., що знаходились на вул.Ковпака,32 у селищі Делятин Надвірнянського району Івано-Франківської області. Вказані об`єкти нерухомого майна перебували у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області в особі Івано-Франківської обласної ради.

28.11.2008 Надвірнянська районна рада прийняла рішення №414-16/2008 про визнання права власності на будівлі, що знаходяться на балансі КП "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради. Відповідно до п.1.та п.6. додатку до нього Надвірнянська районна рада визнала за собою право власності на будівлю котельні, що знаходилась на вул.Ковпака,32 у селищі Делятин.

10.03.2009 Делятинська селищна рада прийняла рішення №25 "Про присвоєння номерних знаків котельням МП "Надвірнатеплокомуненерго", відповідно до якого вирішила присвоїти будівлі котельні Делятинського психоневрологічного інтернату по вул.Ковпака номерний знак №32а.

Відповідно до Відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №693061 від 16.07.2024, Надвірнянська районна рада 18.05.2009 на підставі свідоцтва про право власності від 18.05.2009 зареєструвала право власності на нежитлове приміщення котельні площею 164,7 кв.м. по АДРЕСА_1 за територіальними громадами сіл, селищ, міст Надвірнянського району в особі Надвірнянської районної ради.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №24572865 від 22.07.2014 у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області в особі Івано-Франківської обласної ради, спірне майно відсутнє.

Відповідно до Інформаційної довідки в.о. директора Делятинського психоневрологічного інтернату Дмитра Брайляка №103 від 27.03.2024, згідно з технічним паспортом котельня знаходиться на території закладу по вул.Шептицького,32 і значиться під літерою Ю, а під літерою Ю-1 значиться ГРП, яке прибудоване до котельні.

З Витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 08.06.2021 та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.04.2021 вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 2624055900:06:001:0491, площею 2,137 га, цільове призначення 03.03. для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров"я та соціальної допомоги на якій знаходяться спірні об`єкти нерухомого майна, перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області в особі Івано-Франківської обласної ради, а право постійного користування зареєстроване за Делятинським психоневрологічним інтернатом.

Як вбачається з інвентаризаційних справ №14531 та №3179 на об`єкти нерухомого майна по АДРЕСА_2 станом на 06.07.2007 до складу приміщень психоневрологічного диспансеру входили спірні об`єкти нерухомості площею №137,0 кв. м та 13,3 кв. м, проте станом на день розгляду спору їх площа збільшилася в з"язку із проведенням реконструкції до 164,7 кв.м.

03.05.2023 начальник управління з питань майна спільної власності територіальних громад області Василь Даниш, головний спеціаліст управління з питань майна спільної власності територіальних громад області Вікторія Гошій, заступник директора департаменту соціальної політики Уляна Миронюк, в присутності в.о. директора Делятинського психоневрологічного інтернату Дмитра Брайляка, враховуючи лист Делятинського психоневрологічного інтернату від 02.05.2023 №192, провели обстеження приміщення котельні площею 137, 0 кв.м. та ГРП площею 13,3 кв.м., що знаходяться на вул. Шептицького,32 (колишня вул.Ковпака,32) у селищі Делятин, що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

За результатами обстеження склали Акт обстеження, відповідно до якого встановили, що 18.05.2009 Надвірнянська районна рада на підставі свідоцтва про право власності від 18.05.2009 зареєструвала право власності на нежитлове приміщення котельні площею 164,7 кв.м. по АДРЕСА_1 за територіальними громадами сіл, селищ, міст Надвірнянського району в особі Надвірнянської районної ради в той час як вказані приміщення перебували у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Івано-Франківської обласної ради та запропонували з метою відновлення права власності на нерухоме майно звернутися до Надвірнянської районної ради з пропозицією про передачу спірного майна до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Івано-Франківської обласної ради.

09.06.2023 Івано-Франківська обласна рада прийняла рішення №688-22/2023 "Про надання згоди на передачу приміщення котельні на вул.Шептицького,32-а у селищі Делятин Надвірнянського району".

21.08.2023 Надвірнянська районна рада повідомила Івано-Франківську обласну раду, що питання щодо згоди на передачу приміщення котельні на вул.Шептицького,32а у селищі Делятин Надвірнянського району, розглядалось 08.08.2023 на XXII сесії Надвірнянської районної ради, однак рішення не прийнято (лист №1-221/81/05).

