Постанова

від 21.10.2024 по справі 925/675/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2024 р. Справа№ 925/675/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Круторогова С.І.

від відповідача: не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦЗАПЧАСТИНА ТОРГ"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.07.2024, повний текст якого складено та підписано 30.07.2024

у справі № 925/675/24 (суддя Гладун А.І.)

за позовом Акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі філії "Центр будівництва та ремонту колії "Акціонерного товариства "Укрзалізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦЗАПЧАСТИНА ТОРГ"

про стягнення 844 128,00 грн

В С Т А Н О В И В

Короткий зміст позовних вимог

28 травня 2024 року Акціонерне товариство "Укрзалізниця" в особі філії "Центр будівництва та ремонту колії" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦЗАПЧАСТИНА ТОРГ" в якому просило суд стягнути з відповідача на його користь 844 128,00 грн штрафу за договором про закупівлю №ЦБРК-23-296 від 27.10.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не виконав зобов`язання за договором, не поставив товар у встановлений договором строк, внаслідок чого Позивач на підставі пункту 9.3.1 договору вимагає стягнення з відповідача штрафу у розмірі 15% від вартості товару.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.07.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦЗАПЧАСТИНА ТОРГ" на користь Акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі філії "Центр будівництва та ремонту колії "Акціонерного товариства "Укрзалізниця" 844 128,00 грн. штрафу, 12 661,92 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення мотивоване тим, що у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання з поставки товару Позивач обґрунтовано нарахував Відповідачу штраф у розмірі 844128,00 грн відповідно до п. 9.3.1 договору у розмірі 15 % від вартості непоставленого товару, яка складала 5627520,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись цим рішенням, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено без належного дослідження усіх обставин справи, з порушенням вимог матеріального та процесуального права.

А саме апелянт посилається на те, що:

- Суд повністю залишив поза увагою та не з`ясував, чи була в діях Відповідача вина, як підстава для притягнення до відповідальності, що встановлено ст. 614 ЦК України;

- Суд не врахував, що договір укладений між сторонами 27.10.2023, зі строком дії до 31.01.12.2023. Водночас, Позивач надав Відповідачу, який не є виробником товару, заявку на поставку товару лише за 16 днів до закінчення строку дії договору, тобто діяв недобросовісно;

- Позивач, ігноруючи зміст договору, за 10 днів до закінчення строку поставки надіслав гаранту вимогу про стягнення гарантійної суми, яку отримав від Банку 05.01.2024;

- Суд не дослідив, що Позивач повідомлявся про те, що відповідно листа виробника товару, в умовах воєнного стану, виробництво і поставко товару є можливими протягом 30 днів з моменту замовлення та отримання виробником 100 % передоплати;

- Суд не врахував вимоги ст. 233 ГПК України, та ст. 551 ЦК України, які передбачають, що у разі якщо штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд, з урахуванням інтересів боржника та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, розмір неустойки може бути зменшений;

- також не взято до уваги, що Позивач взагалі не зазнав збитків через нібито порушення Відповідачем договору, при цьому ще отримав гарантію від банку-гаранта в розмірі 281 376,00 грн;

- Суд не дослідив листів Відповідача та виробника товару з огляду на їх повний зміст, тобто неповно дослідив обставин справи та ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення.

Заперечення Позивача

Позивач не скористався своїм право на подання відзиву на апеляційну скаргу, що є його правом та не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 14.08.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 постановлено витребувати у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/675/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.

30.08.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 постановлено: Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦЗАПЧАСТИНА ТОРГ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.07.2024 у справі № 925/675/24. Закінчити проведення підготовчих дій Повідомити учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 21.10.2024. Роз`яснити учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі не пізніше ніж 14.10.2024. Звернути увагу, що згідно вимог ст. 263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. До відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Встановити учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі не пізніше ніж 14.10.2024.

Явка учасників справи не визнана обов`язковою.

Явка представників учасників справи

Представник відповідача з`явився у судове засідання 21.10.2024 та підтримав доводи апеляційної скарги.

У судове засідання 21.10.2024 представник позивача не з`явився. Подав клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату. Протокольною ухвалою Колегія відмовила у задоволенні цього клопотання, оскільки явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалася. Окрім того, Позивач, як юридична особа, мав би організувати свою внутрішню діяльність таким чином, що б забезпечити явку його представника у судове засідання незважаючи на розгляд інших судових справ.

Розгляд клопотань та заяв учасників справи

Разом з апеляційною скаргою Відповідачем подано копії додаткових доказів, а саме:

- додатку №2 до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку - Фінансова звітність мікропідприємства та квитанція про доставку до неї;

- штатного розпису ТОВ "СПЕЦЗАПЧАСТИНА ТОРГ", який вводиться з 01.04.2024;

- витягу з інформаційно-комунікаційної системи ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та сплати єдиного внеску за період з 01.01.2024 по 12.08.2024;

- штатного розпису ТОВ "СПЕЦЗАПЧАСТИНА ТОРГ", який вводиться з 01.11.2024.

Розглянувши це клопотання Колегія дійшла висновку про відмову у його задоволенні з таких підстав.

Копії додатку №2 до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку - Фінансова звітність мікропідприємства та квитанція про доставку до неї та копія штатного розпису ТОВ "СПЕЦЗАПЧАСТИНА ТОРГ", який вводиться з 01.04.2024 не подавались Відповідачем суду першої інстанції у передбачений процесуальним законом строк та спосіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідач не довів винятковості причин неможливості подання перелічених додаткових доказів суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від його волі. Отже ці докази не можуть бути прийняті та не враховуються судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови.

Щодо клопотання Відповідача про залучення до справи додаткових доказів: копії витягу з інформаційно-комунікаційної системи ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та сплати єдиного внеску за період з 01.01.2024 по 12.08.2024, та копії штатного розпису ТОВ "СПЕЦЗАПЧАСТИНА ТОРГ", який вводиться з 01.11.2024, Колегія зазначає, що ці документи сформовані після ухвалення рішення що оскаржується, що взагалі виключає можливість його прийняття судом апеляційної інстанції.

При цьому, колегією звертає увагу Відповідача на правові висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19. Зокрема Верховний Суд виснував, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів, що були подані Павичем разом із позов встановив наступне.

27.10.2023 Акціонерне товариство "Укрзалізниця" в особі філії "Центр будівництва та ремонту колії"Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (покупець) та Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦЗАПЧАСТИНА ТОРГ" (постачальник) уклали договір про закупівлю №ЦБРК-23-296, згідно пункту 1.1 якого у порядку та на умовах визначених цим договором, постачальник зобов`язується у 2023 році поставити товар у власність структурним підрозділам покупця (кінцевому отримувачу товару), де кінцевий отримувач товару приймає його та оформлює відповідні документи, а покупець зобов`язується здійснити оплату в строки та на умовах, визначених цим договором (а.с. 13-19).

Умовами договору передбачено наступне:

п. 1.2 - найменування товару: ключ шурупогапковий ГКШГ-1Е-Т (гідравлічний);

п. 1.3 - код товару відповідно до ДК 021:2015 -42650000-7 Ручні інструменти пневматичні чи моторизовані;

п. 1.4 - виробник товару, країна походження: компанія ТОВ ТПФК "ТЕРКОН". м. Дніпро, Україна.

п. 1.5 - рік виробництва (виготовлення) товару: 2023 рік;

п. 1.6 - кількість, асортимент, марка, виробник товару визначаються у Специфікації №1 (Додаток 1), що є невід`ємною частиною цього договору;

п. 4.2 - поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару;

п. 4.3 - кожна партія товару має бути поставлена протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з дати отримання рознарядки постачальником, якщо інше не зазначено у рознарядці;

п. 4.9 - рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів, шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в договорі e-mail: speczapchasttorg@gmail.com) сканкопії відповідної рознарядки в форматі PDF або будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим Постачальником з дати його направлення Покупцем на електронну адресу Постачальника, про що Постачальник протягом доби повинен письмово повідомити Покупця на електронну адресу (зазначену в договорі);

п. 6.3 - загальна ціна договору становить 4 689 600,00 грн (чотири мільйони шістсот вісімдесят дев`ять тисяч шістсот гривень 00 копійок) без ПДВ, крім того ПДВ 20% 937 920,00 грн (дев`ятсот тридцять сім тисяч дев`ятсот двадцять гривень 00 ), усього з ПДВ 5 627 520,00 грн (п`ять мільйонів шістсот двадцять сім тисяч п`ятсот двадцять гривень 00 копійок);

п. 8.3.1 - постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені договором;

п. 9.3.1 - при порушенні строків постачання постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.3 цього договору, за прострочення понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 (нуль цілих, одна десята) % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання свої зобов`язань допоставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець. У разі неможливості поставки товару, у зв`язку із воєнними діями чи зупинкою виробництва, пов`язаною з військовими діями та/або їх наслідками, постачальник звільняється від оплати;

п. 9.7 - сторона, винна у порушенні умов цього договору, відшкодовує іншій стороні пов`язані із цим реальні документально підтверджені збитки у повному обсязі;

п. 9.9 - сторони дійшли згоди, що зобов`язання зі сплати штрафу, пені чи інших санкцій, виникає у сторони лише після письмового пред`явлення відповідної вимоги (претензії) від іншої сторони;

п. 9.10 - сторона, що порушила виконання зобов`язання, зобов`язана сплати суму пені/штрафу протягом 5-ти банківських днів з дати отримання відповідної вимоги;

п. 11.1 - постачальник до підписання договору зобов`язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії, у розмірі 5 %, що становить 281 376,00 гри. (двісті вісімдесят одна тисяча гриста сімдесят шість гривень 00 копійок) від вартості цього договору. Строк дії забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії повинен бути дійсним з дня укладання договору і обов`язково повинен перевищувати строк дії договору не менше ніж на 1 (один) календарний місяць.

У разі прийняття сторонами рішення щодо продовження строку дії цього договору у випадках передбачених законодавством, постачальник зобов`язаний внести зміни до забезпечення виконання договору у вигляді банківської гарантії в частині продовження строку його дії на строк, що перевищує строк дії договору не менше, ніж на 1 (один) календарний місяць та надати належне документальне підтвердження внесення таких змін покупцю до дати укладання відповідної додаткової угоди до цього договору.

Забезпечення виконання договору має бути продовжено і надано до підписання відповідної додаткової угоди та повинно перевищувати строк дії Договору не менше ніж на 1 (один) календарний місяць;

п. 11.8 - у разі порушення постачальником умов цього договору, а саме невиконання та/або неналежне виконання ним своїх зобов`язань за договором, у тому числі не поставки товару у термін, встановлений п. 4.3 договору, покупець стягує забезпечення виконання договору та/або має право в односторонньому порядку розірвати цей договір, письмово повідомивши про це постачальника;

п. 16.1 - цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення воєнного стану або до 31.12.2023 у залежності від того, яка дата настане раніше, а в частині оплати та гарантійних строків - до повного виконання їх сторонами;

п. 18.1 - невід`ємною частиною цього договору є:

п. 18.1.1 Додаток 1 - Специфікація № 1 (а.с. 19 на звороті);

п. 18.1.2 Додаток 2 - Технічні характеристики товару (а.с. 20);

п. 18.1.3 Додаток 3 - Місця поставки предмету закупівлі товару (а.с. 20 на звороті).

На виконання договору 15.12.2023 позивач надіслав на електронну пошту відповідача рознарядку (письмову заявку) №ЦБРК-08/1349 щодо поставки товару - ключа шурупогайкового ГКШГ-1Е-Т (гідравлічного) у кількості 16 штук вартістю 4689600,00 грн без ПДВ. Сума поставки складає 5627520,00, у тому числі ПДВ 20% 937920,00 грн (а.с. 21).

11.12.2023 відповідач надіслав ТОВ ТПФК "ТЕРКОН" (виробнику товару) лист №218 щодо надання інформації про умови виробництва та поставки виробником товару в кількості 16 шт. контрагенту за договором (а.с. 21 на звороті).

12.12.2023 ТОВ ТПФК "ТЕРКОН" надіслав відповідачу лист №1212, у якому повідомив, що наразі не має в наявності виготовленого товару в кількості 16 шт., які мають бути поставлені покупцеві за договором про закупівлю, що виконати замовлення щодо виробництва товару (ключів шурупогайкових ГКШГ-1Е-Т (гідравлічних) є можливим протягом 30 робочих днів з моменту отримання замовлення та передоплати в розмірі 100% від вартості товару (а.с. 22).

15.12.2023 відповідач надіслав позивачу лист №219 (а.с. 23), в якому повідомив, що виконання договору є неможливим, оскільки ТОВ ТПФК "ТЕРКОН" (виробник) має певні умови виробництва товару, які виходять за межі вимог договору про закупівлю, на які відповідач вплинути не має жодної змоги, у зв`язку з цим просив розглянути можливість укладання додаткової угоди про розірвання договору про закупівлю з 15.12.2023 (а.с. 24).

26.12.2023 позивач надіслав АТ "РВС БАНК" (гаранту) письмову вимогу щодо сплати суми за банківською гарантією №2759-23Г від 20.10.2023 у розмірі 281376,00 грн (гарантованої суми) у зв`язку з наявністю гарантійного випадку - неналежного виконання ТОВ "СПЕЦЗАПЧАСТИНА ТОРГ" (принципалом) договору про закупівлю (а.с. 24 на звороті - 26).

05.01.2024 позивач за банківською гарантією №2759-23Г від 20.10.2023 отримав 281376,00 грн (а.с. 27).

10.01.2024 позивач надіслав відповідачу претензію №ЦБРК-08/36 з вимогою сплатити 844 128,00 грн штрафу на підставі пункту 9.3.1 договору про закупівлю протягом 15 календарних днів з дня отримання даної претензії (а.с. 28-31).

22.01.2024 відповідач надіслав позивачу лист №012 з вимогою повернути відповідачу 281376,00 грн (гарантовану суму) як безпідставно набуті кошти за банківською гарантією №2759-23Г від 20.10.2023 щодо забезпечення виконання договору про закупівлю (а.с. 37-38).

01.02.2024 позивач надіслав відповідачу лист №ЦБРК-08/196, у якому повідомив відповідача про відсутність підстав у позивача для повернення банківської гарантії №2759-23Г від 20.10.2023, оскільки способи забезпечення виконання зобов`язання як штрафні санкції та гарантія не є взаємовиключними (а.с. 36).

За розрахунком позивача розмір штрафу становить 844 128,00 грн на підставі пункту 9.3.1 договору у розмірі 15 % вартості непоставленого товару у розмірі 5627520,00 грн (а.с. 4 на звороті).

10.01.2024 позивач надіслав відповідачу претензію №ЦБРК-08/36 з вимогою сплатити 844128,00 грн штрафу на підставі пункту 9.3.1 договору про закупівлю протягом 15 календарних днів з дня отримання даної претензії (а.с. 28-31).

22.01.2024 відповідач надіслав позивачу лист №012 з вимогою повернути відповідачу 281376,00 грн (гарантовану суму) як безпідставно набуті кошти за банківською гарантією №2759-23Г від 20.10.2023 щодо забезпечення виконання договору про закупівлю (а.с. 37-38).

01.02.2024 позивач надіслав відповідачу лист №ЦБРК-08/196, у якому повідомив відповідача про відсутність підстав у позивача для повернення банківської гарантії №2759-23Г від 20.10.2023, оскільки способи забезпечення виконання зобов`язання як штрафні санкції та гарантія не є взаємовиключними (а.с. 36).

За розрахунком позивача розмір штрафу становить 844128,00 грн на підставі пункту 9.3.1 договору у розмірі 15 % вартості непоставленого товару у розмірі 5627520,00 грн (а.с. 4 на звороті).

Суд першої інстанції встановив, що Позивач виконав свій обов`язок у зобов`язанні та 15.12.2023 надіслав Відповідачу рознарядку (письмову заявку) на поставку товару, водночас відповідач зобов`язання з поставки товару у строк, встановлений у пункті 4.3 договору, не виконав та повідомив про неможливість здійснення поставки.

За порушення зобов`язання з поставки товару сторони узгодили вид та розмір відповідальності постачальника у виді штрафу у розмірі 15% від вартості непоставленого товару. Вартість товару, що не був поставлений становить 5627520,00 грн.

У зв`язку з простроченням виконання зобов`язання з поставки товару Позивач нарахував Відповідачу штраф у розмірі 844128,00 грн відповідно до п. 9.3.1 договору у розмірі 15 % від вартості непоставленого товару у розмірі 5627520,00 грн.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок штрафу, дійшов висновку, що цей розрахунок складений правильно, на підставі п. 9.3.1 договору та з урахуванням вартості непоставленого товару.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Суд першої інстанції правильно заначив, що договірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються правилами поставки.

Відповідно до частини першої статті 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо доводів Апелянта про відсутність його вини у порушенні договору та недобросовісності дій Позивача.

Відповідно до преамбули укладеного між сторонами договору, цей договір укладено за результатами проведення закупівлі відповідно до вимог Закону «Про публічні закупівлі» з урахуванням особливостей такої закупівлі в період дії правового режиму воєнного стану, затверджених постановою КМУ від 12.10.2022 № 1178 9з відповідними змінами та доповненнями).

У пункті 1.8 договору сторони передбачили, що постачальник (відповідач) гарантує, що ТОВАР належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань, а також не є предметом будь-якого іншого забезпечення виконання зобов`язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.

Отже, за змістом цього пункту договору, з метою отримання перемоги в процедурі закупівлі відповідач, зобов`язуючись поставити передбачений договором товар, повідомив покупця про те, що цей товар, на час підписання договору вже перебуває у його власності без будь яких обмежень його відчуження покупцю.

Разом з тим, зміст заперечень Відповідача проти позову свідчить про те, що фактично товар у нього був відсутній, тобто не перебував у його власності як на час укладання договору, так і на час отримання рознарядки про поставку. Ці обставини свідчать про суперечливу та недобросовісну поведінку відповідача.

Пунктом 9.3.1 договору серед іншого передбачено, що у разі неможливості поставки товару, у зв`язку із воєнними діями чи зупинкою виробництва, пов`язаною з військовими діями та/або їх наслідками, постачальник звільняється від оплати штрафу.

В контексті вимог цього пункту договору та надаючи правову оцінку посиланням Відповідача про те, що у зв`язку із воєнним станом виробник не мав можливості виготовити товарі у 15-ти денний строк, Колегія зазначає, що Відповідач повинен був завчасно вчинити всі необхідні дії для виконання свого зобов`язання.

Водночас, обставини справи свідчать про те, що:

- після укладання договору Відповідач не повідомляв позивача про відсутність у нього товару, хоча за усіх обставин, зобов`язаний був інформувати покупця про можливі ризики непоставки товару;

- не з`ясував, чи наявний цей товар у виробника для можливості його придбання у повному обсязі Відповідачем, адже відповідно до п. 1.8 договору, Відповідач гарантував, що товар перебуває у його власності без обтяжень для відчуження Позивачу;

- не з`ясував, в який строк товар може бути виготовлений, якщо він відсутній у виробника на період виконання поставки.

Перед усім Колегія звертає увагу, що договір укладений 27.10.2023, разом з тим, відповідач звернувся до виробника товару тільки 11.12.2023 (а.с.21 на звороті), при цьому строк дії договору встановлено сторонами до 31.12.2023.

Отже, у цих обставинах, Відповідач, повинен був діяти обачливо, та вчинити усі залежні від нього дії для забезпечення належного виконання свого зобов`язання.

Колегія констатує, що укладений між сторонами договір не містить умов про те, що виконання поставки ставиться в залежність від строку виготовлення товару його виробником. Виробник товару не є стороною цього договору. Наразі Відповідачем не доведено зупинення виробництва товару виробником, що є умовою звільнення від стягнення неустойки, що передбачено пунктом 9.3.1 договору.

Враховуючи викладене, Колегія вважає безпідставними посилання Відповідача про те, що Позивач, вимагаючи у нього здійснити поставу у передбачений договором строк діяв недобросовісно, адже суперечлива та недобросовісна поведінка вбачається саме з боку Відповідача, оскільки його дії/бездіяльність призвели до порушення договірних зобов`язань, що в свою чергу призвело до невиконання договору у цілому, а Позивач не отримав те, на що він розраховував при закупівлі товару, необхідного для організації безпечного та своєчасного перевезення залізничних транспортом в умовах воєнного стану.

Надаючи правову оцінку цим обставинам, Колегія застосовує доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливоі? поведінки), базується ще на римськіи? максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своі?и? попередніи? поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесніи? діловіи? практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаноі? палати Касаціи?ного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

В сенсі наведеного необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконанні обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки. Укладений між сторонами договір не містить умов про те, що виконання поставки ставиться в залежність від строку виготовлення товару його виробником. Виробник товару не є стороною цього договору. Водночас Позивач, враховуючи те, що Відповідач у договорі зазначав про те, що товар перебуває у його власності, розраховував на належне виконання ним договору у визначений ним строк. Отже, враховуючи гарантії, які Позивач отримав від постачальника відповідно до п. 1.8 договору, дії Позивача повністю відповідають умовам договору та не можуть вважатися протиправними.

Враховуючи викладене, Колегія відхиляє як необґрунтовані, та такі що суперечать принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) доводи відповідача:

- про відсутність його вини у порушенні зобов`язання, як підстави для притягнення до відповідальності, що встановлено ст. 614 ЦК України;

- про недобросовісність дій позивача щодо подання рознарядки на поставку товару за 16 днів до закінчення строку дії договору;

- про те, що суд першої інстанції не дослідив листів Відповідача та виробника товару з огляду на їх повний зміст, тобто неповно дослідив обставин справи.

Щодо клопотання про зменшення неустойки

Однією з підстав для виникнення зобов`язання є договір та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 цього Кодексу).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України.

Зміст договору, що є обов`язковим для виконання його сторонами (частина перша статті 629 цього Кодексу) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Частиною першою статті 548 цього Кодексу передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов`язання. Одна з цих умов передбачає забезпечення виконання зобов`язання (основного зобов`язання), якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов`язання, і як правовий наслідок порушення зобов`язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Поряд з цим ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.

Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Так, законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина четверта статті 231 ГК України).

Щодо застосування наведених положень статті 231 ГК України Суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21: господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

У зв`язку із викладеним Суд доходить висновку, що розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування:

- характером неустойки (договірний або встановлений законом);

- підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано);

- складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових;

- умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.

Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання.

Колегія суддів, констатує, що у справі що переглядається в апеляційному провадженні суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про стягнення штрафу у повному обсязі (844128,00 грн) на підставі 9.3.1 договору, відповідно до якого сторони передбачили, що при порушенні строків постачання постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.3 цього договору, за прострочення понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 (нуль цілих, одна десята) % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.

Щодо зменшення розміру штрафу слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Системний аналіз приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.

Отже, суд при вирішенні питання щодо зменшення неустойки повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Крім цього, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У п.п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Колегія суддів наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

За змістом постанов Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Поряд із цим, Суд звертає увагу на те, що неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Такі висновки Верховний Суд виклав, зокрема, у постановах від 08.06.2023 у справі №917/5/22, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22.

Також у постанові від 19.02.2020 у справі №910/1199/19 Верховний Суд, зокрема вказував на те, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт послався на те, що Суд не враховав вимоги ст. 233 ГПК України, та ст. 551 ЦК України, які передбачають, що у разі якщо штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд, з урахуванням інтересів боржника та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, розмір неустойки може бути зменшений.

Перелічені доводи Колегія відхиляє, оскільки не вбачає підстав для зменшення штрафу.

Надаючи правовий аналіз балансу інтересів Колегія враховує, що АТ «Укрзалізниця» входить до переліку державних підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки України, та є основною логістичною мережею для вантажів і пасажирів як всередині країни, так і в міжнародному сполученні. АТ «Укрзалізниця» працює в умовах надзвичайного стану, пов`язаного з воєнною агресією Російської Федерації. Отже в зазначених обставинах Позивач розрахував на виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань у повному обсязі встановлений договором строк. Невиконання зобов`язань відбулось з вини Відповідача, в свою чергу Позивач, вимушений вчиняти додаткові дії, які потребують додаткового часу, зусиль та витрат для закупівлі необхідного йому товару.

Права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Обставини, на які посилається Відповідач щодо зменшення неустойки не є винятковими. Стягнення штрафу у цьому випадку не може вважатися джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Щодо доводів апелянта про те, що відповідач є так званим - мікропідприємством, має статутний капітал 1000,0 грн, у нього наявна кредиторська заборгованість, Колегія зазначає, що самі по собі перелічені обставини не є підставою для зменшення неустойки.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. (ст. 3 ГК України). Ця діяльність здійснюється на власний ризик.

Беручи на себе зобов`язання на поставку товару загальною вартістю 5 627 520,00 грн Відповідач повинен був прорахувати усі ризики, діяти обачливо, та вчини усі необхідні дії задля належного та своєчасного виконання своїх зобов`язань, враховуючи серед іншого і те, що товар поставляється стратегічному підприємству, діяльність якого має важливе значення для економіки та безпеки Держави.

В контексті зазначеного Колегія звертає увагу на те, що Відповідач не довів у передбаченому процесуальним Законом порядку своїх доводів про наявність підстав для зменшення суми штрафу, адже додаткові докази, подані ним разом з апеляційною скаргою не прийняті Колегією, як такі, що подані з порушення вимог ч. 3 ст. 269 ГПК України, без наведення виключних обставин неможливості їх подання суду першої інстанції, а тому ці докази не враховуються судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи.

Таким чином, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) Колегія дійшла висновку, що підстави для зменшення штрафу відсутні.

Розмір штрафу, відповідає п. 9.3.1 договору правильно розрахований від вартості непоставленого товару та відповідає наслідкам порушення умов договору Відповідачем.

Щодо отримання Позивачем суми гарантії та одночасного стягнення на його користь штрафу

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу Відповідач послався на те, що Позивач не зазнав збитків, через порушення ним договору, при цьому ще отримав гарантію від банку-гаранта в розмірі 281 376,00 грн.

Ці доводи колегія відхиляє з огляду на те, що гарантія та штраф - це різні способи забезпечення виконання зобов`язань. Гарантія передбачає відповідальність третьої особи (гаранта) за виконання зобов`язання боржником. В свою чергу штраф - це грошова сума, яку боржник зобов`язаний сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Отже гарантія та штраф мають різну природу і призначення. Гарант відповідає за виконання зобов`язання боржника, а штраф є додатковим засобом забезпечення,

У справі що розглядається, отримання позивачем суми гарантії не є перешкодою для нарахування штрафу або зменшення його розміру, оскільки сторонами договору про закупівлю не передбачено, що гарантія є вичерпним засобом забезпечення, а стягнення штрафу може бути обмежено у разі отримання бенефіціаром суми гарантії.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 24.07.2024 у справі №925/675/24 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 15.11.2024.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова