Постанова

від 13.11.2024 по справі 910/5192/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2024 р. Справа№ 910/5192/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Козир Т.П.

Коробенка Г.П.

Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис»

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024

у справі № 910/5192/24 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис»

про стягнення 73 080,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» про стягнення заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором №2202000018 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 08.02.2022 у розмірі 73 080,00 грн, що складається з суми пені 46 980,00 грн та штрафу у розмірі 26 100,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 по справі №910/5192/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» 46 980,00 грн пені, 26 100,00 грн штрафу та 2422,40 грн судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що встановлені обставини, а саме: прострочення виконання відповідачем господарського зобов`язання з поставки товару, свідчить про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 46 980,00 грн та штрафу у розмірі 26 100,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 по справі №910/5192/24, 05.08.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 ухваливши нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки з Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис».

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права, внаслідок неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, що є підставою для його скасування. У випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про законність судового рішення в частині стягнення з ТОВ «Котрис» неустойки, прийняти рішення про зменшення її розміру на підставі ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України на 90% від загального розміру неустойки.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2024, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» по справі № 910/5192/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з перебуванням суддів Шаптали Є.Ю. та Тищенко О.В. у відпустці.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2024 справу № 910/5192/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Сибіги О.М., суддів ОСОБА_1., Козир Т.П.

27.08.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5192/24.

05.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/5192/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/5192/24, ухвалено справу № 910/5192/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

27.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін. Позивач наголошує на тому, що викладені відповідачем в апеляційній скарзі аргументи є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують законності та обґрунтованості рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_1.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2024 справу № 910/5192/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Сибіги О.М., суддів Козир Т.П., Коробенко Г.П.

07.11.2024 ухвалою Північного апеляційного господарського суду новоутвореною колегією суддів прийнято до свого провадження справу № 910/5192/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 по справі №910/5192/24 без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 08.02.2022 між Акціонерним товариством «Укртрансгаз» (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Котрис» (надалі - відповідач, постачальник) укладено договір № 2202000018 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця «електронне обладнання (перетворювачі вібрації)» зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до договору та є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити такі товари.

В пункті 1.2. договору визначено, що найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строки поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації.

Згідно з п. 3.1. договору загальна сума цього договору становить 261 000,00 грн.

Ціна за одиницю товару наведена у специфікації (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації.

Датою поставки товарів є прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.13 договору та передача постачальником покупцю в повному обсязі наведених наступних документів: видаткової накладної, оригіналу паспорту якості або сертифікату якості виробника товарів на кожну одиницю (або партію) товару; документу про підтвердження гарантійних зобов`язань виробника на товар (у разі відсутності такої інформації в паспорті якості та/або сертифікаті якості на товар); інструкції з експлуатації (або інший аналогічний документ); рахунку-фактури; товарно-транспортної накладної (п. 5.8. договору).

Пунктом 5.13. договору встановлено, що приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі акту приймання товарів.

До договору № 2202000018 від 08.02.2022 було укладено специфікацію (додаток 1), в якій сторонами визначено найменування, кількість, ціну та строки поставки товару.

У специфікації визначено, що постачальник зобов`язався поставити покупцю товар: давач вібрації Metrix 10008-00-04-10-02 у кількості 3 шт, ціною за одиницю 14 750,00 грн без ПДВ, загальною вартістю 44 250,00 грн без ПДВ та перетворювач вібрації Metrix МХ2034-01-02-05-05-01-024 у кількості 6 шт, ціною за одиницю 28 287,00 грн без ПДВ, загальною вартістю 173 250,00 грн без ПДВ. Строк поставки - 90 днів з дати укладення договору.

Отже, строк поставки товару мав бути до 09.05.2022 (включно).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем не здійснено поставку товару у строки, визначені специфікацією. Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" пеню у розмірі 46 980,00 грн та штраф у розмірі 26 100,00 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на необхідність звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання договору внаслідок настання форс-мажорних обставин, що підтверджуються листом ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, а також зазначає, що позивач навів невірний розрахунок штрафних санкцій та заявляє клопотання про зменшення розміру неустойки.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, положення частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

Як було зазначено вище, до договору № 2202000018 від 08.02.2022 сторонами було складено та підписано додаток 1 - специфікацію, умовами якої встановлено найменування, кількість, асортимент та строк поставки товару, а саме: давач вібрації Metrix 10008-00-04-10-02 у кількості 3 шт, ціною за одиницю 14 750,00 грн без ПДВ, загальною вартістю 44 250,00 грн без ПДВ та перетворювач вібрації Metrix МХ2034-01-02-05-05-01-024 у кількості 6 шт, ціною за одиницю 28 287,00 грн без ПДВ, загальною вартістю 173 250,00 грн без ПДВ. Строк поставки - 90 днів з дати укладення договору.

Отже, за наведених обставин, колегія суддів вважає, що сторонами було погоджено поставку вказаного вище товару в строк до 09.05.2022 (включно), проте, у вказаний строк товар зазначений в специфікації 1 поставлено не було, що свідчить про порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором.

Таким чином, позивач вважає, що відповідачем було порушено строки поставки товару, у зв`язку з чим підлягають застосуванню штрафні санкції.

Натомість відповідач стверджує, що невиконання ним зобов`язань у передбачений договором строк відбулось внаслідок настання форс-мажорних обставин, на підтвердження чого відповідачем надано лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

Так, частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Із наведених приписів законодавства вбачається, що форс-мажорні обставини можуть не лише унеможливлювати виконання зобов`язання в цілому, а й обумовлювати неналежне виконання зобов`язання, в тому числі прострочення його виконання.

Верховний Суд аналізував окремі аспекти, пов`язані з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), зокрема щодо тягаря доказування наявності непереборної сили, предмета (обсягу) доказування, відсутності у форс-мажорних обставин преюдиційного характеру, повідомлення іншої сторони про форс-мажор, наслідків неповідомлення або несвоєчасності такого повідомлення.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

При цьому в постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Відповідно до п. 8.2. договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), повинна не пізніше, ніж протягом 10-ти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються компетентним органом, зокрема документ (сертифікат) Торгово-промислової палати України. Строк для надання відповідних документів - протягом 30-ти календарних днів з моменту виникнення обставин непереборної сили (п. 8.3. договору).

За умовами пункту 8.4. договору сторонами передбачено, що у випадку невиконання вимог пунктів 8.2, 8.3 договору сторона, що їх не виконала, позбавляється права посилатися на обставину непереборної сили (форс-мажорну обставину), як на таку, що виключає її відповідальність.

Слід зазначити про те, що наданий відповідачем відкритий лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини саме за договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність відкритого листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

В свою чергу відповідачем не було надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за договором.

Верховним Судом в постанові від 25.01.2022 № 904/3886/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними; (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по поставці товару, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.4. договору визначено, що за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожен день такого прострочення, а за прострочення поставки товару понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф в розмірі 10% вартості товарів, поставку яких прострочено. Сплата пені та/або штрафу не звільняє постачальника від виконання зобов`язань за цим договором.

Враховуючи, що сторони у договорі передбачили застосування у разі порушення строку поставки товару (негрошового зобов`язання) пені в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожен день прострочення; спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема пеня, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання, то до спірних правовідносин положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" щодо обмеження пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України не застосовуються, оскільки в даному випадку має місце прострочення саме негрошового договірного зобов`язання відповідача.

Таким чином, здійснивши перерахунок пені за період, протягом якого є правомірним нарахування пені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правомірним є стягнення з відповідача пені у розмірі 46 980,00 грн.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Оскільки прострочення поставки товару тривало понад 30 днів, здійснивши перерахунок штрафу, суд дійшов висновку, що правомірним є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 26 100,00 грн.

Щодо заяви відповідача про зменшення розміру неустойки на 90%, а саме: до 5585,40 грн, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19).

Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що значне зменшення неустойки фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність відповідачем підстав для зменшення на 90% від загального розміру неустойки, а саме: до 5585,40 грн, за вказаних відповідачем обставин.

Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

За висновками колегії суддів, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі про ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення з: порушенням норм матеріального та процесуального права; без належного дослідження та врахування всіх обставин справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі №910/5192/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі №910/5192/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи №910/5192/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді Т.П. Козир

Г.П. Коробенко