Відповідач приміщення котельні на вул.Шептицького,32а у селищі Делятині Надвірнянського району не повернув у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Івано-Франківської обласної ради, у зв`язку з чим позивач звернувся в суд за захистом порушеного права, шляхом витребування з незаконного володіння свого майна.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 Цивільного кодексу України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що цей позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Віндикація - витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 923/630/17, від 29.01.2019 у справі № 911/3312/17, від 02.04.2019 у справі № 911/737/18, від 19.06.2019 у справі № 914/1671/17, від 27.08.2019 у справі № 925/366/18, від 12.09.2019 у справі № 21/93б.

Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

Положеннями статті 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень частини 1 статті 184 Цивільного кодексу України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно, позивач повинен надати суду відповідні докази.

На підтвердження факту права власності на майно, а саме приміщення котельні та ГРП, які знаходяться по АДРЕСА_1 , позивач надав суду Свідоцтво на право власності на нерухоме майно від 06.07.2007; Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.02.2008 №17678875, інвентаризаційні справи №14531 та №3179; лист ОКП "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації" №198/01-21 від 28.03.2024; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 08.06.2021; Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.04.2021.

За таких обставин, вище подані позивачем документи є належними та допустимими доказами в розумінні статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Івано-Франківської області, в особі Івано-Франківської обласної ради приміщення котельні та ГРП на вул.Шептицького,32-а у селищі Делятині Надвірнянського району.

Доводи відповідача, щодо того, що йому належить на праві власності інше майно, ніж те яке є предметом спору спростовуються матеріалами справи.

Щодо реєстрації права власності спірних об`єктів суд зазначає, не зважаючи на те, що з 08.05.2009 право власності на спірне майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Надвірнянською районною радою, власником майна була Івано-Франківська обласна рада.

У таких своїх висновках суд спирається на те, що у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі N 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі N 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі N 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі N 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі N 914/2006/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі N 199/8324/19 зазначено, що державна реєстрація речових прав виконує важливу функцію інформування третіх осіб про права та обтяження на майно, а у випадках, встановлених законом, з такою реєстрацією пов`язується виникнення прав на нерухоме майно (абзац третій частини 2 статті 331 ЦК). Хоча державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі N 199/8324/19, від 02.07.2019 у справі N 48/340, від 12.03.2019 у справі N 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі N 916/1415/19).

За змістом наведеної вище норми статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції, що рішення Надвірнянської районної ради від 28.11.2008 №414-16/2008, прийняте за відсутності правових підстав для переходу права власності спірних об`єктів від позивача до відповідача, суперечить вимогам законодавства і не підтверджує факт набуття права власності.

Щодо застосування судом першої інстанції позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, що має місце в цьому спорі, а стороною у справі (відповідачем)заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Колегія суддів зазначає, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України).

Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України свідчить про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128 гс 19).

Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої

Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97 гс 19).

У пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року, справа № 904/3405/19 (провадження № 12-50 гс 20) вказано, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

В даному випадку апелянт не наводить причин пропуску позовної давності на право отримати судовий захист.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Аналіз норм права щодо інституту позовної давності (норми Цивільного Кодексу України) дає підстави для висновку, що проведення позивачем обстеження Делятинського психоневрологічного інтернату 03.05.2023, в результаті якого складено акт перевірки від----за номером (а.с._) не є доказом про те, що позивач саме тоді довідався, чи міг довідатися про порушення свого права.

У відповідності до вимог ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Судами встановлено, що відповідач, 09.01.24 заявив про застосування позовної давності (том 1, а.с. 48).

Доводи позивача про те, що про порушення права він довідався при обстеженні спірного об`єкта нерухомого майна, колегія суддів розцінює критично, оскільки позивач будучи суб`єктом господарювання зобов`язаний вести облік свого нерухомого майна та контролювати суб`єктів господарювання, щодо надання дозволу здійснювати господарську діяльність на території та у приміщеннях, які належать йому.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не міг не знати про порушення свого права починаючи з 2009 року, оскільки всі дії вчинені відповідачем щодо заволодіння його майном були публічними та відомості загальнодоступними (Рішення Надвірнянської районної ради від 28.11.2008 №414-16/2008, свідоцтво про право власності та держреєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 18.05.2009 за відповідачем, що підтверджено Витягом з нього).

Позов до суду позивач подав 19.12.2023. При цьому, трирічний строк позовної давності на звернення з таким позовом закінчився 19.05.2012, що правильно встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку із застосуванням ч.4 ст.267 ЦКУ про застосування за заявою відповідача спливу позовної давності та відмові в позові з цих підстав.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області прийняте з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління з питань майна спільної власності територіальних громад області - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.07.2024 у справі №909/1151/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 15.11.2024

Головуючий суддяБойко С. М.

СуддіБонк Т. Б.

Якімець Г. Г.