Постанова

від 18.11.2024 по справі 910/6957/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2024 р. Справа№ 910/6957/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

без повідомлення учасників справи

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Міронекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024

у справі №910/6957/24 (суддя - Паламар П.І.)

за позовом Приватного підприємства "Акнаві Транс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міронекс"

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року Приватне підприємство "Акнаві Транс" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міронекс" про стягнення заборгованості за договором перевезень вантажів (транспортно-експедиційне обслуговування) №2993 від 07.02.2022.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що всупереч умов договору перевезень вантажів (транспортно-експедиційне обслуговування) №2993 від 07.02.2022 та заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом №1013093 від 07.02.2022 відповідач не оплатив надані йому послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом м. Людвігехафен (Німеччина) - м. Запоріжжя (Україна), заборгувавши 84000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 відкрито провадження у справі №910/6957/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі №910/6957/24 позов Приватного підприємства "Акнаві Транс" задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Міронекс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини справи, не враховано обставин, які мають преюдиціальне значення для вирішення спору та порушено норми процесуального права.

За твердженнями скаржника, преюдиціальна обставина, яка має значення для вирішення даного спору та встановлена в справі №910/3409/23 полягає в тому, що відповідач має право утриматися від оплати, якщо ним не отримані документи, які є підставою для оплати, у порядку, спосіб та відповідно до переліку, визначеному заявкою №1013093. Водночас суд першої інстанції не оцінив на відповідність умовам заявки подані позивачем докази - опис вкладення у поштове відправлення від 14.03.2024 та супровідний лист, тоді як зазначений в описі вкладення перелік документів не відповідає умовам заявки, а тому зобов`язання відповідача з проведення оплати за договором №2993 від 07.02.2022 не виникло.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 апеляційну скаргу у справі №910/6957/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/6957/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), а також встановлено позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

08.10.2024 до суду від Приватного підприємства "Акнаві Транс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач заперечує проти доводів скарги відповідача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Зокрема, позивач зауважує, що 14.03.2024 Приватне підприємство "Акнаві Транс" надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю "Міронекс" пакет документів, у відповідності до заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом №1013093 від 07.02.2022, на юридичну адресу експедитора зазначену в договорі (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, б. 23, оф. 624), який отримано останнім 18.03.2024. Проте отримавши документацію за договором відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати отриманих послуг.

За змістом ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки сторони письмово висловили свою правову позицію з даного спору, клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 07.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міронекс» (експедитор) та Приватним підприємством «Акнаві Транс» (перевізник) було укладено договір №2993 перевезень вантажів (транспортно - експедиційне обслуговування), відповідно до умов якого на умовах даного договору та замовлення (заявки) експедитора, перевізник зобов`язується доставити (організувати доставку) вантаж до пункту призначення в обумовлений сторонами строк та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоодержувачу), а експедитор зобов`язується оплатити вартість його перевезення і інші, передбачені договором платежі (в тому числі штрафні санкції, додаткові витрати) за рахунок коштів свого клієнта. Перевізник за даним договором надає транспортно-експедиційні послуги (фактично виступає експедитором), які полягають в організації перевезень експортних, імпортних. транзитних або інших вантажів по території України та/або за її межами, якщо він надає послуги транспортними засобами, які він використовує на підставі договору оренди або в CMR, в графі перевізник, зазначена особа, що не є стороною даного договору (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.2 договору на кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), що складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою експедитора і передається перевізнику в тому числі за допомогою факсимільного зв`язку або по електронній пошті. Замовлення (заявки) передані по факсу чи електронній пошті мають силу оригіналу, без обов`язкового передання їх оригіналів у майбутньому.

Згідно з п. 2.6. договору замовлення є невід`ємною частиною цього договору. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов договору пріоритетними є умови, визначені в замовленні.

Відповідно до п. 3.1.6. договору експедитор оплачує послуги перевізника у відповідності з сумою, на умовах і у строки, погодженні в замовленні на кожне конкретне перевезення та цьому договору.

У п. 5.2 договору передбачено, що розрахунки між сторонами за даним договором відбуваються в безготівковому порядку шляхом оплати експедитором, за рахунок коштів свого клієнта виставлених перевізником рахунків протягом 14-ти банківських днів з моменту отримання оригіналів наступних, оформлених належним чином, документів:

- рахунок на виконані послуги;

- CMR з підписом і печаткою вантажоодержувача та датою розвантаження (зазначенням браку/недостачі якщо вони мали місце);

- акт виконаних робіт;

- податкова накладна (якщо перевізник платник ПДВ).

У випадку, якщо в CMR вантажоодержувачем зазначено про виявлення браку/недостачі і, у випадку його складання, складений акт виявлення браку/недостачі, перевізник зобов`язаний надати даний акт експедитору. В цьому випадку, навіть за умови надання усіх необхідних для оплати документів. Експедитор має право відкласти оплату до з`ясування всіх обставин, що спричинили брак/недостачу та пред`явлення претензій зацікавленими сторонами.

Експедитор не сплачує рахунки перевізника у випадку ненадання останнім усіх документів (або надання неналежно оформлених), зазначених у п. 5.2. договору, а також у випадку невиконання положень п. 5.4. договору. (п. 5.5 договору)

Заявкою на перевезення вантажів автомобільним транспортом №1013093 від 07.02.2022 до договору сторони погодили перевезення за маршрутом м. Людвігехафен (Німеччина) - м. Запоріжжя (Україна).

Вартість перевезення сторони визначили в сумі 84000,00 грн з формою оплати - 100% б/г форма розрахунку після отримання повного пакету документів та CMR з мокрою печаткою перевізника, вантажовідправника і вантажоодержувача протягом 14 банківських днів.

Документи, необхідні для оплати: рахунок, акт, податкова накладна (при наявності), оригінал CMR накладної, 2 оригінали СМР або одна копія СМР з мокрою печаткою фірми, 2 оригінали заявки.

Також в заявці зазначено, що оригінали документів слід направляти на адресу 02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 23, офіс 624.

На виконання умов договору за заявкою №1013093 від 07.02.2022 позивач надав послуги з перевезення, що підтверджується міжнародними товарно - транспортними накладними CMR, відповідно до яких вантаж був отриманий вантажоодержувачем 16.02.2022.

Проте, відповідач, визначену заявкою на перевезення вантажів №1013093 від 07.02.2022, вартість перевезень в сумі 84000,00 грн не оплатив.

З матеріалів справи вбачається, що раніше між сторонами даного спору вже розглядався спір у справі №910/3409/23, за результатами розгляду якого Приватному підприємству «Акнаві Транс» було відмовлено у позовних вимогах до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» про стягнення 84000 грн за договором №2993 від 07.02.2022.

У постанові Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 у справі №910/3409/23 судом були встановлені наступні обставини:

- виконання позивачем у повному обсязі послуг з перевезення відповідно до умов договору вантажів №2993 від 07.02.2022 на загальну суму 84000,00 грн;

- не надіслання позивачем відповідачеві у строк та у порядку встановлений договором та заявкою на перевезення документів, які були визначені сторонами необхідними для оплати, на адресу 02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 23, офіс 624;

- не виникнення у відповідача зобов`язання по оплаті за отримані послуги відповідно до договору №2993 від 07.02.2022 та заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом №1013093 від 07.02.2022, оскільки позивачем не направлено відповідні документи відповідачу.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вказавши про передчасність подання позивачем зазначеного позову та, відповідно, відсутність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» 84000,00 грн, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що обставини встановлені у справі №910/3409/23 мають преюдиціальне значення при вирішенні даної справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Обставини справи - це факти, які мають значення для вирішення спору, як-от: вчинення чи невчинення особою певної дії; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій або настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності (ст. ст. 76-79 ГПК України) суд виснує про доведеність чи недоведеність певних обставин. (п. 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №917/1338/18).

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.

Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт це передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації. Аналогічний висновок щодо застосування ст. 75 ГПК України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19.

Колегією суддів встановлено, що у справі №910/3409/23 та №910/6957/24 сторони та предмет позову є ідентичними, різниця полягає лише в підставах позову.

Так, у справі №910/3409/23 підставою позову було невиконання умов договору в частині оплати за надані послуги. При цьому, під час розгляду спору судом встановлено, що строк оплати за договором не настав, у зв`язку з неотриманням експедитором документів щодо виконаного перевезення.

У даній же справі №910/6957/24 підставою позову є надсилання експедитору та отримання останнім усього пакету документів, яким підтверджено факт надання послуг та відповідно, виникнення у експедитора обов`язку сплатити вартість отриманих послуг з моменту отримання відповідних документів.

Отже, наведені вище обставини встановлені в постанові Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 у справі №910/3409/23 щодо виконання позивачем у повному обсязі послуг з перевезення, а також не виникнення у відповідача обов`язку щодо оплати отриманих послуг, в силу положень ст. 75 ГПК України, не підлягають доведенню під час розгляду даного спору.

При цьому є хибними твердження скаржника стосовно преюдиційності обставини щодо права відповідача утриматися від оплати, якщо ним не отримані документи, які є підставою для оплати, позаяк наведене судження є оцінкою судом апеляційної інстанції умов договору та одним із мотивів судового рішення, що в свою чергу не може розглядатися як преюдиція.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги встановлені судом у справі №910/3409/23 обставини стосовно того, що Приватне підприємство «Акнаві Транс» передчасно звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» про стягнення заборгованості за договором №2993 від 07.02.2022 на суму 84000,00 грн (з огляду на не діслання відповідачеві документів, що були визначені сторонами необхідними для оплати, за адресою 02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 23, офіс 624), які мають преюдиціальне значення при вирішенні даної справи, під час вирішення спору необхідно встановити чи виник у відповідача обов`язок сплати вартості отриманих за догвором послуг, що кореспондується з виконанням обов`язку позивача щодо передачі усього пакету документів на підтвердження перевезення вантажу відповідно до договору та заявки.

Як було зазначено, у п. 5.2 договору сторонами унормовано, що розрахунки між сторонами за договором відбуваються в безготівковому порядку шляхом оплати експедитором, за рахунок коштів свого клієнта виставлених перевізником рахунків протягом 14-ти банківських днів з моменту отримання оригіналів наступних, оформлених належним чином, документів:

- рахунок на виконані послуги;

- CMR з підписом і печаткою вантажоодержувача та датою розвантаження (зазначенням браку/недостачі якщо вони мали місце);

- акт виконаних робіт;

- податкова накладна (якщо перевізник платник ПДВ).

Разом з тим, заявкою на перевезення вантажів автомобільним транспортом №1013093 від 07.02.2022 до договору сторони погодили 100% б/г форму розрахунку після отримання повного пакету документів та CMR з мокрою печаткою перевізника, вантажовідправника і вантажоодержувача протягом 14 банківських днів, а документи, необхідні для оплати: рахунок, акт, податкова накладна (при наявності), оригінал CMR накладної, 2 оригінали СМР або одна копія СМР з мокрою печаткою фірми, 2 оригінали заявки. Також, в заявці зазначено, що оригінали документів слід направляти на адресу 02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 23, офіс 624.

Суд апеляційної інстанції відмічає, що при визначенні погодженого сторонами порядку розрахунків за виконане позивачем перевезення, необхідно враховувати положення п. п. 2.6, 8.2 договору, якими передбачено, що у випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним договором пріоритетними є умови (відомості), зазначені в замовленні (заявці); положення, викладені в додатках до договору мають пріоритет перед положеннями, зазначеними безпосередньо в договорі. А тому, при визначенні порядку розрахунків, слід ураховувати умови оплати, погоджені в заявці, за якими розрахунки між сторонами договору відбуваються в безготівковому порядку після отримання повного пакету документів та CMR з мокрою печаткою перевізника, вантажовідправника і вантажоодержувача протягом 14 банківських днів.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач 14.03.2024 надіслав на зазначену в заявці адресу відповідача наступний пакет документів: акт здачі-приймання робіт №32 від 16.02.2022 (2 примірники, оригінал); рахунок на оплату №32 від 16.02.2022 (оригінал); товарно-транспортний документ CMR №1 від 09.02.2022 (3 примірники, завірена копія); товарно-транспортний документ CMR №1/1 від 09.02.2022 (3 примірники, завірена копія); заявку на перевезення вантажів автомобільним транспортом №1013093 від 07.02.2022 (завірена копія); договір №2993 від 07.02.2022 (2 примірники, оригінал); акт звірки взаєморозрахунків 01.01.2021-30.05.2023 (2 примірники, оригінал), що підтверджується описом-вкладення до цінного листа.

Інформація стосовно документів, які направлялися відповідачу, відображена також в супровідному листі, відомості про який наявні в описі вкладення.

Так, згідно супровідного листа позивача від 14.03.2024, останній на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 у справі №910/3409/23 надіслав відповідачу пакет документів у відповідності до заявки, а саме: акт надання послуг №32 від 16.02.2022 (2 примірники); заявку №1013093 від 07.02.2022 (2 примірники); договір від 07.02.2022 (2 примірники); рахунок на оплату №32 від 16.02.2022; копії CMR з мокрою печаткою Приватного підприємства «Акнаві Транс».

Вказаний лист було отримано відповідачем 18.03.2024, що не заперечується останнім.

За наведеного, колегія суддів вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами виконання ним свого обов`язку за договором перевезення щодо передачі 14.03.2024 відповідачу документів зазначених в заявці №1013093 від 07.02.2022.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника стосовно того, що направлені позивачем документи не відповідають умовам заявки (в частині надання оригіналів, а не копій), оскільки умовами заявки сторонами погоджена можливість надсилання CMR з мокрою печаткою Приватного підприємства «Акнаві Транс».

В контексті наведених обставин справи щодо виконання позивачем у повному обсязі послуг з перевезення, а також надіслання необхідних документів відповідачу після розгляду спору №910/3409/23, та заперечення відповідача щодо настання у нього обов`язку з оплати отриманих за договором послуг, можливо розцінювати поведінку відповідача, як недобросовісну.

Відповідно до висновку сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (п. 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (п. 61 постанови).

За змістом ч. 2 ст. 13 ЦК України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. За змістом приписів Цивільного кодексу України поняття "добросовісність" ототожнюється з поняттям "безвинність", а "недобросовісність" - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі ч. 3 ст. 39 ЦК України). Оскільки настання відповідальності, за загальним правилом, пов`язується з виною, то такі діяння є винними (відповідний висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 у справі №311/2145/19).

У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов`язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, договір №2993 від 07.02.2022 був укладений за взаємною згодою сторін.

Позивач добросовісно виконав зобов`язання за договором та надав відповідачу послуги з перевезення, а також надіслав необхідні для оплати документи, в той час як відповідач отримавши послуги відмовляється виконувати прийняті на себе добровільні за договором зобов`язання та здійснити оплату отриманих послуг, що свідчить про те, що такі дії протирічать першочерговій поведінці відповідача.

Враховуючи умови п. 5.2 договору, зобов`язання відповідача з оплати наданих за договором послуг мало бути виконане до 01.04.2024. Проте, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання у строк, встановлений договором, чим допустив порушення договірних зобов`язань.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 ГГК України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18). Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Таку правову позицію висловив і Верховний Суду у постанові від 30.09.2021 у справі №922/3928/20. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18). Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Таку правову позицію висловив і Верховний Суду у постанові від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги основоположні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності учасників цивільних правовідносин, колегія вважає, що місцевим господарським судом при вирішенні цього спору належним чином перевірено та надано вірну оцінку доводам сторін, за наслідком чого прийнято обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, а тому відхиляються за їх необґрунтованості.

Окрім того не є підставою для скасування вірного по суті рішення суду ненадання судом оцінки всім доводам сторін, оскільки ЄСПЛ у рішенні у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» ("Hirvisaari v. Finland", заява № 49684.99 від 27.09.2001, п. 30) відзначив, що незважаючи на те, що п. 1 ст. 6 Конвенції прав людини зобов`язує суди мотивувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі №910/6957/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Міронекс" не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міронекс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі №910/6957/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов