Постанова

від 06.11.2024 по справі 910/698/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2024 р. Справа№ 910/698/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЖАК ПРОВАЙДЕР"

на рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2024

у справі № 910/698/24 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Агромаркет"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЇЖАК ПРОВАЙДЕР"

про стягнення 90 612,32 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

В січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Агромаркет" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "ЇЖАК ПРОВАЙДЕР" про стягнення 90 612,32 грн, у т.ч. 66 443,95 грн заборгованості, 2 994,03 грн 3 % річних та 21 174,34 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2024 у справі № 910/698/24 позов задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЇЖАК ПРОВАЙДЕР" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Агромаркет" 66 443 грн 95 коп. основного боргу, 2 994 грн 03 коп. 3 % річних, 21 174 грн 34 коп. інфляційних втрат, 2 684 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача боргу, оскільки відповідач не надав належних доказів оплати встановленої судом суми боргу за поставлений товар. Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, суд стягнув 3 % річних та інфляційні втрати.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2024 у справі № 910/498/24, ТОВ "Газопостачальна компанія "ЇЖАК ПРОВАЙДЕР" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить змінити згадане рішення суду в частині стягнення 26 443, 95 грн та судового збору пропорційно задоволеним вимогам, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 233 ГК України, зменшити розмір штрафних санкцій на 50 %, тобто, до 1 497, 00 грн 3 % річних та 10 587, 17 грн інфляційних втрат.

Зокрема, скаржник зазначає, що станом на дату ухвалення судового рішення заборгованість відповідача перед позивачем становила 26 443, 95 грн, що не було враховано судом першої інстанції через неповідомлення учасниками справи про часткове погашення боргу. Також, скаржник просить зменшити розмір штрафних санкцій, які майже дорівнюють суму боргу.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2024 (колегія суддів: головуюча суддя - Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.) за клопотанням ТОВ "ІЖАК ПРОВАЙДЕР" поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2024 та відкрито апеляційне провадження у справі № 910/698/24. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 у зв`язку з необхідністю дослідити оригінали документів, доданих до позовної заяви, розгляд апеляційної скарги ТОВ "ІЖАК ПРОВАЙДЕР" на рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2024 у справі № 910/698/24 було призначено у судовому засіданні на 06.11.2024. Зобов`язано відповідача - ТОВ "ІЖАК ПРОВАЙДЕР" надати суду для огляду оригінали документів, доданих до апеляційної скарги, а саме: платіжна інструкція №523 від 05.03.2024 року на 1 арк.; платіжна інструкція №540 від 12.03.2024 року на 1 арк.; платіжна інструкція №641 від 08.04.2024 року на 1 арк.

На виконання зазначеної ухвали від 25.09.2024 ТОВ "ІЖАК ПРОВАЙДЕР" було подано клопотання про долучення доказів, до якого додані зазначені платіжні інструкції.

25.05.2024 через систему "Електронний суд" від ТОВ "ІЖАК ПРОВАЙДЕР" надійшла заява про поворот виконання рішення.

Сторони явку своїх представників у судове засідання 06.11.2024 не забезпечили. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Клопотання ТОВ "ІЖАК ПРОВАЙДЕР" про розгляд справи без участі його представника судом задоволено, враховуючи те, що участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасника справи, яке використовується ним на власний розсуд.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, в грудні 2021 року позивачем здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 66 823,81 грн, що підтверджується видатковими накладними № 288 від 10.12.2021, № 290 від 10.12.2021, № 292 від 13.12.2021, № 294 від 14.12.2021, № 295 від 14.12.2021, № 297 від 16.12.2021, № 298 від 16.12.2021, № 305 від 22.12.2021, № 304 від 22.12.2021, № 311 від 29.12.2021, які підписані обома сторонами без зауважень.

За результатом виставлених позивачем рахунків на оплату поставленого товару відповідачем сплачено лише 379,86 грн, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість у сумі 66 443,95 грн, стягнення якої з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних є предметом позову у даній справі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 662 та статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Положеннями абзацу першого частини першої статті 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається.

Відповідно до приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем поставлено, а відповідачем - прийнято товар на загальну суму 66 823,81 грн, який було оплачено останнім частково у розмірі 379,86 грн.

Факт наявності заборгованості у розмірі 66 443,95 грн підтверджується належними доказами.

Щодо поданих до суду апеляційної інстанції платіжних інструкцій № 523 від 05.03.2024, № 540 від 12.03.2024, № 641 від 08.04.2024, на підставі яких, як стверджує скаржник, відбулось часткове погашення заборгованості на суму 40 000 грн, суд зазначає таке.

Згідно пунктів 2, 5 частини третьої статті 2 ГПК України одними з основних засад (принципів) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та диспозитивність.

Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частин першої та третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини третьої статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанова Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №822/1736/18).

Згідно частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що:

після відкриття провадження у даній справі відповідач частково сплатив заборгованість у сумі 40 000,00 грн (20 000,00 грн відповідно до платіжної інструкції №523 від 05.03.2024; 10 000,00 грн відповідно до платіжної інструкції № 540 від 12.03.2024; 10 000,00 грн. відповідно до платіжної інструкції № 641 від 08.04.2024);

будучи не обізнаним в юриспруденції керівник відповідача вважав цього достатнім для врахування під час розгляду даної справи;

ухвалу суду першої інстанції від 20.02.2024 відповідач отримав засобами поштового зв`язку 29.02.2024, проте відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористався;

станом на 29.02.2024 керівник перебував у відрядженні з 21.02.2024 по 06.03.2024 у м. Львів, що підтверджується наказом від 21.02.2024 № 21/02/24, а тому не одразу приділив увагу процесуальному праву про надання відзиву та через необізнаність у процесі вважав достатнім сплату боргу за наявності фінансової можливості і це буде враховано судом під час ухвалення рішення;

із зазначених міркувань відповідач не звертався за правовою допомогою, оскільки вважав це зайвим, а також призведе до додаткових фінансових витрат з огляду й на так скрутне фінансове становище відповідача; у штаті відповідача також відсутня посада юрисконсульта, що підтверджується штатними розкладами за лютий-травень 2024;

з огляду на зміст судового рішення позивачем також не було повідомлено суду першої інстанції про часткове погашення боргу відповідачем в сумі 40 000,00 грн;

таким чином, станом на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення заборгованість відповідача перед позивачем становила 26 443,95 грн, що не було враховано судом першої інстанції через неповідомлення учасниками справи про часткове погашення боргу, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення через неповноту встановлення всіх обставин справи.

Колегія суддів враховує обізнаність відповідача про розгляд цієї справи судом першої інстанції та отримання ним ухвали від 20.09.2022, в якій суд запропонував відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відзив на позовну заяву в матеріалах справи відсутній.

Колегія суддів вважає, що з моменту отримання 29.02.2024 ухвали від 20.02.2024 про відкриття провадження у справі до дати ухвалення судом першої інстанції рішення від 14.05.2024 у відповідача було достатньо часу для подання відповідних доказів.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем не надано відповідних доказів, які підтверджують неможливість подання доказів до суду першої інстанції до винесення оскаржуваного рішення з підстав, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи (постанова Верховного Суду від 19.10.2023 у справі № 910/9742/22).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги долучені до матеріалів справи вищезазначені платіжні інструкції.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, належних і допустимих доказів виконання своїх обов`язків в частині оплати у повному обсязі за поставлений товар суду не надав.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар підтверджена належними та допустимими доказами і становить 66 443, 95 грн.

З огляду на викладене, правомірним є висновок про стягнення з відповідача основного боргу за поставлений товар з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних.

Щодо заяви відповідача про зменшення інфляційних втрат та 3 % річних на 50 % суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Як було роз`яснено Великою Палатою Верховного Суду від 18.03.2020 у постанові у справі № 902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

У справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити лише розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. При цьому, підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Відповідне зменшення процентів річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме встановлення процентів річних на рівні 40 % та 96 %, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі, що розглядається, проценти річних нараховані за встановленою у статті 625 ЦК ставкою у розмірі 3 %, а порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3 % річних судом не встановлено.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зменшення 3 % річних, розмір яких є законодавчо визначеним, до того ж, скаржником не доведено наявності у нього тяжких обставин, які унеможливлять виконання стягнення.

Щодо клопотання відповідача зменшити інфляційні втрати, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 не зазначала про можливість зменшення інфляційних втрат.

Щодо клопотання відповідача вирішити питання про поворот виконання судового рішення.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 333 ГПК України суд, зокрема апеляційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони (ч. 5 цієї статті).

Поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).

Поворот виконання рішення - це процесуальна форма захисту прав боржника. Воно можливе лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть - у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 569/15646/16-ц).

Отже, зміст інституту повороту виконання рішення полягає у поновленні сторін виконавчого провадження у попередньому становищі шляхом повернення стягувачем всього одержаного за скасованим рішенням відповідачу (боржнику). Тобто повернення має відбуватися за рахунок коштів стягувача (сторони виконавчого провадження).

Зважаючи на наведені положення ст. 333 ГПК України та враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про залишення оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін, у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для розгляду заяви відповідача про поворот виконання рішення.

У свою чергу, згідно з ч. 9 ст. 333 ГПК України якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЖАК ПРОВАЙДЕР" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2024 у справі №910/698/24 залишити без змін та поновити його дію.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 15.11.2024.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова